Лексичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Декабря 2013 в 23:44, реферат

Краткое описание

Лексичні норми регулюють слововживання. Вони є найбільш рухливими. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в одинадцяти томах (1970 - 1980); Російсько-українським словником у трьох томах (1983-1985); Орфографічним словником української мови (1994) та іншими.
Вибір лексики залежить від мети висловлювання, сфери спілкування.

Прикрепленные файлы: 1 файл

Документ Microsoft Word (2).doc

— 43.00 Кб (Скачать документ)

Тема: „Лексичні  норми сучасної української мови в професійному спілкуванні”

Слово – одна з основних одиниць мови, що виконує важливі  функції: називає всі пізнані  людиною предмети та явища суспільного  життя й природи, несе інформацію під час спілкування між людьми, допомагає висловлювати свої думки й почуття. Усі слова вживаються в будь-якій мові й утворюють її лексику, або словниковий склад.

Специфічно українська лексика  – це слова, що виникли на українському грунті в період встановлення й розвитку української народності, що припадає на ХIV ст.

Лексика іншомовного походження в словниковому складі сучасної української  літературної мови становить приблизно 10%. Вони і є тією ланкою, що зв’язує  українську мову з усіма розвиненими  мовами світу. протягом історичної еволюції найчисленнішими були запозичення з романських і германських мов. Із германських, зокрема, в українську мову потрапили такі слова, як черешня, капуста, лев, стадо, коляда, рожа, кіт, кум. Лексичні запозичення з німецької мови: касир, вексель, поштамп, шлюз, галстук, футляр, бинт, пластир, верстат. У словниковому складі сучасної української літературної мови також функціонують слова грецького походження: граматика, бібліотека, філософія, планета, галактика, полюс, тропіки, мелодія, театр.

Лексичні норми регулюють слововживання. Вони є найбільш рухливими. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в одинадцяти томах (1970 - 1980); Російсько-українським словником у трьох томах (1983-1985); Орфографічним словником української мови (1994) та іншими.

Вибір лексики залежить від  мети висловлювання, сфери спілкування. Лексику української мови за професійним  спрямуванням поділяють на:

- науково-термінологічну: педіатр,  термодинаміка;

- виробничо-професійну: навігація,  пірогармата;

- офіційно-ділову: акт, угода;

- специфічно-побутову: виделка,  відро.

Професіоналізм – це слова, вживані групами осіб на позначення предметів і понять, які безпосередньо  відносяться до професійної діяльності їх роду занять. Професіоналізмам властивий  високий ступінь диференціації в називанні знарядь і засобів виробництва, продуктів виробництва, деталей, різних дій, процесів, пов’язаних із сферою діяльності: кома, ремісія (медики), забій, на-гора (шахтарі).

Офіційно-ділова лексика  вживається в різних ділових паперах, законах. Постановах, розпорядженнях, кодексах, угодах, договорах, нотах тощо: акт, наказ, протокол, інструкція, заява, апеляція, свідок, підсудний, допит, слідчий, злочин, посол, аташе, конвенція, ратифікація.

Для лексики офіційно-ділового стилю характерні такі особливості як точність, конкретність, лаконічність, неприпустимість нашарувань у значеннях слів, максимальна стандартизація, уніфікація спеціальної термінології.

Важлива роль у розвиткові національної духовної культури належить словникам, як цінним джерелам інформації і засобам підвищення комунікативної культури носіїв мови.

Кожна людина, яка дбає по свій загально-культурний розвиток, повинна  читати словники. З цього питання  є мудрий вислів Максима Рильського:

„Не бійтесь заглядати  у словник,

це пишний яр, а не сумне провалля.

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля”.

У професійній  лексиці найпоширеніші такі помилки:

1. Неправильний  наголос. Іноді від наголосу  може залежати й сематика (значення) слова;

2. Неправильна  вимова окремих звуків або деяких слів. Насамперед ідеться про фізичні вади – шепелявість, гаркавість та недотримання норм орфоепії;

3. Неправильне  вживання слів за сематикою  (значенням);

4. Невміння розрізняти  окремі морфеми у слові;

6. Вживання дієслова  зв’язки „буде” (майбутній час) в контексті теперішнього часу;

7. Слова-паразити;

8. Тавтологія  – повторення однокорінних слів;

8. Невміння враховувати  стилістичне (емоційне) забарвлення  слова (фрази) в контексті.

Відкритий міжнародний  університет розвитку людини „Україна”

Дистанційна форма  навчання

 

2. Вибір слова –  основа культури мовлення

 

Залежно від змісту й  мети висловлювання у процесі  спілкування

відбувається певний добір і комбінування найбільш точних, влучних слів.

Вибір слова для ділового документа повинен відповідати встановленим

нормам і має бути вмотивованим. Тільки продумане вживання слова

виправдовує його появу  в тексті документа, незалежно від  того, яке це

слово за походженням  чи яке місце його в літературній мові. Якщо вся

увага читача зосереджена на змісті документа, а сама форма сприймається

як щось органічно  злите зі змістом, невіддільне від  нього, то добір слів

тут вмотивований, доцільний. Якщо увага читача раз у раз  відривається

від змісту, окремі слова  тексту викликають здивування, обурення – це

означає, що укладач документа  не продумав його до кінця, не знайшов

відповідних слів, що його вибір був випадковим, необдуманим.

 

Невмотивований добір  слова є часто результатом  квапливості, намагання

нашвидкуруч, похапцем укласти  документ, не завдаючи собі зайвого клопоту

пошуками потрібного, влучного слова.

 

Взагалі, чим вища загальна і мовна культура особи, тим менше  у неї

проблем, пов’язаних з  вибором слова. Чуття мови в освіченої  людини веде

її все ближче до того єдиного слова, яке у контексті  найточніше

передаватиме потрібний  відтінок думки, усі інші варіанти будуть

здаватися їй недосконалими  або неграмотними.

 

 

Рекомендована література

 

Ботвина Н.В. Офіційно-діловий  та науковий стилі україн. мови. –  К.,

1999. – С. 52-55, 63-66, 74-76.

 

Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 36-65.

 

Зубков М.Г. Сучасна  українська ділова мова. – Х., 2002. –  С. 63-66.

 

Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. 87-96.

 

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. –  С.

18-22, 28-29, 61-63, 71-72.

 

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С.

149-154.

 

Сучасна українська літературна  мова. Лексика і фразеологія / За заг.

ред. І.К.Білодіда. – К., 1973; Стилістика. – 1973. – С. 55-210.

 

Сучасні ділові папери / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук. – К., 2001. –

С. 202-227.


Информация о работе Лексичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні