Гіпотеза її структура

За умов дефіциту інформації про певний об'єкт іноді доводиться вдаватися до початкового здогаду  як єдино можливого засобу хоч  якось пояснити досліджувані явища, надати аналізові цих явищ упорядкованого цілеспрямованого характеру, систематизувати  наявну інформацію. Тому здогад у його первісному чи дещо досконалішому вигляді  часто використовують як робочу гіпотезу, яка, не претендуючи на статус готової  відповіді на питання про природу  досліджуваних явищ, вважаючись заздалегідь  тимчасовим припущенням, разом з  тим дає можливість розпочати  організований і цілеспрямований  процес дослідження відповідних  явищ, згрупувати їх, дати попереднє  пояснення.

Перетворення робочої  гіпотези на наукову пов'язане з  пошуками найзагальнішого припущення, здатного найповніше і найглибше  пояснити досліджувані явища, передбачити і виявити нові факти. При цьому робоча гіпотеза часто зазнає значних змін - виправляється, уточнюється, доповнюється, а іноді й відкидається, і тоді на зміну їй приходить інша гіпотеза з розряду конкуруючих.

Трапляється, що з трансформацією робочої гіпотези в наукову остання  розгортається в складну, розгалужену  систему знань. Так, у середині минулого століття німецький учений К. Гаусс  висловив здогад про скінченну швидкість  поширення електромагнітних взаємодій. Через 13 років його учень Г. Ріман  розвинув цей здогад і одержав  рівняння, розв'язання якого привело  до висновку про скінченну швидкість  поширення електричної дії.

У працях М. Фарадея і Г. Рімана здогад про скінченну швидкість  поширення електромагнітних процесів набув рівня гіпотези. На основі цієї гіпотези Дж. -К. Максвелл розробив систему знань, яка зусиллями  багатьох учених була перетворена на електромагнітну теорію поля.

Відмінність між початковим здогадом, робочою і науковою гіпотезами часто має умовний характер. Так, у 1704 p. P. Уолл висловив припущення (здогад), що електричний розряд можна порівняти  з блискавкою і громом. А в 1746 р. Б. Франклін детально розробив цю аналогію, перетворивши початковий здогад на наукову  гіпотезу, яку пізніше (в 1752 р.) підтвердив експериментально.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Доведення істинності гіпотези

Висунута гіпотеза має  бути доведеною. Доказ гіпотези здійснюється так. Припускаючи висунуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним методом  виводять ряд наслідків (фактів), котрі  мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслідки перевіряють  на практиці. Якщо наслідки відповідають дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж наслідки, логічно  виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це означає, що висунута гіпотеза хибна.

Логічний процес виведення  наслідків із висунутого припущення та обґрунтування істинності або  хибності гіпотези відбувається досить часто у формі умовно-категоричного  силогізму. Із гаданої причини А  виводять наслідок В. Логічно це виражається  в такому судженні:

"Якщо є А, то є  В". Потім наслідок В перевіряють  на практиці, чи дійсно він  існує. Якщо наслідок В насправді  не існує й існувати не може, то за правилами умовно-категоричного  силогізму від відсутності наслідку  доходять висновку про те, що  й гадана причина А також  на існує, тобто до ймовірного  висновку про хибність висунутої  гіпотези.

Приклад. У справі про  вбивство П. на місці події було виявлено сліди автомобіля "Москвич" і  краплі крові у вигляді трьох  паралельних ланцюжків, котрі пролягли на відстані 150 м від місця виявлення  трупа. Під час огляду трупа виявилося, що П. убитий пострілом у праву  скроню. Виникло припущення, що П. убитий в автомобілі "Москвич", а потім  викинутий на дорогу. Незабаром органами міліції було виявлено автомобіль "Москвич", на лівих дверцятах і на дні  корпусу якого були виявлені сліди  крові. Власник автомобіля пояснив, що виявлені сліди крові належать його дружині, яку він нібито бив  у автомобілі. Необхідно було перевірити це пояснення. Логічно це відбувалося  так. Із висунутого власником автомобіля "Москвич" пояснення було виведено наслідок, а саме: "Якщо сліди крові, виявлені в автомобілі "Москвич", належать дружині власника цього  автомобіля, то група крові має  збігатися з групою крові слідів, виявлених в автомобілі". Потім цей наслідок було перевірено. Виявилося, що група крові дружини власника автомобіля не збігається з групою крові, виявленої в автомобілі. На цій підставі за формою заперечного модусу у мовно-категоричного силогізму було зроблено висновок про неправдивість пояснення, даного власником автомобіля.

Перевірка гіпотези відбувається завжди шляхом підтвердження наслідків, виведених із цієї гіпотези. Критерієм  істинності гіпотези є практика. Гіпотеза народжується практикою, і тільки практика розв'язує питання про те, істинна  гіпотеза чи хибна. Гіпотеза стає достовірною  теорією, коли наслідки, виведені з  неї, підтверджуються практикою. Перевірка  гіпотези на практиці, перетворення гіпотези в достовірну теорію є процес складний і довготривалий. Тому доведення  істинності гіпотези не можна зводити  до якоїсь одноактної логічної дії.

Перевіряючи гіпотезу, використовують різні логічні форми. Досить часто  перевірка гіпотези відбувається за схемою умовно-категоричного силогізму. Особливо широко умовно-категоричний силогізм використовується тоді, коли мають справу з умовно-виділяючими  судженнями. У таких випадках наявність  у дійсності всього лише одного наслідку, виведеного з гіпотези, достатня для  визнання цієї гіпотези істинною. Але  умовно-категоричний силогізм не є  єдиним логічним засобом перевірки  гіпотези. Окрім умовно-категоричних умовиводів використовуються також  категоричний силогізм, розподільні  умовиводи та інші логічні форми.

Сформулювавши гіпотезу, намагаються  вивести з неї якомога більше наслідків. При цьому ступінь  імовірності гіпотези буде тим вищий, чим різноманітнішими і численнішими виявляться наслідки, виведені з цієї гіпотези, і чим більше вони будуть перевірені відповідними фактами. Міркують: якщо наше припущення відповідає дійсності  й гадана закономірність справді  існує, то вона якось повинна виявлятися.

Потім роблять висновок про  те, якими мають бути ці вияви, і  намагаються їх віднайти або викликати  до життя з допомогою відповідних  експериментів. Виявлення таких явищ, безумовно, підвищує ймовірність припущення, але не завжди може бути достатньою підставою для обґрунтування істинності гіпотези, оскільки ці явища можуть бути спричинені й іншими обставинами. Формалізувавши міркування, в якому рухаються від істинності наслідків до істинності підстави (у нашому випадку - гіпотези), одержимо неправильну форму стверджувального модусу умовно-категоричного умовиводу.

Щоб домогтися необхідного  висновку про істинність гіпотези на основі знання істинності наслідку, треба, щоб гіпотеза була достатньою і необхідною підставою для наслідку, а наслідок, у свою чергу, був достатньою і  необхідною умовою для визнання істинності підстави (гіпотези). З цією метою  з гіпотези намагаються вивести  не один, а кілька наслідків, які  в сукупності можуть становити не тільки необхідну, але й Достатню умову для того, щоб їх істинність була достатньою підставою для визнання істинності гіпотези. Схемою такого міркування буде знову ж таки умовно-категоричний умовивід.

Існують й інші способи  доведення гіпотез. Так, одиничну гіпотезу підтверджують безпосереднім виявленням того предмета (чи властивості предмета), існування якого передбачали  в гіпотезі.

Важко перебільшити роль практики в процесі доведення гіпотези. За певних умов перевірка гіпотези може сприяти тому (і часто сприяє), що вона (гіпотеза) з імовірного припущення перетворюється на обґрунтоване, достовірне знання.

Спростування гіпотези здійснюють, фальсифікуючи наслідки, які з  неї випливають. При цьому слід пам'ятати, що як відшукання фактів, що відповідають виведеним з гіпотези наслідкам, не завжди є достатньою підставою  для оголошення гіпотези істинною, так само не виявлення очікуваних фактів не завжди свідчить про те, що гіпотезу спростовано. Спростованою її можна вважати лише тоді, коли буде точно встановлено, що фактів не просто немає, а їх взагалі не може бути, оскільки це суперечить об'єктивним законам.

У процесі розв'язання складних проблем часто пропонують не одну, а дві й більше гіпотез. Оскільки ж істина одна, то зрозуміло, що кілька гіпотез, які по-різному пояснюють  одні й ті самі явища, не можуть бути одночасно істинними. Виникає необхідність вибирати одну з двох або й кількох  конкуруючих гіпотез.

Судове дізнання підпорядковується  тим самим законам логіки, що й  будь-яке інше. В судовому слідстві при поясненні окремих фактів чи сукупності обставин часто висувають  не одну, а кілька гіпотез, в яких по-різному пояснюють ці факти. Такі гіпотези називають версіями.

Версія в судовому слідстві - одне з можливих припущень (гіпотез), яке пояснює походження або властивості  окремих обставин злочину або  подію злочину загалом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Гіпотеза - форма мислення, що становить собою припущення про  існування певного закономірного  зв'язку між явищами, причини виникнення яких невідомі.

Часто гіпотезою називають  і припущення про існування факту, який безпосередньо не спостерігається.

"Гіпотеза" - поняття  багатозначне, воно має принаймні  такі три значення:

- особливий рід припущень про безпосередньо не-спостережувані форми зв'язку явищ або про причини що породжують ці явища;

- особливий рід умовиводу, у формі якого відбувається висунення певного припущення;

- складний засіб, який включає в себе як висунення припущення, так і його наступне доведення.

Формулюванню гіпотези передують  такі обставини:

- виявлення явищ, причину виникнення яких неможливо з'ясувати з допомогою відомих науці знань;

- формулювання відповідної проблеми;

- добір і нагромадження потрібних фактів;

- попередній аналіз цих фактів (явищ, причини яких з'ясовуються), вивчення обставин, що передували досліджуваним явищам, і тих, які їх супроводжують.

Будь-яка гіпотеза має  ймовірний характер, а тому потребує перевірки на істинність. Існує кілька способів доведення гіпотези. Найпоширеніший — виведення з неї (з основного  припущення) наслідків і їх верифікація, тобто перевірка фактами.

Гіпотезу як імовірне знання можна піддавати сумніву і  спростуванню. Вона піддається сумніву  вже тоді, коли вступає в суперечність хоча б з одним фактом.

 

 

Список використаних джерел

1.Войшвилло Е. К., Дегтярев М. Г. Логика. – Москва: Владос, 2001 – С. 494 – 513.

2.Гетманова А. Д. Учебник по логике. – Москва: ЧеРо, 2000 – С. 179 - 194.

3.Жеребкін В. Є. Логіка. – Харків: Основи, К.: Знання, 1998. – С. 204 - 219.

4.Конверський А. Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 257 – 267.

5.Тофтул М. Г. Логіка. – К.: Академія, 1999. – С. 239 - 249

6.Хоменко І. В. Логіка – юристам. – К.: Четверта хвиля, 1998. - С. 219 - 245.