Словотвір прислівника

Прислівникове префіксальне творення явище досить пізнє, а тому чимало прислівників має  подвійну мотивацію. Їх можна виводити найчастіше від спрефіксованих прикметників (предобрий > предобре, забагатий > забагато, небажаний > небажано) або від прислівників (добре > предобре, багато > забагато, бажано > небажано). Діахронно ці прислівники утворювалися від прикметників (СУМ семантику таких прислівників розкриває через відсилання до відповідного прикметника). Аналогічно прислівники типу веселіше, вище зіставлялися з прикметниками. Проте в сучасній граматиці такі прислівники розглядаються як форми вищого ступеня певного прислівника, отже, діахронно – це словотворення, а синхронно – формотворення. Зміну відношення твірне – похідне помічаємо і у спрефіксованих прислівниках добре – недобре, голосно – неголосно, законно – протизаконно (а не предобрий – предобре, неголосний – неголосно, протизаконний – протизаконно) [6, 25-28].

Є і такі префіксальні прислівники, які не мають  співвідносних префіксальних прикметників (надовго, ненадовго, небагацько)¸ чи лексичне значення префіксальних прикметника і прислівника не збігається: задурний „надто дурний”, а задурно „безплатно, даром”; недурний „досить розумний”, а недурно „не дарма”; небагатий „який не має багатства, нерозкішний”, а небагато „мало, не дуже багато” [3, 130-132].

Деякі префіксальні прислівники на -о (-е) не мають у сучасній українській мові відповідного прикметника (ні безпрефіксного, ні префіксального) – нев’їжно. Хоч нев’їжно, зате вліжно, – Северин після снідання розтягнувся біля вогню і одразу заснув (М.Стельмах). Пор. в’їжно „достатньо їжі”.

Крім  того, префіксальним способом утворюються  похідні і від прислівників недеад’єктивних (даром > задаром; коли > відколи, наколи, ніколи; досить > задосить, предосить, недосить).

Найбільше префіксального утворення прислівників з заперечною морфемою не-, яка додається до відприкметникових, відіменникових та інших за походженням мотивувальних прислівників: неапетитно, неглибоко, неправдоподібно, незле, нетерпляче, несповна, нерозуміюче, невпору, невчас, недаром, недосить, неабияк, несамохіть. Цей префікс (за походженням частка) заперечує те, що названо мотивувальним прислівником, утворює антонім до нього: охоче / неохоче, гаразд / негаразд, зовсім / незовсім.

Синонімний до не- префікс а- утворює похідні від деад’єктивних прислівників з запозиченими основами: логічно > алогічно, асиметрично, аморально. Складний префікс небез- посилює те, що названо відприкметниковим прислівником: вигідно > небезвигідно, небезінтересно: А це їм небезінтересно (Газета).

Заперечні префікси ні-, ані- утворюють похідні переважно від первісних чи відзайменникових прислівників. Здебільшого це прислівники місця і часу, які кількісно в сучасній мові не збільшуються. Утворення з префіксами ні-, ані- є словотвірними варіантами: відкіля > нівідкіля, ніде / аніде, ніколи / аніколи, ніяк / аніяк, нізащо / анізащо, ніскільки / аніскільки. Префікс ані- надає слову вищий ступінь заперечення. Влодко сидів зовсім спокійним і анітрохи не змішавсь під цим градом докорів. (І. Франко). І знаємо, що тулити їм [порогам] більше ніколи. Аніколи. (О.Гончар).

Префікс без- утворює прислівники зі значенням „заперечення того, що названо твірним словом”, яке є відприкметниковим похідним: вітряно > безвітряно, безграмотно, безжалісно, безсовісно, беззмістовно, безсоромно, безтурботно. ...Йосипові безплатно [ґрунти] оддадуть. (Т. Шевченко).       Префікс пре- у похідних прислівниках указує на високий ступінь ознаковості: гарно > прегарно, премило, преповажно, презабавно, а також предосить. А ми оце в товаристві провели цей темний наш день пречудово. (І.Нечуй-Левицький). Я простий чоловік, то й взяв собі на мислі, Що вишеньці моїй предобре у селу. Що їй превесело. (Є. Гребінка). Ці прислівники вживаються як у прямому, так і переносному значенні.

Префікс на- утворює деривати від різноманітних щодо структури мотивувальних слів. Це: 1) відприкметникові прислівники на –о, -е (вічно > навічно, наумисно (наумисне), нарізно, а також від форм вищого ступеня далі > надалі); 2) т. зв. первісні прислівники (завжди > назавжди, назавтра, наскрізь, напроти); 3) інші за структурою прислівники (опашки > наопашки, наопаш, напотемки). Префікс на- вказує на межу у виявлянні ознаковості; Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона. (Лесі Українка); або не впливає на семантику слова, це т. зв. квазі (порожні) префікси: Поборгуй, будь-ласка, завтра оддам, Назавтра в город одвезли та й заголили. (Т.Шевченко).

