Основні тенденції та напрямки в розвиткові літератури інших країн у повоєнні роки. Провідна тематика творів

 
Основні тенденції та напрямки в  розвиткові літератури інших країн  у повоєнні роки. Провідна тематика творів 
На розвиток повоєнної літератури великий вплив справили війна з її трагічними наслідками для людської цивілізації, розгром нацизму, розкол світу на демократичну й тоталітарну системи, ядерна небезпека, глобальні проблеми, що постали перед людством, і насамперед — проблема місця й ролі людини в новому постіндустріальному суспільстві. 
Основними течіями в літературі другої половини XX ст. були реалізм і модернізм. Суспільно-політичне піднесення перших повоєнних років привело до посилення реалістичних традицій у літературі. Реалістична література, позначена психологізмом, морально-етичного проблематикою, усвідомленням антагонізмів сучасної цивілізації, посіла пріоритетне місце після війни. 
До реалістичного зображення життя тяжіло багато видатних письменників Франції: М. Дрюон (трилогія "Кінець людей", 1954 р.), Ерве Базен ("Родина Резо", 1948—1972 рр.), Ф. Ерріа ("Родина Буссардель", 1957 р.). Значне місце в післявоєнній літературі Франції посідає творчий доробок Луї Арагона. У поетичній збірці "Знову ніж у серце" він засудив мілітаризм. У 50-х рр. створив дві прекрасні поеми "Очі і пам'ять" і "Незакінчений роман" — про любов, війну і мир, про себе та свої шляхи в мистецтві, про долю свого часу. 
Дуже популярним письменником Великої Британії в післявоєнні роки був Джон Бойтон Прістлі. В його романі "Ця стара країна" (1967 р.) зображено звичаї й побут сучасної Англії. 
Всесвітньо визнаними стали англійські письменники Грехем Грін і Чарлз Сноу, які ставили у своїх творах актуальні соцІаль-ио-політичні та морально-психологічні проблеми. Це стосується, зокрема, романів: Г. Гріна "Тихий американець", "Наша людина в Гавані", "Комедіанти", "Почесний консул"; Чарлза Сноу "Чужі та брати", "Коридори влади", "Пора надій". 
Важливе місце в післявоєнній літературі,реалістичного напряму посідають письменники США: Вільим Фолкнер, Ернест Хемінгуей, Джон Стейнбек. 
Розвиваючись, реалізм збагачувався новими відтінками і нюансами. Так, особливим явищем в літературі став "міфологічний реалізм", представником якого є латиноамериканський письменник Габріель Гарсіа Маркес. Він міфологізовано зображує у своїх творах реальні диктаторські режими останніх десятиріч у країнах Латинської Америки. У романах "Сто років самотності", "Осінь патріарха" письменник сатирично зобразив три різні іпостасі диктатора і його влади.Особливим напрямом у реалізмі вважається "соціалістичний реалізм", притаманний літературі Радянського Союзу та країн соціалістичної співдружності. В умовах існування тоталітарного режиму виникла слухняна щодо влади література. Літературний процес утратив багатобарвність. Теоретики "соціалістичного реалізму" вимагали від письменників прикрашати історію, штовхали їх на "лакування" дійсності. Прикладами такої напівправди були твори відомих письменників "Піднята цілина" М. Шолохова, "Хліб" О. Толстого, другий варіант "Молодої гвардії" О. Фадєєва та ін.Поряд із слухняною літературою в Радянському Союзі, існували автори, які викривали вади тоталітаризму і знаходили свої літературні й художні засоби боротьби проти нього. Найвідомішим борцем із цього гурту є О. Солженіцин, який у своїх творах "Один день Івана Денисовича", "Архіпелаг ГУЛАГ", "Раковий корпус" розкрив світові страшну правду про сталінські репресії.Крамольними з погляду влади і забороненими в Радянському Союзі були роман Б. Пастернака "Доктор Живаго", удостоєний Нобелівської премії, твори А. Платонова, Й. Бродського, В. Войновича та інших письменників, які мусили покинути батьківщину і переселитися на Захід.Проте були в Радянському Союзі письменники, які не переслідувались владою, але в рамках дозволеного писали твори (особливо в роки "відлиги" та "перебудови"), що підносили справжні проблеми добра і зла, сенсу життя, людських стосунків' і найсвітлішого почуття — кохання, які ставали близькими і зрозумілими людям усього світу.До таких письменників належать В. Астаф'єв, Ч. Айтматов, В. Биков, Г. Бакланов, поети  Євтушенко, Р. Рождественський та деякі інші.У руслі "соціалістичного реалізму" вирізнялися, "селянські" письменники (С. Залигін, В. Шукшнн), що розглядали проблеми життя людей у російській глибинці, "екологічна" проза (В. Распутін "Прощання з Матьорою"; Б. Васильєв "Не стріляйте в білих лебедів"), яка торкалася проблем збереження довкілля в умовах наступу НТР та збереження культурної спадщини (В. Солоухін "Чорні дошки").Популярними авторами, творами яких зачитувалися мільйони людей у Радянському Союзі, були В. Пікуль та Ю. Семенов. Перший писав в основному історичні романи, другий — політичні детективи.У цілому треба відзначити, що люди в СРСР читали найбільше у світі.Модерністська течія в сучасній закордонній літературі теж представлена іменами талановитих письменників. Центральне місце в модернізмі цього періоду посідає екзистенціалізм.Надзвичайна популярність екзистенціалізму пояснюється тим, що він вихопився за межі суворої реальності і став світовідчуттям, нерідконадзвичайно життєвим, емоційним. 
