Волинь

 
 
ВОЛИНЬ.  
Частина 1

У далекому минулому Волинь займала великі простори на північному заході України. Всі її ріки течуть на північ і впадають в Прип'ять крім Західного Бугу, що є притокою Вісли. Тепер Волинь поділяється на дві області - Ровенську і Волинську. Райони Вишнівця, Шумська і Кременця підійшли до Тернопільської області, а територія по лівому берегу Случі, включаючи Новоград-Волинський - до Житомирської.

Волинь поділяється на дві частини - північну і південну. Межа між ними проходить приблизно по лінії Володимир-Волинський - Корець. Північна низовинна частина Волині вкрита лісами й болотами з безліччю озер і мальовничих невеликих річок, зате південна має м'який хвилястий рельєф з просторими полями, що подекуди перемішані з великими дібровами і гаями. В широкі долини південної Волині врізуються пасма невисоких узгір'їв. Ця частина Волині була заселена в далеку давнину - ще в епоху палеоліту. Пізніше, в перших сторіччях нашої ери, тут жило плем'я дулебів, яке в VI ст. підкорили обри (авари); вони жорстоко гнобили місцеве населення, але потім їх знищив союз племен

Потім ці племена виступають під іменем бужан, а згодом - волинян чи велинян, від назви їх головного міста Велиня. На Західному Бузі і досі збереглося велетенське городище; тут, як гадають археологи, і був Велинь. У східній частині теперішньої Волині існувало плем'я лучан з головним містом Лучеським, або Луцьком. З утворенням Київської держави Волинь входить до її складу, а на початку XII ст. стає окремим князівством.

Недалеко від Володимира-Волинського, на південь розташоване село Низькеничі, яке в XVII ст. належало українському магнатові, київському старості Адамові Кисілю. В 1643 р. він записується в Львівське братство, допомагає йому коштами і в тому ж році засновує свій родинний монастир у Низькеничах. Йому належали великі маєтності на Волині і серед них І'оща, яку він купив у 1638 р. Майстрів, що збудували в Гощі в 1638 р. церкву Михайла, він, мабуть, запросив у Низькеничі для спорудження нового кам'яного храму, що був закінчений до 1653 p., бо вже в цей рік Кисіль вмер і його поховали у склепі під нефом. Для монастиря обрали невеликий схил гори, обкопали його ровом, поставили дерев'яні рублені стіни з баштами на рогах, а ближче до південно-східного боку була збудована нова церква.

Серед непоказного ландшафту на десятки кілометрів видно чималих розмірів п'ятибанну будівлю. І чим ближче до неї підходити, тим ясніше иимальовується її чіткий силует з прекрасними пропорціями. А коли підійти зовсім близько і величезні липи ніби розступляться, щоб відкрити храм, - стає ясною його чітка гармонійна композиція. Посередині піднімається найбільша кругла баня, накрита дахом з перепоясанням і увінчана ренесансним ліхтариком з маківкою, а до неї з чотирьох боків навхрест впритул поставлено чотири низенькі бані, такої ж форми, як і центральна. На площинах стін виділяються тільки плями великих вікон, а на стінах квадратного в плані бабинця (решта приміщень круглі) - три білокам'яних портали.

Інтер'єр світлий і просторий. Через широкі арки бічних бань видно дуже велику, порівняно з розмірами споруди, центральну баню. На білих стінах немає ніяких оздоб або членувань. Тільки в парусах вміщено ліплені картуші з гербом засновника, що нагадують герби в стародруках, а в південно-західному куті центрального приміщення, в глибокій ніші, стоїть погруддя ктитора храму. В інтер'єрі домінує центричність, висотне розкриття простору, але засобами ренесансної архітектурно-конструктивної системи. Інтер'єр будівлі хоч і гармонійний та мистецьки довершений, але він не несе в собі ідей, які б могли бути плодотворно розвинуті. Змінювати його просторово-об'ємну структуру можна тільки у фізичних параметрах. Через те цей тип хра

му в такому архітектурно-конструктивному втіленні був мало поширений. Він не відкривав тих можливостей, які створювала українська стильова система, що вперше була втілена в храмі Трійці в Зимно.

Погруддя Кисіля являє значний інтерес для історії української скульптури. Воно належить до того етапу розвитку пластичного мистецтва, коли на зміну умовним формам плоскорізьби приходить у другій половині XVI ст. новий реалістичний напрям, зв'язаний з творчим засвоєнням досягнень ренесансної скульптури. Об'ємне трактування форми стає його головною ознакою, хоча художники вміють передавати ще тільки найзагальніші риси характеру та схожості. Високе відкрите чоло підкреслює розум і волю портретованого, а булава в лівій руці та військова арматура, якою оздоблена ніша, має вказувати на його високе суспільне становище.

З Низькеничей варто проїхати по селах південної Волині, спершу долиною ріки Лугу, а далі через Порицьк у села Охлопів, Квасів, Княже, Борочичі Брани на Берестечко.