Етнографічно-побутова драма ХІХ століття

РОЗДІЛ І.

КОСМОНІМІЧНА ЛЕКСИКА

1.1.Космонімія як галузь ономастики

Ономастика (від грец. оnomastike - мистецтво давати імена) - розділ мовознавства, що вивчає власні назви, їх будову, системну організацію, функціонування, розвиток і походження. За напрямками дослідження ономастику прийнято розділяти на теоретичну, описову, історичну, прикладну й ономастику поетичну, а за об'єктами дослідження – на  антропоніміку, топоніміку, космоніміку, теоніміку, зооніміку, егроніміку, хрононіміку та хрематоніміку.

Космонімічний шар ономастичного простору тільки починає вивчатись, оскільки дослідження  власних назв довгі роки були зосереджені  на аналізі топонімічного та антропонімічного матеріалу.

Вивчення космонімічної лексики має істотне значення для становлення ономастики як системи, бо космохімія іноді представляє шар лексики, дуже давній за походженням.  У той же час нечіткість терміносистеми космоніміки свідчить про те, що космонімія як галузь ономастики ще не має чіткого статусу.

Згідно з енциклопедією «Українська мова» існують два терміни, що позначають об’єкти цього розділу ономастики: астронім і космонім [24]. Астронім – вид оніма, власна назва окремого небесного тіла, в тому числі  зірки, планети, комети, астероїда (планетоїда) , а космонім – вид оніма, власна назва зони космічного простору, галактики, зоряної системи  (сузір’я). Ці терміни вживаються паралельно, не розподіляючись за сферами впливу. Відповідно до об’єктів визначаються і назви наук, що їх досліджують, - астроніміка або космоніміка.  Розрізнення цих термінів не є виключно суттєвим.

Космоніми  позначають своєрідну і дуже важливу ділянку навколишнього світу, яка завжди приваблювала людей. Референтами космонімічної лексики є об’єкти неба. За сферою вживання їх можна поділити на дві групи: точечні (зірка, планета ) чи просторові, видимі  з  поверхні Землі.

Важливим є те, що астроніміка за своєю предметною віднесеністю (тобто за позамовними характеристиками) є досить близькою до топоніміки. Астроніми, як і топоніми, прив’язані до простору. Це своєрідна небесна топоніміка.

Астрономічні назви – не просто знаки для розрізнення небесних тіл. Вони є голосом історії, свідками минулого, дають уявлення про те, як у давнину розуміли небесні тіла, практично використовували зоряне небо для орієнтації в часі [7, с. 34].

Астроніми, безперечно, належать до основного фонду лексики. Це особливі мовні одиниці, які мають у своїй семантиці національно-культурний компонент, тобто вирізняються особливою країнознавчою репрезентативністю, багатством культурних, історичних асоціацій. Вони є носіями лінгвокраїнознавчої інформації, за допомогою якої лінгвістичний план переходить в етнокультурний.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Основні напрямки дослідження космонімів

 

Серед праць із космоніміки особливо виділяються дослідження етимологічного напрямку. Ю.О.Карпенко, аналізуючи назви сузір’я Велика Ведмедиця у різних мовах та регіонах світу, довів, що назва цього сузір’я зі значенням “ведмідь” належить до найдавнішої старожитності, “яку можна зіставити лише з часом появи  самої мови” [8,с.125]. Автором також аналізуються  синхронні стани назв багатьох інших сузір’їв, а також вся система космонімікому взагалі.

      Значний  внесок у вивчення народної  космоніміки зробила М.Е.Рут.  Автор розглядає принципи номінації  космічних об’єктів і робить  висновок про метафоричну основу їх найменувань.

           Зіставний аналіз астронімічної  та метеорологічної термінології  у слов’янських та тюркських  мовах проведено Е.Азім-Заде, де  авторка робить висновок про  слов’янське зоряне небо як  про відповідник земної поверхні, а ось у мовах тюркських семантична домінанта сприйняття зоряного неба інша і відображає національну специфіку.