Екзистенціалізм захоплює якраз тим, що дозволяє обходитися ілюзіями, утверджуючи свободу особи серед безмежного моря буття. 
Найяскравіші представники цього напряму: Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Сімона де Бовуар (Франція); Айріс Мердок і К. Вілсон (Англія); Н. Мейлер (США). Зокрема, основоположник французького екзистенціалізму Ж-П. Сартр на початку 70-х рр. був кумиром певної частини молоді. Пошук абсолютної свободи, абсурдність буття проходять червоною ниткою через його незавершений роман-тетралогію "Дороги свободи" (50-ті рр.). 
У романі-притчі А. Камю "Чума" вища мужність людини вбачається в боротьбі проти абсурдності буття. У п'єсі "Облога" життя змальоване як круговерть, де рух відбувається від поганого до гіршого і знову повертається до поганого. 
Та найбільшою популярністю в повоєнні роки користувалися жанри масової культури, зокрема детектив І фантастика. Детектив багатьом дає змогу забутися від переповнених вулиць, гуркоту автомобілів, одноманітної виробничої діяльності і труднощів життя. Письменники різних літературних напрямів випробовують себе у детективному жанрі. Так, 1965 р. з'явився детектив К. ЕмІса "Досьє Джеймса Бонда", а 1975 р. — шпигунський роман Джона Брейна "Благочестивий агент". Справжніми королями детективу стали англійська письменниця Агата Крісті та французький письменник Жорж Сіменон. 
В епоху бурхливого розвитку НТР важливе значення має розвиток такого напряму в літературі, як наукова фантастика. Яскравими представниками цього напряму стали А. Азимов, А. Кларк, Р. Шеклі, П. Андерсон, Ф. Корсак та ін. 
Своєрідністю наукової фантастики є її соціально і науково моделююча роль. Чималий внесок у розвиток цього жанру зробив Р.-Д. Бредбері, якого називають моралістом XX ст. у фантастиці. Його твори мають морально-фіпософську спрямованість, протестують проти "машинізації" людини, виступають на захист свободи вияву "природних почуттів".Отже, літературний процес другої половини XX ст. вирізняється великим рІзномаїттям. течій і стилів, багатобарвністю письменницьких пошуків, глибиною та значущістю піднятих тем, значним впливом на життя суспільства. 2. Музика 
Для музики більшою мірою, ніж для інших видів мистецтва, характерний поділ на "елітарну" й "масову". Головною відмінною рисою "'масової культури" порівняно з "елітарною" (що орієнтується на смаки обраної публіки), є свідома ставка на середнього масового споживача.Основними напрямами "масової" музики стали рок-музика і джаз. У 1954 р. уперше пролунала пісенька Білла Хейлі "Коск агошіи. изе сіоск", яка дала назву новому музичному стилю рок-н-рол. Того ж року вийшла перша платівка майбутнього короля рок-н-ролу Елвіса Преслі. Новий стиль одразу ж привернув увагу глядачів, особливо молоді. Для творчості Е. Преслі були характерними прості, позбавлені змісту солодкі мелодії, інтимний характер виконання.У 60-ті рр. з'явилися легендарні групи "Бітлз" і "Ролінг Сто-унз". "БІтлз" оспівували любов, протестували проти війни у В'єтнамі, вимагали повернення Ірландії ірландцям, збирали гроші для жителів Бангладеш. Прикладами політизованого року були їхні пісні "Дамо світу шанс", "Не хочу бути солдатом", "Скажи мені хоч трохи правди" та ін. 
Різко аполітичний, бунтарський, "непристойний" напрямок символізувала група "Ролінг Стоунз", що, на їхню думку, було протестом проти обивательської буржуазної культури.Вершиною цього етапу розвитку рока стала широко відома в 60-ті рр. рок-опера "Ісус Христос — суперзірка" (музика Ендрю Веббера). Дія рок-опери охоплює останні шість днів життя Ісуса, але в тексті говориться й про його минуле. Ідеї, закладені у творі та оформлені сучасними, зрозумілими молодим людям 60-х рр. засобами, зробили твір надзвичайно привабливим.У рок-музиці розвивались і розвиваються інші напрямки: панк-рок, брейк, рок-метал, хард-рок та ін.Найвідомішими естрадними співаками в 70-80-х рр. були Мі-рей Матье, Шарль Азнавур, Патрісія Каас, ансамбль "Абба", в Радянському Союзі — Алла Пугачова, Софія Ротару, Йосип Кобзон.В останнє десятиріччя суперзірками естради стали Манкл Джексон, Мадонна, Принц, Стінг, ансамбль "Спайс Гьорлз" та деякі інші.Джаз став фаховим мистецтвом; радянські оркестри О. Лунд-стрема, К. Орбеляна набули всесвітньої популярності. До кращих зразків мюзиклу 1950-х рр. належать надзвичайно популярні твори "Звуки музики" Роджерса, "Моя чарівна леді" Ф. Лоу, "Вестсайдська Історія" Л. Бернстайна.Надзвичайно відомими були й "серйозні" музиканти: композитори Родіон Щедрін, Альфред ШнІтке, піаністи Ван Клайберн, Святослав Ріхтер, віолончелист Ростислав Ростроповнч, скрипаль Давид Ойстрах. Вони перемагали на престижних музичних конкурсах, збирали тисячні зали на свої концерти.Всесвітню славу мали й оперні співаки: Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, Монсерат Кабальє, Хосе Каррерас, Галина Вишневська, Іван Козловський, Анатолій Солов'яненко та деякі інші.

Поняття елітарної і масової культури 
Оскільки суб'єктом культури є окремий індивід або соціальна група, розрізняються різноманітні форми групової й індивідуальної культури. Під груповою культурою розуміється національна, місцева (культура малого, великого міста або мегаполісу, села, селища); культура класу, професійної групи і т.д. Під впливом конкретних умов групова культура змінюється, виникають її нові форми.  
Приміром, у сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура. Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців.  
Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних часописів, радіо, грамзапису, кінематографу, телебачення, магнітної і відеомагнітного запису. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численні бойовики, «мильні опери» і бестселери. Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії.  
З іншого боку, комерціалізація засобів масової інформації обумовила використання ряду прийомів, що знижують її творчий потенціал, що опошлюють високу культуру. Індивідуальна культура - міра соціальності людини. Яка людина, така і її культура. Вона характеризується в поняттях рівня культури, її наявності або відсутності. Індивідуальна культура може мати більш-менш системний характер, але може бути і «мозаїчною», що складається під впливом безлічі випадкових розрізнених чинників. Людина - не тільки витвір, але і творець культури. Вона культурна, оскільки освоює і реалізує вищі цінності суспільства, перетворює їх у своє внутрішньо духовне надбання. Про людину можна судити не тому, які в неї судження про культуру, а тому, як вона реалізує ці уявлення.  
Культура є реалізована, утілена людською діяльністю індивідуальна і суспільна свідомість, ідеали і смаки, моральні установки і політичні устремління, тому найважливішим елементом культури є культурна діяльність.  
Доба Постмодерну ознаменувалася “мультикультуралізмом” у відносинах між культурним простором та суспільним життям. Замість лінійної, монолітної, ціннісно-однорідної культури доби Модерну виникає поліперспективна, нелінійна культура, із різоматичною безліччю духовно-художніх світів, і естетичний дискурс цієї культури за своїми ключовими ознаками є гібридним, антиієрархічним, різноспрямованим. Мистецький Постмодерн порушує класичні норми художньої творчості, немов граючи, змішує та синтезує жанри, стилі і форми мистецтва, приводить до ефекту колажності та мозаїчності. При цьому він вільно цитує та експериментує із шедеврами світового мистецтва.  
