Шизофренія з безперервним перебігом

Зміст

Вступ

Шизофренія - психічне захворювання не встановленої етіології, схильне до хронічного перебігу, що проявляється типовими змінами особистості хворого і різними за ступенем вираженості іншими психічними розладами, що приводять часто до стійких порушень соціальної адаптації та працездатності.

При цьому захворюванні хворі стають замкнутими, втрачають соціальні контакти, у них наголошується збіднення емоційних реакцій. Разом з цим спостерігаються різного ступеня вираженості розлади відчуттів, сприйняття, мислення і рухово-вольові. 

Загальна характеристика

Шизофренія як окреме захворювання вперше була виділена німецьким психіатром Е. Крепеліном. Він взяв групи хворих, які раніше описувалися з діагнозами гебефренії (Е. Геккер), кататонії (К. Кальбаум) і параної (В. Маньян), і, простеживши їх катамнестичних, встановив, що у віддаленому періоді у них спостерігалося своєрідне слабоумство. У зв'язку з цим Е. Крепелін об'єднав ці три групи хворобливих станів і назвав їх раннім недоумством (dеmеnciа ргаесох). Виділивши окреме захворювання на основі результату в слабоумство, Е. Крепелін в той же час допускав і можливість одужання. Таке відоме протиріччя і принципі класифікації звертало на себе увагу і критично оцінювалося.

У подальшому швейцарський психіатр Е. Блейлер (1911) запропонував новий термін для назви цього захворювання - «шизофренія». Е. Блейлер вважав, що для цього захворювання найбільш характерний не результат на своєрідне недоумство, а особлива дисоціація психічних процесів особистості, її специфічне зміна в результаті хворобливого процесу. Їм були виділені первинні та вторинні ознаки захворювання. До первинних він відносив втрату хворим соціальних контактів аутизм), збіднення емоційності, розщеплення психіки (особливі порушення мислення, дисоціація між різними психічними проявами і т. д.). Всі ці психічні порушення кваліфікувалися як зміна особистості за шизофренічною типу. Цим змінам відводилося вирішальне значення в діагностиці шизофренії.

Інші психічні розлади, визначені Е. Блейлером як вторинні, додаткові, проявляються сенестопатії, ілюзіями і галюцинаціями, маячними ідеями, кататонічними розладами і т. д. Ці розлади він не вважав обов'язковими для шизофренії, так як вони зустрічаються і при інших захворюваннях, хоча окремі з них можуть бути більш властиві шизофренії.

Були виділені й описані окремі форми шизофренії. До трьох класичних форм: гебефренічна, кат атонічна і параноідна - була додана четверта форма - проста. У подальшому були описані і інші форми: іпохондричні, періодична і т. д. Форми виділялися на основі провідного синдрому. Однак, як показали клінічні спостереження, психопатологічна симптоматика, типова для тієї або іншої форми шизофренії, не відрізнялася стабільністю. Захворювання, які проявляються на перших етапах як проста форма, в подальшому могло виявляти психопатологічні ознаки, властиві параноідній та іншим формам.

Психопатологічні прояви шизофренії відрізняються великим різноманіттям. За своїми особливостями вони поділяються на негативні і продуктивні. Н е р а т і в н и е відображають випадання або перекручення функцій, п р о д у к т і в н и е - виявлення особливої ​​психопатологічної симптоматики: галюцинацій, марення, афективної напруги і т. д. Їх співвідношення і представленість у психічному стані хворого залежать від прогредіентичності та форми захворювання.

Для шизофренії, як зазначалося, найбільш значимими є своєрідні розлади, що характеризують зміни особистості хворого. Виразність цих змін відображає злоякісність хворобливого процесу. Ці зміни стосуються всіх психічних властивостей особистості. Однак найбільш типовими є інтелектуальні та емоційні.

