Образ лікарів у світовій літературі

Спеціальність лікар - Це одна з найдавніших і найбільш шанованих  робіт. Вже не одне тисячоліття ця професія приносить повагу і визнання, людей, які знали таємниці лікування, знали як позбавити від недуги цінували на вагу золота. Вагоме місце  професія доктора посіла і в російській літературі. Сильно вражають розповіді  А, П. Чехова. Про моральної деградації людини письменник розповів в оповіданні «Іонич». Початківець лікарську практику Старцев оселився в місті С. З самими Бліг намірами. На початку своєї практики він навіть на пару годин не міг собі дозволити покинути лікарню, але з часом цинічне, що оточує його багате суспільство сильно змінило його і не в кращу сторону. Сліпе прагнення до багатства і бажання поживитися викорінило в ньому все людське. Про обов’язки лікаря надавати допомогу безкорисливо вже і не йшлося. Гроші стали сенсом його життя.

Далі розглянемо оповідання «Стрибуха». У ньому ми бачимо іншого лікаря. Доктора Димова вважають народним світилом, наймудрішим людиною. Але  для нього наука була не єдиним кредо, він намагався допомогти  абсолютно кожному, цінував абсолютно  кожне життя окремо і будь-якої людини. Рятуючи життя смертельно хворого хлопчика, він заразився  і помер. У своєму прагненні спати  людей цей людина прекрасний. Так  само до цієї справи ставився і сам  Чехов, Який свято шанував і поважав  цю благородну професію до кінця свого  життя.

Імена багатьох докторів увійшли  в історію як великих людей. Януш Корчак був відважним і вірним лікуванню доктором і педагогом. У сороковому році минулого століття він і його підопічні потрапили в гетто. На втечу, який йому влаштували він не погодився. Як справжній вчитель і опікун він вирішив розділити долю своїх підопічних і залишився з ними. Проходив в останній раз в своєму житті по вулицях столиці Польщі він ніс самого слабкого учня. Януша Корчака вбили у газовій камері. Своє покликання лікаря і вчителя він виправдовував до кінця своїх днів і загинув разом з тими кого вчив і виховував.

У період Другої світової війни  наше місто виявив чималий героїзм. Величезна кількість докторів пожертвували собою при порятунку поранених. Подсвістом куль, жертвуючи собою санітари, медсестри, лікарі несли з поля битв поранених. Під свист куль лікарі творили чудеса, проводячи складні операції. Чимало докторів отримали нагороди. У творі М. А. Шолохова «Доля людини» Андрій Соколов будучи водієм віз боєприпаси на фронт. Він потрапив під обстріл, був поранений і втратив свідомість, коли прийшов до тями то зрозумів що потрапив у полон до німців. Як і інших полонених його відвезли до Німеччини. Вночі їх тримали в занедбаній церкві. У Соколова була вивихнути рука і дуже боліла. Хтось із дальнього кута запитав чи є серед полонених поранені або хворі. Це був полонений доктор. Він допоміг Соколову і рука пройшла. А лікар продовжив свій обхід полонених. Навіть у таких страшних умовах, у неволі, він виконував свій обов’язок - допомагати і рятувати людей.

Про докторів - героїв, які  до останнього виконували свої обов’язки  в Афганістані, розповідається у  книзі Б. Олійника «Пам’ятник в Кабулі». У жахливій обстановці доводилося працювати  нашим лікарям. Польові госпіталі  постійно піддавалися обстрілам  ворогів. Заради порятунку служивих доктора віддавали свою кров, а  бувало й життя. Саме ці люди ставали  героями і саме їм до цих пір  надсилають листи з подякою за порятунок життя. М. М. Амосов у книзі  «Думки і серце» оповідає про тяжке  життя доктора. Його золоті руки подарували життя сотням людей із захворюванням  серця в тому числі й дітям. Величезна кількість щасливих поглядів щодня проводжали його дивлячись  у слід.

Ім’я офтальмолога С. Федорова відомо практично кожному! Величезне  число людей будуть все життя  дякувати йому за можливість знову  бачити. Це почуття неможливо описати, коли після багатьох років темряви  ти знову можеш радіти життю спостерігаючи  за хмарами, сонцем, бачити навколишній  світ! Мудрість професори і талановиті руки хірурга дарують нам ці чудеса. Але почуття радості за кого-то врятованого це не єдине що доводиться відчувати лікаря. Дуже шкода, але  медики не чарівники. Це страшно важко, подивившись в очі близьким хворого  повідомити, що лікарі зробили все, що змогли, але не врятували. Важко  визнавати свою неміч перед недугою.

Сміливість і душевну  доброту, любов до оточуючих і  бажання їх врятувати - то без чого не існує ні один лікар. Все життя  ці люди живуть з клятвою Гіппократа в серце. В кожний дім, в який вони заходять вони повинні нести допомогу і добро.