Судово-медична експертиза вогнепальних пошкоджень

При пострілах контейнерними  кулями за типом “Кіровчанка” пробивна дія пелюсток зберігається на відстані до 2 м, а при дистанції 12-15 м спостерігаються  лише кульові пошкодження (Ю.І. Бураго, В.С. Келін, А.Ю. Бураго).

Якщо система зброї  відома, для визначення відстані пострілу потрібно зробити експериментальні відстріли в ціль, ретельно виміряти площу розсіювання і визначити особливості пошкоджень, тому що від системи зброї, характеру снаряда і складу заряду різними можуть бути як додаткові чинники пострілу, так і самі пошкодження.

Під час обстеження місця  події в разі наявності трупа  з дробовим пошкодженням потрібно ретельно обстежити все навколишнє середовище, враховуючи, що частина дробу може застрягнути в різних предметах.

Пошкодження розривними кулями іноді спостерігаються в судово-медичній практиці. Вхідний отвір при пошкодженні такими кулями великий, рваний, з вивернутими краями. Залежно від вибухового складу рановий канал може бути забруднений, мати буруватий або темно-сірий колір, у ньому нерідко застряють металеві осколки розривної кулі.

Пошкодження трасуючими і запалювальними кулями (пристрілювальними, фосфорними і бронебійними). Вхідний кульовий отвір від цих куль відрізняється від звичайного вхідного отвору тільки тоді, коли куля рикошетує або після того, як вона проб’є щільну перепону. Тоді навколо вхідного отвору можна виявити опіки, кіптяву, найдрібніші частинки металу, фосфору та інших речовин. Поранення ці подібні до кульових пошкоджень, заподіяних впритул або на близькій відстані. Характер цих пошкоджень встановлюють за допомогою різних лабораторних методів дослідження.

У разі пострілу однією кулею  можливе утворення кількох вхідних  і вихідних отворів та ранових  каналів. Це може бути зумовлене тим, що при руйнуванні оболонки кулі під час виходу її з каналу ствола (при пострілах із гвинтівкових обрізів, де куля зачіпається за виступи і нерівності нового дульного отвору) до цілі долітають як свинцева частина кулі, так і шматки її оболонки.

В судово-медичній практиці іноді спостерігаються випадки смертельних пошкоджень із вогнепального знаряддя — будівельно-монтажного пістолета, який використовується для забивання стальних стержнів-дюбелів. Постріл здійснюється за допомогою спеціальних патронів, до складу яких входить порох, а замість кулі застосовується дюбель із поліетиленовим наконечником і пиж.

У випадку порушення  правил користування цим знаряддям  можливі смертельні пошкодження (Ю.В. Перелазний, А.П. Цикунов). Особливості  цих пошкоджень пов’язані з тим, що крім дюбеля на об’єкт діють поліетиленовий наконечник і картонний пиж. Форма  вхідного отвору різноманітна, найчастіше конусоподібна відповідно до форми наконечника. Важливою особливістю є утворення додаткових вхідних отворів у разі пострілу з відстані до 20 см. В рановому каналі часто можна виявити залишки пижа і поліетиленового наконечника, особливо якщо дюбель вдаряється об кістку.

Пошкодження при  пострілах холостими патронами. Холостим називають патрон без снаряда. Заряд (порох) в патроні утримується пижом або стисненням дульця гільзи. При пострілах холостими патронами діють гази, тиск яких може досягти 2000-300 атм (202,6-303,9 кПа), і пиж, ніби снаряд вилітає з каналу ствола зброї, проте летить недалеко. Постріли впритул і на близькій відстані можуть спричинити тяжкі, навіть смертельні пошкодження, що залежить від їх локалізації, особливостей пижа і характеру уражених органів і тканин.

Особливості вогнепального  ранового каналу

Вогнепальним  рановим каналом називається  шлях, який проходить снаряд у тілі. Він може бути прямий і непрямий, перерваний, напівколовий і коловий, наскрізний і сліпий. У разі сліпого кульового пошкодження судово-медичному експерту неважко вирішити питання про напрямок польоту кулі в тілі потерпілого. Проте його потрібно уважно дослідити, оскільки це допоможе визначити характер пошкодження органів і виявити кулю, що завжди нелегко. За типом кулі встановлюють не тільки систему зброї та її калібр. За допомогою спеціальних (трасологічних) методів дослідження можливо ідентифікувати певний екземпляр. Основне правило виявлення кулі — простежити шлях кульового каналу, який чітко помітний на поперечних розрізах. Для виявлення кулі використовують рентгенологічне дослідження.

