Леся Українка

Поетичний хист Лесі Українки формувався і зміцнювався  не лише на величній духовності й героїчній  історії свого народу, а й творчому засвоєнні найкращих надбань  світової літератури і мистецтва, чому значною мірою сприяли родинні  обставини та те інтелігентне оточення, в якому вона перебувала і виховувалася. 
        
       Окрім рідної української, вона вільно володіла мовами: німецькою, французькою, латинською, давньогрецькою, італійською, англійською, іспанською, російською, польською, болгарською, вільно читала твори чеських і словацьких письменників. Саме постійне зацікавлення світовою літературою і історією дозволило їй у 1890 році написати підручник "Стародавня історія східних народів", який було вперше видано у 1918 році в Катеринославі. Про її глибокі знання античної літератури засвідчують поезії "Сафо", "Іфігенія в Тавріді", "Ніобея", "Орфеєве чудо", а біблійні теми та мотиви оригінальне розробляються у віршах "Я бачила, як ти хиливсь додолу", "То може станеться і друге диво", "Дочка Чєфая", "Ізраїль в Єгипті", "Пророк", "Жертва", "Саул" та інші. Окрім того, Леся Українка на основі глибокого знання історії, побуту, звичаїв, мистецтва і літератури багатьох народів написала вірші "Єврейська мелодія", "Єврейські мелодії", "Пісня флорентійська", "Дим", "Напис в руїні", цикли "Весна в Єгипті" та "Єгипетські фантазії". 
        
       У циклі "Весна в Єгипті" поетеса майстерно і глибоко проникає в сутність життя і особливості природи єгиптян. Та одночасно з цим вона не оминає і злободенних соціальних мотивів, її непокоять "гніт фараонів, кормига чужинців", як в давнину, так і тепер ("Таємний дар"), а також і те, що відбувається у рідному краєві. 
        
       У вірші "Дим" Леся Українка своєрідно опрацювала "італійську тему", яскравими фарбами змалювала нужденне життя робітників цієї країни, яке тут же викликає у неї асоціацію з тяжкою працею українських робітників на фабриках і заводах. Саме тому і трудяща Італія стає їй не чужою, а ніби своєю рідною країною, бо ж пригнічують народ скрізь однаково:

 

«Для  нас у ріднім краю навіть дим

Солодкий  та коханий…» Без упину

Я думала собі оці слова,

Простуючи в країну італьянську.

І мріялись мені далекі села:

Дівчата йдуть, співаючи, з ланів,

Клопочуться хазяйки невсипущі,

Стрічаючи отару та черідку,

Господарі вертаються з роботи,

Не  прискоряючи ходи, поважно,

А нишком поглядають на димок,

Що  в’ється понад комином низеньким,

І думають: «Оце ж воно й вечеря…»

І мріялись мені росисті луки

Волинські: здалека чорніє ліс

Зубчастим муром, а туман на нього

Безгучним, тихим морем напливає, –

Хто в лісі, хто у полі, стережися!

То  котиться пропасниця лукава.

Але ночліжники собі співають,

Простуючи до лісу, на димок, –

Се  ж там товариші багаття розпалили,

Там тепло, сухо, грають роєм іскри,

Мов бджоли золоті, вогонь танцює…

«Простуймо  на димок!..»

І я дивилась

На ті бездимні села італьянські

(Вогню й малого  для «поленти» досить),

На рижові поля, страшні «різайї».

Де невидимкою малярія літає,

Не боячись  ні диму, ні вогню, –

І слово «чужина» бриніло в думці

За  кожним стуком поїзда прудкого.

…Тунель! І дим влетів мені в вікно

Гіркою  хмарою – поганий дим,

Либонь, погане вугля італьянське –

Так не душив і дим в курній хатині

Там, на Поліссі, тож було співали

Дружки  весільні, аж дзвеніла хата,

Не  хриплим, чистим голосом, дарма

Що  голови немов у хмарі мріли;

Той дим гриз очі, але все ж не так,

Бо  він був з дерева, а може, й  те, що рідний.

…«Sampierdarena». Слава ж тобі, боже!

Се  – хутко Генуя, там і спочинок,

Там буде море, і веселе небо,

І давнє  місто гордої краси

Одважного і вільного народу…

…«Он наша Генуя», – панок старенький

Показує мені удалину.

Дивлюся – і не бачу – мла закрила.

«Добродію, чи се тут часто з моря

Такий туман  встає?» – питаю пана.

«Туман? Се не туман, се тільки дим,

Се завжди так. Воно й не диво – гляньте!»

Я глянула: немов  високі щогли

У пристані великій, бовваніли

Крізь сиву млу  тонкії комини.

Та скільки! цілий  ліс! «Багатство наше

Отут росте!»  – сказав панок поважно.

У фабриках не кришталеві стіни,

А з вікон  те багатство не світилось,

За  вікнами щось темне маячіло…

Мені  згадалось теж приморське місто,

Не італьянське, потім друге, третє,

Четверте –  все над рідними морями –

І знову місто, те вже над рікою

Великою, гучною від порогів,

Мов рейнська круча, де якісь колеса

І день, і ніч  глушать гук водопаду…

А потім села з полем, кучерявим

Від бурячиння… а над тим усім

Скрізь комини високі непомірно,

Мов сосни в горах – тільки що без  гілля…

Ми  в’їхали у передмістя. Чорні,

Закурені стояли там будинки,

Суворі та непишні. По будинках

До вікон хустя  прип’ялось, мов злидні,

Що  їх ні в двері, ні в вікно не випреш,

А з вікон  визирали, мов привиддя,

Якісь бліді, невільницькі обличчя.

