Здоровий спосіб життя

Реферат на тему: 

 

Здоровий спосіб життя 

 

План 

 

 

 

1.   Вступ. 

 

2.   Поняття про здоровий спосіб життя. 

 

3.   Раціональне харчування.  

 

4.   Норми і режими харчування.  

 

5.   Відмова від шкідливих звичок. 

 

6.   Оптимальний руховий режим. 

 

7.   Режим праці і відпочинку.  

 

8.   Антропогенні зміни.  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

Вступ. 

 

 

    Тільки дуже втомлена від  життя, скривджена долею людина  може відмовитися від можливості  прожити 100 і більш років, залишаючись  при цьому здоровою і енергійною. Однак така можливість надається деяким. І справа тут не стільки в генетичній схильності, скільки в бажанні людини стати довгожителем.

Фахівці стверджують, що резерви людського організму  використовуються людьми слабко, і  тривалість життя вже сьогодні може бути істотно збільшена. Цифри називаються різні: 120, 150, 400 і більш років, аж до необмеженого довголіття.     Напевно багато хто чув про людину по імені Поль Брег. Він був ентузіастом і пропагандистом здорового способу життя. Брег трагічно загинув, катаючи на дошці по океанічних хвилях, у віці 95 років. До самої смерті він був абсолютно здоровий. Відзначимо, що ентузіастам здорового способу життя в минулому були не доступні багато сучасних засобів, що збільшують тривалість життя. Тому люди, що живуть наприкінці 20-го століття, а тим більше ті, котрі будуть жити в 21-ом, зможуть домогтися набагато більших успіхів.

Наступні цифри  показують, як рівень розвитку науки  впливає на тривалість життя. У 1975 р. у Бірмі середня тривалість життя  дорівнювало 51 року. У цей же час у Швеції 76 років. У 1896 р. у Росії люди в середньому жили 32 роки, у 1926 р. - 45, а в 1971 р. уже близько 70. Мислячій людині очевидно, що завдяки дуже інтенсивним дослідженням, що ведуться в багатьох країнах світу, процес збільшення тривалості життя буде продовжуватися, поки не відбудеться остаточна перемога над старінням.

Сучасна геронтологія, наука, яка вивчає проблеми довголіття, розташувала зараз поруч засобів, що збільшують тривалість життя лабораторних теплокровних тварин на 60% і більше. Однак важливо відзначити, що якщо якийсь засіб продовжив життя мишки на 10% (женьшень), то ефект для людини від цього засобу, швидше за все, виявиться скромніше (може  на 5-7%), тому що людський організм вже і так повніше організму миші використовує свої резервні можливості. Крім того, якщо ми припустимо, що використання всіх можливих лікарських препаратів продовжить наше життя на 25 років, і особлива дієта на 20 років, то начебто не можна розраховувати на загальне збільшення тривалості життя в 45 років (можливо на 30-40).

Отже, до дійсного часу відомі всі чи, принаймні, більшість  причин, які ведуть наш організм до руйнування і смерті. У теорії учені вже сьогодні знають, що необхідно  робити, щоб жити необмежено довго. І незабаром, по історичних мірках, теорія дасть свої практичні плоди!

 

1.   Поняття про здоровий спосіб життя

Здоров'я людини більш ніж на 50%, відповідно до різних джерел залежить від його способу  життя. Д. У. Ністрян пише: “Як вважають деякі дослідники, здоров'я людини на 60 %  залежить від його способу життя, на

20 % - від навколишнього  середовища і лише на 8 % - від  медицини”. За даними ВООЗ, здоров'я  людини на 50-55 % визначається умовами  і способом життя, на 25 % - екологічними  умовами, на 15-20 % воно обумовлено  генетичними факторами і лише на 10-15 % - діяльністю системи охорони здоров'я .

Існують різні  підходи до визначення поняття “спосіб  життя”.

Так, ряд авторів  думають, що спосіб життя - це біосоціальна категорія, що визначає тип життєдіяльності  в духовній і матеріальній сферах життя людини. Згідно Ю. П. Лісіцину, “спосіб життя - визначений, історично обумовлений тип, вид життєдіяльності, визначений спосіб діяльності в матеріальній і нематеріальній (духовній) сферах життєдіяльності людей”. У даному випадку спосіб життя розуміється як категорія, що відображує найбільш загальні і типові способи матеріальної і духовної життєдіяльності людей, узятих у єдності з природними і соціальними умовами.

В іншому підході  поняття спосіб життя розглядається  як інтегральний спосіб буття індивіду в зовнішньому і внутрішньому світі , як “система взаємин людини із самим собою і факторами зовнішнього середовища”, де система взаємин людини із самим собою являє собою найскладніший комплекс дій і переживань, наявність корисних звичок, що зміцнюють природний ресурс здоров'я, відсутність шкідливих, що руйнують його.

Більшість західних дослідників визначають спосіб життя, як “широку категорію, що включає  індивідуальні форми поведінки, активність і реалізацію своїх можливостей  у праці, повсякденному житті  і культурних звичаях, властивих тому чи іншому соціально-економічному укладу”.