Апофеозом культурологічного плюралізму Постмодерну стала відмова від ціннісних критеріїв біполярності, на кшталт культури та антикультури, “масової” культури та “елітарної” культури. Масова культура, інтегруючись у постмодерний соціокультурний простір, почала динамічно конверсувати, тим самим розчинюючись в елітарній культури, і поступово стала складовою частиною Постмодерну.  
Ці зміни сильно вплинули на культурологічну та естетичну думку, і вже сучасні західні та вітчизняні дослідники все більше сходяться на думці, що “високий” і “масовий” компоненти культури на сьогоднішній день не є опозиційними, а навпаки, вони настільки взаємно абсорбували один одного, що стали взаємопов`язаними та однаково важливими. Наслідком плюралізму методологічних в підходах до визначення масової культури стала поява різнопланових концепцій, які відходили від звичного для культурології та естетики традиціоналістичного підходу з позиції “маса/еліта”, і почали базуватися на аксіологічних параметрах. Наприклад, як вважає А.Агєєв, взагалі існує дві масові культури – “масова культура” та “масова антикультура”, які різняться відношенням до художніх запитів та світовідчуття пересічних індивідів. 
Відхід від традиційно негативного сприйняття масової культури призвів і до появи безпосередньо аксіологічної парадигми аналізу масової культури, яку репрезентує російський вчений А.Гофман. За його думкою, масова та елітарна культура - це феномени, що перетинаються між собою, це взаємопроникливі елементи культури, які найчастіше не можуть існувати одне без іншого, а розрізнюються лише оціночним ставлення до них сучасних дослідників [2].  
Розмитість кордонів у співвідношенні маса/еліта в кінці ХХ сторіччя обумовило появу концепції так званої “актуальної культури”, характерною рисою якої виступає внутрішньо-динамічне співіснування протилежних якостей. Таку парадигму аналізу масової культури запропонував В. Шапко [4]. Він вважає, що масова культура сьогодні – це джерело норм та зразків повсякденної поведінки, засіб масової психотерапії, що виконує в суспільстві складні функції адаптації людей до соціокультурних змін.  
Розвиток телебачення спричинив формування нової психологічної структури естетичного сприйняття творів кіномистецтва. В кінці ХХ сторіччя воно перетворилося в індивідуальний акт, в атрибут приватного щоденного життя. Поява персональних комп`ютерів та отримання необхідної інформації зі всесвітньої INTERNET-павутини ще більше інтенсифікувала динаміку індивідуалізації суспільства. Посилення процесу індивідуалізації стимулювало феномен демасифікації масової культури, що і відзначає Л.Просандеєва [3]. За таких умов “масова” культура не може бути реально масовою. Тому більш концептуально адекватною є, на мою думку, розуміння М.Маклюеном масової культури як популярної.  
Англійський термін “popular” має декілька значень – “загальнодоступний”, “популярний”, “той, що користується попитом”, чим, власне, і характеризується феномен сучасної масової культури. Отже, популярна культура – це видозмінена, під впливом нового світогляду і електоральних засобів спілкування, масова культура доби Постмодерну, що збагачена оновленим ціннісним змістом, де центральне місце займають цінності естетики повсякденності, яка зовсім ігнорувалася раніше.  
Використання поняття “популярна культура” дає можливість сформулювати висновок, що масова культура умовах Постмодерну еволюціонувала, втративши свою “масу”. Вона стала не тільки загальнодоступною всім без будь-якого винятку, а й більш індивідуалізованою, поступово змінюючи власну інтерпретацію від “негативно-масовидної” до “популярної”, що спричинило її розуміння як культури, яка характеризує певний ціннісний та естетичний спосіб повсякденного життя, особливо у сфері побуту, комунікацій, розваг, дозвілля.  
Поглиблення культурної кризи призвело до появи нових форм авангардизму в останній третині XX ст., які навіть власними адептами тлумачаться як антимистецтво. Умовно їх можна об'єднати в поняття "концептуальне мистецтво" (від англ. соncept — поняття, ідея, загальне уявлення.) Концептуальне мистецтво розглядається як засіб демонстрації понять, які застосовуються в різних галузях знання: філософії, соціології, антропології тощо, наприклад, "рух", "поняття", "пуста форма", "умовність", "художник". Для ілюстрації понять застосовуються різноманітні матеріали: літературні тексти, графіки, людське тіло, відео-записи, природні об'єкти, промислові вироби. Залежно від використання того чи іншого матеріалу в концептуальному мистецтві можна вирізнити такі течії, як боді-арт, ленд-арт, перформенс-арт, відео-арт тощо. Поряд з цим для XX ст. характерна поява "масової культури". Виникненню її сприяв розвиток засобів масової комунікації — газет, популярних журналів, радіо, грамзаписів, кінематографа. Все це, з одного боку, демократизувало культуру, відкривало до неї доступ масовій аудитори, з іншого — зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів, культура стала предметом бізнесу. 
