Парадокси думки як спосіб філософізації роману “Портрет Доріана Грея” Оскара Уайльда

Саме цими парадоксами  Генрі Уоттон спантеличує і захоплює Доріана Грея.  Так згодом Доріана  починає хвилювати тільки обмеженість  сил і часу, прихід старості. Він  заздрить портретові, на якому залишається  молодим, і висловлює божевільне бажання, щоб він зостався юним, як на портреті, а старів портрет. Так  і сталося. Він залишався зовнішньо  красивим, а душа його спотворювалась, фіксуючи всі пороки. Доріан остаточно  втрачає критерії добра і зла.

Художник Безіл є втіленням  ідеї служіння мистецтву. Він творить  красу. Для нього мораль і краса  нероздільні. З приводу лорда  Генрі Безіл вважає, що “…він  має вкрай поганий вплив на всіх своїх друзів, за винятком хіба що його”.

Це очевидно, що без головного  філософа роману цей твір не був  би таким філософським. Адже окрім  ролі теоретика нового гедонізму  і спокусника Доріана Грея, лорд Генрі є психологом і філософом  життя. Він має свої власні погляди на все, що оточує людину в цьому житті. Він свято вірить в те, що говорить, не позбавляючи свої слова тієї ж блискавичної парадоксальності. На сторінках роману лорд Генрі частенько філософствує на різноманітні теми. Практично всі його репліки містять філософське підґрунтя, викликають філософські роздуми читата та того, до кого вони звернені.

В романі Портрет Доріана  Грея  дуже багато парадоксів про  любов, шлюб, взаємовідносини між  чоловіком і жінкою, мистецтво, красу, життя. Всі вони утворюють загальну філософію лорда Генрі. Лорд Генрі  використовує свою гостру зброю –  парадокси і роздумує про жінок, представляючи їх в новому, незвичайному амплуа. Загальна думка його філософії  про хінок є те, що вони хитрі  і лукаві створіння, які завжди знають як досягнути своєї мети і обвести  чоловіків навкруг пальця. Лорд Генрі  ділить жінок на дві категорії:

 “…there are only two kinds of women, the plain and the coloured. The plain women are very useful. If you want to gain a reputation for respectability, you have merely to take them down to supper. The other women are very charming. They commit one mistake, however. They paint in order to try and look young” [16, 62].

(“…є тільки дві категорії  жінок: звичайні і підмальовані. Звичайні — дуже корисні. Якщо  вам треба набути доброї репутації,  досить лише запросити таку  жінку повечеряти з вами. Друга  категорія жінок – дуже чарівні.  Але вони припускаються однієї  помилки: підмальовують себе тільки  для того, щоб виглядати молодими”. ) [4, 51]

  Ця теорія є досить  парадоксальною, бо суперечить тверезому глузду. Але в ній пізнається сам лорд Генрі та постулати його філософії. Він ділить їх на “the plain and the coloured”, що дослівно перекладається як “однобарвні, звичайні, невигадливі та пофарбовані, барвисті”. Звідси можна побачити, що лорд здійснює поділ, беручи до уваги лише зовнішній критерій. Так як інших критеріїв для нього просто не існує. Цю його філософію не можна вважати абсолютно хибною, зважаючи на всю її парадоксальність, проте вона ще раз доворить його поклоніння Красі як найвищій цінності.

Вся філософія про жінок  звернена скоріше до декоративної ролі жінки в житті чоловіка і житті суспільства:

 “Women inspire us with the desire to do masterpieces and always prevent us from carrying them out” [16,

(“Жінки запалюють нас на шедеври та ніколи не дають змоги їх творити.”) [4; 82]

“Women love us for our defects. If we have enough of them, they will forgive us everything, even our intellects”.

(“Жінки люблять нас за наші вади. І коли вад цих досить, вони ладні дарувати нам усе, навіть розум”.) [4; 176]

“A woman will flirt with anybody in the world as long as other people are looking on.”

(“Жінка ладна фліртувати з ким завгодно, аби тільки на очах у інших.”)   [4; 201]

Знову надаючи Красі зовнішній  величезного значення лорд Генрі  висловлюється про жінок як уособлення краси, частину людства, яка охоче  користується своєю красою задля досягнення поставлених цілей.

