Особливості історичного роману Вальтера Скотта

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Новаторство Вальтера Скотта

Розділ 2. Особливості історичного  роману Вальтера Скотта

2.1 «Айвенго» як приклад історичного роману Вальтера Скотта

 

Висновок

Список використаних джерел

 

ВСТУП

Актуальність теми реферату. Вальтер Скотт по праву вважається творцем історичного роману на Заході. Він творив в перехідну історичну епоху, коли помітно зріс в середовищі романтиків інтерес до минулого. Звертаючись до історії, Скотт прагнув уловити її глибинні тенденції, що дозволяють краще зрозуміти сучасну йому дійсність. Скотт бачив в історії рух, боротьбу, незбориму перемогу прогресивних сил. Після довгих пошуків Скотту вдалося створити універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального і вигаданого так, щоб показати – не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника.

Новаторство його в літературі ХІХ  ст. полягало в тому, що ним були вироблені  принципи історичного методу, що дозволяв створювати захоплюючі, звільнені від  надмірної архаїзації мови і такі, що разом з тим сповна передають  своєрідність і характерні риси описуваної епохи, романи.

Проблемам розвитку роману присвячено значну як за обсягом, так і за змістом  кількість наукових досліджень. Ґрунтовністю позначені історико-літературні  праці, які торкаються питань типології  роману, специфіки окремих його різновидів. Естетична рухомість цієї форми, нові аспекти романного мислення спонукають науковців ще й ще повертатися  до історії становлення роману, з'ясовувати  його сутність.

Об'єктом дослідження є романи В. Скотта.

Предметом є дослідження історичних романів В. Скотта.

 

 

РОЗДІЛ 1. НОВАТОРСТВО  ТВОРЧОГО МЕТОДУ ВАЛЬТЕРА СКОТТА

Новаторство В. Скотта полягало втому, що він створив жанр історичного  роману, «до нього не існуючий» (за визначенням В. Г. Бєлінського). В  основу світогляду і творчості прозаїка ліг величезний політичний, соціальний і моральний досвід народу Шотландії, який протягом 4 століть боровся  за свою національну незалежність проти  економічно розвиненої Англії.

Історичний роман В. Скотта став не лише продовженням літературних традицій, а невідомим до того художнім синтезом мистецтва та історичної науки, що відкрило новий етап у розвитку англійської  і світової літератури.

Все життя Вальтера Скотта (справжнє ім'я – герцог Бокль) було присвяченим  історії: він збирав історичний шотландський фольклор, колекціонував рукописи й  антикваріат. До літератури Скотт прийшов досить пізно, у тридцять три роки. У 1805 р. він опублікував свої «Пісні шотландського кордону», до яких ввійшли як фольклорні, так і авторські балади. А у сорок два роки письменник вперше представив на суд публіки свої історичні романи.

В числі своїх попередників на цьому  поприщі Скотт називав численних  авторів «ґотичних» й «антикварних»  романів, особливо його захоплювали  книги Мері Еджуорт, яка присвятила свою творчість зображенню ірландської  історії. Але Скотт шукав свій, власний шлях. «Ґотичні романи» не задовольняли його своїм містицизмом, «антикварні» – незрозумілістю для  сучасного читача. Після довгих пошуків  Скотту вдалося створити універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального і вигаданого так, щоб показати – не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника.

Погляд Скотта на розвиток людського  суспільства називають провідеціалістським (від лат. Providence – Божа воля). Тут  Скотт іде слідом за Шекспіром. Історичні  хроніки Шекспіра осягали національну  історію, але на рівні «історії королів», Скотт перевів історичних особистостей у площину фону, а на авансцену  подій вивід вигаданих персонажів, на долю яких має вплив боротьба між стариною й новизною, зміна  епох. Таким чином Скотт показав: рухаючою силою історії виступає народ, саме народне життя є основним об'єктом художнього дослідження  Скотта. Його старина ніколи не буває  розмитою, туманною, фантастичною. Скотт  є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він розробив явище історичного  колориту, тобто майстерно показав  своєрідність певної епохи. Іще одна деталь: попередники Скотта зображували  історію заради історії, демонстрували  свої видатні знання, і таким чином  збагачували знання читачів, але  заради самих знань. У Скотта не так: він знає історичну епоху детально, але завжди пов'язує її із сучасними  проблемами, показуючи, як подібні проблеми знаходять своє вирішення у минулому.

Універсальну структуру історичного  роману, яку створив Скотт, було підхоплено у багатьох країнах (Гюґо, Купер, Куліш  та ін.), причому не тільки романом  історичним. Роман завжди є історичним, тому що він осмислює події, які, хоч  на декілька років, але віддалюються від сучасності, і тому що реалістичний роман сприймає людину на фоні руху історії (Стендаль, Бальзак, Толстой). Тому Скотта вважають одним із творців  сучасного жанру роману.

