Проблема «зла» у романі П.Зюскінда «Парфумер»

  БАГАТОЗНАЧНІСТЬ АСПЕКТІВ ПРОБЛЕМИ «ЗЛА» І МЕТАФОРИ «АРОМАТУ» В РОМАНІ П.ЗЮСКІНДА «ПАРФУМЕР»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Проблема «зла» у романі П.Зюскінда «Парфумер»……...…….…3

РОЗДІЛ 2. Основні аспекти метафори «аромату» у романі «Парфумер»…..6

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………7

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..…….8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Роман П.Зюскінда «Парфумер» вважається одним із кращих зразків постмодерної прози. У романі автор торкається важливих проблем сучасного суспільства, серед яких фальшива ідеалізація мистецтву, відсутність моральності та світова глобалізація. Саме через образ головного героя Гренуя, автор розкриває ідею спорідненості особистості з її власними відчуттями та внутрішньою темною стороною. Герой роману, як інакомовний персонаж, є символом своє епохи (18 століття) і особистості того та майбутнього століть створюють до певної міри духовне тло пригод героя, яке сполучає минуле з феноменом «темної геніальності».

Як побічний продукт цієї доби різноманітні персонажі, на чолі з Гренуєм, ілюструють собою кризу гуманістичних та  раціоналістичних засад європейської цивілізації – ідею, яка була стрижневою у 20 столітті.

 

РОЗДІЛ 1. Проблема «зла» у романі П.Зюскінда «Парфумер»

Роман П. Зюскінда «Запахи», використовуючи нові засоби зображення, притаманні постмодернізму, розкриває одну з найважливіших проблем сучасності – співвіднесеність добра та зла. Втіленням зла, на думку автора є головний герой Гренуй. Зокрема Жан-Батіст Гренуй – відверто негативний персонаж, якого автор часто порівнює з кліщем. І справді, він не тільки не мав особливого таланту, але – що значно гірше – не мав моральних принципів, не мав совісті, не жалів нікого й не цінував чужого життя [2, с.71].

Водночас Гренуй, не мавши власного запаху, тонко розпізнавав чужі і навіть умів їх компонувати, створюючи чудові парфуми без усяких рецептів. Це було справжнє мистецтво, яким він оволодів, здавалося б, це прекрасно, бо людина, яка володіє мистецтвом, заслуговує на визнання. Проте  ним керувала зовсім не любов до мистецтва і не любов до людей. Він ненавидів усіх і водночас жадав їхнього визнання. Створивши особливі парфуми, здатні викликати любов до нього, він насолоджувався запахом, якого насправді не мав.

Відсутність власного запаху є знаком природженої, фатальної відокремленості  його від людства, його маргінальності та приреченості на існування в зоні відчуження від суспільства - «по той бік» прекрасних і огидних запахів, тобто «по той бік» добра і зла [6, с.85].

Проте абстрактні поняття морального ґатунку для його «нюху» недосяжні. «Він, - наголошується у розповіді  про дитячі роки героя, - ніяк не міг їх запам'ятати, плутав і, вже навіть коли виріс, вживав неохоче й часто неправильно: право, совість, Бог, радість, відповідальність, покірність, вдячність і таке інше. Що це все означало, для нього завжди залишалося туманним».

Життєвий провал головного героя «Запахів» є відповіддю автора роману на конфлікт етики та естетики, який з кінця XIX ст. був однією з центральних проблем культури. Сутність цієї відповіді полягає ось у чому: і досконалий витвір мистецтва, і його творець, захоплений мрією про перетворення світу на квітучий сад, приречені на руйнацію та саморуйнацію, якщо їм бракує головної складової – любові до людини й до життя. Такі виходи у проблеми сьогоденного духовного буття відкриває «історія одного вбивці», написана Зюскіндом. Не вдаючись до прямих і безпосередніх повчальних відступів, автор самою логікою розвитку сюжету та загальним іронічним ракурсом зображення подій викриває хибність мистецького кредо головного героя. Так – через викриття і заперечення – він повертає читача обличчям до цінностей гуманістичної культури, нехтування якими уможливило і зловісні пригоди Гренуя, і його безславний кінець [7].

Також проблему зла у романі розглядало багато літературних дослідників постмодернізму. Зокрема науковець Звєрєв аналізуючи твори Зюскінда, порівнює персонажі інших творів автора з головним героєм «Парфумера» Гренуєм і доходить висновку, що персонажам Зюскінда притаманне інтенсивне духовне життя з його протиріччями, немов на гарні між добром і злом.

В романі Зюскінда можливості будь-якої гармонізації заблоковані «активно-споживницьким» підходом Гренуя. Крайній суб’єктивізм Гренуя не дозволяє йому осягнути закони світу, і, як наслідок цього, – закони, що керують ним самим, тієї, кожного разу разючої основи його буття метаморфози, яка відбувається з ним в моменти найвищої самозахопленості і тріумфу. Тоді з глибин Гренуєвої душі піднімалися сморідні тумани – те єдине, що викликало у Гренуя жах, що виганяло його з ним самим створеного світу з чудових запахів, світу привласненої досконалості і що, в кінцевому результаті, потягнуло його у безодню самознищення.

На думку Чертенка, головний герой роману «Парфумер» Жан-Батіст Гренуй, що доходить до абсолюту влади, виявляється тільки невільником запаху, генієм-ремісником. Чертенко доходить висновку, що мистецтво у "Запахах" поєднується зі смертю; воно констатує у Зюскінда докончену і безвихідну недосконалість, що потребує абсолютних жертв і переходу на темну сторону.

