Значення і світова слава Тараса Шевченка

 

 

 

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Значення  і світова слава Тараса Шевченка

 

 

 

 

 

виконала

студентка

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013 

План:

1. Занурюючись в історію
2. Шевченко – основоположник нової української літератури.
3. Роль Шевченка в розвитку української літературної мови.
4. Вшанування пам’яті.
5. Світове значення творчості.
6. Висновок
7. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Занурюючись в історію…

Життєвий шлях письменника  став знаковим для долі українського народу. «Він був сином мужика і  став володарем у царстві духа, - писав про Шевченка І.Франко. –  Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури… Доля переслідувала його в житті, скільки лише могла, та вона не зуміла перетворити золота його душа на іржу».

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року у селі Моринці, що на Черкащині, в сім’ї селянина-кріпака. Він досить рано став сиротою і змушений був сам заробляти на хліб: пас отару, служив дякові у школі, був козачком у пана Енгельгарда. Коли той помітив талант хлопця до малювання, перетворив його у свого придворного «маляра». Разом із паном молодий кріпак переїхав спочатку до Вільна, а потім до Петербурга, де поступив на навчання до «різних живописних справ» майстра Ширяєва. Саме в Петербурзі український художник І.Сошенко вперше оцінив здібності Шевченка до живопису і з допомогою передових людей Росії – К. Брюллова та В. Жуковського – домігся у 1838 році викупу юнака із кріпацтва. Одразу після цієї події Т. Шевченка зараховують до Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К.Брюллова , стає одним із його найкращих учнів.

На 1837 – 1843 роки припадає перший період творчості письменника. Одним з дебютних творів Шевченка є романтична балада «Причинна».

Перші твори Т. Шевченка увійшли до його знакової збірки Кобзар , перше видання якої відбулося 18 квітня 1940 року. ЇЇ склали 8 віршів та поем молодого письменника: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдарування. Основні мотиви ранньої творчості Шевченка  - сирітство і суцільна несправедливість.

Яскравим зразком ліро-епічної  соціально-побутової  поеми є  «Катерина», у якій гостро поставлені проблеми соціальної нерівності і трагічної  долі селянки. Для головної героїні «чужими» людьми стали навіть мати і батько, які вигнали її з дому, коли дізналися про те, що в неї має народитися дитина. Вони не змогли піти у супереч громадській думці і вчинили у дусі традицій. Автор гнівно засуджує поведінку московського офіцера і, зрештою, всю мораль суспільства, яке дозволило занапастити душу молодої дівчини.

у 1844 році вийшло друге видання  «Кобзаря». Усі твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як «мужицький поет» і поет-патріот.

Золота пора художньої зрілості Кобзаря  припадає на другий період його творчості (1843 - 1847), який прийнято називати періодом «Трьох літ». Його художню систему характеризує органічне поєднання реалістично і романтичного начал, в якому домінуючою тенденцією стає прагнення об’єктивно відображати дійсність у всій складності її суперечностей . У ці й наступні роки поет пише і реалістичні твори («Сова», «Наймичка», «І мертвим, і живим…»), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним («Сон», «Єретик»), і твори суто романтичні («Великий льох», «Розрита могила»). Художній метод Шевченка – цілісний і водночас «відкритий», тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення і різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв’язував.

 Після того, як не здійснилась Тарасова мрія поїхати на навчання до Італії, він наполегливо добивається дозволу відвідати рідну Україну. І така нагода трапилася у 1843 році. Подорож продовжувалася близько восьми місяців. Шевченко  відвідав Київ, рідні місця на Черкащині і ті краї, де минулі століття була Запорізька Січ. Поспілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема з М.Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В.Забілою та ін.) За підсумками подорожі Т. Шевченко в 1844 році видав у Петербурзі «Живописну Україну» - серію картин, на яких відображено історичні місця рідної землі.

З жовтня по грудень 1845 року поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», «Кавказ», та ін. Тоді ж він задумує нове видання «Кобзаря», куди мали увійти його твори 1843-1847 рр. легального змісту. До цього видання у березні 1847 року пише передмову, в якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу і різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Це видання не було здійснено через арешт поета.

Весною він знайомиться  з М. Костомаровим, М. Гулаком та іншими членами Кирило - Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 – січні 1846 рр. ) і вступає в цю організацію.  У березні 1847 року братство було розгромлено. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року, а 17-го перевезли до Петербурга і на час слідства ув’язнили у казематі ІІІ відділу. Результатом нього  став суворий припис – «за сочинение возмутительных и высшей степени дерзких стихотворений». Приналежність до товариства ж не була доведена.  На вироку Микола І дописав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати». Були заборонені й Шевченкові книжки.

Третій період творчості  Т.Шевченка припадає на роки заслання (1847 - 1857). Після арешту його було відправлено до Петербурга. Після завершення слідства Шевченка було відправлено в Орськ. Там він порушив царську заборону писати. Свої твори він потай записував до саморобних «захалявних» зошитків. Наприкінці 1850 р. він переписав ці «невільницькі» поезії в саморобну книжечку, яка згодом  дістала назву «Мала книжка». В Орській кріпості поет написав 21 твір.

