Серологические реакціи

Первинною, або проекційною  зоною передніх відділів мозку є  передня центральна звивина, або  моторна частка кори: над нею надбудовано  вторинне, премоторне поле (поле Бродмана); ще вище розташовано утворення кори власне лобової або передфронтальної частки.

Лобові частки мозку, які  володіють могутніми зв´язками  з висхідною і спадною ретикулярною формацією, виконують значну активізуючу  роль. Зокрема, напружена інтелектуальна робота, яка вимагає підвищеного  тонусу кори, викликає в лобових  частках підвищену кількість  синхронно збуджуваних ділянок, які спільно працюють. Ці пункти зберігаються під час складної інтелектуальної  роботи і зникають після її припинення. Підтримуючи тонус кори, необхідний для виконання поставленого завдання, лобові частки мозку відіграють вирішальну роль у створенні намірів і  формуванні програми дій, які здійснюють ці наміри.

Загальні уявлення про  основні фізіологічні механізми  функціонування мозку. Як відомо, усі, навіть найскладніші форми роботи мозку, які є в основі психічної діяльності, побудовані за типом рефлексів. Усі рефлекси поділяють на дві великі групи: безумовні й умовні.

Безумовними рефлексами називають  вроджені й більш-менш незмінні рефлекси, що їх здійснюють відділи нервової системи, розташовані нижче від  кори головного мозку. Завдяки безумовним рефлексам пристосування організму  до зовнішнього світу досягають  лише у вузьких межах, тому що ці рефлекси виникають у відповідь  на порівняно незначну кількість  подразників і мають звичайно стандартний характер. Тому за допомогою  безумовних рефлексів здійснюється тільки порівняно недосконале пристосування  організму до мінливих умов середовища. Оскільки умови середовища дуже мінливі, потрібні інші форми відповідей, які  змінюються разом з ними.

Новими мінливими формами  реагування, які формуються впродовж життя організму (з накопиченням життєвого досвіду) і які здійснюються у вищих тварин корою головного  мозку, є умовні рефлекси. Під час  утворення умовних рефлексів  подразник, який раніше був байдужний  для організму, стає сигналом іншого подразника, що має для організму  пряме життєве значення. Байдужий до цього (індиферентний) подразник  здобуває тим самим нову сигнальну  функцію.

Подразники, які викликають безумовні рефлекси, називають безумовними. Подразники, які викликають умовні рефлекси і мають сигнальне значення, називають умовними. Утворення умовних  рефлексів - це формування в мозку  нових тимчасових зв´язків. Ці зв´язки  у вищих тварин і в людини формуються в корі великих півкуль, які є  головним субстратом психіки.

Утворення умовних рефлексів, інакше кажучи - замикання тимчасових зв´язків, є основною роботою кори великих півкуль. Тому діяльність кори головного мозку називають замикальною  діяльністю.

Відомо, що подразник, який діє  на органи чуття, зумовлює подразнення  певної ділянки кори головного мозку. Це подразнення не залишається на місці, а поширюється, або іррадіює по корі, захоплюючи також найближчу  підкірку. Істотним є той факт, що іррадіація подразнення не відбувається рівномірно у всіх напрямах.

Місце найбільшого в цей  момент подразнення в корі головного  мозку називають домінантою - стійким  вогнищем подразнення. Якщо в корі головного  мозку виникає стійка домінанта, то всяке подразнення, що його спричинює  будь-який відносно слабший подразник, притягується до цього вогнища, поширюється  в його напрямі. Вчення про домінанту  як пануюче вогнище подразнення  в мозку сформував видатний російський фізіолог О.О. Ухтомський.

Істотним для утворення  умовних рефлексів є відсутність  будь-яких сильних сторонніх подразників. Якщо під час вироблення умовного рефлексу діє будь-який сильний сторонній  подразник (наприклад, різкий шум, що створює  стійке вогнище подразнення), то інші ділянки кори набувають гальмівного  стану і утворення умовного рефлексу утруднюється.

І, нарешті, для утворення  умовних рефлексів досить важливий діяльний стан кори головного мозку. У руслі сучасних фізіологічних  уявлень ідеться про загальне тло бадьорості організму. Сьогодні психофізіологія має у своєму розпорядженні анатомічні, фізіологічні і клінічні відомості, що свідчать про безпосередню причетність до явищ загальної активізації мозку різних структур неспецифічної системи мозку, головним чином ретикулярної формації. Її основна функція в тому, що вона бере участь в організації переходу організму від стану гальмування (сну) у стан збудження (бадьорості).

Замикання тимчасових зв´язків є основною синтезуючою діяльністю кори мозку. Водночас утворення умовного рефлексу завжди пов´язане з виокремленням  того подразника, на який утвориться рефлекс. Ця складна аналітико-синтетична діяльність кори мозку, що є в основі утворення  умовних рефлексів, дає змогу  досягти необхідного пристосування  організму до умов життя.

І останнє, що ми розглянемо, - те, як відбувається рух нервових процесів у корі великих півкуль. Нервові  процеси в корі великих півкуль, починаючись у певному місці, завжди поширюються в інших ділянках нервової системи. Це явище, як уже було зазначено, називають іррадіацією. Процесом, протилежним до іррадіації, є концентрація нервових процесів, тобто зосередження їх у більш  обмеженому місці. Іррадіюють і концентруються обидва нервові процеси - збудження  і гальмування. Це основна форма  руху нервових процесів у корі великих  півкуль. Іррадіація і концентрація, збудження і гальмування залежать від низки умов, насамперед від  сили подразників і нервових процесів, що їх вони зумовлюють.

Важливе значення в діяльності нервової системи має закон взаємної індукції нервових процесів, відповідно до якого кожний з нервових процесів - збудження і гальмування - зумовлює або посилює протилежний процес. Подразнення, що виникає у певній ділянці кори головного мозку, спричинює в розташованих довкола неї ділянках процес гальмування (негативна індукція). Коли в певному пункті виникло гальмування, воно зумовлює в навколишніх ділянках зворотний процес збудження (позитивна індукція).

У природних умовах життя  подразники не існують ізольовано. Як правило, вони виникають одночасно  або послідовно. Будь-який предмет - це одночасний комплекс подразників. Щоб  пристосуватися до середовища, мозок  має виробити можливість реагувати  на цілі системи подразників, тонко  розрізняючи одну систему від  іншої. Синтетичну діяльність великих  півкуль, яка дає змогу поєднувати окремі подразники в цілі комплекси, називають системною діяльністю кори головного мозку.

Системний принцип у роботі кори великих півкуль виявляється  й у можливості утворення умовного рефлексу не на окремий подразник, а  на сукупність подразників (диференційована  реакція).

Найважливішим виявом системності  в роботі кори є утворення динамічного  стереотипу або цілої системи  реакцій на певні комплекси подразників. Принцип системності відіграє величезну  роль у роботі кори великих півкуль  і має вирішальне значення для  розуміння фізіологічних механізмів психічної діяльності, що являє собою  складну систему психічних процесів.

Системна робота кори головного  мозку дає змогу не лише здійснювати  складні форми діяльності, а й  водночас досягати найбільшої економії в утворенні та збереженні нервових зв´язків. У разі наявності певної системи зв´язків людина спроможна  відтворити поелементно всю систему загалом, і це значною мірою спрощує механізм закріплення навичок і знань.