Індивідуальний стиль Павла Загребельного

Міністерство  освіти і науки України

Національний  педагогічний університет імені  М. П. Драгоманова

Інститут української  філології та літературної творчості                       ім. А. Малишка

 

Кафедра стилістики української мови

 

 

 

 

 

Індивідуальний  стиль Павла Загребельного

 

 

 

 

 

 

Реферат

Із стилістики української мови

Студентки 406 УР групи

Шевченко Анастасії

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

Вступ

На сьогодні Павло Загребельний залишається  одним із найпопулярніших українських  письменників ХХ століття. Існує значна бібліотека літературознавчих досліджень, присвячених творчості Павла Загребельного (М.Ф. Слабошпицький, М.Б. Славинський,  В.Г. Дончик, І.М. Шекер, О.Ф. Чорногуз). Але мовній манері письменника  присвячено невелика кількість праць (Н.Д. Писаренко, С.М. Нестерук, В.Ю. Сікорська, П.М. Гайдученко).

Павло Загребельний майже  в кожному новому творі намагався  втекти від себе вчорашнього; він  оновлений не тільки в тематичному  матеріалі, а й часто в стильовій  манері, у структурній будові фраз. Адже процес пізнання людиною дійсності тісно пов’язаний із постійним зіставленням самого себе в різні періоди життя, і все це витворюється у фразах, які, як і бурхлива думка письменника, повинні не перериватися.

Розділ 1

Оказіоналізми в мові П. Загребельного

Мова Павла  Загребельного рясніє незвичними утвореннями — словами, словосполученнями, що викликають у читача нерідко усміх або здивування, а найчастіше — замилування можливостями мовної творчості. Хоча експресивність вважають неодмінною ознакою оказіонально утворених нових слів, письменник уміло передає емоційний зміст через значення загальновживаних слів, вводячи їх у нові зв’язки: «...з білим волоссям, білолиця, білошия, стояла на порозі, швидко окинула поглядом присутніх і білим (Таня могла б заприсягтися, що це справді так!), білим голосом промовила», «Сірі будинки, сірі квартали, сірий ритм».

Активний в українській  розмовній мові відіменниковий дієслівний словотвір так само характерний  для новотворів П. Загребельного, напр.: «І п’ять років тому Нетто і Яшин, і нині Яшин і Нетто! От тобі й пронеттили. Чемпіони країни, київське «Динамо», лишаються вдома, а за океан посилаємо сотні разів прорецензованого і затвердженою Нетто».

Для читацького сприйняття багатьох оказіоналізмів П. Загребельного  важливо знати історичний та соціальний контекст, що зумовив появу новотворів, напр.: «Боброва шапка, чорне, з небаченої лиснючої, ніби масної тканини пальто, підбите чорними лисицями, білі повстяні бурки, обсоюзені червоним сап’яном, такі бурки я бачив тільки на генералах». Наведені в реченнях оказіоналізми пов’язані з радянським минулим; для їх осмислення потрібне знання обставин життя народу, держави відповідної доби. Ступінь оказіональності, а отже, й експресивності новотворів, зафіксованих у тестах П.Загребельного, неоднаковий. Оказіональні слова, утворені за високопродуктивними словотвірними моделями, містять у собі слабкий заряд експресивності і можуть наближатися до тієї межі, яка відділяє їх від неекспресивних слів, позбавлених емоційних, модальних, прагматичних, стилістичних та інших відтінків. До них належить оказіоналізми на -ість типу жовтість, чистість, культурність, відкривалість, безсилість, зеленість, витребенькуватість, підмитість, землетрусність, тонкостанність, вигинистість, зникомість, доброкослісність, а також утворення з формантами -ство (-цтво), -ння типу мугирство, вказівництво, солдатство, сонцелюбство, дощолюбство, вітролюбство; ощасливлення, зеленіння.

Значний вияв експресивності мають слова, утворені за індивідуально-авторськими  зразками, напр.: студентство-молокосоство, залізозадство, сюдитудинство, орайкомлення. Такі оказіоналізми-неологізми породжують експресію іронії, напр.: «...змагалися у вигадництві, підіймаючи келихи за озеленення в’єтнамських джунглів, за орайкомлення усієї земної кулі».

Кожне оказіональне слово з яскраво вираженою індивідуальною семантикою має в загальновживаній мові формальні та семантичні відповідники, які полегшують його розуміння. Так, за зразком слів типу верхолаз, водолаз утворено індивідуальний словесний образ — пеклолаз [той, що лазить у пекло]: «він став їхнім злим демоном, і тепер їх переслідував запах сірки від цього доморощеного пеклолаза». Пеклолаз — епітет, що характеризує персонажа Кашарного і має сатиричне забарвлення. З погляду системних (формальних і семантичних) зв’язків його можна зарахувати до потенційних утворень.

Письменник часто видобуває  експресивне звучання слова, поєднуючи  в одній складній структурі логічно непоєднувані частини. Наприклад: за аналогією до відомих складних слів утворено оказіоналізми, які вживаються з відтінком зневаги, іронії: «Голова щомісяця важчала, в ній набиралося дедалі більше якоїсь жахливої мішанини — ампір, готика, бароко, неоготика, чепухологія і єрундознавство». Експресивність деяких оказіоналізмів П. Загребельного пов’язана також з активним використанням таких малопродуктивних способів словотворення, як редеривація та контамінація. Більшість кодифікованих слів, утворених способом редеривації, належать до розмовних: розор, навпрост, розбрід тощо. Редеривація — такий спосіб словотворення, коли від основи відкидається словотворчий афікс. Це ніби зворотний словотвірний процес. Явище редеривації охоплює поширені в мові П. Загребельного віддієслівні іменники. Стилістичні функції цих утворень — відтінити характер дії, її одномоментність, разовість або результат. Менш продуктивним є деривати від суфіксальних іменників. Дезафіксації підлягають утворення, вживані для позначення більшого, ніж звичайно, розміру: «велика череп’яна миса» (пор. миска), «треба шукати обхідного шляху, минати цю несподівану запину» (пор. запинка).

У мові прози П. Загребельного  виявляють стилістичну активність майже всі теоретично можливі  види редеривації: а) відкидання префікса: «...вирішив дібратися до сільради прямо навпростець, а той «простець»: себто берег, був залитий дніпровською весняною водою»; б) відкидання морфеми, що входить в основу мотивованого слова: «Може, я зовсім безрадна?»; «безрадні верхівці»; в) відкидання суфікса: «...його батьки вісімдесят років тому переселилися сюди, за океан, і тут народився він, Майкл, або простіше Михайло Іванович Перченко, а по-американськи містер Перч»; г) відкидання суфіксів або частин складних слів: «Через сорок років Знавець напише про винесені з тих років «Сонячні кларнети».

Розкладання слів на частини  використовується як стилістичний засіб семантичного зіткнення різних слів-понять і видобування іронічного змісту, напр.: «Таки ж мурзи, бо замурзані, мовби й не вмивалися ніколи», «...далеко жіноче Перу — перукарня, де дарують не срібло й золото, а найдорожче — красу». У мові персонажів спостерігаємо поодинокі приклади використання оказіоналізмів, експресивність яких підпорядкована створенню атмосфери доброзичливого гумору, жарту. Особливим стилістичним колоритом відзначаються оказіоналізми, що виникають на основі поєднання двох слів у новому образному вислові.

Показово, що П. Загребельний критикує словесну творчість тих, хто  «вигадує власні слова так само легко, як оті невідомі добрі люди, що не тільки виробляють нові й нові ліки, але й називають швидко їх щораз  заплутаніше і незбагненніше. Ну хто взагалі знає, скажімо, що таке «усюсик»? Може, це хлопчик, який робить отой маленький гріх, після якого мокріють штанці? А може, це такий меткий чоловічок, який повсюди встигає? А може, той, що сушить колгоспне просо, яке збирали в мокру погоду і роздають по хатах, щоб посипали на черінь і рятували від цвілі? Проте автор не виключає можливості творення нових слів, із яких «можуть народжуватися якісь вигадки, речі, цілі маленькі світи».

