Захист прав споживачів в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

На тему : Захист прав споживачів в Україні

 

 

 

Виконала:

Лозова І.С.

ст.гр. МП-06

ІІІ курсу денного відділення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Красноармійськ 2008

 

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти захисту прав споживачів в Україні

1.1 Критерії якості товарів та  послуг в Україні та світі

1.2 Права і обов’язки споживачів

1.3 Загальна характеристика гарантійних  та інших термінів

Розділ 2. Аналіз законодавства з питань захисту прав споживачів в Україні

2.1 Аналіз законодавства України  про захист прав споживачів

2.2 Правові гарантії забезпечення  належної якості товарів

2.3 Права споживача у разі  придбання ним товару неналежної  якості

Розділ 3. Напрямки удосконалення законодавства з питань захисту прав споживачів в Україні

3.1 Шляхи подолання проблем застосування  законодавства про захист прав  споживачів 

3.2 Відповідальність за порушення  законодавства про захист прав  споживачів

3.3 Практика розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів

Висновки

Література

 

 

Вступ

 

Побудова в Україні соціально-орієнтованої економіки виводить на перший план фігуру людини - громадянина, тому забезпечення його прав стає основоположною цінністю в суспільстві. В зв'язку з цим підвищеної актуальності набувають питання захисту прав споживачів товарів, робіт, послуг. Захист прав споживачів традиційно вважають цивільно-правовим інститутом, тому проблематику захисту прав споживачів розглядають в рамках цивільного права.

Рівень споживання товарів і послуг - це показник якості життя населення, який включає повну вартість споживаних матеріальних благ та послуг (платних, пільгових і безкоштовних), одержаних населенням за рахунок доходів від праці, від власності, підприємницьких доходів, соціальних трансфертів і т.п.

Якість життя - це узагальнююча соціально-економічна категорія, яка являє собою узагальнення поняття «рівень життя» і включає не тільки рівень споживання матеріальних благ і послуг, але і задоволення духовних потреб, здоров'я, тривалість життя, умови середовища, що оточує людину, морально-психологічний клімат, душевний комфорт.

Гарантований рівень споживання з боку держави забезпечується:

- стимулюванням виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг;

- введенням у разі потреби  нормованого розподілу товарів, якщо немає гарантій їх вільного  придбання кожним споживачем;

- введенням компенсаційних виплат, різних видів допомоги і пільг  громадянам.

Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

 

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти захисту прав споживачів в Україні

 

1.1 Критерії якості товарів  та послуг в Україні та світі

 

Конкурентна боротьба має наслідком те, що з двох однакових товарів купують дешевший, а за однакових цін — якісніший. Зрозуміло, що якість завжди була і залишається важливою ринковою характеристикою товару, а оцінка якості товарів споживачами завжди визначатиме стратегію конкуренції промислових фірм.[19]

Якість – це найбільш об’єктивний, узагальнюючий показник наукового, технічного, економічного, соціального, суспільного прогресу.

Одним з важливіших методів управління якістю є стандартизація.

Стандарт – це зразок, модель, еталон, який приймається за вихідний, для зіставлення з ним інших подібних об’єктів.[15]

Правові та організаційні основи стандартизації встановлені Законом України „Про стандартизацію” від 17.05.01. нормативними документами по стандартизації є: Державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств; стандарти підприємств; кодекс практика, яка склалася; технічні умови.[8]

Державні стандарти містять обов’язкові і рекомендовані вимоги. До обов’язкових відносяться: умови, які забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я та майна громадян, забезпечують охорону навколишнього середовища; вимоги техніки безпеки та гігієни праці; вимоги і положення, які забезпечують достовірність та єдність вимірів; вимоги, які стосуються відходів. Державні стандарти України затверджуються Держстандартом України.[23]

У період масштабного розвитку торгово-економічного співробітництва між різними країнами виникла необхідність мати такий інструмент, який би гарантував відповідність продукції, яка виготовляється, вимогам стандартів та технічних умов, незалежно від країни – виробника продукції. Таким інструментом в даний час є сертифікація відповідності.

Згідно визначенню Міжнародної організації по стандартизації сертифікація відповідності – це дії, які засвідчують посередництвом сертифіката відповідності або знаку відповідності, що виріб або послуга відповідала певному стандарту або іншому нормативно-технічному документую.

Метою сертифікації продукції, послуг та робіт є:

запобігання реалізації продукції, яка небезпечна для життя, здоров’я та майна громадян та довкілля;

сприяння споживачам у виборі продукції;

створення умов для участі суб’єктів господарювання в міжнародно-економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

В Україні сертифікація продукції поділяється на обов’язкову і добровільну.[20]

Згідно з п. 4 ст.16 Закону України „Про захист прав споживачів” підлягають обов’язковій сертифікації товари, по яким встановлені обов’язкові вимоги відносно безпеки для життя та здоров’я споживачів, їх майна, довкілля.

