Михайло Васильович Ломоносов (8 (19) листопада 1711 — 4 (15) квітня 1765)

Михайло Васильович Ломоносов (8 (19) листопада 1711 — 4 (15) квітня 1765) — російський учений-натураліст, геохімік, поет, заклав основи російської літературної мови, перший російський академічно освічений вчений.

Михайло Ломоносов народився 1711 року в селі Денисовка поблизу міста Холмогори. Батько його, Василь Дорофійович, був помором. Він мав кілька суден і ходив на них за рибою до Білого моря та Льодовитого океану.

Узимку 1730 р. дев'ятнадцятирічний Ломоносов вирушив до Москви і склав іспити до Московської слов'яно-греко-латинської академії при Заіконоспаському монастирі. Незважаючи на вік, Ломоносова було зараховано до наймолодшого класу, оскільки зовсім не знав латини. Через рік він настільки вивчив латину, що міг складати невеликі вірші. Уже тоді він ґрунтовно вивчав поетику і риторику.

1734 р. Ломоносов вирушає до Києва, де протягом кількох місяців  навчається у Києво-Могилянській  академії[1]. Наступного 1735 року його  разом з іншими дванадцятьма  учнями було відправлено до  Петербурга та зараховано до  складу студентів університету  Академії наук. 324234234 Вже за кілька  місяців, у вересні 1736 р., Ломоносова  з двома іншими студентами  академії (Райзером і Виноградовим) спорядили до Німеччини для  навчання металургії та гірничій  справі. Закордонне відрядження  тривало майже п'ять років (до  червня 1741 р.) Увесь цей час Ломоносов  і його товариші перебували  здебільшого у Марбурзі, в університеті  філософії, де вивчали фізику  та механіку у Християна Вольфа, а математику та хімію —  у Дуйзинга.

Засвоївши теорію, 1739 р. російські студенти перебралися до Фрайберга, де під керівництвом Генкеля вивчали металургію та гірничу справу. Незабаром Ломоносов посварився зі своїм наставником, залишив Фрайберг і повернувся до Марбургу, де мешкала його наречена Єлизавета Цильх (таємний шлюб з нею було укладено 1740 р.), а 1741 р. за допомогою російського посла повернувся до Росії. Тут Ломоносова призначили ад'юнктом Академії з фізичного класу.

На початку 40-х рр. переважна частина академічного керівництва складалася з корінних німців, до того ж багато з них були досить далекими від науки. Усіма справами керував Голова академічної канцелярії Шумахер, спритний і розумний німець. Ломоносов був людиною непоступливою, сварився із Шумахером і його висуванцями, з будь-якого приводу висловлюючи їм свою неповагу. Доходило до бійок між академіками, а 1743 р. Ломоносов на кілька тижнів потрапив під арешт.

1745 р., після того як було захищено  дисертацію про метали, Ломоносов  став професором хімії і повноправним  членом Академії. Однією з перших  його ініціатив на новій посаді  стала організація 1748 р. хімічної  лабораторії Академії на Васильєвському острові. Ломоносов прагнув забезпечити свою лабораторію саморобними приладами для фізико-хімічних досліджень.

Серед творів Ломоносова є роботи з фізики, хімії, геології, метеорології, гірничої справи, географії, астрономії, історії і філології. Він був видатним поетом, художником, просвітителем і суспільним діячем. Однак Ломоносов дуже мало піклувався про поширення своїх праць за кордоном. Результати його наукової діяльності, хоча і відзначалися в голландських, німецьких і французьких наукових журналах, у цілому залишилися маловідомими європейським вченим, а в Росії тоді було замало фахівців, здатних оцінити їх.

Дуже глибоку й оригінальну ідею було висловлено ним у дисертації «Міркування про причину тепла і холоду» (1744 р.), у якій він прямо пов'язав температуру тіла з «внутрішнім рухом власної матерії», тобто з рухом дрібних часток (молекул), з яких, за його переконанням, складалося будь-яке тіло. У дисертації «Спроба теорії пружної сили повітря» (1749 р.) він прогнозував деякі засади кінетичної теорії газів.