Розділ 2

Семантико-синтаксичні  особливості мови П. Загребельного

 «Сучасний  письменник, на мою гадку, –  писав П. Загребельний, – не  має права не знати хоч однієї  вдало збудованої фрази у світовій  літературі принаймні за останню тисячу років». Специфічною рисою авторських синтаксичних конструкцій є, по-перше, їх структурна складність, по-друге, унікальна можливість відобразити елементи народності, природної безпосередності мови та й самого укладу життя людей.

Синтаксичні характеристики складних синтаксичних конструкцій, побудованих «мовним архітектором» Павлом Загребельним, підкреслюють не тільки індивідуальність авторського письма, але й указують на можливість практичного існування й використання дуже великих складних багатокомпонентних речень у художній літературі. Наприклад, в тексті роману П. Загребельного «Євпраксія» часто зустрічаються восьми – чотирнадцятикомпонентні речення: Належав він (Німий) до того досить поширеного різновиду людей, (2) які не мають притулку і самим існуванням своїм мовби засвідчують, (3) що родові безпритульних ніколи не буде переводу, (4) бо тоді навіть у землях, (5) де було людей обмаль, чомусь виходило так, (6)  що хиж для людей налічувалося ще  менше, (7) ця ж велика земля мала людей безліч,(8) звідки вже само собою виходило, (9) що годі й пробувати забезпечити їх покрівлею над головою, (10) і, може, то для них було й ліпше, (11) бо мали вони перед собою світ широкий, а над собою безмежне небо (12) і вже бодай у цьому дорівнювалися богові, (13) про решту не мовимо.

 У вищенаведеному  прикладі 13 структурних складових компонентів фрази, жоден із яких не є зайвим, бо виконує свою інформативну функцію найбільш певно тільки в такій формі і в такій послідовності. Така синтаксична побудова речень у романі П. Загребельного «Первоміст» відбиває філософське бачення світу автором.

Деякі складні  багатокомпонентні речення складаються із 30 і більше структурних компонентів. І це не винятки, наприклад: (1) Коли ти їм даєш кня- зя смиренного, (2) вони називають його нікчем ним, (3) коли пропонуєш чоловіка з характером гордим, (4) зовуть його пихатим; (5) коли візьмеш неосвіченого, (6) його засміють; (7) коли ж навпаки буде вчений, як ти, (8) його вченість приму- сить говорити, (9) що надутий він чванством; (10) коли буде суворий, (11) його ненавидітимуть, як жорстокого; (12) коли ж буде поб лажливим, (13) звинува- тять у надмірній слабкості; (14) простого зневажати муть, як слухняного пса; (16) сповненого проникливості відтрутять, як хитруна; (17) коли він точний, (18) його назвуть дріб’язковим; (19) коли він уміє прощати, (20) звинуватять в недбальстві; (21) коли в нього тонкий ум, (22) йому припишуть марнослав’я; (23) спокійного вважатимуть лінивим; (24) коли поміркований, (25) так і знай, (26) що назвуть скупим; (27) коли їстиме, (28) щоб жити, (29) прозовуть ненаже- рою; (30) коли ж стане поститися, (31) звинуватять у лицемірстві. Безумовно, автор використовує подібні фрази з метою показати актуальність проблеми роману, тим самим загострити її; повністю занурити читача в події, щоб той, наче загіпнотизований, не маючи можливостей звернути увагу на щось інше, швидко перебігаючи з одного рядка фрази на інший, відчув себе реальною діючою особою роману.

