Еволюція співпраці України з Євросоюзом у сфері СЗППБ: від спільної стратегії до асоціації

Кононенко Юля

4МП, 3 група 

Еволюція  співпраці України з Євросоюзом у сфері СЗППБ: від спільної стратегії  до асоціації

Інтеграція  України в оборонну складову ЄС стала  необхідною і можливою з таких  причин: по-перше, усупереч сподіванням, закінчення «холодної війни» не викликало докорінного зниження напруженості в Європі; по-друге, досвід періоду незалежності України свідчить про те, що політика нейтралітету і позаблоковості, проголошена Декларацією про незалежність, не виправдала себе і не надала безперечних гарантій збереження державного суверенітету; по-третє, Україна географічно є центром Європи, що зумовлює необхідність заняття активної позиції з питань забезпечення безпеки на континенті, а найефективніше забезпечення цього завдання є можливим лише шляхом тісного міжнародно-правового співробітництва з європейськими державами .

Для прикладу, можна навести  спільну позицію від 28 листопада 1994 р. «Про цілі і пріоритети Європейського Союзу по відношенню до України», у якій основними цілями названі розвиток ефективного політичного співробітництва з Україною; підтримка демократичних перетворень в Україні шляхом надання консультацій з реформування законодавства і допомоги для заснування демократичних інституцій та шляхом налагодження контактів між Україною та європейськими структурами.

Для формування зовнішньополітичної  стратегії співпраці України  з Європейським Союзом, важливо чітко  уяснити правову природу і  практичні можливості застосування цих інструментів СЗППБ, які становлять особливий інтерес і з позиції теорії міжнародного права.  Згідно із ч. 1 ст. 13 Договору про Європейський Союз, «Європейська Рада визначає принципи і загальні напрямки спільної зовнішньої політики та політики безпеки, включаючи питання захисту». Тобто, принципи і основні напрямки, як і інші рішення Європейської Ради, не є за своєю правовою природою нормативними чи індивідуальними актами, але здатні здійснювати серйозний вплив на діяльність інститутів і держав-членів Союзу, і є, свого роду, «програмою зовнішньої політики, яка визначає загальний курс в міжнародних справах Європейського Союзу, в цілому, і кожної держави-члена, зокрема. У відповідності із принципами і основними напрямками повинні прийматися конкретні зовнішньополітичні демарші, які здійснюються органами Союзу і всіх держав-членів».  
Приймаючи «спільні стратегії», як особливу категорію рішень в рамках СЗППБ, яка запроваджена Амстердамським договором, Європейський Союз з метою вирішення конкретних завдань міжнародного характеру «визначає завдання, тривалість і засоби, які повинні надаватися Союзом і державами-членами». (п. 2 ч. 2 ст. 13 Договору про Європейський Союз).  Згідно із п. 1 цієї ж статті, «Європейська Рада вирішує питання спільної стратегії здійснюваної Союзом у регіонах, де держави-члени мають важливі спільні інтереси». У зв’язку з цим варто згадати прийняття Європейським Союзом в грудні 1999 р. Спільної Стратегії щодо України, що може свідчити про зацікавленість з боку ЄС до нашої держави, як до особливого партнера, про підтвердження певних політичних пріоритетів Європейського Союзу та його держав-членів.  
Щодо узгодження спільних позицій, як особливого інструменту СЗППБ, то вони приймаються Радою ЄС для визначення підходів Європейського Союзу до вирішення окремих предметних або регіональних питань, при цьому, держави-члени повинні узгоджувати свою національну політику із спільними позиціями (ст. 15 Договору про Європейський Союз).

Україна великі надії в  забезпеченні стабільності покладає вже  не стільки на міжнародні, скільки на великі регіональні організації й утворення, такі як Європейський Союз.

Україна прагне розвинути  співпрацю з ЄС, при цьому, враховуючи її потенціал і досвід контактів  з НАТО, зараз є найбільші перспективи  саме у сфері зовнішньої політики, політики безпеки й оборони. Уявляється, що нинішні зміни є для України шансом і чинником відповідальності у справі європейської інтеграції України.