Маркіян Шашкевич

Вступ

   Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811 у Підліссі - помер 7 червня 1843 в селі Новосілки Лісні Золочівського повіту. Це видатний український письменник, поет-зачинатель нової української літератури в Галичині, священик, культурно-громадський діяч, речник відродження західноукраїнських земель. Виступав за рівноправність української мови з польською.

   В iсторiю украïнськоï лiтературно-мистецькоï думки Маркiян Шашкевич  
увiйшов як один iз творцiв першого захiдноукраïнського альманаху "Русалка  
Днiстрова", виданого 1837 року в Будапештi, учасник лiтературного гуртка "Руська трiйця", де разом iз ним спiвпрацювали також Iван Вагилевич та Якiв Головацький.

    Невтомний збирач фольклору, полум'яний захисник живоï украïнськоï  
мови, Маркiян Шашкевич створив самобутнi художнi твори. Перший опублікований вірш Шашкевича "Голос галичан" з’явився в 1835 р. Не враховуючи декількох інтимно-ліричних поезій ("До милої", "Туга за минулим", "Думка"), Шашкевич писав переважно вірші патріотичного характеру ("Руська мова", "Дайте руки", "Слово до чтителей руського язика", "Побратим", "Лиха доля" та ін.), також на історичні теми: "Хмельницького обступлення Львова", "О Наливайку", "Болеслав Кривоустий". Надзвичайної поетичної (пророчої) сили є його "Псалми Русланові". В цілому поетична спадщина в кількісному відношенні невелика, але високо оцінена І. Франком та пізнішими дослідниками.

У 1836 р. Шашкевич опублікував брошуру "Азбука і Abecadlo" (1836), спрямовану проти спроб заведення в українській мові латинської абетки. Переклав частину "Слова о полку Ігоревім" та Святого Письма (Євангеліє від Матея і Йоана) на народну мову (1842). Посмертно Я. Головацький видав "Читанку" Шашкевича для малих дітей (1850)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Біографія Маркіяна Шашкевича

   Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811 р. у Підлиссі тодішнього Золочівського повіту, що на Львівщині, у сім'ї священика. Як тоді і годилося - початкову освіту здобув у дяка, потім навчався у Золочівській німецькій школі, а також у Львівській та Бережанській гімназіях (тоді і почав писати вірші).

    З 1829 року Шашкевич навчається у Львівській духовній семінарії та водночас є слухачем філософського відділу університету. Однак традиційна наука не цікавить його: він все тужив за чимось, чого в школах не вчили, чого не знаходив ні в старих, ні в нових словесностях. 21 лютого 1831 р. за порушення семінарського режиму й "вільнодумство" Маркіяна Шашкевича було виключено з семінарії. Активно займається самоосвітою, читає все, що стосується слов'янських культур, знайомиться з "Енеїдою" І. Котляревського, граматикою О. Павловського, та збіркою народних пісень М. Максимовича.

    По смерті батька (1833 р.) Маркіян Шашкевич знову поступає у Львівську семінарію і після її закінчення (1838 р.) стає попом по селах Львівщини (Гумниська, Нестаничі, Новосілки). Під час навчання в семінарії Шашкевич спільно з Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем заснував "Руську Трійцю" та згуртував національно свідому молодь (Г. Ількевича, І. Білинського, Ф. Мінчакевича, М. Козловського, А. Величковського та ін.) на боротьбу за національно-культурне відродження на західних землях, зокрема за відродження народної мови в письменстві й церковних проповідях. Як результат їх діяльності була поява фольклорних збірок "Син Руси" (1833 р.) і "Зоря" (1834 р.) та альманаху "Русалка Дністровая" (1837 р.), що вирішально вплинула на національне відродження й розвиток української літератури в Галичині. Перший вірш Шашкевича "Голос галичан" з'явився в друку 1835 р. Його поетична спадщина відносно невелика, але високо оцінена І. Франком та ін.      

    Як не прикро, але матеріальні нестатки, постійне цькування властей вкрай погіршили здоров'я Шашкевича (зі студентських років він хворів на сухоти). 1842 р. поет перебрався до Новосілок Новомилятинського району й остаточно занедужав. Смерть молодшого сина спричинила в нього тяжкі переживання і сприяла загостренню туберкульозу. Втративши зір і слух, паралізований він ще кілька місяців страждав. 7 червня 1843 р. Маркіян Шашкевич помер. Слава його як будителя національної свідомості й зачинателя нової української літератури в Галичині почала зростати посмертно. 1891 р. тлінні останки Маркіяна Шашкевича перенесено до Львова.