У 1848 р. на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. Шевченко багато малював і писав. Наприкінці вересня 1849 р. експедиція повернулася до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій. Там він потоваришував з польськими засланцями, а зокрема з К, Герном, який попередив Шевченка про наступний обшук і допоміг зберегти «Малу книжечку».

23 квітня 1850 року Шевченка  заарештували за порушення царської заборони писати і малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак. Цей новий арешт мав фатальні наслідки  для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші і відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення. Проте він не припиняв малювати, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник. У Новопетровському укріпленні Шевченко створив, зокрема, серію викривальних малюнків "Притча про блудного сина", яка є одним із найвищих здобутків критичного реалізму в мистецтві середини XIX ст. Загалом же, всупереч царській забороні малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен. Сім років перебування в Новопетровському укріпленні — чи не найтяжчих у житті поета. Тільки співчуття таких гуманних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Після смерті Миколи І (лютий 1855р.) друзі поета (Ф, Толстой та ін.) почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях. 2 серпня 1857р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір поселитися в Петербурзі.

У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише соціально-побутові поеми ("Княжна", "Марина", "Москалева криниця", "Якби тобі довелося...", "Петрусь" та ін.), історичні поеми й вірші ("Чернець", "Іржавець", "Заступила чорна хмара", "У неділеньку у святую" та ін.), вірші й поеми сатиричного змісту ("П. С.", "Царі"), хоч у ці роки свідомо стримує свій темперамент політичного сатирика. Та головний набуток його творчості 1847 — 1850 рр. — лірика. Лірика й особистого плану, і рольова, в якій чільне місце займають вірші в народнопісенному дусі. За ідейно-художніми якостями і значенням в літературному процесі лірика Шевченка цього періоду — етап не тільки в його творчому розвитку, айв українській поезії взагалі. Реалістичним психологізмом, відтворенням "діалектики душі", природністю поетичного вислову вона випереджала літературну добу й створювала грунт для дальшого піднесення української поезії наприкінці XIX ст. (І. Франко, Леся Українка).

Значення "невільницької" поезії Шевченка в історії української  літератури обумовлене також тим, що в роки 1847 — 1850, коли після розгрому Кирило-Мефодіі'вського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активнодіючою силою українського літературного процесу. Слід проте врахувати, що Шевченкова поезія періоду заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в "Кобзарі" 1867р.

Коли Шевченко виїхав з Новопетровського укріплення, прямуючи через Астрахань, Нижній Новгород і  Москву до Петербурга, він (як і комендант Новопетровського укріплення Усков, який дав дозвіл на виїзд) ще не знав, що в'їзд до столиць йому заборонено. Про це поет дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, поки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми "Неофіти", "Юродивий" (незакінчена), ліричний триптих "Доля", "Муза", "Слава" та доопрацьовував свої "невільницькі" поезії, які переписував у "Більшу книжку".

У кінці березня 1858р. Шевченко приїхав  до Петербурга. Літературно-мистецька  громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він  бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам на Україні (складає й видає для них "Букварь южнорусский"), зустрічається з М. Чернишевським, В. і М. Курочкіними, М. Михайловим, І. Тургенєвим, Я. Полонським, М. Щербиною, А. Майковим, М. Лєсковим та ін., з діячами польського визвольного руху — 3. Сераковським, Е. Желіговським, Я. Станевичем, Й. Огризком та ін. У ці ж роки спілкується з українськими літераторами Петербурга — Марком Вовчком, М. Костомаровим, П. Кулішем, Д. Каменецьким, В. Білозерським, Д. Мордовцевим та ін., бере участь у виданні альманаху "Хата" та підготовці до видання журналу "Основа". Проте для Шевченка були неприйнятними буржуазно-ліберальні погляди Куліша і Костомарова (особливо на селянське питання). Справжня ідейна й особиста дружба встановилася між Шевченком і Марком Вовчком, якій він присвятив вірш "Марку Вовчку".

Влітку 1859р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами  й сестрою. Мав намір оселитися  на Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати  хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.

У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. — 11 і велику поему "Марія", а 1860р. — 32. Ще 1858р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860р. під назвою "Кобзар" вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл "'Давидові псалми" повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов "Кобзарь" Тараса Шевченка в переводе русских поэтов". А 1859р. у Лейпцігу видано (без участі поета) збірку "Новые стихотворения Пушкина и Шевченки", де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема "Кавказ" і "Заповіт". Видання "Кобзаря" 1860р. було сприйнято передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та ін.).

Заслання підірвало  здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він  тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш — "Чи не покинуть нам, небого". У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лесков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

Смерть Шевченка в  розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а для всього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках і російських та закордонних виданнях (празьке видання "Кобзаря" 1876р. включало більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються перші закордонні праці про його життя і творчість та переклади творів різними мовами світу. Шевченкова поезія і після смерті поета залишається могутнім чинником українського літературного процесу. Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед дальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко, ім'я якого стоїть в одному ряду з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.

Великий вплив мала творчість  Шевченка на літератури слов'янських  народів (болгарського, чеського, польського та ін.), що був виразно помітним уже  в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ^!яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.

 

Шевченко  – основоположник нової української  літератури.

Шевченко є основоположником нової  української літератури і родоначальником  її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися  ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.