Інтелектуальні розлади проявляються в різних варіантах порушення мислення: хворі скаржаться на некерований потік думок, їх закупорку, паралелізм та ін Їм важко збагнути сенс прочитаного тексту книг, підручників і т. д. Відзначається тенденція вловлювати особливий сенс у окремих пропозиціях, словах, створювати нові слова (неологізми).Мислення нерідко буває розпливчастим, у висловлюваннях відбувається як би зісковзування з однієї теми на іншу без видимої логічного зв'язку. Логічна непо-відтак у висловлюваннях у ряду хворих з далеко зайшли хворобливими змінами набуває характеру мовної розірваності (шізофазія).

Емоційні порушення починаються з ранку: морально-етичних властивостей, почуття прихильності і співчуття до близьких, а іноді це супроводжується ворожістю і злостивістю.Знижується, а з часом і пропадає повністю інтерес до улюбленої справи. Хворі стають неохайними, не дотримуються елементарного гігієнічного догляду за собою. Істотною ознакою захворювання являвтся також і особливості поведінки хворих. Ранньою ознакою його можуть бути виникнення замкнутості, отчуиденності від близьких, дивацтва в по-ведеденіі: незвичайні вчинки, манера поведінки, які раніше були не властиві особистості та мотиви яких не можна пов'язувати з якимись обставинами.

Типові також для шизофренії та різні своєрідні сенестопатиичні прояви: неприємні відчуття в голові та інших частинах тіла. Сенестопатії мають химерний характер: хворі скаржаться на відчуття розпирання однієї півкулі в голові, сухість шлунка і т. д. Локалізація сенестопатиичні проявів не відповідає хворобливих відчуттів, які можуть бути при соматичних захворюваннях.

Розлади сприйняття виявляються переваг громадської слуховими галюцинаціями і часто різними псевдогалюцинації різні органи чуття: зоровими, слуховими, нюховими і т.д. З бредових переживань можливо спостерігати також різні форми марення: паранояльний, параноідний і парафренний, на ранніх етапах - частіше Паранояльний. Вельми характерний для шизофренії марення фізичного впливу, який зазвичай поєднується з псевдогалюцинації і носить назву синдрому Кандинського - Клерамбо - авторів, які описали його.

Рухово-вольові порушення різноманітні за своїми проявами. Вони виявляються у вигляді розлади довільної діяльності і у формі патології більш складних вольових актів. Одним з яскравих видів порушення довільної діяльності є кататонічний синдром. Кататонічний синдром включає стану кататонічного ступору і збудження. Сам по собі кататонічний ступор може бути двох видів: люцидний і онейроідний. При люцидньому ступорі у хворого збережена елементарна орієнтування в навколишньому і його оцінка, в той час як при онейроідному свідомість хворого змінено. Хворі з люцідним ступором після виходу з цього стану пам'ятають і розповідають про події, що відбувалися в той період навколо них. Хворі з онейродним станом повідомляють про фантастичні видіннях і переживання, у владі яких вони перебували в період ступорозного стану. Ступорозні стану, так само як і кататонії-етичні порушення, складні психопатологічні освіти, що включають різні симптоми.

Більш складні вольові акти, вольові процеси також зазнають різні порушення під впливом хвороби. Найбільш типовим є наростання зниження вольової активності, що завершується апатією та млявістю, причому вираженість вольових розладів, як правило, корелює з прогредієнтності захворювання. Однак в окремих хворих може спостерігатися підвищення активності, пов'язаної з тими чи іншими болісно зумовленими ідеями та установками. Так, наприклад, у зв'язку з маячними ідеями і установками хворі здатні долати виняткові труднощі, проявляти ініціативу і наполегливість, виконувати велику роботу. Зміст хворобливих переживань божевільних ідей у хворих може бути різним. Разом з тим воно відбиває дух часу, ті чи інші соціально значимі явища. З часом відбувається видозміна змісту психопатологічних проявів хвороби. Якщо минулого у висловлюваннях хворих часто фігурували нечиста сила, релігійні мотиви, чаклунство, то тепер нові досягнення науки і техніки.

