Життя і літературно-філософська діяльність Вольтера

 Філософія Вольтера  сягала глибини у повісті "Задіг". Шляхом мудрих притч письменник висловив думку, що з нашого боку було зухвалістю твердити, ніби світ поганий тільки тому, що ми бачимо деякі його хиби. Ми не знаємо майбутнього, не знаємо того, що удавані помилки Творця— запорука нашого спасіння. "Немає, — говорить янгол Задігу, — такого зла, яке не породжувало б добро. — А що, — сказав Задіг, — коли б було тільки добро і не було зла? — Тоді, — відповів ангел Ієз-рад, — цей світ був би іншим світом; зв'язок подій визначив би інший премудрий порядок. Але цей інший, довершений порядок можливий тільки там, де вічно перебуває верховна істота..." Висновок, який не можна вважати неспростовним і однозначним; оскільки коли Бог добрий, то чому ж він не створив світ за цим безсмертним і довершеним зразком. Коли він всемогутній, то чому, створюючи світ, не позбавив його страждань?

 Можна знайти спільне  у цих різних за своєю спрямованістю творах.*

 Передусім стиль, який  у Вольтера завжди насмішкуватий.  Стрімкий і, принаймні на перший погляд, недбалий.*

 У цих творах не  було жодного персонажа, до  якого б автор поставився цілком  серйозно. Всі вони — або втілення якої-небудь ідеї, доктрини (Панглос — оптимізму, Мартен — песимізму), або вигадані, фантастичні герої.*

 Майже всі філософські повісті і романи Вольтера розповідали про катастрофи, але з точки зору "раціо" (розуму).*

 їхній темп настільки  швидкий, що читач не. встигав навіть посумувати.*

 Вольтсрові подобалося  виводити на сцену священнослужителів, яких він називав магами, суддів, котрих він іменував муфтіями, фінансистів, інквізиторів, простодушних і філософів.*

 У самого письменника  було кілька запеклих ворогів,  які з'являлися в кожному його  романі під новою маскою, проте без зусиль виказували себе.*

 Щодо жінок, то Вольтер  їх не надто поважав. Коли  вірити йому, то вони тільки  і мріють про кохання гарного,  молодого, щедрого чоловіка, однак,  за своєю натурою, корисливі і лякливі.*

 Те, що по-справжньому  об'єднувало повісті Вольтера— це його філософія. Про неї говорили як про "повний хаос ясних думок", в цілому безладних.

 Україна і українці  займали помітне місце у спадщині  французького просвітника. Наприкінці 20-х — на початку 30-х років Вольтер наполегливо працював над історичним твором "Історія Карла ХП" (опублікований у 1731 році), у якому розглядалися цікаві сторінки історії України. За своєю загальною концепцією цей твір наближався до творів класицистичної історіографії, а сам Вольтер-історик демонстративно протиставляв свій метод дослідження методові попереднього часу — доби бароко, представники якого пояснювали збіг історичних подій втручанням вищої трансцендентної сили — Бога. Написанню праці передувала тривала й серйозна робота з численними документами та джерелами.

 Французькому просвітнику  уявлялася близькою точка зору, що історія — це результат  конкретної людської діяльності, схрещення різних інтересів, прагнень і бажань. Провідний настрій цього твору, в якому надзвичайно відчутний літературно-описовий елемент, цілком просвітницький — з позицій просвітницького гуманізму та суспільного прогресу подати "урок монархам". Вольтер протиставляв Карла XII і Петра І, які представляли собою два різних типи державних діячів — короля-завойовника, якого засуджував історик, і монарха-будівника, що намагався створити міцну державу і зробити її цивілізованою.

 У четвертій главі  Вольтер звернувся безпосередньо  до історії України, яка вида-євала йому багатою і родючою країною, що стала жертвою зовнішньої експансії, передовсім з боку Речі Посполитої, під владою якої знаходилася більша частина Правобережної України. У просвітницькому дусі тут оцінила боротьба українського козацтва за своє національне самовизначення та свободу. Однак, увесь трагізм цієї боротьби полягав у тому, що на зміну посполитому владарюванню прийшов жорстокий протекторат московського царя. Тож не дивно, що у творі відчутні симпатії до Мазепи та до його союзу з Карлом XII, оскільки український гетьман, на думку історика, намагався протистояти цілковитому підкоренню та підпорядкуванню України царському урядові. Мета Мазепи полягала у спробі створити в Україні незалежне у політичному та адміністративному плані королівство. Більша частина козацьких ватажків не підтримали визвольних змагань Мазепи і воювали проти шведів на боці російського війська.