З судово-медичної точки зору вивчення кульового каналу має першочергове значення для визначення напрямку польоту кулі, а також  напрямку пострілу. Це особливо важливо у випадках, коли пораненого з вогнепальної зброї доставляють у лікарню і там надають йому первинну медичну допомогу з хірургічною обробкою країв ран, внаслідок чого особливості кульових отворів змінюються. Якщо поранення призводить до смерті і труп підлягає судово-медичному дослідженню, то за особливостями наявних пошкоджень неможливо дійти висновку про напрямок польоту кулі, тобто виявити, де вхідний і вихідний кульові отвори. Крім цього, в історії хвороби особливості пошкоджень часто описуються досить поверхово, що також не дозволяє визначити напрямок пострілу. Дуже тяжко вирішити це питання і у випадках, коли труп перебуває в стадії гниття. Певну допомогу надає дослідження ранового каналу. Так, в разі пострілу впритул додаткові чинники заряду містяться в початковій частині ранового каналу, ближче до вхідного отвору і таким чином допомагають встановити його напрямок, причому наявність кіптяви в каналі виявляється навіть при значному розпаді трупа.

Надзвичайно характерним є рановий канал  у плоских кістках (склепіння та основі черепа, таза, лопатка, грудина тощо), де спостерігається конусоподібне розширення у напрямку польоту кулі (рис. 51). Місце входу кулі, як правило, має круглясту або овальну форму з рівними краями з боку зовнішньої кісткової пластинки і розширеними великозубчастими та скошеними всередині. Місце виходу — навпаки, має круглу або овальну форму з боку внутрішньої кісткової пластинки, а розширені, скошені краї, — назовні.

Таким чином, місце входу  і виходу кулі утворює зрізаний конус, менший діаметр якого повернений до входу, а більший — до виходу.

Місце входу і виходу кулі при пошкодженні трубчастих кісток має аналогічні особливості (рис. 52). Проте внаслідок їх руйнування виявити зрізаний конус надто  складно. Тому хід ранового каналу в  трубчастих кістках визначають за допомогою локалізації уламків травмованої кістки. Суть полягає в тому, що при значній кінетичній енергії куля роздробляє трубчату кістку і спричиняє багатоосколкові переломи. При цьому уламки кісток розташовуються в рановому каналі між пошкодженою кісткою і вихідним кульовим отвором, що виявляється або візуально на секції, або за допомогою рентгенологічного дослідження.

В таких органах, як шлунок, кишки, сечовий міхур тощо, внаслідок  гідродинамічної дії кулі місце  її виходу значно більше, ніж місце входу.

В паренхіматозних органах  в’язкої та еластичної консистенції, збагачених кров’ю, вхідний отвір  внаслідок циркулярних і радіальних тріщин має променисту форму. Просвіт  ранового каналу містить зруйновані тканини, кров, а в початковій частині уривки одягу. Куля, проходячи через паренхіматозний орган, несе на собі частинки його в подальшу частину ранового каналу. Тому мікроскопічне дослідження ранового каналу і наявність частинок одного органа в каналі іншого дозволяє визначити напрямок польоту кулі.

Проте напрямок ранового каналу і напрямок пострілу — це різні поняття. Вони найчастіше не збігаються. Судово-медичний експерт зобов’язаний дати слідчому лише відповідь на питання  про напрямок ранового каналу в тілі померлого, який відносно до трьох умовних площин тіла може бути одиничний, подвійний і потрійний (наприклад, згори-донизу, зліва-направо, спереду-назад або навпаки).

Напрямок же пострілу визначає не лікар, а слідчий, використовуючи всі отримані у процесі слідства матеріали, в тому числі й дані експертизи трупа.

Вогнепальні пошкодження  одягу

При експертизі вогнепальних пошкоджень для визначення вхідного і вихідного кульових отворів  важливе значення має ретельне дослідження  одягу, якщо куля попередньо пройшла  крізь нього. В таких випадках без дослідження одягу вирішити питання про дистанцію пострілу неможливо, тому що на поверхні одягу затримуються частково або повністю додаткові чинники пострілу. Якщо поранений перебував у лікарні, де йому було зроблено хірургічну обробку ран і недостатньо докладно занотовано особливості їх в історії хвороби, визначити локалізацію вхідного і вихідного кульових отворів і дистанцію пострілу іноді можливо лише шляхом дослідження одягу. Це дослідження проводиться не лише візуально, а й за допомогою безпосередньої мікроскопії, з обов’язковим визначенням (вимірюванням від підошви) форми, розмірів та інших особливостей цих пошкоджень.

Вхідні кульові  отвори. У разі пострілу впритул гази, що вилітають із каналу ствола, розривають одяг. У вовняних, бавовняних, шовкових тканинах утворюються хрестоподібні розриви довжиною до 10-25 см, при зближенні країв яких у центрі вхідного отвору виявляється мінус-тканина-дефект, який за своїм розміром в кілька разів перевищує діаметр кулі (рис. 53). В трикотажних, плетених тканинах вхідний отвір має круглу або овальну форму з вираженим дефектом тканини. Кіптява виявляється на зовнішній і внутрішній поверхні одягу по краях вхідного отвору. В синтетичних тканинах по краях кульового отвору волокна розплавляються і мають булавовидні потовщення (А.С. Лісовий, В.Д. Ісаков та ін.). Тонка, пухка тканина (марля, вата) в момент пострілу легко займається.

