Аналіз сонету 312

Лясецького Олексія, А-12

Аналіз сонету 312

Ні зір ясних мандрівні  каравани,  
Ні стрімкошоглі на морях човни,  
Ні рицарі звитяжної війни,  
Ні олені стрункі серед поляни,  
Ні строф любовних плетиво кохане,  
Ні вісті радісні із чужини,  
Ні спів жіночий ранньої весни  
В садах, де чисті гомонять фонтани, —  
Ніщо поваби серцю не несе,  
Бо згасло сонце і померкло все,  
Разом із ним засипане землею.  
В життя моє лиш смуток увійшов.  
Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов,  
Що краще був би не стрічався з нею.  
 
Переклад Д. Паламарчука 

І. Настроєвий лад  поезії

Сонет навіює доволі невеселі  почуття, тому що в ньому переважають нотки безвиході, яку переживає автор. Відчувається горе від втрати коханої, яке не дає повною мірою насолоджуватися життям, а навпаки, спонукає до думок про смерть: «Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов». Поезія викликає почуття апатії і байдужості, які досить складно подолати. Разом з тим, з’являється щире співчуття до автора, який так гостро переживає розлуку з коханою, бажання зарадити йому й припинити його страждання.

Значення першого рядка  в сонеті відіграє вагому роль, адже вже в ньому починається перелік  житейських радостей, якими не може насолоджуватися автор через розлуку з коханою. Акцент на негативності підсилюється анафорою «ні», яка починається із першого рядка. Таким чином ми вже з першого рядка усвідомлюємо, що йтиметься зовсім не про щасливі моменти, а саме про їхню відсутність, а точніше неможливість відчути їхню «повабу» і позитивний вплив.

Загалом перше враження від  сонету доволі сильне і тривале. Навіть незважаючи на негативні нотки, все одно розумієш, що авторська майстерність просто неймовірна, і ти просто насолоджуєшся тим, як поет змальовує своє нещасливе кохання.

ІІ. Моделювання  світу ліричного героя

Найголовнішим індикатором поетичного таланту є наявність, а головне доречність, художніх засобів. В цьому сонеті спостерігаємо доволі велику кількість тропів, які дозволяють зрозуміти почуття і світогляд ліричного героя. Найпоширенішими засобами є епітети: «ясних», «мандрівні», «стрімкощоглі», «звитяжної»,  «стрункі», «любовних», «кохане», «радісні»… Як бачимо, переважають позитивні і радісні почуття. Але варто розуміти, що це лише те, чого ліричний герой і не має, і саме тому воно видається настільки прекрасним і хорошим. Негатив життя особливо яскраво відчувається за допомогою метафор «згасло сонце» чи «в моє життя лиш смуток увійшов». Стає зрозуміло, що сенс життя практично втрачений і єдиний шлях виплутатися знову ж таки «кликати смерть», що якнайкраще розповідає про світобачення героя. Велика увага також приділяється до сенсорних образів, які вказують не недосяжні «ясні» зорі, чи «спів жіночий» з «гомоном фонтанів». Все воно недосяжне з того часу, як «померкло все», а отже настала густа темрява, в якій і залишається ліричний герой .

Страждання героя тривають протягом усієї поезії, адже він  не бачить шляхів уникнення того безрадісного існування, породженого безвихіддю смерті.

В сонеті наявне протиставлення почуттів – тих, які ліричний герой  міг мати, і тих, через які це неможливо. Протягом усієї поезії відчувається ота внутрішня боротьба, яку відчуває ліричний герой, і де формальна перемога залишається за темрявою і смертю від нерозділеного кохання.

Не можна забувати, що важливу роль у передачі почуттів і настрою ліричного героя відіграють звукові образи. На жаль, про це судити важко, враховуючи те, що розглядається переклад, а не оригінал, в якому, вірогідно, переважали зовсім інші звуки,  відповідно й символи, які вони несли.

Стосовно часопростору ліричного  героя, то варто зазначити, що поетичних  засобів, які би вказували на певну  пору чи сезон, дуже мало. Лише можна  зробити висновок, що метафора «згасло  сонце» вказує на ніч. Можливо, не лише як час доби, а як узагальнений період депресії і страждань.

Останній рядок у цьому  сонеті відіграє дуже важливу роль, він не лише є підсумком і висновком  поезії, він несе у собі жаль ліричного  героя. Тепер його муки настільки  страшні, що він готовий узагалі  викреслити з пам’яті свою кохану, але неспроможний цього зробити. І його відречення від неї «що краще був би не  стрічався з нею» тільки підтверджує його поразку і залишає на реципієнта найглибше враження від цього нещасного кохання.

ІІІ. Архітектоніка  поезії

Структура сонету побудована на викладі монологу ліричного «Я», адже йдеться про власні почуття  ліричного героя, про які він  власне і розповідає. Композиція твору закрита, тому що герой веде розповідь про себе і свої емоції, а риторичних звертань до уявного об’єкта немає, що свідчить саме про закритість структури. Ритмічна система – силабо-тонічна. Переважає п’ятистопний ямб. Рима – чоловіча і жіноча; неточна; багата. Римування – кільцеве.

IV. Культурний контекст

Поезія належить до епохи  Відродження. Входить до збірки «Книга пісень», вперше виданої 1336 року (правда, було 9 редакцій) , і яка в свою чергу поділяється на дві частини  – «На життя донни Лаури» і «На смерть донни Лаури». Основний мотив поезії – туга за втраченою коханою. Сучасники високо цінували творчість Петрарки загалом і окремо цей сонет. Він не втратив актуальності й донині.