Синтаксис романів  П. Загребельного  специфічний. Він  дає авторові змогу не просто констатувати певні історичні фрагменти, художньо оздоблюючи їх, а бути самому діючою фігурою. Розмаїтість синтаксичних конструкцій ми спостерігаємо в мові розповідача. Розповідач історичних подій у романі – очевидець із народу. Він бажає донести до слухача все, що він бачив і пережив у деталях, тому його мова, майже неперервна, доповнюється вставними конструкціями: Про Ясеня можна б і не згадувати, бо роботі його судилася безіменність, як і всьому, що йде людям у щоденний ужиток, а сам він, хоч і став (цілком випадково, не забудьмо) сватом князеві Всеволоду (згодом і не просто князеві, а великому ки-вському князеві), ніколи до княжого двору допущений не був, його рідна донька відцуралася від батька і хтось вигадав згодом, ніби вона не з якогось там невідо- мого переяславського, а з половецького коліна, від хана Ясеня.

П. Загребельний до складу багатокомпонентних речень залучив порівняння, унікальні структурно-образні одиниці, що відображають народне уявлення не тільки про предмети ( золота було на возах і в тороках, як листя восени), але і зовнішній вигляд людини (м’яке, мов дим, волосся; посміювався в світлу, мов ясенева стружка, бороду; слизько-виголений, мов угор), її емоційний стан (одні весь час ждуть чогось страшного, як ми кінця світу), відчуття (вони затівали якусь шалену крутняву, ніби велетенські зелені колеса безнадії; земля була така слизька, аж здавалося світ розчахнеться на ній), світосприйняття (князі гризлися за владу мов вовки; княжну везли на волах повільно й обе- режно, як пиво, щоб не бовталось). За допомогою «вкраплених» порівнянь у складні багатокомпонентні речення автор може більш чітко окреслити психологічний стан персонажа, ту чи іншу подію, ситуацію. Порівняння П. Загребельного відрізняються індивідуально-авторським характером. Національний колорит проступає виразно в мові персонажів, передаючи не тільки зовнішній аспект життя, наприклад, головної героїні Євпраксії, але й внутрішню сутність її духовної свободи. Безумовно, що найбільшим національним елементом, який багато в чому пояснює і розкриває риси людини, як і своєрідність її психічного складу, є мова самої людини.

У тексті роману П. Загребельного «Євпраксія» були помічені і синтаксичні конструкції, для яких суттєвим аспектом структурної організації є їх внутрішня синтаксична компактність, цілісність і синтагматична злитість. Ці прояви експресивного синтаксису пов’язуємо насамперед із проникненням усно-розмовних тенденцій, із власне-непрямою мовою в розповідному стилі, наприклад: Дим над хижею; Вогонь – під кровлю.

Висновок

Отже, мовна  експресивність у прозі П. Загребельного пов’язана передусім з активним використанням оказіональних неологізмів, їх структурно-дериваційним та функціонально- стилістичним розширенням. Поширеним явищем у мовотворчості письменника є також використання нових оказіональних слів, утворених за малопродуктивними моделями. Експресивний словотвір підпорядкований естетичним настановам художньої прози П. Загребельного.

Для синтаксису творів П. Загребельного характерні циклічні синтаксичні конструкції, повторювання однієї моделі з різним семантичним наповненням. Найуживанішими структурними одиницями мовлення письменника є багатокомпонентні складні речення, вони сприяють передачі особливостей українського (можливо, навіть слов’янського) менталітету, народності. Інші синтаксичні конструкції займають різні місця в системі синтаксису твору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

1. Вступ
2. Розділ 1. Оказіоналізми в мові П. Загребельного
3. Розділ 2. Семантико-синтаксичні особливості мови П. Загребельного
4. Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Ходарєва І. М. Лексико-семантичне й асоціативне поле  любов у мові творів Павла Загребельного: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Ірина Миколаївна Ходарєва. – Харків, 2009. – 20 с.
2. УДК 811.161,2'367. Н.М. Чернушенко. ПРО ДЕЯКІ CЕМАНТИКОСИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ У ПРОЗІ ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО.
3. Стилістика художнього антропонімікону  Павла Загребельного // Проблеми  семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. статей . –  Вип.5.–  К.: КДЛУ, 2001 . – С.218-223.
4. УДК 811.161.2’371 Н. А. Карпенко СТРУКТУРА КОНЦЕПТУ ЖІНКА В ХУДОЖНІЙ КАРТИНІ СВІТУ П. ЗАГРЕБЕЛЬНОГО