Питання про поширеність шизофренії серед населення - це важливе питання як в науковому, так і в практичному відношенні. Труднощі відповіді на нього полягає в тому, що поки не представляється можливим повністю виявити цих хворих серед населення. Це пов'язано насамперед з відсутністю надійних даних для розуміння сутності шизофренії та діагностичних критеріїв до її визначення. Наявні статистичні дані та результати епідеміологічних досліджень дозволяють зробити висновок, що показники її розподілу майже ідентичні у всіх країнах і становлять 1 - 2% від загального населення. Первісне припущення, що шизофренії рідше зустрічається в країнах, що розвиваються, не підтвердилося. Результати досліджень, спеціально проведених у країнах, що розвиваються, виявили схоже число хворих на шизофренію на 1000 населення з числом хворих на шизофренію в європейських країнах. Відзначається лише розходження в показності тих чи інших видів клінічного прояву захворювання. Так, серед хворих, які проживають в країнах, що розвиваються, частіше зустрічаються гострі стани зі сплутаністю свідомості, кататонічні і т. д.

Шизофренія може початися в будь-якому віці. Однак найбільш типовий віковий період для початку розвитку шизофренії становить 20 - 25 років. У той же час для окремих початкових клінічних проявів шизофренії існують свої оптимальні терміни. Так, шизофренія з параноїдним проявом починається частіше у віці старше 30 років, з неврозоподібною симптоматикою, розладами мислення - у підлітковому і юнацькому віці. У. Плц чоловічої статі захворювання починається раніше, ніж у жінок. Крім того, і в клінічній картині захворювання є відмінності в залежності від статі хворих. У жінок захворювання протікає більш гостро, частіше і виражено представлена ​​різна афективна патологія. 

Шизофренія з безперервним перебігом 

У рамках безперервного перебігу захворювання виявилися також окремі форми шизофренії, що визначаються ступенем злоякісності процесу: злоякісна (ядерна), среднепрогредіентна (параноїдна), уповільнена, або малопрогредіентна (неврозоподібних і психопатоподібних). Кожній із зазначених форм шизофренії властиві ті чи інші психопатологічні прояви.

Злоякісна (ядерна) шизофренія. Виникає в юнацькому віці, характеризується вкрай злоякісним перебігом. Від появи перших відчутних ознак хвороби до її остаточного розвитку проходить 2 - 3 роки. Особливістю даного варіанту перебігу шизофренії є те, що спочатку у хворих з'являються в основному негативні розлади і лише потім приєднуються позитивні. Позитивні зміни відрізняються вираженим поліморфізмом психопатологічних синдромів. До факторів, що погіршує прогноз ядерної шизофренії, належить і її крайня резистентність до терапії.

Початок захворювання часто нагадує важкий, спотворений пубертатний криз і зазвичай протікає у вигляді двох варіантів - падіння енергетичного потенціалу і виникнення емоційної дефицитарності. Падіння енергетичного потенціалу проявляється спочатку в погіршенні успішності, різке зниження продуктивності у заняттях, при збереженні, а іноді навіть і збільшення часу, що витрачається на приготування домашнього завдання. Надалі такі хворі дублюють класи, навіть кидають школу через неможливість продовження навчання. Падіння енергетичного потенціалу нерідко супроводжується явищем так званої метафізичної інтоксикації: хворі приймаються за вивчення глобальних філософських, наукових проблем (сенс буття, походження життя і т. д.), витрачають масу часу на вивчення наукової літератури з цих питань, але практичних результатів ця діяльність ніколи не приносить як через відсутність у хворих спеціальної підготовки, так і з-за різкого зниження продуктивності будь-якої творчої діяльності.

Розвиток емоційної дефицитарності проявляється насамперед у погіршенні ставлення до батьків, в проявленні емоційної холодності, часто зі схильністю до дратівливості, агресивності. Надалі у хворих наступає і повну байдужість до своєї власної особистості: вони перестають слідкувати за собою, не миються, нічого не роблять і т. д.

