Основы психического здоровья

Організм людини –  це сукупність тілесних (соматичних), біофізіологічних та психічних систем.

Психіка – це властивість  нервової системи, завдяки якій:

– здійснюється зв’язок  із зовнішнім світом;

– координується робота всього організму;

– організм діє у відповідь на подразнюючі сигнали (рефлекси).

Психіка – це здатність  мозку відображати об’єктивну дійсність  у формі відчуттів, уявлень, думок  та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу.

Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних  явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні процеси –  це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (відчуття, сприйняття, пам’ять і мислення, емоції, воля).

Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості  – сталі душевні якості, що утворюються  у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати  на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект).

Розвиток психіки –  це результат еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища ускладнюється нервова система. Усім живим істотам притаманна перша  сигнальна система – реакція  на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки людина має другу сигнальну систему: реакцію на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє про себе. Саме ці рівні розвитку нервової системи і визначають типи поведінки людини. Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.

Психічне здоров’я – це індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей організму – збудженість, емоційність, чутливість, схильність до стресів, афектів, особливості мислення, характеру, здібностей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уявлень, почуттів.

Ознаки, які відображають індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини: наявність проблем спілкування, відчуття комфорту перебування в колективі, характер стосунків із близьким оточенням, вміння керувати своїм психічним станом, ступінь стресу, ступінь самозадоволення.

Близько 450 млн. мешканців планети страждають на психічні захворювання, а за середньостатистичними показниками по Україні - 246,8 чоловік на 10 тисяч населення. Термін «психічне здоров’я» був введений Всесвітньою організацією охорони здоров’я в 1979 р. Експерти ВООЗ визначили психічне здоров’я як певний резерв сил людини, завдяки якому вона може переборювати несподівані стреси або ускладнення, що виникають за виняткових обставин.

Психічне здоров’я включає  в себе високу свідомість, розвинене  мислення, велику внутрішню моральну силу, що спонукає до творчої діяльності. психічне здоров’я - це стан рівноваги різних психічних властивостей і процесів, уміння ними володіти, адекватно використовувати та розвивати, що дозволяє людині гармонійно функціонувати в соціумі.

Науково-обгрунтованим  є той факт, що фізичне, психічне і духовне здоров'я взаємопов'язані між собою, тобто якщо людина має певні відхилення у психіці, то це безумовно відобразиться на інших гранях, які й складають індивідуальне здоров'я людини. Такі хворобливі психо-емоційні стани не можуть не впливати на фізичне здоров'я і можуть привести до серйозних серцево-судинних захворювань і різноманітних розладів у функціонуванні органів та систем всього організму.

Дані вибіркового вивчення дітей і підлітків з понад 100 родин, які навчаються в школі - інтернат № 27 м. Коломна показали, що в 55 % дітей і підлітків психічне здоров'я залежить від умов і способу життя родини, в 25% - від виховання, в 15%- від генних особливостей і лише в 5% - від діяльності установ охорони здоров'я. Вивчення причин, що викликають відхилення від психічного здоров'я показує, що в 98% вихованців спостерігалася дисгармонія в сімейних відносинах.

Наслідки психічного відхилення здоров'я можуть мати для дітей і підлітків необоротний характер, приводити до все більших аномалій психіки.

Недостатньо уваги приділяється тим відхиленням, які не мають  яскравих патологічних проявів, таким як неврози, а вони, за статистикою, - найрозповсюдженіший вид нервово-психічної патології у дітей та підлітків. Досить часто невротичні розлади залишаються нерозпізнаними, а діти та підлітки, які страждають цими хворобами, не отримують вчасної психологічної допомоги. Це пов'язано з тим, що страх і тривога постійно виникають і при нормальному розвитку. Крім того, багато невротичних симптомів носять прихований характер і, навідміну від симптомів поведінкових розладів, не несуть соціальної загрози, що дозволяє їм залишатися непоміченими.

Саме тому, дитячі неврози  тривалий час вважалися незначним  та перехідним порушенням, яке зникає з набуттям нормального життєвого  досвіду. Але тепер відомо, що більшість  дітей з неврозами не позбуваються своїх проблем в підлітковому і зрілому віці. вже в середніх класах діагноз нервового розладу можна поставити більшості дітей, а якщо врахувати, що невроз формується не в шкільному віці, а набагато раніше, можна зробити сумні висновки.