А над усім той  дим, той легкий дим,

Що не гризе  очей, притьмом не душить,

А тільки небо ясне застилає,

І краде людям  сонечко веселе,

П’є кров з лиця, і гасить людський погляд,

І барви всі  рівняє сивизною.

Ніхто його не чув, але завжди,

І день, і ніч, і кожную хвилину

Безгучно і  таємно, та виразно

Він промовля: «Я тут, я завжди тут».

Той дим проник мені у саме серце,

І стиснулось воно, і заніміло,

І вже не говорило: чужина.

Особливо  міцно і влучно, проте, пов'язані  зі світовими сюжетами, мотивами і  образами драматичні твори Лесі Українки, зокрема поеми. Слід відзначити, що значна частина цих творів розроблює  біблійні і давньоєврейські мотиви і сюжети ("Самсон", "На полі крові", "Вавілонський полон", "На руїнах", "В дому роботи, в країні неволі"), античні теми ("Оргія", "Касандра"), давньосхідні мотиви ("Айша і Мохаммед"), теми з життя та боротьби ранніх християн ("Одержимая, "В катакомбах","Руфін і Прісцілла", "Йоганна, жінка Хусова", "Адвокат Мартіян"). Різні епізоди визвольної боротьби, а також життя лицарів з новим осмисленням образів розроблює поетеса у таких своїх творах, як "Роберт Брюс, король шотландський", "Давня казка", "Біла посестра", "Ізольда Білорука", "Осіння казка", "Камінний господар". Потрійно відзначити, що майже у всіх оцих творах авторка досить сміливо ставить на розв'язання не лише актуальні етично-психологічні, а й соціально-політичні питання. 
        
       П'єси і драматичні поеми Лесі Українки своїми сюжетами, темами і мотивами міцно пов'язані з світовою історією, культурою і літературою і становлять, таким чином, визначне мистецьке явище у розвиткові загальносвітового літературного процесу. 
        
       Визначний внесок в розвиток світової культури зробила Леся Українка і своїми перекладами творів письменників багатьох літератур українською мовою. Після І. Франка Леся Українка була чи не найплідніщим і наймайстернішим таким перекладачем. 
       Перекладами з інших літератур поетеса почала займатися ще, власне, з дитячих років. У тринадцятилітньому віці вона разом із старшим братом Михайлом, що виступав під псевдонімом Обачний, переклала українською мовою "Вечера на хуторе близ Диканьки" М. Гоголя. А ставши відомою письменницею, вона виробила об'ємну програму перекладу українською мовою творів Гоголя, Короленка, Гаршина, Пушкіна, Лєрмонтова, Тургенєва, Некрасова, Салтикова-Щедріна, Гончарова, Достоєвського, Л. Толстого, Сервантеса, Петрарки, Шекспіра, Мольєра, Вольтера, Руссо, Бомарше, Бернса, Гете, Шіллера, Байрона, Вальтера Скотта, Бальзака, Беранже, Гейне, Гюго, Лесажа, Леопарді, Лонгфелло, Жорж Санд, Сталь, Флобера, Золя, Міцкевича, Сирокомлі, Конопницької, Красицького, Крашевського, Ожешко, Сенкевича, Словацького та багатьох інших. Уже оцей перелік прізвищ визнаних у всьому світі митців художнього слова засвідчує про Неабияку обізнаність Лесі Українки з найкращими надбаннями світової літератури, з якими вона намагалася ознайомити український народ з метою піднесення його інтелектуального і культурного рівня. 
        
       До перекладацької діяльності Леся Українка підходила надзвичайно серйозно. Вона наголошувала, що переклади повинні бути здійсненні на високому професійному рівні, а для цього перекладач обов'язково повинен користуватися оригіналом, а отже і вільно володіти багатьма мовами. 
        
       Про те, що світова література була невід'ємною частиною творчості Лесі Українки, свідчать і її літературно-критичні та публіцистичні статті, переважна більшість з яких присвячена зарубіжній літературі. Особливо актуальними є такі її літературно-теоретичні дослідження: "Два направлення в новейшей итальянской литературе", "Заметки о новейшей польской литературе", "Європейська соціальна драма в кінці XIX ст.", "Утопія в белетристиці", "Народничество в Германии", "Михаил Крамер" та багато інших. 
       Леся Українка належить до тих небагатьох митців українського художнього слова, які своєю творчістю і діяльністю були міцно пов'язані з світовим літературним процесом, світовою культурою, залишаючись одночасно оригінальними і самобутніми національними письменниками. 
        
       В свою чергу Леся Українка привертала увагу багатьох письменників і дослідників різних літератур, її твори перекладалися і перекладаються майже у всіх країнах світу, зокрема Росії, Білорусії, Чехії, Англії, Німеччині, Франції, Канаді, США та ін. Літературознавці багатьох країн присвятили українській поетесі чимало статей, монографій, літературних портретів.