Ча́рлз Ді́ккенс (7 лютого 1812 — 9 червня 1870) — англійський письменник

                                              Ча́рлз Ді́ккенс

Ча́рлз Ді́ккенс (7 лютого 1812 — 9 червня 1870) — англійський письменник, один із найпопулярніших романістів вікторіанської епохи, відомий політичний агітатор.

Деякі критики називали Діккенса майстром прози та хвалили за численних унікальних персонажів і яскраве зображення суспільства, інші ж звинувачували його в надмірній сентиментальності, незвичайних подіях та гротескних образах^[1]. Популярність творів Діккенса завжди була дуже високою, вони ніколи не припиняли видаватися^[2][3]. Багато з романів Діккенса вперше з'явилися як популярні на той час періодичні видання, крім того, Діккенс часто писав твори частинами, що задавало їм певний ритм, в якому сюжет був розбитий на частково незалежні епізоди, із розв'язкою на початку кожної нової частини^[4]. Твори Діккенса пронизані дотепністю, що вплинула на оригінальність національного характеру й образу мислення, відомого у світі, як «англійський гумор»

                                    Ранні роки

Чарлз Діккенс народився в передмісті Портсмута Лендпорті в незаможній родині. Коли Чарльзу було три роки, родина перебралася до Лондона. Дитячі роки майбутнього письменника, схоже, були ідилічними, проте він уважав себе «малим не особливо доглянутим хлопчиком»^[5]. Він проводив багато часу на вулиці, але також жадібно читав, особливо крутійські романи Тобіаса Смоллетта та Генрі Філдінга. Пізніше він пригадував, що мав чіпку, ледь не фотографічну пам'ять, що прислужилося йому в подальшій роботі письменника. Батько певний час працював клерком в офісі королівського флоту, завдяки чому Чарлз провів кілька років у приватній школі Вільяма Джайлса в Четемі^[6].

Спокійне  життя раптово закінчилося, коли Джон Діккенс, батько Чарлза, вліз у  борги й був ув'язнений в  борговій в'язниці Маршалсі в Саутварку. Незабаром до нього змушена була приєднатися вся родина, крім Чарлза, якого взяла до себе, у Кемден-Таун приятелька родини Елізабет Ройленс^[7]. Пані Ройленс була бідна стара жінка, яку Діккенс пізніше вивів із незначно змінивши й прикрасивши, в образі пані Піпчін із роману «Домбі і син». Потім він жив у прибудові будинку боргового агента в Боро, ... товстого, добродушного старого та його тихої літної дружини, в яких був дуже невинний дорослий син. Ця трійця послужила праобразами для родини Гарландів із «Крамниці старожитностей»^[8].

У неділю, Чарлз із сестрою Фанні, яку  відпускали з Королівської академії музики, відвідували своїх батьків у в'язниці^[9]. Згодом у в'язниці відбувалася основна дія роману «Крихітка Дорріт». Щоб заплатити за проживання й харчі, а, також, допомогти родині, Чарлз почав працювати на складі вакси Воррена. Він заробляв шість шилінгів на тиждень, 10 годин на день наклеюючи етикетки. Виснажливі, й часто навіть жорстокі, умови праці глибоко закарбувалися в душі Діккенса й вплинули на його прозу й нариси, створивши основу інтересу до соціально-економічних реформ, особливо реформ умов праці, важкість яких, як він був переконаний, несправедливо лягали тягарем на плечі бідняків.

Джон  Діккенс провів у борговій в'язниці тільки кілька місяців. Померла його бабуся, Елізабет Діккенс, і залишила йому в спадок 450 фунтів стерлінгів. Очікуючи спадку, Джон Діккенс домовився із кредиторами про виплати, разом із родиною вийшов на волю й переїхав до пані Ройленс.