На вищу міру ознаковості порівняно з твірним відприкметниковим прислівником на -о указує префікс за- – важко > заважко, завбого, задовго, замало, запізно тощо (Спокійно може спати цезар, бо забагато вже було тих Брутів, щоб вірити в їх силу. (Леся Українка). Купив шубу у якогось панка зовсім задешево. (М.Кропивницький). Кажуть, що замало їм платимо. (І.Франко).

Префікс від-, який указує на початок часу й місця, на віддалення від них, утворює усього декілька похідних від первісних прислівників: коли > відколи, віднині, відтепер, відторік, відтоді, відсюди, відтам: У городі її пишалися цвіти, відколи вона лише віддалася. (О.Кобилянська). З новим значенням префікс від- утворив прислівник відтак. Твірний прислівник способу так означає „таким способом”, відтак є прислівником часу зі значенням „після чого-небудь” [5, 38-40]: Зупинився [жандарм] перед самою печерою..., а відтак раптом пхнув колоду багнетом. (І. Франко).

Прислівник віднехотя мотивувальним має девербатив: Про мене хай буде, що хоче, – віднехотя відповів Лукин. (М. Черемшина).

Префікс до- утворює деривати: 1) від деад’єктивних прислівників, у яких посилює ознаковість, виражену твірними словом (конче > доконче, доконечне (доконечно), допевне); 2) від первісних прислівників з часовим значеннями, у яких указує на кінцевий момент (нині > донині, допоки, дотепер): Доконче привезу [книжки]. (І. Нечуй-Левицький).

Спорадичними є прислівникові  утворення з префіксами з- (відтам > звідтам, зпозаду, ззовні), під- (свідомо > підсвідомо, підсліпо), над- (надзвичайно). Префікс поза- утворює похідні від первісних чи похідних прислівників і міняє в них семантику (вчора > позавчора, позаторік), як і префікс після- (завтра > післязавтра): І вчора і позавчора не найшов я вас дома. (Т.Шевченко). Префіксальне творення прислівників явище пізнє і в сучасній українській мові обмежене. Твірними переважно є деад’єктивні та первісні прислівники, деколи десубстантивні чи девербативні [8, 144-147].

ВИСНОВКИ

Основне значення багатьох слів може поширюватися і поглиблюватися, варіювати досить численними відгалуженнями та відтінками. При цьому слово може фіксувати  називання найдрібніших фактів інтелектуального й емоціонального світу, їх деталей, хоч яких витончених явищ об'єктивної дійсності, але усвідомлених людиною.

Слово як значеннєву одиницю треба розглядати всебічно, відповідно до його різноманітних  функцій у мовному процесі, не тільки в основному, загальному значенні, а в усій складності, в зв'язку з конкретним його осмисленням. Словниковий  склад мови не можна розглядати як просту “сукупність” слів, так само не можна й значеннєві складники одного слова розглядати як просту їх “суму”. Подібне до цього окреслення його було б не тільки дуже загальним, а й спрощеним. І весь лексичний склад мови і кожне слово у всіх його значеннях - все разом строго організовано, кожна складова частина пов'язана зі своїм більшим цілим та з іншою частиною. Твориться відповідно до цього й ціла лексична система мови і певна система значень слів, а також значень кожного слова, внутрішньо організована і вмотивована мовним життям.

Лексична  система мови багатослівна у своєму складі, а більшість слів характеризується багатозначністю (полісемією). Так твориться  велике багатство мови на лексичному ґрунті, що задовольняє найвищі вимоги сучасного мовця.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Вакарюк Л. Українська мова. Морфеміка і словотвір / Вакарюк Л., Панцьо. С. – К. : Навчальна книга Богдан, 2004. – 184 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / [Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. : Перун, 2005. – 1728 с.
3. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: підручник. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
4. Городентська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць. – К. : Наукова думка, 1991. – 192 с.
5. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія. – Дніпропетровськ, 1998. – 156 c.
6. Ковалик І. І. Вчення про словотвір. – Львів, 1961. – 97 с.
7. Ковалик І.І. Основні проблеми вчення про словотвір // Українська мова і література в школі. – 1970. –  № 11.
8. Питання словотвору : збірник наукових праць / [За ред. Іван Іванович Ковалик]. – К. : Вища школа, 1979. – 191 c.
9. Плющ М.Я. Граматика української мови: в 2 томах. Т.1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. – К. : Вища школа, 2005. – 291 с.