Міжнародне контрактне право

Тема 5.

Міжнародне контрактне право

 

1. Поняття і предмет  міжнародного контрактного права

2. Джерела міжнародного  контрактного права

3. Lex mercatoria

 

 

1. Поняття і предмет  міжнародного контрактного права

Міжнародне контрактне право виступає важливою галуззю МПП, що регулює порядок укладання, дії та виконання міжнародних комерційних контрактів.

Така галузь МПП має свій відокремлений  предмет регулювання, але методи правового регулювання залишаються  спільними для усіх галузей МПП, в т.ч. для контрактного права (колізійний та матеріально-правовий).

Те ж саме стосується джерел міжнародного контрактного права, які включають  національне законодавство, міжнародні договори і звичаї.

Центральним інститутом цієї галузі МПП виступають міжнародні комерційні контракти. В літературі використовують ще кілька термінів: “зовнішньоекономічна угода”, “зовнішньоторгова угода”, “міжнародний торговий договір”, “договір міжнародної купівлі-продажі”, “міжнародний комерційний контракт”.

Термін “зовнішньоекономічна угода” виступає найбільш широким за своїм об’ємом, оскільки включає не лише торгові угоди, але і будь-які інші види угод з іноземним елементом (міжнародні будівельні контракти, міжнародні кредитні угоди, міжнародні лізингові угоди і т.д.). Інші терміни – є синонімами і використовуються в однаковому контексті.

 

2. Джерела міжнародного  контрактного права

Національне законодавство

Національне законодавство представлено внутрішньодержавними нормативними актами, що регулюють комплекс правовідносин  стосовно міжнародних комерційних контрактів.

В Україні до таких нормативних  актів віднесено З.У. “Про зовнішньоекономічну  діяльність” від 16 квітня 1991 року, прийнятий  з метою запровадити правове  регулювання усіх видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні, включаючи: зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв'язки в галузі будівництва, транспорту, експедиторських, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківських операцій, надання різноманітних послуг.

Відповідно, зовнішньоекономічна  діяльність – це діяльність суб'єктів  господарської діяльності України  та іноземних суб'єктів господарської  діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Законодавство України також вживає термін зовнішньоекономічний договір (контракт), під яким розуміють –  матеріально оформлену угоду  двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

До суб’єктів ЗЕД включають:

1. фізичних осіб – громадян України, іноземців, апатридів, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно законодавства України і постійно проживають на території України;
2. юридичні особи, зареєстровані на території України і які мають постійне місцезнаходження на території України, в т.ч. юридичні особи, майно або капітал яки є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;
3. об’єднання фізичних і юридичних осіб, які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
4. структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;
5. спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;
6. інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

 

Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно законодавства України.

 

Міжнародні договори

Як джерело МПП такі об’єднують великий масив документів як регіонального (в рамках інтеграційних  об’єднань держав) так і універсального характеру.

 

До регіональних договорів  відносять:

• Римську конвенцію ЄС 1980 р. про право, що застосовується до договірних зобов’язань. Така Конвенція містить уніфіковані колізійно-правові норми, що дозволяють обрати необхідну правову систему для регулювання контрактних зобов’язань сторін, включаючи комерційні угоди;
• Міжамериканська конвенція 1994 р. щодо права, яке застосовується до міжнародних контрактів. Містить уніфіковані колізійно-правові норми в сфері міжнародного контрактного права;
• Ташкентська угода СНГ 1992 р. про співробітництво в сфері ЗЕД;
• Київська угода СНД 1992 р. про спільні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць СНД.

 

Договорами універсального характеру в сфері міжнародного контрактного права виступають:

• Віденська конвенція ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу. Така Конвенція являється спробою об’єднання підходів романо-германської (континентальної) і англо-саксонської правових систем. Саме з огляду на це положення її не завжди є послідовними. Більшість її норм носять диспозитивний характер, що означає – можливість відступу від її змісту за взаємною згодою сторін конкретного міжнародного комерційного контракту. Конвенція вирішує ряд питань, що мають принципове значення в міжнародному комерційному обігу:

а) юридичне поняття (визначення) договору міжнародної  купівлі-продажу товарів (міжнародного комерційного контракту);

б) порядок укладення  таких контрактів між відсутніми сторонами;

в) форма контрактів;

г) відповідальність сторін за невиконання чи неналежне  виконання контрактів.

      Застосування норм даної Конвенції  має місце у випадку, якщо  комерційні підприємства сторін знаходяться в державах-учасницях Конвенції. В іншому випадку – контракт підпадає під дію її положень лише у випадку згоди сторін або в силу колізійної норми, яка відсилає до права держави-учасниці Конвенції.

• Нью-Йоркська конвенція ООН 1974 р. стосовно позовної давності в міжнародній купівлі-продажі;
• Гаазька конвенція 1986 р. про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (являється доповненням до Віденської конвенції 1980 р.). Визначає право, що підлягає застосуванню до міжнародних комерційних контрактів, якщо сторони таких контрактів мають комерційні підприємства на території різних держав.

 

Міжнародні  звичаї

Міжнародний торговий звичай – це одностайне правило  поведінки, що склалося в практиці міжнародної  торгівлі в результаті неодноразового повторення одних і тих самих дій. Для кваліфікації правила в якості міжнародного торгового звичаю необхідно: 1) стала однакова (одностайна) практика міжнародної торгівлі; 2) санкціонування державою такої практики.