Інший науковець О.О.Первак вважає, що у літературному контексті Гренуя можна поставити в одному ряду із Печоріним, Квазімодо, Цахесом, Раскольніковим, Олівером Твістом. Наступна думка автора статті про те, що центральна проблема «Запахів» – прагнення світової гармонії, певного абсолюту і його недосконалість – визначає художній конфлікт твору. Далі Первак звертає увагу на те, що кожен з героїв , хто пов’язав себе певним чином з Гренуєм, гине духовно чи фізично. Посилаючись на текст роману, автор статті доводить, через що гинуть мадам Гайяр, Бальдіні, маркіз Еспінасс, підмайстер Дрюо, Антуан Рілл. «Переосмислюючи минуле, П.Зюскінд, як і інші постмодерністи, засвідчив двозначну роль мистецтва у людському житті. Воно животворне, але може набувати руйнівної з злої сили,» – зазначає автор статті [4, с.76-80].

Таким чином, ідея роману очевидна з огляду на сучасність, де натовп часто схиляється перед сумнівним  мистецтвом, яке несе зло. Автор демонструє можливий механізм, яким користується зло, прикриваючись красою, і філософськи  осмислює проблему влади митця і мистецтва у сучасному суспільстві.

 

РОЗДІЛ 2. Основні аспекти метафори «аромату» у романі «Парфумер»

Образна система роману виростає на ґрунті метафори запаху, прихованим значенням якої є духовне життя. Сморід навколишнього світу є символом катастрофічного духовного стану суспільства. Віссю навколо якої обертається проблематика твору є феномен митця, іронічне уособлення у постаті геніального парфумера та мистецтва, що його іронічною метафорою є царина парфумів. В інакомовному вимірі варто тлумачити образ парфумера-вбивці Жана-Батіста Гренуя. Саме відсутність власного запаху є знаком природженої, фатальної відокремленості його від людства, його маргінальності та приреченості на існування в зоні відчуження від суспільства, тобто по той бік прекрасних і огидних запахів. Водночас ця властивість є ознакою його мистецької обдарованості, відокремленої від духу звичайного людського життя. Саме вона дозволяє Гренуєві з болісною гостротою сприймати ароматичну гаму життя і спонукає його на мистецьке полювання за найкращими пахощами, якими живиться його творчість. Проте абстрактні поняття морального ґатунку  для його нюху недосяжні [5, с.13-15].

Те, заради чого герой приносить у жертву життя  двадцяти п’яти красунь, - чарівний аромат – також є яскравою метафорою. Адже видобутий із квінтенстенції добірних соків життя, у якій сконцентрована сила краси, чистота незайманості, нерозкриті потенції кохання, є ніщо інше як інакомовний образ ідеї естетичної досконалості.

Ця ідея розвивається у романі паралельно у двох напрямах – єдиного сенсу особистого існування героя, який прагне у своїй творчості сягнути найвищої естетичної вершини, і його грандіозного плану – перетворити за допомогою свого шедевра сморідний світ на запашне царство краси та гармонії. Саме тому головний герой бере на себе так звану місію порятунку людства. І тому в одному із епізодів він порівнює себе з Прометеєм і нібито підноситься до Абсолюту. Іронії даній ситуації додає те, що ідолом, перед яким схиляється Гренуй є парфумерне мистецтво вільне від духовних питань, прив’язане до моди та косметичної індустрії, ефемерне та легковажне як сам аромат [2, с.74].

Відтак, саме у  такому контексті у постмодерністському  романі піддається критиці одна з  чільних концепцій модернізму, пов’язана  з абсолютизацією високого мистецтва, яка наприкінці 20 століття перетворилася на стереотип масової свідомості.

ВИСНОВКИ

У Патріка Зюскінда запах виявляється загальною  метафорою, за допомогою якої можна  характеризувати людину, життя, епоху взагалі. Запах — це вся державна система: духовне і матеріальне життя, реформи, соціальна психологія, убогість обивателів. Письменник вважає, що людство повинно бути гармонійно розвиненим, щирим серцем і душею. Не може мати шансу на успіх і Гренуй, який також живе заради себе, заради власної схибленої моралі. Адже, якщо обдарована від природи людина, яка би могла радувати людство справжніми шедеврами, не використовує Божий дар, то вона стає виробником, штампувальником низькопробної, а іноді просто аморальної продукції, на яку ринковий попит, на жаль, не зменшується.

Водночас Патрік Зюскінд намагається підвести своїх читачів до висновку, що в будь-які часи повагу викликає тільки та людина, яка розуміє, заради чого вона живе, знає, в чому полягає сенс людського буття. І Ернст Гофман, і Альберт Камю, і Віктор Гюго, і багато інших письменників наголошують на високому сенсі людського буття, стверджують, що людина ніколи не повинна втрачати почуття власної гідності, постійно збагачуватися духовно. Тільки духовне збагачення робить людину людиною, а не знеособленою істотою.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Денисова Т. М. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири// Слово і час. — 1995. — № 2. – С.18-21.
2. Затонський Д.В. Роман П. Зюскінда «Запахи» у дзеркалі літературознавства// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2002.–№5-6.– С.71-74
3. Зюскінд П. «Запахи. Історія одного вбивці». – Всесвіт.–1993.–№11-12.– С. 3-101
4. Прохоренко В. Постмодернізм у дзеркалі літературознавства.// Українська мова та література. – 2001.–№29-32.– С.75-81.
5. Уліщенко В. Роздуми з приводу роману «Запахи». //Зарубіжна література.–2001.–№3. – С.12-16.
6. Чертенко О.П. Мандри руїнами штукарського храму. Огляд творчості Патріка Зюскінда // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. –2002.–№5-6.– С.84-87.
7. Тучина В. Преступление и наказания Жана Гренуя // Література.–2001.–№40.– С.12.