Описані вище зміни можуть перейти в кінцевий стан - апатико-абулічними, при якому інші психотичні розлади можуть бути представлені в редукованому вигляді. Переважають в клінічній картині захворювання падіння інтелектуальної активності, емоційного збіднення, енергетичного готенціала, т. е. превалювання негативних розладів, типово для п р о с т о р о в а р і а н т а ядерної шизофренії.

Параноїдна шизофренія. У розвитку цієї форми шизофренії виділяються етапи Паранояльний, параноідний, парафренного марення і етап кінцевого стану. Представлена ​​динаміка схематична, так як параноідкая шизофренія може зупинитися в своєму розвитку на кожному з етапів. У цій формі шизофренії виділяють два варіанти: маячний і галлюцинаторний.

Основна відмінність цих варіантів залежить від ступеня вираженості псевдоггллюцінаторного синдрому на етапі параноидного марення.

На початку розвитку бредового варіанту параноїдної шизофренії виникає паранойяльной стан з усіма властивими йому особливостями. Як правило, воно відрізняється високим ступенем систематизації марення.

Появі Параноїк етапу - розвитку синдрому Кандинського - Клерамбо - передують короткочасні різко виникаючі тривожно-боязливі стани: хворі бувають збуджені, відчувають страх, кажуть, що погано розуміють, що з ними відбувається. Потім збудження стихає і розвивається синдром Кандинського - Клерамбо. У ряді випадків фабула параноидного марення є продовженням фабули Паранояльний марення. Синдром Кандинського - Клерамбо в структурі етапу параноидного марення мінливий. Періодично виникають загострення з поглибленням синдрому. Екзоцербаціі (загострення) також характеризуються станами тривожно-боязкого збудження. Іноді в своїй динаміці синдром Кандинського - Клерамбо набуває характеру «позитивного впливу»: хворі починають розповідати, що їм приємно вплив, що воно робиться з метою принести їм задоволення. Епізоди тривожно-боязкого порушення пропадають, настрій часто стає піднесеним. Через деякий час можлива поява нового стану - так званого інвертірованного психотического автоматизму. Хворі «« раптово відкривають », що вони самі в силах впливати на оточуючих, змушувати робити їх ті чи інші вчинки. Поява інвертованого психічного автоматизму говорить про розвиток перехідного етапу в парафренного стан. На парафренного етапі у хворих можливий розвиток експансивної, псевдогаллюцінаторние і конфабулярние парафреніі. 

Періодична (рекуррентная) шизофренія 

Рекурентна форма шизофренії протікає у вигляді нападів з найрізноманітнішої тривалістю (від кількох тижнів до кількох років). Число нападів у хворих протягом їхнього життя різна - від 1-2 до 10 і більше. У деяких хворих кожен напад провокується екзогенним моментом (симптоматична лабільність). Існують три види нападів, характерних для рекурентної шизофренії. До них відносяться онейроідно-кататонические, депресивно-параноїдні і афективні приступи. Виділити той чи інший варіант рекурентної шизофренії залежно від характеру нападів не представляється можливим у зв'язку з тим, що у більшості хворих протягом життя відзначаються різні за своєю психопатологічної структурі напади. Напади в цілому характеризуються яскравою аффективностью, досить легко виникають той чи інший вид чуттєвого марення, кататонические розлади. Ремісії відрізняються високою якістю. Відсутність змін особистості хворого після перших нападів дозволяє говорити про интермиссиями. Поступово все-таки після повторних нападів у хворих виникають зміни особистості, які характеризуються такими проявами: астенічними, гіпер-стеническими, з підвищенням працездатності, але зі зниженням творчої ефективності і легким збіднінням емоційних проявів. Зазвичай ці зміни спостерігаються після третього - четвертого нападу. Потім активність процесу знижується: напади стають все рідше, зміни особистості як би застигають на одному рівні.