Н.Я. Дьяконова в книзі «Англійський романтизм: проблеми естетики» пише: «Виходячи з певного значення історії для розвитку літератури, а також і предмету літератури – людських відносин, Скотт формулює завдання історичного роману. Скотт вважав, що історизм роману полягає в тому, щоб спиратися на справжні факти, як «жили, думали, відчували люди минулих століть, чому так поступали, а не інакше під тиском обставин і політичних пристрастей».

Дослідник творчості Скотта радянський критик Б. Реізов в книзі «Творчість Вальтера Скотта», відзначає, що Скотт  створив принципи нової історіографії: «ідея загальнолюдської єдності  зробила Скотта не тільки художником, але і істориком і створила основу для історизму ХХ сторіччя».

Щоб створити справжній історичний роман, на думку В. Скотта, потрібно точно уявити собі приватне життя тієї епохи, її «характер». Історія ж характеру, із його точки зору, – це історія культури, історія суспільної свідомості. Як пише Б. Реізов, «в романах Скотта, мабуть, вперше в європейській літературі з'явився на сцені народ: не окремі більш менш видатні особи «простого звання», а цілі групи, натовпи народу. Народ у нього – це справжній людський колектив, рухомий, мислячий, такий, що сумнівається, об'єднаний загальними інтересами і пристрастями, здатний до дії через власну закономірну реакцію на події».

Вальтер Скотт незвичайно розширив межі роману. Ніколи ще роман не охоплював  такої кількості типів, станів, класів і подій. Вміщати в одне оповідання життя всієї країни, зобразити  приватні долі на тлі суспільних катастроф, сплести життя звичайної середньої  людини з подіями державного значення означало створити цілу філософію історії, пройняту думкою про єдність історичного  процесу, про нерозривний зв'язок приватних інтересів з інтересами всього людського колективу.

В. Скотт художньо з'єднав історичну правду з вигадкою, пояснивши правомочність такого з'єднання тим, що «найважливіші людські пристрасті у всіх своїх проявах, а також і джерела, які їх живлять, загальні для всіх станів, країн і епох; звідси з незмінністю витікає, що хоча даний стан суспільства впливає на образ думок і вчинки людей, ці останні по своїй суті надзвичайно схожі між собою. Тому їх відчуття і пристрасті за своїм характером і по своїй напруженості наближаються до наших. І коли автор приступає до роману, то виявляється, що матеріал, який він має в своєму розпорядженні, як мовний, так і історично-побутовий, в такій же мірі належить сучасності, як і епосі, вибраній ним для викладу».

Уцентрі уваги Скотта була дія на людину, її безпосереднього оточення і віддаленого минулого. Як відзначає  англійський дослідник, відчуття взаємозалежності людських життів, їх складних переплетень  пронизує романи Скотта. Скотт бачив  в людині як би фокус взаємодій, що перехрещуються, незалежно від власної  волі, її слова, вчинки, упередження, жести  видають національність, релігію  і традиції, які зробили її такою, як вона є.

Бальзак, який називав Скотта своїм  вчителем, а себе – його імітатором, побачив головним в творчій манері Скотта увага письменника до зображення не стільки подій, скільки духу і  характеру епохи. «Скотт, – писав  він, – ніколи не обирав велику подію  сюжетом книги, але він ретельно роз'яснив її причини, малюючи дух  і характер епохи, тримаючись в самій  гущавині суспільного життя, замість  того, щоб забиратися у високу область  великих політичних фактів». Саме ця обставина надавала виразності і цінності його книгам і служила причиною надзвичайної його популярності.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ В. СКОТТА

• Поєднання правдивого зображення минулого життя і цікавої динамічної інтриги, рушійними силами якої були великі людські пристрасті — заздрість, ревнощі, мстивість, зажерливість і любов до свого краю, роду, сім'ї та ін.

• Опис, оповідь, діалог — 3 компоненти роману — які у своєрідному співвідношенні поєднані в єдине ціле.

Описи В. Скотта виконували роль не лише експозиції, а й історичного коментаря  до подій і персонажів; розповідна лінія в романах створила історичну  перспективу розвитку подій, письменник закликав свого читача до нової ролі — не лише учасника подій, а й  сторонньої людини, яка на все дивилася з боку; діалоги відзначилися історизмом, особливостями поетики. Відсторонення  автора від розповіді дало можливість персонажу самостійно пересуватися, мислити і говорити.