1753 р. у «Слові про явища повітряні  і їх залежність від електричної  сили» він виклав глибоко продуману  теорію атмосферної електрики. У  своєму «Слові про народження  металів від струсів землі»  він за 60 років до Юнга висунув  ідею про «невідчутні землетруси», тобто повільні коливання земної  кори. У «Курсі щирої фізичної  хімії» (1754 р.) Ломоносов висловив  свої погляди на утворення  кристалів і наполегливо рекомендував  «добре досліджувати фігуру кристалів  і вимірювати їх» (Роме де Ліль, якого вважають засновником кристалографії, висловив таку пропозицію лише 1783 р.)

1739 року, перебуваючи у Німеччині, Ломоносов написав «Оду про  взяття Хотина». Поетична слава  прийшла до Ломоносова через  десять років. 1748 року Кирило Розумовський  вручив його вітальну оду Єлизаветі I. Вона одразу подарувала автору  дві тисячі карбованців. Відтоді  ломоносовські оди стали обов'язковою  частиною всіх придворних урочистостей. Написані «високим штилем», що  відрізнявся надзвичайною піднесеністю  і бурхливим словом, вони захоплювали  слухачів.

1739 року Ломоносов надіслав до  Академії трактат з теорії  російського віршування. 1748 року  він видав «Риторику» — перший  у Росії друкований посібник  з теорії літератури й ораторського  мистецтва. 1755 р. було надруковано  «Російську граматику», що витримала  потім чотирнадцять видань і  зберігала практичне значення  протягом ста років.

Ще в 1740-ві роки Ломоносов вивчав мозаїчні роботи, привезені з Риму графом Михайлом Воронцовим. Рецепт виготовлення скляних сплавів (смальт) зберігався італійцями у суворій таємниці. Ломоносова охопило бажання розкрити її. Протягом двох років він цілими днями перебував у своїй лабораторії і крок за кроком йшов до мети. Зрештою він відкрив спосіб отримання смальти будь-якого кольору. Йому довелося самому стати художником, тому що майстрів-мозаїчників у Росії не було.

Улітку 1752 р. він завершив першу роботу — мозаїчний образ Богоматері, який подарував імператриці Єлизаветі. Слідом за тим він узяв собі двох учнів і склав мозаїчний портрет Петра I. 1753 р. Ломоносов одержав у подарунок від Єлизавети I маєток за 64 версти від Петербурга в Усть-Рудицях та 200 душ кріпаків для роботи на скляній фабриці, яку було збудовано за казенний кошт. 1756 р. Ломоносов одержав від імператриці у власність «погоріле місце» на Мойці, відбудував там двоповерховий будинок і переніс до нього мозаїчну майстерню. Наступні дев'ять років тут було виготовлено кілька портретних мозаїк. Чотири роки Ломоносов з учнями працювали над величезною картиною для монумента Петрові — «Полтавською баталією». Її було завершено 1764 р. вже після смерті Єлизавети.

Ще одним захопленням Ломоносова була російська історія. 1753 р. імператриця через свого фаворита Івана Шувалова повідомила Ломоносова, що «воліла б бачити Російську історію, написану його стилем». У середині 1758 р. Ломоносов надав Шувалову рукопис першого тому (до часів до смерті Ярослава Мудрого). Працю було надруковано вже після смерті автора 1766 р.

26 травня 1761 р. Ломоносов спостерігав  у себе будинку за допомогою  власноруч виготовленого телескопа  рідкісне астрономічне явище  — проходження Венери над сонячним  диском і відкрив атмосферу  планети.

Усе життя Ломоносов не переставав воювати із Шумахером, Таубертом, Епінусом, Міллером та ін. 1754 р. Ломоносов склав особливу записку «Про виправлення Академії», у якій писав, що в Академії нічого не робиться для підготовки вітчизняних учених, що всю навчальну роботу занедбано. Він дійшов думки про необхідність створити незалежний від Академії університет, двері якого було б відчинено для всіх охочих. Йому вдалося схилити до своєї думки Шувалова. Ломоносов склав план університету, визначив його організаційну структуру і навіть програму викладання. Разом з університетом Ломоносов планував улаштувати гімназію.

Шувалов план схвалив і подав його зі своєю «Доповіддю» до Сенату. У липні 1754 р. сенат затвердив це подання, а в січні 1755 р. «Указ про заснування в Москві Університету» було підписано Єлизаветою. Попервах університет розташовувався в казенному будинку колишньої палацової аптеки біля Воскресенських воріт. При ньому було відкрито одразу дві гімназії — «шляхетна» (для дворян) і «різночинна» (для мирян). Разом з університетом було створено друкарню, де спочатку друкували першу московську газету «Московські відомості». Потім там же стали видавати наукові, літературні і навчальні книги та підручники. Одним з перших було видано «Зібрання творів Ломоносова».

