Володимир Самійленко: лірик, сатирик, драматург

Володимир Самійленко

    ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО (1864 — 1925) Поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач — В. Самійленко в усіх жанрах творчості виявив себе як митець з тонким відчуттям слова, своїми темами, своєю неповторною манерою письма, зі своїм оригінальним підходом до традиційних тем.    Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у Миргородській початковій школі. В 1875р. В. Самійленко вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884р. У ці роки обдарований, чутливий до художнього слова юнак багато читає, робить спроби перекладати і писати. Потім з 1885р. вчиться на історико-філологічному факультеті Київського університету. У студентські роки серйозно займається літературною справою.   У цей час обставини суспільно-політичного життя були нелегкі. Українське слово було заборонене, реакційні настрої запанували в університеті. Страх перед репресіями уряду (першим заходом щодо студентів було виключення з університету без права продовжувати освіту — з «вовчим квитком») обрубав крила багатьом молодим людям.   Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917p. Після революції виїхав за кордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися на Україну, і дістає на це дозвіл в 1924p. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925p. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.  Поетична спадщина В. Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, поеми "Герострат", "Гея" та "Спритний ченчик", переклади творів з російської та зарубіжної класики.     Високі почуття любові до батьківщини — розкішного, багатого краю, що перебуває в неволі й злиднях, звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».   В ряді віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті («Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія»), закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людині і людству. Розкриваючи своє кредо поета, В. Самійленко звертається до прикладу великого Кобзаря, це поезії «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого» та ін. Роль Т. Шевченка у розвитку української мови поет натхненно розкрив у прекрасній поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором. Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та ін.). «Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, плин матерії у часі і просторі, про єдність матеріального і духовного начал.   В. Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад» стали яскравими зразками нещадної політичної сатири. Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма окремих поезій надають сатиричним творам виняткової виразності й привабливості.   З успіхом виступав В. Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій, драматизованих гуморесок: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «Чураївна» (1894).     Чимало зробив В. Самійленко і як перекладач на українську мову російської і зарубіжної класики — творів О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Байрона, П. Беранже та ін.

У чому справжній патріотизм (за віршем В. Самійленка «Патріоти»)

В. Самійленко — український поет, який у своїх віршах закликав берегти, шанувати і збагачувати нашу мову. Ліричний герой поезій сповнений, як і поет, любов'ю до України, до свого народу.

У поезії «Патріоти» В. Самійленко порушує тему патріотизму та засуджує тих балакунів-псевдопатріотів, які лише на словах виявляють свої почуття до рід­ної землі.  У перекладі з грецької слово «патріот» дослівно означає «земляк», «співвіт­чизник». Патріот — людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьків­щину, живе і працює заради процвітання свого краю.  Розмови героїв поезії «Патріоти» — це турбота про права народу і долю своєї землі. Це тема для розмови — довести свою вищість товаришу. Тому і обирали актуальні теми і доводили все по-науковому:

Один у широкій промові

Народні права боронив;

Він докази всі наукові

По пунктах як слід розложив.

А інший співрозмовник зайшов ще далі:

А другий про теє доводив,

Як дійде народ своїх прав,

І в поступі інших народів

Він місце йому показав.

Поет тонко підвів нас до думки, що так званий «патріот» не боровся за права народу, а чекав поки «дійде народ своїх прав», а він, як Бог, — «місце йому по­каже серед інших народів». Кожен із цих двох героїв поезії «Патріоти» — само­закохані в себе люди, і поки вони вели розмову:

А третій не мовив нічого:

Він мовити красно не міг,

Але задля діла святого

І жив він, і в землю б поліг.

Поет з іронією пише заключні рядки поезії, називаючи «патріотами на сло­вах» таких, як герої вірша, балакунів. Справжній патріотизм полягає в тому, щоб не говорити про любов до рідного краю, а працювати і жити задля його процві­тання, примножуючи набуте. Справжнім патріотом у поезії В. Самійленка, на мою думку, є третій юнак, який

...бачив душею Вкраїну

І все, що вона добула .  Вважаю, що В. Самійленко наприкінці XIX століття, коли зароджувалися різні політичні партії і течії, намагався допомогти читачам не купитись на гарні слова, а дбати про свій край, любити рідну землю, працювати для неї.