  1911 р., у століття народження письменника, відбулося величаве Шашкевичівське свято з поставленням йому на Білій Горі хреста-пам'ятника. 1959 р. у Підлиссі відкрито літературно-меморіальний музей, а 1962 р. там таки поставлено бронзове погруддя Шашкевича. За новіших часів культ Шашкевича зростає як реакція на русифікацію України й асиміляцію українців у діаспорі. У Вінніпезі (Канада) засновано Інститут Маркіяна Шашкевича (1961 р.), який з 1963 р. видає збірку "Шашкевичіяна" (до 1985 р. — 39 чч.) та "Бібліотеку Шашкевичіяни" (редактор М. Марунчак). Там таки поставлено бронзове погруддя Шашкевича і його ім'ям названо місцевий парк. [4]

 

 

 

 

   2. Діяльність "Руської трійці"

    "Руська трійця" (1833-1837 рр.) - галицьке літературне угрупування, очолюване Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем, що з кінця 1820-х років розпочало на західних українських землях національно-культурне відродження.

     Породжене в добу романтизму, воно мало виразний слов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Учасники його вживали прибрані слов'янські імена (Шашкевич - Руслан, Вагилевич - Далібор, Головацький - Ярослав, його брат Іван - Богдан, Ількевич  Мирослав і т. д.). Його девізом були слова, що їх Шашкевич вписав до спільного альбому: "Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде".

    Члени "Руської трійці" "ходили в народ", записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися на Закарпатті.

Навколо "Руської трійці" об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що русини Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову та культуру. [3, c.20]

    Діяльність "Руської трійці", викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів, переступила межі вузького культурництва. Особливу пошану членів літературного угрупування мала "Енеїда" І. Котляревського, фольклорні збірки М. Максимовича й І. Срезневського, граматика О. Павловського, а також твори харківських романтиків.

    Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових слов'янських діячів, "трійчани" укладають першу рукописну збірку поезії "Син Русі" (1833).

     У 1834 р. "Руська трійця" робить спробу видати фольклорно-літературну збірку "Зоря", в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

     Істотною заслугою "Руської трійці" було видання альманаху "Русалка Дністровая" (Будин (зараз Будапешт, 1837 р.), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель Ідея слов'янської взаємності, що нею пройнята "Русалка Дністровая", споріднює її з Колларовою поемою "Slavy dcera" (1824), яка в значній мірі інспірувала діяльність "Руської трійці". Вплив на постання "Руської трійці" мав і чеський славіст Ян Ковбек.

    "Русалку Дністровую" австрійський уряд заборонив. Лише 200 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям і зберегти для себе, решту було конфісковано.

     Гурток "Руська трійця" припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича. [1]

 

 

3. Жінки-Музи Маркіяна Шашкевича

   У долі М. Шашкевича було три  жінки - мати, сестра, дружина, які відігравали  у його житті важливу роль.

Елизавета, мати Маркіяна, походила із старовинного священичого роду Авдиковських. Турботлива, ніжна, чуйна, мрійливої вдачі, вона ці ж риси плекала й у малого Маркіяна. Як ніхто інший, вона розуміла свого сина, поділяла його радощі та печалі, часом потайки від чоловіка допомагала грішми та харчами, бо сім’я потерпала від матеріальних нестатків. Можливо, з пошани до матері він послухався її поради і став священиком. Мати була свідома того, що у сина початки туберкульозу, тому надзвичайно важко пережила його смерть.

   Небайдужою до долі Маркіяна  та й усієї родини була і  його сестра Юлія. Після смерті  батька, п’ятнадцятирічною дівчиною  виходить заміж за богослова  Терентія Сметану, який після  висвячення одержав парохію у Княжому і взяв на себе опіку над родиною дружини - її матір’ю та малолітніми дітьми. Юлія Сметана щиро співчувала братові, пережила його смерть і була свідком перепоховання його праху на Личаківському цвинтарі.

   Та найяскравішою музою  поетового життя була Юлія  Крушинська - дочка пароха села Деревня Жовківського повіту. Доля не була до неї прихильною: їй довелось поховати сина Святослава, чоловіка, а згодом і найстаршого сина Володимира. Разом із Маркіяном вона розділяє його долю на парохіях у Гумниську, Нестаничах, Новосілках Ліських. До матеріальної скрути додається і хвороба Шашкевича - сухоти. Після смерті чоловіка Юлія змушена залишити Новосілки і перебратись у село Деревню до своєї родини. Після смерті батька, одержує частину спадку, що дає їй змогу купити клаптик землі, на якому згодом побудувала хатину. Останні роки доживала у Львові у родичів, де і померла на 81 році життя. Похована на Личакові поряд з чоловіком та сином. [2]

4. Для діточок

    Квіти рідної культури  не могли виростати на вбогій, порослій тернами ниві. Щоб зірок  освіти не сіяти на віками  не переорюваних перелогах, Шашкевич вже у 1836 році складає "Читанку для діточок в народних училищах", яка мала вести "дітей за ручку від їх хати у широкий світ". Автор оригінально й у доступній формі розповідає юним читачам наперед про рідну хату, сімейне життя, членів родини, що творять роди, середовища, оселі, міста, в яких побудовано Божий дім, церкву. Тут наступає випливаюче з глибини віруючої душі чітке пояснення, що таке дім Божий, яке його призначення, а опісля щире, безпосереднє прохання: "Ходіть, проте, діточки, щонеділі і щосвята і, коли ся лиш в дзвін вдарить, до церкви на набожество, на службу Божу, на вечірню, на науку; дякуйте Господу Богу, що вам позволив научитися теє, що тепер умієте, і щоби вам допоміг ще много доброго ся научити, бо як Бог не годить, то ніщо на гадку не йде; бо добре то кажуть, можесте вже не раз от тата або мами чули: "Без Бога ні до порога! " – "хто з Богом, Бог з ним".

   У розділі Повісті святих книг автор "Читанки" художньо опрацював п’ятнадцять біблійних мотивів. Крім цього, він склав дидактично-повчальні "Повістки благонравія", а також опрацював в окремому розділі біля тридцяти байок. Варто пригадати, що отець Маркіян написав для діточок молитву, яка закінчується словами:

"Господи Боже... Ти нам так  много добра даєш, услиши нас маленьких дітей, бо ми ся молим, зложивши руки і приклонивши коліна. Ми Твою мудрість і Твою силу славимо і величаєм, ми усердно Тобі дякуємо за всю Твою превелику милость і любов, і просимо, щобись нам дав здоров’я, щобись дав нашим родичам, нашим духовним, учителям, цісареві і всім людям многії і веселії літа. Амінь".

Читанка завершується розділом "Пісеньки і грачки діточі" світського й релігійного змісту, які збереглись у пам’яті дітей на все життя, особливо це стосується пісень "Вже сонце красне хвала-бо встало... " та "Марусенька мила":

"Зелень розвилась 
Геть царинами, 
Радість розплилась 
Всіма світами: 
Весна миленька, 
Надія - літо, 
Осінь повненька, 
Бо в стогах жито; 
Взимі весело, 
Хоть всюда біло. 
"Боже, ах, Боже, То твоє діло""...  
"Марусенька мила 
Цвіточки садила, 
Водов підливала, 
Стихонька співала: 
"Ростіть ми, цвіточки, 
Райськії діточки; 
Ростіть ми весною; 
Розвиньтесь красою; 
Літом ми зацвійте, 
Головку пристрійте 
Мені, молоденькій, 
Строїтись радненькій! ""

 

   "Читанка" М. Шашкевича, - як пише Осип Петраш, - стояла незрівнянно вище від усіх попередніх букварів і граматик і жодна з її наступниць не користувалася подібною популярністю. Після її першого видання щойно у 1850 році тиражем 5000 примірників "Читанку" перевидавали кілька років підряд.

   Це означає, що мрії автора подекуди збулися, адже у проханні затвердити підручник Шашкевич пояснював, що він мав на меті зробити рідному народові послугу - прищепити в дитячих серцях ті благородні почуття, які необхідні для справжньої людини.

   Під назвою "Читанка для діточок в народних школах" підручник М.Шашкевича було перевидано 1997 р. у Львові .

   Цінність читанки М.Шашкевича полягала в тому, що вона була укладена живою народною мовою, хоча мала у змісті і формі ознаки попередніх навчальних книжок. До читанки увійшли оповідання і вірші про родину, рідний край, село, церкву. Дітям пропонувались "повістки" - оповідання моралізаторського змісту, байки, коротенькі казки, оповіді зі святих книг. Власне, дитина одержувала найнеобхідніші відомості про оточуючий світ зрозумілою рідною мовою. Пізніше назва "читанка" стала популярною в Україні, під впливом цієї жанрової назви навіть підручники для старших класів і гімназій аж до початку ХХ ст. називались читанками.