• У романах В. Скота поєднано романтичні пригоди, високі почуття і ницість окремих героїв, які керувалися у своїх вчинках часто протилежними мотивами.

• Усіх героїв поділено на кілька груп:

— реальні історичні персонажі  — не стояли у центрі оповіді;

— люди з народу — брали активну  участь у розгортанні сюжету, створили узагальнюючий образ — народ, який включив у себе різні соціальні  групи;

— молода людина — з нею пов'язана  фабула — не мала надто виразних індивідуальних рис, але відзначилася порядністю, чесністю, сміливістю і  здоровим глуздом.

• Виховання героя шляхом важких переживань, страждань, перевірки на мужність у пригодах і подорожах, сповнених випробувань і загроз.

• Уромані відчутний тісний зв'язок історичного життя з особистим, історичної події з долею героя; але центральне місце у творі зайняло зображення історії, її руху і розвитку, розуміння письменником історичного процесу.

• Письменник далекий від ілюзій. Введений у розповідь авторський текст підводив читача до правильних суджень про цю епоху.

В. Скотт дійшов до історичного  роману, детально обдумавши його естетику, відштовхнувся від добре відомих  і популярних у той час готичного  і антикварного романів. Готичний роман  виховував у читача інтерес до місця дії, а отже, навчив митця  співвідносити події з конкретним національним підґрунтям. У готичному  романі посилений драматизм сюжету, характер отримав право на самостійність  поведінки і роздумів, тому що він  теж містив у собі частину драматизму історичного часу. Антикварний роман  навчив В. Скотта уважно ставитися до місцевого колориту, реконструювати минуле професійно і без помилок, відтворюючи не лише правдивість  матеріального світу епохи, але, головним чином, своєрідність її духовного  обличчя.

Так художня творчість «шотландського чародія» виявляється історичним дослідженням і філософією історії, поетика його роману історіографічною системою, вигадка  правдою і правда вигадкою. У подальшому розвитку художньої літератури і історичної науки можна знайти підтвердження цієї неначе парадоксальної єдності. Автори історичних романів і романів з сучасного життя засвоювали метод Скотта і переводили його в план нових завдань, поставлених новою епохою.

Коли Бальзак, один з тих, хто  відкрив нову епоху в історії  роману, стверджував, що він не романіст, а тільки історик сучасності, секретар суспільства, що пише під його диктування, – він тільки повторював те, що говорив  про себе Вальтер Скотт. Для Пушкіна «головна краса» романів, Скотта полягала в тому, що він знайомив читачів з минулим «сучасно», тобто методом, який застосовували творці нової літератури. Стендаль який, чинячи опір Скотту, постійно звертався до нього за допомогою, назвав його в листах до Бальзака «нашим батьком». Слова ці не здавалися ні перебільшенням, ні порожньою похвалою тим, хто вступав на літературний терен в першій половині XIX в. Для них це була істина.

«Коли ми читаємо історичний роман  Вальтера Скотта – писав Белінський, – то як би робимося самі сучасниками  епохи, громадянами країн, в яких здійснюється подія роману, і одержуємо  про них у формі тваринного споглядання вірніше поняття, ніж  яке могла б нам дати про  них яка завгодно історія».

Дослідники творчості В. Скотта зазначають, що у своїх романах письменник осмислює філософські ідеї історичного розвитку. З точки зору Скотта, історія розвивається за особливими законами, суспільство проходить через періоди жорстокості, поступово просуваючись до більш морального свого стану. Ці періоди жорстокості пов'язані з боротьбою підкорених народів зі своїми покорителями, а в результаті кожен наступний етап розвитку, примиряючи ворогуючих, робить суспільство більш досконалим.

2.1 «Айвенго» як приклад історичного роману Вальтера Скотта

Твір переносить нас у  середньовічну Англію. Дія роману припадає на 1194 рік і пов'язана  з поверненням в Англію після  тривалої відсутності короля Річарда  І, названого Левовим Серцем. Англія як держава на той час лише починала формуватися. Королю Річарду довелося вести боротьбу з братом Джоном, який намагався захопити владу, стати  королем Англії, а також з феодалами, норманськими баронами, що хотіли зберегти свою незалежність від королівської влади, а також свої привілеї. Саме такий політичний конфлікт роману. Проте ускладнений він ще й  національним конфліктом, оскільки корінне  населення країни — сакси —  ще й тепер, коли минуло вже понад  сто років з того часу, як їхню країну підкорили нормани, не можуть примиритися з володарюванням чужоземців. І, врешті-решт, у романі яскраво  представлені низи тогочасного суспільства: доведені до повного розорення утисками й поборами селяни, які перетворилися  на розбійників, що ведуть боротьбу з  гнобителями; а також феодали, королі, полководці.