не потрібно чекати того часу, коли дитині допоможе лише психотерапія, боротьбу з неврозами слід починати у вигляді психопрофілактики, а для цього треба виявити першопричинні механізми їх формування. Першопочатково неврози являють собою лише емоційні розлади, які виникають переважно в умовах зіпсованих стосунків в сім'ї, тому можна стверджувати, що невроз - це своєрідний клініко-психологічний феномен, який формується протягом життя трьох поколінь - прабатьків, батьків та дітей.

Під неврозом Павлов розумів  хронічне тривале порушення вищої нервової діяльності, викликане перенапруженням нервових процесів в корі великих півкуль внаслідок дії неадекватних зовнішніх подразників. На думку Павлова саме тип вищої нервової діяльності, виступаючи як “грунт” для формування неврозів, може або полегшити його виникнення (слабкий тип), або перешкодити появі нервового зриву (сильний тип).

Сучасні нейрофізіологічні  дослідження показали, що в основі формування неврозів лежить розлад функції  інтегративних систем мозку, а саме - кори великих півкуль та лімбічно-ретикулярного комплексу.

Порушення нервово-психічного здоров'я дітей дошкільного віку виникає з різних причин. Спадкова схильність, конституційні особливості  нервової системи, особливості темпераменту й умови виховання відіграють важливу роль у виникнення різних нервово-психічних розладів.

Розрізняють дитячу нервовість вроджену і набуту. Схильність до вродженої нервовості може виникнути у плода ще до народження під впливом несприятливих умов внутрішньоутробного розвитку: хвороба матері під час вагітності, порушення нею харчування, вживання алкоголю, наркотиків, деяких ліків та інших порушень нормального способу життя.

Найбільш поширеним видом вродженої  дитячої нервовості є невропатія, яка зустрічається переважно  у дітей раннього віку (до 3 років).

Набута нервовість розвивається у дітей внаслідок різних її причин, які впливають на дитину після її народження. Це може бути все, що послаблює організм дитини, і особливо її нервову систему: пологова травма, неправильне харчування, порушення режиму сну і неспання, захворювання, особливо хронічні, психотравми, одноразове сильне потрясіння (переляк) або хронічна стресова ситуація.

Виховання дитини без  врахування її індивідуальних особливостей, насильне нав'язування її такої поведінки, яка не відповідає її потребам, ігнорування її як особистості, часті психотравмуючі ситуації, захворювання, послаблюючі нервову систему, призводять до стійких проявів нервозності, які вже виходять за рамки норм неадекватної поведінки, закріплюються як патологічні стани - неврози.

Неврастенія – найчастіший  вид неврозу у дітей. Розвивається як правило, після перенесеної психотравми 

Розрізняють дві форми  неврастенії: гіперстенічну, для якої характерні в першу чергу підвищена збудливість, запальність, агресивність, поганий сон та інші прояви подразнення нервової системи.

Астенічну, що характеризується плаксивістю, швидкою втомлюваністю, труднощами в зосередженні уваги, загальною  вялістю, іншими ознаками слабкості  нервової системи

До чинників, що провокують порушення у психічному здоров'ї, слід віднести насамперед особливості дисгармонійного спілкування людини з оточуючими, зокрема, з найближчими людьми - батьками, рідними, друзями. Найбільш сенситивним для різноманітних змін у психічному здоров'ї та поведінці прийнято вважати підлітковий та юнацький вік, тому що саме цей період є найсприятливішим для набуття навичок саморегуляції поведінки та міжособистісного спілкування.

За результатами опитування (табл. 1), проблеми взаємодії між молоддю та оточуючими у шкільному/студентському житті найбільш актуальні для юнаків і дівчат, які виховуються в сім'ї, де один з батьків є нерідний (мачуха або вітчим).

Таблиця 1 Розподіл відповідей на запитання: "Як часто в тебе виникають проблеми у спілкуванні з...:", %*

Проблеми	мають мачуху	мають вітчима	мають обох рідних батьків
3 учителя ми/викладачами	9	9	6
3 ровесниками	16	8	6
3 колегами  по роботі чи навчанню	30	13	10

* У таблиці  наведено розподіл відповідей "часто".

За даними табл. 1, наявність у дитини нерідного батька або матері (особливо матері) вже сам по собі є надзвичайно травмуючим чинником для психічного здоров'я особистості, який істотно змінює самооцінку, ставлення до самої себе, сприйняття власного місця у світі, а також характер відносин з навколишнім світом та оточуючими. Часто саме це зумовлює появу різного роду конфліктів у спілкуванні з іншими людьми.