А. М. Ізуткін  і Г. Ц. Царегородцев структуру способу  життя представляють у виді наступних  елементів: “1) передосвітня діяльність, спрямована на зміну природи, суспільства  і саму людину; 2) способи задоволення матеріальних і духовних потреб; 3) форми участі людей у суспільно-політичній діяльності й у керуванні державою; 4) пізнавальна діяльність на рівні теоретичного, емпіричного і цінносно-орієнтованного знання; 5) комунікативна діяльність, що включає спілкування між людьми в суспільстві і його підсистемах (народ, клас, родина й ін.); 6) медико-педагогічна діяльність, спрямована на фізичний і духовний розвиток людини”. Ю. П. Лісіцин, Н. В. Напівніна, Е. Н. Савельєва й ін. пропонують такі складові частини (аспекти) способу життя, як виробнича, суспільно-політична,  медична активність. Інші автори в поняття спосіб життя включають трудову діяльність людини, соціальну, психоінтелектуальну, рухову активність, спілкування і побутові взаємини, звички, режим, ритм, темп життя, особливості роботи, відпочинку і спілкування.

Ю. П. Лісіцин, опираючись на класифікації способу життя И.В. Лад-Бестужев-лади й інші вітчизняні соціологи і філософи,  виділяє в способі життя чотири категорії: “... економічну - ”рівень життя”, соціологічну - “якість життя”, соціально-психологічну - “стиль життя” і соціально-економічну - “уклад життя”. Рівень  життя чи рівень добробуту характеризує розмір, а також структуру матеріальних і духовних потреб, у такий спосіб кількісну, що піддається виміру сторін, умов життя. Під укладом життя розуміється порядок громадського життя, побуту, культури, у рамках якого відбувається життєдіяльність людей. Стиль життя відноситься до індивідуальних особливостей поведінки як одного з проявів життєдіяльності. Якість же життя є оцінкою якісної сторони умов життя; це - показник рівня комфорту, задоволеність роботою, спілкуванням і т.п.   Згідно Ю. П. Лісіцину, здоров'я людини багато в чому залежить від стилю й укладу життя.

Здавна, ще до виникнення професійної медицини, люди помічали вплив на здоров'я характеру праці, звичок, звичаїв, а також вірувань, думок, переживань. Відомі медики різних країн звертали увагу на особливості праці і побуту своїх пацієнтів, погоджуючи з цим виникнення недуг.

Якщо звернутися до історичного аспекту зародження уявлень про здоровий спосіб життя, то   уперше вони починають формуватися на Сході. Вже в Стародавній Індії 6 століть до н.е. у Ведах сформульовані основні принципи поведінки здорового способу життя. Один з них – досягнення стійкої рівноваги психіки. Першою і неодмінною умовою досягнення цієї рівноваги була повна внутрішня воля, відсутність твердої залежності людини від фізичних і психологічних факторів навколишнього середовища. Іншим шляхом, що веде до установлення внутрішньої рівноваги, вважався шлях серця, шлях любові. Під любов'ю, що дає волю, у бхакти-йоге розумілася не любов до окремої людини, до групи людей, а любов до усього живого в цьому світі як до вищого вираження сутності буття. Третій шлях досягнення внутрішньої волі – шлях розуму, розуму - пропонувався джана-йогою, що стверджує, що жодний з йог не повинен відмовлятися від знання, тому що воно підвищує життєву стійкість.

У східній філософії  завжди ставився акцент на єдності  психічного і тілесного в людині. Так, китайські мислителі вважали, що дисгармонія організму виникає в результаті психічної дисгармонії. Вони виділяли п'ять хворобливих настроїв: гнів і запальність, “затьмареність” переживаннями, заклопотаність і зневіра, сум і смуток, страх і тривожність. Схильність до таких настроїв, - вважали вони, -  порушує і паралізує енергію як окремих органів, так і всього організму в цілому, скорочуючи людині життя. Радість же додає гармонічну еластичність енергопотокам організму і продовжує життя.

У тибетській медицині у відомому трактаті “чжуд-ши”  неуцтво вважалося загальною причиною усіх хвороб. Неуцтво породжує хворий спосіб життя, вічну незадоволеність, приводить до тяжких, песимістичних переживань, пагубним пристрастям, несправедливому гніву, несхвальності до людей. Помірність в усьому, природна природність і подолання неуцтва - основні складові здорового способу життя, що визначає фізичне і психічне благополуччя людини.

Східна філософія  заснована на розумінні людини як цілого, нерозривно пов'язаного з безпосереднім оточенням, природою, космосом і орієнтована на підтримку здоров'я, виявлення величезних можливостей людини протистояти недугам.

Уявлення про  здоровий спосіб життя зустрічається  й в античній філософії. Мислителі  античного періоду намагаються виділити в даному явищі специфічні елементи. Так, наприклад, Гіппократ у трактаті “Про здоровий спосіб життя” розглядає даний феномен як деяку гармонію, до якої варто прагнути шляхом дотримання цілого ряду профілактичних заходів. Він акцентує увагу в основному на фізичному здоров'ї людини. Демокрит у більшій мірі описує духовне здоров'я, що представляє собою “благий стан духу”, при якому душа перебуває в спокої і рівновазі, не хвилючись ніякими пристрастями, страхами й іншими переживаннями.