“Women are a decorative sex. They never have anything to say, but they say it charmingly. Women represent the triumph of matter over mind, just as men represent the triumph of mind over morals” [16, 62].

 (“ Жіноцтво – декоративна стать. Жінки ніколи не мають чого сказати світові, але кажуть, і то чарівно. Вони уособлюють торжество матерії над розумом, так само як чоловіки — торжество розуму над мораллю”.) [4; 51]

  Разом з тим лорду Генрі до вподоби протиставляти жінок і чоловіків. Це йому досить вдало вдається зробити, коли він філософствує про шлюб:

“ When a woman marries again, it is because she detested her first husband. When a man marries again, it is because he adored his first wife. Women try their luck; men risk theirs” [16, 183].

(“Жінка одружується вдруге, тільки коли перший чоловік був їй осоружний. Чоловік же одружується вдруге, тільки коли перша жінка була йому дуже люба. У шлюбі жінки шукають щастя, а чоловіки – ризикують   ним.” ) [4; 176].

Лорд Генрі за мотивом роману негативно відноситься до шлюбу. Хоча Безіл “…впевнений, що насправді Генрі є добропорядним сім’янином і просто соромиться своїх чеснот”. Але разом з тим філософія лорда Генрі з приводу шлюбу говорить, що слугує деморалізуючим фактором для чоловіка.

 “…married life is merely a habit, a bad habit. But then one regrets the loss even of one's worst habits. Perhaps one regrets them the most. They are such an essential part of one's personality.” [16, 210].

(“подружнє життя тільки звичка, і погана звичка. Але людина жалкує, втративши навіть найгірші свої звички. І за ними чи не найбільше – то ж така важлива частка нашого єства.”) [4; 208].

“Men marry because they are tired; women, because they are curious: both are disappointed” [16, 62].

(“Чоловіки одружуються з нудьги, жінки з цікавості; ті й ті знаходять розчарування”) [4, 50].

Кохання та шлюб абсолютно несумісні речі у філософії лорда Генрі. Шлюб для нього – це приховування правди. Без чого не обходяться ані чоловік, ані жінка. Або ж просто існування двох не розуміючих один одного людей. Його ставлення до кохання досить неоднозначне.

То він ототожнює мистецтво  з коханням, називаючи обох тільки формами наслідування, то охрещуючи  кохання ілюзією, а мистецтво  хворобою. Проте він все ж таки говорить:

“Romance lives by repetition, and repetition converts an appetite into an art. Besides, each time that one loves is the only time one has ever loved.” [ 6, 243].

(“Любов живе в повторенні, і саме повторення перетворює прости істинктивний потяг у мистецтво. До того ж закохуючись хоч би й укотре, все одно кохаєш, як уперше.” ) [4, 193].

В змісті цього майстерно  замаскованого філософського судження в парадокс можна помітити, що лорд Генрі погоджується на існування  такого почуття, як Кохання.

 І хоча слово “romance” можно скоріше перекласти як “роман, любовна історія”, що свідчить радше про приземлене ставлення філософа насолоди до кохання, ніж про піднесене його оспівування.

Багато парадоксів лорда  Генрі присвячені життю, людині в  житті, людині в суспільстві.  Його філософія про людей виливається  в загальну думку про те, що всі люди – особи, позбавлені будь-якої фантазії. На думку лорда Генрі життя більше наслідує мистецтво, а ніж мистецтво життя. І за холодним фонтаном його парадоксальних висловів непереборне бажання взірвати, перевернути непохитну стіну моралі і вульгарних уявлень про світ. Одним із найцікавішим афоризмом лорда Генрі, парадоксом, кинутим навмання є:

“Nothing can cure the soul but the senses, just as nothing can cure the senses but the soul.” [16, 27]

(“Бо ніщо не лікує  так душі, як відчуття, і ніщо  не лікує так відчуттів, як  душа.”) [4, 25].

Ці слова неодноразово повторюються протягом твору. Більшість  цих разів їх промовляє Доріан Грей, і здебільшого сам до себе. Вони настирливо бринять у його вухах, ніби нагадуючи про всі його скоєні гріхи, яким немає прощення.