Втім, мати Чарлза Діккенса не квапилася  відкликати його з роботи на виробництві вакси. Мабуть після цього випадку Чарлз закоренів на думці, що родиною повинен керувати батько, а мати повинна знайти своє місце у веденні домашнього господарства. «Я ніколи не забував, я ніколи не забуду, я ніколи не зможу забути, що моя мама не особливо переймалася тим, щоб забрати мене.» Це один із факторів, які зумовили його вимогливе й невдоволене ставлення до жінок^[10]. Невдоволення власним положенням і умовами, в яких доводилося жити робітничому класу, стало згодом однією з основних тем творів Діккенса. Саме про ці невеселі часи він писав у найбільш автобіографічному романі «Девід Коперфільд»^[11]: «Жодна людина не порадила мені, не наставила, не підбадьорила, не втішила, не допомогла, не пітримала, жодна, кого я міг би пригадати, коли, сподіваюся, піду на небо!». Все ж Діккенс продовжив навчання у Веллінгтонській домашній академії, яка не була доброю школою. Діккенс згадував, що навчання було там аби-яке, дисципліна погана, час від часу назовні проривалася садистська грубість керівника школи, й, загалом, панувала атмосфера запущеності, що знайшло згодом своє відображення в описі школи містера Крікла в «Девіді Коперфільді»^[12].

Після школи, з травня 1827, Діккенс почав працювати молодшим клерком в адвокатській конторі Елліса й Блекмора. Потім, вивчивши систему скоропису Герні, він покинув роботу й став вільнонайманим репортером. Його далекий родич, Томас Карлтон, був вільнонайманим репортером у Докторс-Коммонс, тому Діккенс впродовж майже чотирьох років міг використовувати його акредитацію й писати репортажі про судові справи^[13]. За цей час він набрався досвіду, який згодом використав у романах «Ніколас Ніклбі», «Домбі й син», а особливо в романі «Холодний будинок». Яскраве зображення крутійства й бюрократизму правничої системи багато в чому прислужилося Діккенсу для пропаганди поглядів, пов'язаних, зокрема, з важкою ношею бідняка, якого обставини змусили вдатися до «послуг закону».

Своє  перше кохання, Марію Біднелл, Діккенс  зустрів у 1830. Вважається, що вона стала  праобразом Дори з «Девіда Коперфільда». Батьки Марії не схвалювали залицяння Діккенса до дівчини й припинили стосунки між ними, відіславши її в школу в Парижі.

             Журналістська робота й перші романи

Перше оповідання Діккенса «Обід в Тополиній алеї» вийшло в лондонському «Мантлі Мегезін» у 1833. Наступного року він винайнавняв кімнату в Фернівалс-Інні й став політичним журналістом, друкуючи в «Морнінг Кронікл» репортажі про парламентські дебати та звіти про виборчі кампанії, для чого йому доводилося подорожувати Англією. Репортажі та нариси із журналів склали основу збірки «Очерки Боза», надрукованої у 1836. У березні 1836 почався друк «Записок Піквікського клубу» у вигляді періодичних фейлетонів. Співпраця з журналами продовжувалася все його життя.

У 1836 Діккенс згодився на пропозицію стати редактором журналу «Бентліз Місселлені», яку він обіймав три роки, доки не розсварився із власником. Тим часом письменницькі успіхи продовжувалися. Діккенс написав «Пригоди Олівера Твіста» (1837-1839), «Ніколас Ніклбі» (1838-1839), «Крамницю старожитностей» та «Барнабі Радж», як частину «Годинника містера Гамфрі» (1840-1841). Усі ці твори спочатку виходили місячними випусками, а потім окремими книгами.

2 квітня 1836 Діккенс побрався з  Кетрін Томсон Гогарт, донькою Джорджа Гогарта, редактора «Івнінг Кронікл». Після короткого медового місяця в Кенті, молодята поселилися в Блумсбері. У них народилося десять дітей^[14]: Чарлз, Мері, Кейт, Волтер, Франсіс, Альфред, Сідні, Генрі, Дора та Едвард.

Сім'я  Діккенсів з березня 1837 по грудень 1839 мешкала на Доті-Стріт, 48, разом  із молодшим братом Чарлза, Фредеріком та 17-річною сестрою Кетрін, Мері. Діккенс дуже прив'язався до Мері. Вона померла на його руках від хвороби в 1837. Згодом вона стала основою багатьох персонажів його романів, а її смерть описана як смерть Нелл в «Крамниці старожитностей»^[15].