В античному світі існують свої традиції ведення здорового способу життя. Наявність гарного здоров'я було основним критерієм для забезпечення інтелектуального розвитку підростаючого покоління. Так, юнаки, фізично погано розвиті, не мали право на вище утворення. У Древній Греції культ тіла зводиться в рамки державних законів, маючи на увазі систему фізичного виховання.

У цей період з'являються перші концепції здорового  способу життя: “пізнай самого себе”, “піклуйся про самого себе”. Відповідно до останньої концепції в кожної людини повинен бути визначений образ дій, здійснюваний стосовно самого себе і включаючи турботу про самого себе, зміну, перетворення себе. Особливість античного періоду полягає в тому, що на перший план виходить фізичний компонент здорового способу життя, відтискуючи духовний на другий план. У східній же філософії чітко просліджується нерозривний зв'язок між духовним і фізичним станом людини. Здоров'я тут розглядається як “необхідна ступінь досконалості і вища цінність”. Положення східної медицини базуються на відношенні до людини як особистості. Воно виражається у формах ведення діалогу між лікарем і пацієнтом у тих ракурсах, у яких він бачить самого себе, тому що ніхто, крім самої людини не може змінити його спосіб життя, звички,  відношення до життя і хвороби. Такий підхід заснований на тому, що багато хвороб мають функціональну природу і їхні симптоми є сигналами серйозних емоційних і соціальних проблем. Але в будь-якому випадку людина виступає активним учасником збереження і придбання здоров'я. Тому на підставах східної медицини особливо підкреслюється, що проблему здоров'я не можна вирішити тільки зробленими технічними засобами діагностики і лікування. До неї варто підходити з обліком індивідуального відношення до здоров'я, що включає усвідомлення себе і власного способу життя. Цей аспект багато в чому втрачений у сучасній медицині, що розглядає хворобу як порушення благополуччя тілесного стану людини, наявність специфічних, локальних відхилень в органах і тканинах, а пацієнта - як пасивну особистість, що одержує визначені розпорядження, у виробленні яких він не приймав участі.

У західній і  російській науці проблему здорового  способу життя торкалися такі лікарі і мислителі як Ф. Бэкон, Б. Спіноза, Х. Де Руа, Ж. Ламетри, П. Ж Ж. Кабаніс, М. Ломоносов, А. Радищев.

20 сторіччя багато  чого дало людству: електрику,  телебачення, сучасний транспорт.  Але разом з тим, кінець сторіччя  характеризується глибокою неузгодженістю  природних, соціальних і духовних  основ людини і середовища  його життєдіяльності. Відбулися істотні зміни у свідомості людини: якщо раніше він був одночасно і виробником, і споживачем різних благ, то в даний час ці функції розділилися, що відбилося і на відношенні нашого сучасника до свого здоров'я. За старих часів людина, “споживаючи” своє здоров'я у важкій фізичній праці й у боротьбі із силами природи, добре усвідомлювала, що вона сама повинна подбати про його відновлення. Тепер же людям здається, що здоров'я так само постійне, як електро- і водопостачання, що воно буде завжди.  И.И.Брехман відзначає:  “Самі по собі досягнення науково-технічної революції не скоротять відставання адаптаційних можливостей людини від змін природного і соціально-виробничого середовища його існування. Чим більшими будуть автоматизація виробництва і кондиціонування середовища існування, тим менш тренованими виявляться захисні сили організму. Породивши своєю виробничою діяльністю екологічну проблему, стурбований збереженням природи в планетарному масштабі, людина забуває, що вона частина природи, і свої зусилля направляє головним чином на збереження і поліпшення навколишнього середовища”. Таким чином, перед людством стоїть задача не займатися утопічними планами огородження людини від усіх можливих патогенних впливів, а забезпечити його здоров'я в реально існуючих умовах.

Для збереження і відновлення здоров'я недостатньо  пасивного чекання, коли природа  організму, раніше чи пізніше зробить  свою справу. Людині самій необхідно  робити визначену роботу в даному напрямку. Але, на жаль, більшості людей  цінність здоров'я усвідомлюється тільки тоді, коли виникає серйозна погроза для  здоров'я, воно в значній мірі втрачено, унаслідок чого виникає мотивація вилікувати хворобу, повернути здоров'я. А від позитивної мотивації до удосконалювання здоров'я  в здорових людей явно недостатньо.

И. И. Брехман  виділяє дві можливі причини  цього: людина не усвідомлює свого здоров'я, не знає величини його резервів і турботу  про нього відкладає на потім, до виходу на пенсію чи на випадок хвороби . Разом з тим, здорова людина може і повинна орієнтуватися у своєму способі життя, на позитивний досвід старшого покоління і на негативний - хворих людей. Однак, такий підхід діє далеко не на всіх і з недостатньою силою. Дуже багато людей таким чином і поведінкою не те, що сприяють здоров'ю, а руйнують його.