Існує лінійна залежність між ставленням до особистості членів колективу та ставленням цієї особистості  до самої себе. Тобто, якщо людина не задоволена ставленням до себе з боку колективу, то вона здебільшого незадоволена і сама собою.

Ведучу роль в натурі людини грає темперамент. В ході еволюції були відображені і генетично  закріплені найбільш вигідні стилі  пристосування людини до середовища проживання.

Але дуже часто темперамент пригнічується вихованням і формується характер всупереч вродженій основі. Природна гармонія порушується, в результаті чого характер протиставляється темпераменту або є якійсь його стороні, частіше його альтруїстичній спрямованості, що протиприродно і не може пройти безкарно. Батьків по тій чи іншій причині “не влаштовує” темперамент дитини і вони намагаються його покращити. Особливо коли темпераменти батьків і дітей не співпадають. В таких випадках холерика хочуть бачити покладистим, сангвініка - спокійним і тихим, флегматика - рухливим і швидким.

Пригнічення темпераменту - часта причина дитячої нервовості або важкості і одна із основних рамок в механізмі виникнення неврозу. Сучасна людина здатна пригнічувати емоції і власний темперамент. Сангвінік, холерик, флегматик живуть в жорстких рамках загальноприйнятого “хорошого тону”, в якому немає місця природному прояву емоцій і темпераменту. За пригнічення емоцій і темпераменту людина ХХ ст. платить ростом психосоматичних захворювань. Це плата за боротьбу з власною натурою, індивідуальністю.

Темперамент в своїй  основі незмінний. Якщо характер і особисті риси, що склалися в результаті виховання, умов життя, всіх можливих впливів пригнічують  темперамент, людина приречена на душевне  роздвоєння. Наприклад по темпераменту вона повинна діяти, але характер, особисті позиції, установки примушують стриматися

При визначенні типу темпераменту доцільно користуватися такими формулами:

1. “Довіряй, але перевіряй”, тому що сангвінік має: 

– плюси – життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість;

– мінуси – схильність до зазнайства, незібраність, легковажність, поверховість, зверхність, ненадійність; схильність до обіцянок, але не завжди їх виконання вимагає контролю.

2. “Ні хвилини спокою”,  тому що холерик має:

– плюси – енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість;

– мінуси – запальність, агресивність, невитриманість, нетерплячість, конфліктність, здатність спрямовувати свою активність на колектив і розкласти  його зсередини.

3. “Не підганяй”, тому що для флегматика характерні:

– плюси – стійкість, постійність, активність, терплячість, самовладання, надійність;

– мінуси – загальмованість, байдужість, “товстошкірість”, сухість, неможливість працювати в режимі дефіциту часу; його не треба підганяти, він сам розрахує свій час і зробить справу.

4. “Не нашкодь”, тому що у  меланхоліка:

– плюси – висока чутливість, м’якість, людяність, доброзичливість, здатність  до співчуття;

– мінуси – низька працездатність, підозрілість, вразливість, замкненість, сором’язливість; на нього не можна кричати, надто тиснути, давати різкі та жорсткі вказівки, оскільки він надто чутливий до інтонації і дуже вразливий.

При організації робочих пар  враховують, що найбільш ефективна  робота у парах: холерик – сангвінік; сангвінік – меланхолік; меланхолік – флегматик.

“На базі темпераменту в  людини формуються її якості і риси, і багато в чому – життя” (А.П. Чехов).

Поради: намагайтеся не піддаватися впливу негативних емоцій, а налаштовувати себе на оптимістичний лад. Позитивні емоції сприяють створенню т.з. "ланцюгової реакції" доброзичливості, яка позитивно впливає на стосунки з оточуючими вас людьми. Ще стародавні східні філософи говорили «Не дозволяйте ніколи незадоволеності, презирству, жадібності, ревнощам та іншим низьким інстинктам торкнутися вашого розуму. Такі емоції створюють негативні струми, отруюють розум і тіло, результатом чого буде хвороба». Якщо ж все-таки ви відчуваєте, що не спроможні подолати негативні емоції у тій чи іншій ситуації, то спробуйте ізолювати себе у безлюдному, спокійному місці, щоб не завдати шкоди оточуючим вас людям і не намагайтеся приховувати свої емоції - звільніть їх через плач, тому, що сльози - це захисна реакція організму і вони виводять із організму токсичні речовини, які утворюються внаслідок стресу.