У лютому 1757 р. Ломоносов очолив географічний департамент петербурзького академічного університету, а потім його було призначено радником Академічної канцелярії і він разом з Таубертом став фактичним керівником Академії.

1760 р. у його безпосереднє підпорядкування  перейшли академічні гімназія  та університет. Завдяки Ломоносову  становище студентів та гімназистів, які терпіли холоднечу і голод, дещо покращилося.

Увесь 1762 р. Ломоносов хворів. З початком царювання Катерини II, користуючись тим, що нова імператриця перенесла на Ломоносова свою неприхильність до Шувалова, вороги стали брати над ним гору. У травні 1763 р. Ломоносова було відправлено у відставку. Однак Катерина скасувала свій указ. У жовтні Ломоносова було обрано почесним членом Академії мистецтв, а в грудні призначено статським радником. Улітку 1764 р. імператриця навіть відвідала хворого вченого в його будинку. Помер Ломоносов від застуди в квітні 1765 р.1730 — 7 грудня в Холмогорської воєводської канцелярії отримав паспорт. 1730 — 15 (?) Грудня пішов пішки до Москви [14]. 1731 — 15 січня зарахований учнем у Московську Слов'яно-греко-латинську академію. 1731–1735 — навчання в Московській Слов'яно-греко-латинської академії. 1734 — навчання в Києво-Могилянській академії [15]. 1736 — 12 січня зарахований студентом у Санкт-Петербурзький академічний університет. 1736 — 4 жовтня для навчання гірничої справи та металургії спрямований у Німеччину. 1736–1739 — навчався в Марбурзькому університеті. 1737 — з січня слухає курс механіки професора Х. Вольфа і курс теоретичної хімії професора Ю. Г. Дуйзінга. 1739 — в лютому одружився на дочці квартирної господині Єлизаветі-Христині Цильх [16] 1739 — 8 листопада народилася дочка; 9 листопада — хрещена в церкві реформатської громади з ім'ям Катерина-Єлизавета. [16] 1739–1740 — під керівництвом І. Ф. Генкеля навчався гірничої справи. 1740 — 26 травня обвінчався у церкві реформатської громади Марбурга з Єлизаветою-Христиною Цильх. [17] 1740 — в кінці травня, прямуючи на батьківщину, під Дюссельдорфом «здався пруссакам придатної рибою на їх уду» і обманом «забрили» був у рекрути, але в жовтні втік, прибув через Арнгейм та Утрехт в Амстердам, далі — до Гааги і, тільки після повернення знову до Амстердама, звідти відправився морем до Росії [18]. 1741 — 8 червня повернувся в Санкт-Петербург. 1741 — 22 грудня в Марбурзі у Ломоносова народився син, названий при хрещенні Іваном. [19] 1742 — 8 січня визначений ад'юнктом фізичного класу Академії наук і мистецтв. 1745 — 25 липня призначено професором хімії Академії наук і мистецтв. 1746 — 20 червня вперше читає російською мовою публічні лекції з фізики. 1748 — створив першу в Росії науково-дослідну та навчальну Хімічну лабораторію. 1748–1757 — проводив в Хімічної лабораторії роботи з виготовлення кольорового скла і фарб, — аналіз руд. 1749 — 21 лютого народилася дочка Олена. 1752–1753 — у Хімічної лабораторії читав перший в історії курс лекцій з фізичної хімії. 1753 — заснована скляна фабрика в селі Усть-Рудиця. 1755 — за проектом М. В. Ломоносова заснований Московський університет. 1757 — призначений Радником Академічної канцелярії. 1758 — стає керівником Історичного зборів, Географічного департаменту, Академічних університету та гімназії. 1760 — 30 квітня Шведська королівська Академія наук обрала М. В. Ломоносова своїм почесним членом. 1763 — 10 жовтня вибраний членом Академії трьох зверхників мистецтв (за мозаїчні роботи). 1764 — 17 (?) Квітня (після 2) обраний почесним членом Академії наук Болонського інституту. 1765 — 4 квітня помер у власному будинку на річці Мойці. 1765 — 8 квітня похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври.