Творчий шлях Оксани Сенатович

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ,  МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ  ФІЛОЛОГІЇ

 

 

 

Реферат на тему:

«Творчий шлях Оксани Сенатович»

 

 

 

Виконала

 студентка III курсу

спеціальності « Українська

мова та література»

Циган Надія

Перевірила:

доц. Романенко Л.В.

 

 

 

 

 

 

Маріуполь - 2012

Зміст

1. Біографія……………………………………………………………………..…2
2. Література для дітей…………………………………………………………...4
3.     Аналіз твору «Малий Віз»…………………………………………………….7
4. Вірші Оксани Павлівни Сенатович……………………………………..…….9
5. Висновки……………………………………………………………………….11
6. Список використаної літератури…………………………………….……….12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Біографія

 

Оксана Павлівна Сенатович  народилася 2 січня 1941 року в Бережанах  Тернопільської області, із яким пов’язана доля Маркіяна Шашкевича, Богдана Лепкого та інших визначних особистостей. Батьки майбутньої письменниці, Павло Зенонович Сенатович і Марта Сигізмундівна Орнатовська, були вчителями, тож змалечку прищепили донечці любов до рідного слова.

Маленька Саня (так пестливо батьки називали свою одиначку) ще в  початкових класах загальноосвітньої  школи знала напам’ять силу-силенну  віршів, а сама почала віршувати  десь у середніх класах. До закінчення школи, з відмінним атестатом  і золотою медаллю, Оксана вже  мала чималий поетичний доробок, який складався із доброго десятка  грубих зошитів, всуціль помережаних  віршами. У 1957 р. в колективному збірнику «Яблуневий цвіт» були вміщені її поезії.

У 1962 р. закінчила механіко-технологічний  факультет Львівського політехнічного інституту. При інституті діяла  літературна студія, яку відвідувала  Оксана. Керував студією Микола Петренко, товариш Володимира Лучука. Одного разу на чергове засідання літстудійців завітав і сам В. Лучук та познайомився з цікавою дівчиною із полум'яною душею, яка згодом стала його дружиною.

Відтоді проживала у Львові. Працювала інженером на заводі, у  науково-дослідному інституті легкої промисловості, була на профспілковій  роботі в Будинку технічної творчості  молоді та юнацтва, за що була нагороджена  медаллю імені А. Макаренка. У 1993-1997 рр. — головний редактор часопису «Діти  Марії».

Та найголовнішою справою  у житті стала для неї художня  творчість. Дебютувала добіркою віршів у збірнику «Яблуневий цвіт» (1961). У 1968 р. вийшла друком перша поетична книжка Оксани Сенатович — «Стебло». А потім були «Діапазон весни», «Голубий голос», «Чоловік з трояндою», «Обличчям до голуба» (1990). Творчість Оксани Сенатович вирізняється із цілого обширу української поезії самобутнім ліричним голосом із іронічними нотками, специфікою тематики та версифікаційним розмаїттям.

Знавці поезії відзначають  специфіку тематики, багату музичну  тональність творів Оксани Сенатович, їх смислове навантаження.Про що б не писала поетеса, завжди залишається сама собою, хоч бути собою для неї – „велика розкіш”, „велике щастя” і „великий клопіт”! Член Спілки письменників України з 1976 року.

Двоє синів Оксани Павлівни — Тарас та Іван — нині також  займаються літературною творчістю.

 Померла письменниця 31 березня 1997 року у Львові. Похована на Личаківському цвинтарі поруч із своїм чоловіком, поетом Володимиром Лучуком (1934 - 1992).

Література для  дітей

 

Без Оксани Павлівни неможливо уявити українську дитячу літературу. В 1969 році журнал „Барвінок” надрукував перший її вірш для дітей „Дорога”. Звідси й пролягла її дорога від серця поетеси до сердець її маленьких читачів. Саме для найменших поціновувачів поетичного слова письменниця подарувала книги віршів:

„Червоні лелеки” (1970),

„Вісім сотень колобків” (1972),

„Вчиться вересень читати” (1977),

„Сніговик” (1981),

„Живемо в одному домі” (1983),

„Шпаки на колесах” (1989),

„Соловейку, тьох-мажор” (1990),

повість „Не виростуть  хлопці без дощу” (1974).

