Автор работы: Пользователь скрыл имя, 08 Мая 2014 в 16:03, реферат
З огляду на надзвичайно динамічне панування екзистенційної думки, як про це свідчать щоденники воєнної пори, свідомість О. Гончара була певним чином підготовлена до переходу в нову якість. Цьому, безумовно, сприяло його філологічне єство, його художня обдарованість. Не що інше, як художня інтуїція, що вже визрівала в ньому, вкупі з науковим чуттям філолога, зрештою, свідомістю людини 40-х років, що перебувала у сфері зневіри як революційно-авангардних цінностей, так і романтичних ідеалів, винесла його на хвилю нової філософської думки. Отже, духовно-душевний, культурний розвиток людини вивів її на шлях новації. Підтвердженям тому є воєнні нотатки, їх наявність як факт, що О. Гончар їх започаткував саме під час полону, тобто в мить чи не найтяжчих випробувань. У зв’ язку з цим вважаємо за доцільне звернутись до роздумів сучасних філософів з приводу ключового, вирішального моменту, що продукує розвиток екзистенційної свідомості.
Як виявляється, саме ці романтичні тенденції були трансформовані в українській літературі ХХ ст. Зокрема руссінський тип відчуженості. Особливо це характерно було для Тронки. Як відомо, ідеалами Руссо (утопічними) були невеликі держави, природний стан людини, гармонія з природою, держава, у якій панують праця, розум, мораль, очевидна орієнтація Руссо до ізольованості індивіда, усамітненості, а звідси такий характерний для нього мотив робінзонади. Гончарівська відчуженість вимальовувалась саме на шляху засвоєння цих руссінських тенденцій. Звідси його тяжіння до змалювання Таврії, Таврії як своєрідного ідеального світу з ідеальним степом і морем, де людина ХХ ст. має можливість відчути незвичайний стан буття - природний, гармонійну єдність з природою. У цьому є відчуття певної ізольованості (навіть робінзонади), повного протистояння оточуючого у світу, проте все спрямоване на самозбереження цього стану як унікального. Особливість побутування проблеми відчуженості в літературі 20-х років вже обумовлена разючим протистоянням культури і цивілізації, як це бачимо в романі В. Підмогильного «Місто». Етапи її опанування О. Гончаром відбивають досить складну ситуацію в історії української літератури та літературознавства, обумовлену специфікою її побутування, аж занадто своєрідну, навіть для 60-х років періоду «відлиги». Ситуація двоїстості щодо оцінки проблеми відчуженості у творах видатних майстрів прози ХХ ст. спричинила прецендент, відомий ще з античності та описаний оригінальним філософом ХХ ст. М. Петровим: «Цілеспрямоване осмислення відчужене в постать митця - який один здатний осмислити картину в цілому, зв’ язати окремі й проміжні цілі в єдину впорядковану систему, у «задум», в «архітектоніку» [4, 212]. Щоденники Олеся Гончара ілюструють його як цілісну творчу особистіть, що зреалізувала себе всебічно і в мемуарному жанрі.
Використана література
Информация о работе Екзистенційні тенденції у творчості Олеся Гончара ( на прикладі щоденника)