Міжнародний звичай як і будь-яке джерело права, характеризується:

а) нормативністю  – тобто застосовується щодо невизначеного  кола суб’єктів;

б) загальнообов’язковістю – тобто загальновизнаністю такої  норми в якості юридично обов’язкового  правила поведінки.

Систематизацію звичаїв міжнародної торгівлі здійснює Міжнародна торгова палата, яка фіксує їх в письмовій формі, шляхом видання збірників уніфікованих правил, звичаїв і практики. Такі збірники самостійної юридичної вили не мають, але застосовуються за наявності посилання на них в контракті.

Документом  Міжнародної торгової палати в сфері  торгових звичаїв виступають ІНКОТЕРМС  в редакції 2000 р. Цей документ містить  міжнародні правила щодо уніфікованого  тлумачення торгових звичаїв і термінів, що існують і застосовуються в сфері міжнародної торгівлі. Їх фіксація у письмовій формі не означає надання їм письмової форми в юридичному значенні.

 

3. Lex mercatoria

Поряд з міждержавною кодифікацією норм, що стосуються міжнародних комерційних  контрактів, все більшого значення останнім часом набувають розробки документів, що носять рекомендаційний характер, а відтак володіють значною гнучкістю і адаптивністю.

Прикладом таких  виступають – Принципи міжнародних  комерційних договорів, погоджені  УНІДРУА (Міжнародним інститутом уніфікації приватного права) в 1994 р. з подальшими редакціями. 

Основна мета Принципів  УНІДРУА – встановлення збалансованого зібрання норм, передбачених для використання у всьому світі, незалежно від  правових традицій, економічних і  політичних умов окремих держав. Такі Принципи свідомо намагаються уникнути використання термінології, що притаманна якійсь одній правовій системі.

Основні положення  Принципів:

• свобода сторін вступати в договір і визначати його умови;
• необов’язковість письмової форми укладення договору і можливість доказування факту його укладення будь-яким способом, включно з показами свідків;
• обов’язковість договору і можливість його зміни чи припинення виключно у відповідності з його умовами чи за згодою сторін;
• примат імперативних норм застосовуваного права (національного, міжнародного, наднаціонального) над положеннями Принципів;
• право сторін, кім прямо передбачених в Принципах випадках, виключати їх застосування, відступати від їх положень чи змінювати їх дію;
• порядок повідомлення сторонами одна одної у випадках, якщо такі повідомлення необхідні;
• вирішення питань, прямо не врегульованих Принципами, у відповідності з висловленими в них загальними началами.

 

В міжнародному приватному праві ЄС розроблено документ, аналогічний Принципам УНІДРУА – Принципи європейського контрактного права. Такі являють собою спробу уніфікувати на неформальному рівні спільні положення європейського контрактного права щодо укладення, виконання і припинення міжнародних комерційних контрактів.

Поява названих Принципів УНІДРУА та Принципів європейського контрактного права сприяло активізації обговорення існування в сучасному МПП системи lex mercatoria.

В основу концепції lex mercatoria покладено ідею про те, що в сучасних умовах виникла особлива сукупність юридичних норм, спеціально призначених для однакового регулювання міжнародних комерційних відносин, відповідно, регламентація міжнародних комерційних угод здійснюється відокремлено від національних правових систем.

Основу даної  концепції складає думка, що  lex mercatoria не повинно включатися ані в систему міжнародного права, ані до складу національних правових систем, оскільки представляє собою автономний правопорядок.

lex mercatoria оголошується самостійною правовою системою (“третім правопорядком”) в силу того, що воно створюється не державою (як національне право), не групою держав (як міжнародне право), а безпосередніми учасниками міжнародних комерційних відносин – підприємцями. В цьому контексті lex mercatoria можна розглядати як міжнародне комерційне право наднаціонального (або позанаціонального) характеру, що об’єднує норми прямої дії і усуває колізію між правовими системами різних держав.

Принципи УНІДРУА  та Принципи європейського контрактного права розглядаються в якості матеріалізації концепції lex mercatoria.

Дані документи  мають рекомендаційний характер і виступають в якості інструментів недержавного регулювання, звернення  до положень яких визначається волевиявленнями  сторін.  Разом з тим, вони були розроблені в рамках міжнародних  міжурядових організацій (УНІДРУА (Міжнародним інститутом уніфікації приватного права) та в рамках ЄС), що наділені повноваженнями від держав-членів на розробку міжнародних уніфікованих регуляторів. Такий подвійний характер дає можливість характеризувати такі принципи як “квазіправове (правоподібне) регулювання”.

Розроблені  міжнародними організаціями правила  близькі по формі до правових норм, однак, вони не підлягають примусовому  виконанню, оскільки такий примус на території держави може виходити лише від неї самої і лише стосовно санкціонованих нею настанов.

Однією з  найбільш суттєвих характеристик концепції lex mercatoria виступає її відокремленість від систем національного права і системи міжнародного права, що виражається в наявності самостійного правового комплексу, який має дворівневу структуру:

1. міжнародні договори і нормативні документи міжнародних міжурядових організацій (типові закони, що створюються в якості моделі для національного законодавства);
2. міжнародні торгові звичаї та нормативні акти міжнародних неурядових організацій (уніфіковані правила, типові контракти, загальні умови, керівництва щодо укладення контрактів, узагальнена практика).