Оксана Сенатович перекладала  для дітей зі слов'янських мов. Наприклад, книжку сербського поета  Й. Йовановича-Змая «Малий велетень. На дитячих віршах Оксани Павлівни виховувались і виховуються не тільки українські діти. Бо письменниця не лише сама перекладала іншомовні поезії для дітей, але й на білоруську, естонську, казахську, киргизьку, молдавську та інші мови перекладали і її твори.

Вони відкривають перед  маленькими читачами та їхніми батьками особливий світ письменниці, яка  дотепно і майстерно розповідає про веселий сніг та зеленого коня, про зустріч з буквами, про  пані Будьласку і вуйка Пампулька  та інше.

У своїх віршах та казках поетеса порушує ряд важливих проблем нашого сьогодення. Серед  них – збереження навколишнього  середовища, любов до всього живого („...в природі усі ми на рівних правах”), повага до цінностей свого народу

(„...любім свій край  і батьків дім,

і рідну землю бережім  –

все починається з любові,

яка народжується з нами,

вона іде від тата й  мами

і від землі. Без неї  ми

не варті зватися людьми”).

 

    Казки Оксани Сенатович  і пізнавальні і повчальні  водночас. Вони мають дивовижну  силу, яка не дає нікому впасти  духом, зневіритись, збайдужіти. У них переплетені реальність  і фантазія, минуле і сучасність, гумор і наївне дитяче світосприйняття.  Ці тексти добрі та щирі, саме  такі, які може розповідати любляча  матуся чи бабуся. А тому їх  часто друкують дитячі журнали  („Соняшник”, „Барвінок”, „Дзвіночок”), їх знайдеш чи не в кожному  збірнику творів для дітей  („Дванадцять місяців”, „Кобзарик”, „Ластівки”, „Веселі вірші”, „Слово  до слова – весела розмова”  «Малятко» та ін.).

     Поетеса Оксана Сенатович – представниця славної когорти нашого українського жіноцтва. Вона писала і присвячувала свої поезії Іванні Блажкевич, Лесі Українці, Соломії Крушельницькій, Климентині Попович, Уляні Кравченко, Ользі Франко, Анні Павлик, Ользі Басистюк, Зінаїді Тулуб та іншим.

 У них вона вчилася  віддано творити, щиро любити, переконливо вірити та вперто  йти до своєї вершини.

 За свій плідний творчий  доробок Оксана Павлівна заслужено  стала першим лауреатом літературної  премії ім. Олени Пчілки (1992) та  лауреатом тоді обласної премії  ім. Іванни Блажкевич (1995).

    Чотири із лишком  роки наприкінці свого життя  Оксана Сенатович редагувала  дитячий християнський часопис  „Діти Марії”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аналіз твору  «Малий Віз»

 

Тему козацької минувшини, славної  української історії продовжує  розкривати в Оксана Сенатович у  казці «Малий Віз».

      Можно порівняти твори А. Лотоцького «Михайло-семиліток», І. Нечуя-Левицького «Запорожці» (уривок) та О. Сенатович «Малий Віз». Найбільше спільного в останніх двох з них: обидва на тему козаччини й мають у своїй художній структурі прийом сновидіння. Щоправда, у казці І. Нечуя-Левицького йдеться про дещо складнішу форму уявної картини: наче сон «наживо». Власне, казка О. Сенатович сприймається, немов своєрідне продовження попередньо виучуваного епічного твору. Художні картини казок збуджують інтерес до козацької старовини, спонукають до читання цих творів, закладають основи української ментальності.

    Без особливих труднощів можно визначити її жанр: на нього виразно вказують фантастичні елементи в тексті- це казка (образ Малого Воза, зустрічі з козаками, яким уже за триста років, відвідини Сірком сучасного Львова тощо).

Під час опису розмови  Дмитрика з козаками про підводного човна авторка досягає гармонійного поєднання картин сучасного й  минулого, що дає їй змогу активно  впливати на читачів, зачіпаючи їхнє сьогодення й пов'язуючи його зі славним  історичним буттям нашого народу (йдеться  про мету перебування Сірка у  Львові). Образ Малого Воза також  вказує на козацьке буття, за якого, власне, віз був основним засобом пересування. Й у цій казці він допомагає  Дмитрикові здійснювати свою подорож  у часі й просторі..

В оповіданні «Малий Віз» Оксани Сенатович міцно переплелися  вигадка і правда. Це й не дивно, адже все оповідання є лише сном маленького героя. В той же час  ми дізнаємося, що Дмитрик дуже цікавиться історією свого краю, особливо козаками-запорожцями, багато читає і завжди жадібно очікує нових книг своїх улюблених письменників про січовиків.

 Безперечно, що такий  барвистий і змістовний сон  міг приснитися лише дитині  з багатою уявою, до того  ж у сні лише довигадувалося те, про що Дмитрик читав у книжках і вже добре знав. У розмові із запорожцями, незважаючи на їхні кпини, хлопчик веде себе гідно, проявляючи знавцем і військової запорозької справи, й історії.

У творі Оксани Сенатович  запорозькі козаки наділені неабияким  військовим умінням, зокрема, можуть пускати  бойові ракети й мають на своєму озброєнні підводні човни й ракети. Про це, ви, мабуть, думали: художній домисел, вигадка письменниці, де там  нашим далеким предкам до ракети й підводного човна. Аж ні! Виявляється, були в запорожців і ракети, і  підводні човни. Ще в X ст. китайці, винайшовши порох, використовували «вогненні  стріли» для воєнних цілей. Запорозькі козаки значно пізніше користувалися  бойовим порохом не менш віртуозно  від давніх китайців, чим наводили жах на своїх недругів.

Щодо козацьких підводних  човнів, то посол Франції у Стамбулі прямо згадував про ці дивні плавучі  засоби: «Черкаси піднімалися просто з дна моря і наводили жах». Дослідники вважають, що в переважній більшості  запорожці просто протоплювали човни, щоб на поверхні моря їх було важко  помітити, або й перевертали свої чайки (а їх могло в одному поході бути й сотня і вони взагалі  не тонули в морі через специфічні пристосування для плавби) догори дном і з настанням сутінків допливали  до ворожих галер, щоб з усіх боків  штурмувати їх.

 

 

 

 

 

 

 

Вірші Оксани Павлівни Сенатович

 

 

КОНАДІНС,

АБО СНІДАНОК НАВИВОРІТ

 

Наш Іванко спозаранку

вже готовий до сніданку —

у сорочці, у штанцях,

навіть з ложкою в руках.

 

Глип на стіл —

там БІЛХ, АВАК...

Що це значить?

Як це так?

 

Усміхнулась ложка хитро,

усміхнувся хитро ніж:

— Раз навиворіт сорочка,

КОНАДІНС, будь ласка, їж!

 

БАЛАКУНИ

 

Будував Базіка дім —

сім дверей і вікон сім.

 

Торохтій допомагав:

язиком дошки тесав.

 

Метушився Пустомеля:

— Скоро будуть стіни  й стеля!

 

Говорун клав на словах

з бляхи цинкової дах.

 

І Патякало не плакав:

— Я усе покрию лаком.

 

Балакуха щебетала,

нахвалялась, обіцяла

для гостей спекти в печі

пиріжки і калачі.

В дім без вікон і  дверей

Талалай скликав гостей.

 

На гостину гості йшли,

але... дому не знайшли,

ані даху, ні стіни...

Ось такі балакуни!

 

ВЧИТЬСЯ ВЕРЕСЕНЬ

ЧИТАТИ

Вчиться вересень читати,

вчиться літери складати.

Засміявся хитро вітер:

— А складино ОСІНЬ з  літер!

 

Вдарив вересень тривогу:

— Хто прийде на допомогу?!

 

Огірок озвався ґречно:

— “О” віддам я, безперечно,

раз оказія така! —

стала гірка з огірка.

 

Тут світання нагодилось,

також чемно уклонилось:

— “С” охоче віддаю,

бо вітанням я стаю.

 

Ціле “ІН” індик приніс

в подарунок: — Прошу, друже!..—

Дик, кабан великий дуже,

навпростець пішов у ліс.

 

Мовить вересень про себе:

— Ще м’якого знака треба! —

І підходить до коня:

— Дайте знак пом’якшення!

— Що ж, бери! — промовив кінь,

і з коня зробився кін...

 

ОСІНЬ — літери у ряд,

як на кубиках в малят.