   Порівняльний аналіз  космонімічної лексики у різних  мовах можна знайти у працях  багатьох  вчених, таких, зокрема, як: В.Ніконов,  Д.Нуржанова, М. Паламарчук,М.Рут та інших.

  В.А.Ніконов виконав  чималу роботу, коли зібрав і  дав наукове обгрунтування російським  оригінальним назвам сузір”їв [23, с.33].

           У  дисертаційній  роботі Л.Ф.Фоміної  детально аналізується і відтворюється  шлях становлення і розвитку  назв об’єктів зоряного неба в цікавій діахронічній перспективі [25].

           Треба також відзначити роботи, створені на терені науково-популярної  літератури, де увага приділяється  й аналізу космонімів.  Це праці Г. Бовіна, Ф. Зігеля, Н. Левітана,І. Неяченка, Б.Розенфельда та ін.

 

1.3. Космоніми в поетичному мовленні

Вивчення функціонування своєрідного лексичного шару – ономастичних одиниць – у замкненому просторі художнього тексту викриває їх особливу семантичну роль і значущість у системі даного естетичного об’єкта. Конкретизація й ідентифікація   об’єкта за допомогою власних назв обумовлює його легку “опізнаність” навіть у макроконтексті, за умови розчленованості фрагментів, які містять дану власну назву [20, с. 107].

Будь-яка мовна одиниця, що міститься у художньому творі є образною настільки, наскільки в її вживанні виявляється особистість суб”єкта – автора чи персонажа” [23]. Усе це характерне і для образної лексики, до якої, безперечно,  належить і лексико-семантичне поле “небесні тіла”. Онімні фактори в художнньому тексті мають виключно важливе значення для створення художньої монолітності твору [22, с. 21].

У поетичному мовленні найбільш яскраво відкривається семантичний бік образного слова. Семантична навантаженість поетичного слова, яка зумовлюється особливим поетичним контекстом, є основною і постійною ознакою цього слова, тобто в поетичному тексті відбувається функціональне ускладнення усіх мовних одиниць.

           Вивчаючи поетичне мовлення, ми перш за все звертаємося до проблеми функціонування поетичного слова і способів перетворення його значення в ідіолекті письменника, бо слово в поетичному мовленні перестає бути простим поняттям, знаком поняття, а стає складовим елементом тексту, вступає  у  взаємодію із його складниками, набуває особливих якостей і особливої сили.

           Багато майстрів слова були  заворожені зоряним небом, звертались  до нього, і вони поділились із нами своїми почуттями й думками. Та найсуттєвішм є те, що з картиною зоряного неби пов’язані у різних авторів такі дивовижні, часом навіть несподівані асоціації, що виникає враження про безмежність потенційних  семантичних можливостей слова. Поезія ніби виявляє ці приховані сили слова, а космічна тематика у поезії кількісно досягла до онтології і самоводосконалюється якісно, жанрово і тематично.

У поетичному мовленні космонімічна лексика посідає особливе місце. Як і усі власні назви, що функціонують у художньому тексті, космоніми є образними, семантично насиченими. Але коли йдеться про космоніми в поетичному мовленні, то вони стають майже протилежністю топонімам, бо якщо топоніми найчастіше створюють “неприкрашеність, приземленість”,  то космонімічна лексика покликана романтизувати, емоційно забарвити художній текст.

Та ж підвищена образність відрізняє космоніми як фрагменти ономастичної системи у поетичному мовленні і від апелятивної лексики, оскільки емоційність власних назв за будь-яких умов буде вищою за емоційність загальних назв. Таким чином, уживана в мовленнєвому акті власна назва завжди є емоційною [27].

Космонімічна лексика сама по собі є дуже образною й асоціативною, у поетичному ж мовленні семантика космонімів стає настільки емоційно й експресивно навантаженою, із нею пов’язані настільки дивовижні і несподівані асоціації, що складається враження про безмежність потенційних семантичних можливостей слів  цього шару лексики, а вивчення функціонування космонімів в художньому мовленні письменників стає дуже цікавою  і важливою проблемою.