“The ugly and the stupid have the best of it in this world. They can sit at their ease and gape at the play. If they know nothing of victory, they are at least spared the knowledge of defeat.” [16, 11].

(“Бо на цім світі виграють лише потвори й нездари. Нехай їм нічого не відомо про радість перемоги, але ж зате вони обходяться й без гіркоти поразки.”) [4, 9].

Для лорда Генрі життя є нічим іншим, як шляхом пошуку насолод і засобом задоволення свого власного єства:

“We can have in life but one great experience at best, and the secret of life is to reproduce that experience as often as possible.” [16, 198].

(“Життя дає людині щонайбільше — одну велику мить насолоди, і секрет життя в тому, щоб цю блаженну мить переживати якомога частіш.”) [4, 194].

В філософії лорда Генрі  мозок слугує єдиній меті – народженню пристрастей і бажань:

“Life is a question of nerves, and fibres, and slowly built-up cells in which thought hides itself and passion has its dreams.” [16, 218].

(“Життя – це все нервові волокна й клітини мозку, де одна за одною народжуються пристрасті й потаємні думки.”) [4; 213].

Що для лорда Генрі  людина? Доріан Грей для нього полотно  реалізації його філософських постулатів. Людина є істотою, яка, або розуміє  в чому криється справжня істина життя, або ні:

“There are only two kinds of people who are really fascinating-- people who know absolutely everything, and people who know absolutely nothing.”[16, 93].

(“Є ж бо тільки два різновиди людей, по-справжньому чарівних, — це ті, що їм відомо абсолютно все, і ті, що їм не відомо абсолютно нічого.”) [4, 87].

Насолода. Те єдине прекрасне, що може  мати людина:

“…no civilized man ever regrets a pleasure, and no uncivilized man ever knows what a pleasure is.” [16, 52].

(“…Жодна цивілізована людина ніколи не кається в пережитих насолодах, а людина нецивілізована – не знає, що таке насолода.”) [4, 44].

Мозок людини лорд Генрі  відносить до тих органів, користуючись якими людина гине, безповоротно занепадає. Адже люди напихають собі голови мотлохом різних фактів у боротьбі за існування  в світі:

“Nowadays most people die of a sort of creeping common sense, and discover when it is too late that the only things one never regrets are one's mistakes.” [16, 48].

(“Тепер більшість людей помирає від так званого тверезого глузду, що геть увесь просяк рабським духом, і надто пізно спохоплюється, що тільки за єдиним людина ніколи не жалкує – за власними помилками й           дивацтвами.”) [4, 45].

Тому що поки живуть, то не цінують молодості, краси і юності. Не використовують їх принади сповна. Не жалкують за своїми помилками. А  варто. Адже:

“To get back one's youth, one has merely to repeat one's follies” [16, 51].

(“Щоб повернути власну молодість – значить просто повторити свої нерозважливі вчинки”) [4, 45].

Ось такою є філософія лорда Генрі. Також була філософія Доріана Грея. Що довела ця їх філософія. Так мистецтво вище за життя. Це доводить хоча б те, що портрет, який є уособленням мистецтва і краси, повертає собі безсмертя в кінці роману. Хоча з іншого боку філософія лорда Генрі сама себе не виправдовує, бо як він сам сказав:

“…what does it profit a man if he gain the whole world and lose – how does the quotation run?-- his own soul?” [16, 218].

(“…Яку користь має людина, здобувши цілий світ, а загубивши… – як то там сказано?...свою власну душу?...”) [4, 211].

Здається, що навіть великий філософ людських душ і насолоди лорд Генрі засумнівався в своїй теорії наприкінці твору.

 

 

                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     Висновки      

Отже, проаналізувавши провідне питання роботи – парадокси думки  як спосіб філософізації роману, можна  дійти висновків, які неодмінно  мають сприяти правильному розумінню  роману та особистості Оскара Уайльда, цього неординарного та парадоксального  письменника. Мораль роману, яка є  очевидною стає в деякій мірі повчанням  естетичного характеру.

Оскар Уайльд майстер парадоксу. Його роман глибокозмістовний та торкається багатьох життєвих проблем, хоч і робить це в досить незвичайний  спосіб. Він зосередив у собі результати довгих творчих пошуків автора. "Портрет Доріана Грея" займає місце серед найкращих творів світової літератури, які піднімають найзагальніші проблеми людського існування, зокрема – взаємин життя й мистецтва, ролі етичного та естетичного в житті людини, співвідношення краси і добра. Ці завдання автора визначають відбір художніх засобів у системі твору.

Найулюбленішим прийомом Уайльда є парадокс. Парадокси  Уайльда здебільшого становлять не пусту гру слів, а свідоме  викриття банальних, але загальновизнаних моральних догм буржуазного суспільства  – він добре знав їхню ціну, добре  розбирав їх умовність і відносність. Це все тільки підкреслює наскільки  багатогранним є даний роман.

Протягом цілого роману ми спостерігаємо за феєрверками парадоксів, які з’являються, щоб прикрасити роман, поглибити та надати філософського змісту. Проте разом з тим ми слідкуємо за зміною поглядів героїв роману та самого письменника.

Отже, приходимо висновку, що використання парадоксальних суджень  у романі не є випадковим. Оскар Уайльд залишався вірним своїм парадоксам-перлам протягом усього його життя. Вони були тим знаряддям, яким він боровся проти суспільства та його канонізованої моралі,  що так гнітило письменника. І тому використання парадоксів у романі зумовлене насамперед прагненням колоритного і яскравого відображення естетичних поглядів письменника. Проаналізувавши оригінальний текст та його переклад на українську мову, можна зазначити доволі насичений та адекватний переклад. Шляхом використання різноманітних стилістичних та лексичних засобів, прийомів досягається достовірний переклад парадоксів роману, що не спотворює загальної ідеї роману. Парадокси звучать так само гостро і влучно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

\

 

 

 

 

 

 

 

                                 Література:

1. Акройд П. Последнее завещание Оскара Уайльда / Питер Акройд. – М., 1993. – 172 с.
2. Аникин Г. В., Михальская Н. П. Эстетизм. Оскар Уайльд // Аникин Г. В., Михальская Н. П. История английской литературы. М.: Высш. шк., 1985. - С. 348—354.
3. Барановська М. Парадокси Оскара Уайльда // Зарубіжна література. – 1999.- C. 4-5
4. Вальд О. Портрет Доріана Грея: Роман: Для ст. шк. віку/Пер. З англ.. та прим. Р. Доценка; Вступне слово, підготов. комент. та навч. – метод. матеріалів О. Кабкової. – К.:Школа, 2009. – 256 с.: іл.
5. Гражданская З. Оскар Уайльд // История зарубежной литературы     XX века: 1871—1917 / В. Н. Богословский, З. Т. Гражданская, С. А. Артамонов и др.; Под ред. В. Н. Богословского,    З. Т. Гражданской –  М.: Просвещение, 1989.  С. 248-252.
6. Зарубіжна література ХІХ ст. / за ред. / О. М. Ніколенко, В. Т. Мацапури,    Н. В. Хоменко. – К.: Видав. центр « Академія», 1999. – 360 с.
7. Кабкова О. Карнавал у житті й творчості Оскара Уайльда // Зарубіжна література. – 2004. - №9. – С. 10-15
8. Кузьменчук І. Парадокси Оскара вайльда // Зарубіжна література. – 2004. - №9. –  С. 16
9. Луков В.А., Соломатина Н.В. Феномен Уайльда: Тезаурусный анализ: Научн. монография. М.: РГГУ. – 2007. – 265c.
10. Назарець В.Н., Васильєв Є.М., Пелех Ю.В. Оскар Вайльд і мораль Доріана Грея. // Зарубіжна література в школах України , - 2005. - №4 квітень. - С. 5-9
11. Ржевська З. Естет чи мораліст?  // Зарубіжна література 10-11 кл., березень – 2007 – С. – 7
12. Скобельська О. Вайльд – модник // Зарубіжна література. – 2004. - №9. –     С. 7-9
13. Соколянський М. Незнаний Оскар Уайльд // Всесвіт.  – 1998. - №7. –