При пострілі на близькій відстані кіптява і порошинки розташовуються навколо вхідного кульового отвору, а при досить близькій відстані (в межах І і ІІ зони) суха, пухка тканина може займатись на відстані до 15-20 см (В.І.Молчанов, К.Н. Калмиков, Л.Б. Озарековський та ін.). В межах ІІІ зони близької відстані порошинки не тільки осідають на поверхні, а й застряють у товщі одягу (рис. 54). В синтетичній тканині вони оплавляють місця зіткнення з нею і щільно прилипають до неї.

При пострілі на неблизькій відстані вхідний кульовий отвір має круглу або овальну форму з дефектом тканини, який добре виявляється на гладкій поверхні (гімнастерці, сорочці, піджаку тощо), а на ворсистих тканинах (грубововняній шинелі, сукняному одязі тощо) маленький кульовий отвір, який за своїми розмірами відповідає калібру кулі, виявити важко, тому що він закривається дрібними волосинками. У таких випадках для виявлення кульового отвору в одязі його розглядають у прохідному світлі, а дефект тканини визначають окремо в поздовжніх і поперечних волокнах, що дозволяє визначити загальний розмір дефекту тканини.

Якщо куля при пострілі проходить через світлий одяг, то на краях вхідного отвору звичайно добре помітний обідок обтирання, або забруднення. Якщо ж одяг темний і забруднення у вигляді слідів кіптяви і порошинок на ньому не видно, його треба відіслати в медико-криміналістичну лабораторію для дослідження контактно-дифузійним або електрографічним методами, фотографуванням в інфрачервоному випромінюванні за допомогою електронно-оптичного перетворювача тощо.

У разі пострілу на неблизькій відстані можливі випадки, коли куля внаслідок великої кінетичної енергії  переносить на значну відстань на своїй поверхні частинки металу, кіптяви, мастил, які відкладаються навколо вхідного кульового отвору як на одязі, так і на шкірі, що нагадує постріл із близької відстані.

Таке явище спостерігається, якщо швидкість польоту кулі перевищує 500 м/с, проте чинники пострілу відкладаються на другому (нижньому) шарі одягу на відстані 0,5-1 см або на шкірних покровах, а не на зовнішньому шарі, як при пострілі на близькій відстані. Відкладення кіптяви в цих випадках менш інтенсивне і має вигляд променистого обідка навколо кульового отвору, що дістало назву феномена Виноградова.

Це явище спостерігається  рідко, але знати про нього  потрібно, щоб не зробити помилку  в діагностиці відстані пострілу.

Вихідні кульові  отвори в одязі при всіх дистанціях пострілу можуть мати щілиноподібну, променисту або кулясту форму, кругла або овальна форма, як правило, не спостерігається. Навколо вихідного отвору немає кіптяви, порошинок, а також, звичайно, і дефекту тканини.

Встановлення послідовності  вогнепальних пошкоджень

У разі наявності на потерпілому  кількох вогнепальних кульових пошкоджень питання про послідовність їх нанесення становить на практиці значні труднощі. Для розв’язання  цього питання береться до уваги  ступінь прояву реактивних змін. При  різній давності виникнення пошкоджень послідовність їх нанесення легко встановити. Проте якщо пошкодження заподіяні швидко одне за одним, для визначення їхньої послідовності ці дані не можуть бути використані.

Однією із ознак послідовності  заподіяння пошкоджень може бути кровотеча. Чим масивніша вона, тим раніше заподіяне поранення. Іноді послідовність заподіяних пошкоджень встановлюють із урахуванням можливості самостійних дій та інших обставин подій — по слідах крові на одязі, його пошкодженнях. Наприклад, людину було вбито двома пострілами в груди і в живіт. Якщо після першого пострілу вона була ще на ногах, а після другого впала, то від першого вхідного отвору потік крові буде поздовжній, а від другого — поперечний.

При розтині трупа  можна іноді помітити в ділянці  першого поранення більший крововилив, ніж у наступних, оскільки після першого поранення з кровотечею часто відбувається різке зниження артеріального тиску.

Якщо два постріли було зроблено в груди і при  цьому утворилися ранові канали в  одній легені, то внаслідок спадіння легеневої тканини канал від першої кулі зміщується, тоді як від другої кулі він прямолінійний, тому що виникає в легені, яка спалася після першого пострілу.

Первинні проникні поранення  черевної порожнини характеризуються широкими розривами стінок порожнистих органів. При наступних пострілах утворюються менші за розмірами пошкодження.

Послідовність заподіяння кульових пошкоджень кісток черепа визначається за ознакою Шавіньї-Никифорова. Тріщини, які відходять від другого вхідного отвору, ніколи не перетинають тріщин, які відійшли від країв першого (рис. 55).

Визначення можливості смертельно поранених до самостійних  доцільних дій

Судово-медична практика свідчить, що смертельно поранена людина у ряді випадків здатна ще певний час  як до усвідомлених, так і умовно-рефлекторних доцільних дій. Після смертельного пошкодження людина може заподіяти собі нові поранення, нерідко також смертельні, від яких і вмирає. У такому випадку постає питання, чи могла людина, наприклад, із простреленою головою нанести собі постріл у серце, або навпаки.