 Надзвичайно цікаво  Вольтер змальовав запорозьких  козаків, які вразили його способом свого життя, мужністю, силою та відвагою. Для нього вони — "найдиво-вижніший народ" на землі, який жив за демократичними законами і більш за все цінував власну свободу. Проте, тут же історик зазначав, що козаки схильні до розбою і порівнював і'х із флібустьєрами.

"Історія Карла XII" написана зі значною часткою  інтересу та симпатії до України,  а Петро І ще не тлумачиться  як "освічений монарх". Щоправда, в подальшому погляд історика дещо зміниться. Так, у більш пізній історичній праці "Історія Росії за Петра Великого" (1763), яка була написана на замовлення російського уряду, Вольтер, відкидаючи принципи об'єктивності та історичної правди, виправдовував репресійні дії Петра щодо України. Вчинки Мазепи оцінювався необ'єктивно, у негативному світлі постало козацтво. Водночас Петро І змальовувався як ідеал "освіченого монарха" — хибна точка зору, яку поділяли, до речі, такі просвітники, як Монтеск'є.

 Безпосереднє ознайомлення  з творами Вольтера в Україні  припадало на кінець XVIII — початок  XIX століття. У цей час в Україні  виникли осередки нової просвітницької  політичної, філософської та історичної  думки, зокрема на Чернігівщині  був відомий гурток Я. Козельського, де популяризувалися твори французьких  просвітників і зокрема Вольтера. Також в Харківській губернії  — гурток О. Паліцина, де вивчали  і перекладали не тільки Вольтера, а й Монтеск'є, Руссо. Добре обізнаними з творами французького просвітника були І. Рижський, І. Вернет, П. Бі-лецький-Носенко, І. Котляревський та ін.

 Вольтера згадувало  на сторінках перших українських  часописів "Украинский вестник"  і "Украинский журнал", де  його розцінювали як одного  з найяскравіших просвітників, який  сприяв поширенню ідеології Просвітництва  на терені європейських країн, у тому числі й слов'янських. Активно заявляє про себе тенденція застосовувати основні положення естетики Вольтера до практики української літератури.

 Можна сказати, що  зв'язки Вольтера з Україною  не мали одноосібного характеру,  оскільки інтерес видатного просвітника  до бурхливої і суперечливої  історії українців доповнювався  і зустрічним інтересом українців до нього. Просвітницький тип художньої свідомості міцно утверджувався в українській літературі початку

XIX століття, важливу роль  в цьому процесі відіграли  ідеї багатьох представників  французького Просвітництва, в тому числі Вольтера.

 Глибиною філософських  роздумів пройнята і лірика  Вольтера. Для прикладу пропонуємо поезію "Прощання з життям":

 

Прощайте, я іду в краї,

 Звідкіль немає повороту.

 Прощайте, друзі ви  мої,

 Вам не завдам я  більш клопоту.

 Забудьте, вороги, бої,

 Втішайтесь, скільки вам охота.

 Але мине недовгий  час,

 І зникнете ви також  скоро,

 Як зникли в Леті ваші твори,

 І ворог покепкує  з вас.

 Зігравши роль свою дрібненьку

 На славній сцені  світовій,

 Ми з неї сходим  помаленьку

 Під свист юрби і без надій.

 Вмирає кожен на  цім світі,

 Який значний не  мав би сан:

 Архієпископ, куртизан.

 Вельможі вельми гордовиті.

 Даремно в пишнім  оксамиті

 Різничий з дзвоником спішить,

 Щоб вічну славу  одспівати;

 Дарма кюре в цю  скорбну мить

 Йде нашу душу сповідати;

 Юрбу це все лише  смішить.

 Вона ще з день  погомонить,

 Усе твоє життя згадає

 І все забуде мимохіть.

Так час завжди цей фарс кінчає.

 Чистилище чи небуття  — одне сміховище безкрає.

 Чудне незнане почуття,

 Що, як метелик, здійнялося,

 Кудись летить без  вороття

 У таємниче небуття, —

 Скажи мені, звідкіль  взялося?

 Хто з смертних може  з ясувать,

 Що врешті станеться  з тобою?

 Найкраще людям для  спокою

 Незнаним жить і  помирать.

(Переклад М. Терещенко)