Розвиток "масової культури" в Європі та США йшов різними шляхами. В Європі "масова культура" (народні розваги, мистецтво жонглерів, мімів, гістріонів) завжди протистояла культурі офіційній, контрольованій державою та церквою. В США "масова культура" спершу пропагувала стереотипи й ідеї офіційної культури, основним регулятором якої стала реклама. "Масова культура" стала такою невід'ємною частиною культури американського суспільства, його культурної свідомості, що її вивчення переважає в системі американської вищої освіти. 56 % курсів США присвячені вивченню "популярних" видів культури (курси з телебачення, кіно, реклами, журналістики). В Англії до системи університетської освіти включаються спеціальні курси, що містять матеріали з культури кіно, музики, наукової фантастики і навіть футболу.  
Використання таких жанрів, як детективний роман, вестерн, мюзикл, фільми жахів, дає змогу "масовій культурі" створювати світ міфологічних героїв (супермен, Кінг-Конг, вампір, Спайдермен — людина-павук, Бетмен — людина-кажан та ін.), нові виміри дійсності, нібито доступні всім. Однак прагнення до масового охоплення (термін "масова культура" містить у собі вказівку на масовість даного явища), грунтується не на змістовій, а на формальній кількісній ознаці. Масовість є не народність, а кількісний спосіб виробництва та споживання. 
Спираючись на власні естетичні принципи, свою систему естетичних ідей та механізмів, "масова культура" воКітч (кіч) - з німецької - "недбало зроблена робота". Насправді масова культура останніх поколінь, зазвичай, робиться не без певної жанрової вправності. А інколи (приміром, частина голлівудської кінопродукції) навіть не без віртуозності. 
А однак не випадково цю культуру деякі італійські дослідники назвали "напівкультурою". Йдеться, справді, не так про вправність тих чи тих її режисерів, белетристів та ін., як про фундаментальний її дефект. Аж гіперболічний її гандж. Масова культура, орієнтуючись на масового її глядача, слухача, читача, ставлячи за мету його розвагу, заповнюючи його дозвілля, принципово ухиляється від пояснення і прояснення довколишнього світу. Залишаючи те пояснення "серйозній" культурі. Серед іншого, її елітарному мистецтву. Яке, починаючи десь з кінця тепер уже позаминулого століття, увійшло в такий естетичний герметизм, у таку принципову ізоляцію від так званого звичайного читача чи там глядача, що останнім відтак уже годі увійти в ті мистецькі шифри.По суті, це трагедія тепер уже всепланетарного характеру і значення. Щодня, щогодини, щохвилини з друкованих, електронних чи там інших конвеєрів масової культури сходить та чи та її продукція. То справді не завжди "кітч". Але то завжди - дезертирство від автентичного пояснення світу цього. Його минулого. Його сучасності. І бодай гіпотетичного майбутнього... 
Маємо справу, по суті, з безприкладним у світовій історії світовим лихом. Яке, гадаємо, не поступається за своїми саме руїнницькими параметрами, приміром, найстрашнішим епідеміям минулого. 
Отож, з одного боку, сучасна цивілізація безперестану ускладнюється. Технічно. Політично. І так далі. А з другого - уся ця неймовірна ускладненість проходить повз масову культуру. З тими її особливими фільтрами, що принципово не пропускають справді реальну-інформацію-про-світ... 
Звичайно, вже не доводиться говорити про суто цензурні бар’єри-заборони для цієї "культури". Але принаймні ділова частина сучасного євроамериканського людства має нарешті замислитися: а чи варто оплачувати цей небезпечний, світової шкоди наркотик? 
лодіє високою, а часом і витонченою технікою. Головні засоби дії "масової культури" — імідж (образ), уявлення про речі та людей, — що цілеспрямовано нав'язуються засобами масової інформації, зокрема рекламою. Імідж нерідко асоціюється з поняттям престижності, репутації.