Сертифікат відповідності – документ, який підтверджує якість товарів і їх відповідність вимогам стандартів та інших нормативних документів, видається органами Держстандарту України.

Перелік продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затверджений Держстандартом України наказом №95 від 30.06.93 і включає сорок розділів: харчова продукція та продовольча сировина, товари легкої промисловості, електропобутове та аналогічне обладнання та багато іншої продукції.[8]

Реалізація та використання товарів (продукція) яка підлягає обов’язковій сертифікації, без наявності сертифікату відповідності забороняться.

Продукція, яка отримала сертифікат відповідності, маркується знаком відповідності. При здійсненні торговельної діяльності відповідність продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, можливо підтверджувати копіями сертифікату відповідності, які завірені господарюючими суб’єктами, що реалізують продукцію.

Продукція, яка за законодавством не підлягає обов’язковій сертифікації, за ініціативою виробника, продавця, споживача, органів виконавчої влади, громадських організацій може сертифікуватися добровільно. Добровільну сертифікацію можуть проводити як органи, які мають акредитацію на проведення сертифікації, так і фізичні або юридичні особи, які добровільно взяли на себе ці функції.[22]

 

1.2 Права і обов’язки  споживачів

 

Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та  обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну  та своєчасну інформацію про  продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування шкоди (збитків), завданих  дефектною чи фальсифікованою  продукцією або продукцією неналежної  якості, а також майнової та  моральної (немайнової) шкоди, заподіяної  небезпечною для життя і здоров'я  людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

6) звернення до суду та інших  уповноважених органів державної  влади за захистом порушених  прав;

7) об'єднання в громадські організації  споживачів (об'єднання споживачів).

Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. Споживачі зобов'язані:

1) перед початком експлуатації  товару уважно ознайомитися з  правилами експлуатації, викладеними  в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;

2) в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;

3) користуватися товаром згідно  з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;

4) з метою запобігання негативним  для споживача наслідкам використання  товару - застосовувати передбачені  виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.[4]

 

1.3 Загальна характеристика гарантійних та інших термінів

 

Товари, що надходять у роздрібну торгівлю, повинні мати здатність забезпечувати потреби споживачів упродовж певного проміжку часу. Для цього законодавством передбачено відповідні строки (терміни), зокрема, гарантійні терміни, терміни придатності, терміни експлуатації. [12]

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» виготівник забезпечує нормальну роботу (застосування, використання) товару, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного терміну, встановленого законодавством, а в разі його відсутності — договором. При цьому гарантійні терміни на комплектуючі вироби мають бути не меншими, ніж гарантійний термін на основний виріб, якщо інше не передбачено законодавством чи договором.

У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначаються товари, на які мають обов'язково встановлюватися гарантійні терміни. Але, як правило, в обов'язковому порядку встановлюють¬ся гарантійні терміни на всю побутову електроніку та іншу складну побутову техніку.

Згідно із ч. 4 ст. 13 Закону України «Про захист прав спожи¬вачів» стосовно товарів, на які гарантійні терміни не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю відповідні вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом 6 місяців, а стосовно нерухомого майна — не пізніше 3 років від дня передачі їх споживачеві. І, як правило, гарантійні терміни на складну побутову техніку встановлюються в 1 рік і більше. Водночас інколи встановлювалися гарантійні строки менше 6 місяців, наприклад, щодо взуття та щодо інших виробів, які швидко зношуються.[4]

Гарантійний термін зазначається в паспорті на товар або на його етикетці, чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару. Гарантійні терміни обчислюються з дня роздрібного продажу. Однак на сезонні товари (одяг, хутряні вироби, взуття тощо) гарантійний термін обчислюється з початку відповідного сезону, що встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до цієї постанови затверджено перелік сезонних товарів, гарантійні терміни за якими обчислюються з початку відповідного сезону, а саме: на одяг, хутряні та інші вироби весняно-літнього асортименту — з 1 квітня, осінньо-зимового асортименту — з 1 жовтня; на взуття зимового асортименту — з 15 листопада до 15 березня; весняно-осіннього асортименту— з 15 березня до 15 травня; літнього асортименту — з 15 травня до 15 вересня.[11]

При виконанні гарантійних ремонтів гарантійний термін збільшується на час перебування товару (роботи, послуги) в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків. При обміні товару його гарантійний термін обчислюється заново від дня обміну.[13]

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» термін придатності встановлюється для медикаментів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть із часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього середовища, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до них при продажу, і який вважається гарантійним терміном. [6]

Законом України «Про захист прав споживачів» передбачений ще один термін — термін служби товару. Так, виготівник зобов'язаний забезпечити можливість використання товару за призначенням протягом терміну його служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності таких термінів — протягом 10 років. Для цього він має забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт товару, а також випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, в необхідних обсягах і асортименті запасних частин протягом усього терміну виробництва товару, а після зняття з виробництва — протягом терміну служби, в разі відсутності такого терміну — протягом 10 років (ст. 12 Закону).[4]