Виклад короткого змісту та визначення жанру роману Умберто Еко «Маятник Фуко»

Завдання до Заняття №8:

Виклад короткого змісту та визначення жанру роману Умберто Еко «Маятник Фуко»

Виконав: Радецький Андрій

«Маятник Фуко»  – роман Умберто Еко, котрий в моїй свідомості закарбувався, мабуть, як найскладніший інтелектуальний виклик. Для мене він потужніший навіть за «Уліс» Джеймса Джойса, котрий здавався мені раніше – найскладнішим прикладом художньої літератури.

Важко, після прочитаного, визначити в якому конкретному жанрі написаний цей колос. Оскільки в ньому майстерно поєднані і гостросюжетні детективні елементи, і напруженість пригодницьких романів, ліричні любовні лінії, містика. Поряд з цим всім «пакетом жанрів» роман Еко може розглядатися, як цілком повноцінний філософський трактат або повноцінний збірник наукових статей з різноманітних наукових дисціплін.

Книга пригнічує авторською ерудованістю. Еко навмисно нагромаджує факти, щоб читач злякався, спостерігаючи за високомудрими махінаціями героїв. Тільки іронічний (моментами) тон та захопливий сюжет, роблять цей коктейль жанрів придатним до вживання.

Часто складалося враження, що я читаю «черговий науковий текст» і я забувався, що в моїх руках – художній роман, в першу чергу. Найяскравіше мені запам’ятався момент раптового «повернення» зі світу «наукового» до світу «художнього», коли за сюжетом, до захоплених посмертною долею ордена лицарів Храму, Казобона з друзями, приходить полковник у відставці, котрий упевнений, що він виявив зашифрований План лицарів ордена, план таємної змови, і коли через день полковник зникає безслідно. Саме на цьому моменті, яскраво відчувається перехід від історико-філософської області гіпотез, до жанру художнього детективу. Цей перехід зроблений настільки тонко, що мене просто захопила майстерність автора вміло оперувати жанровою ієрархією. І це не єдиний момент, адже дуже драматично, навіть сентиментально, описана й любовна лінія двох інтелектуалів - Казобона і Ампаро.

Весь роман тримає читача в напрузі. Заслуговує захоплення – гіпнотична і прекрасна манера письма Умберто Еко, котра для мене, як солодке морозиво з лимонним смаком: таке ж смачне, насичене і пікантне… А найголовнішим є те, що його можна смакувати безкінечно. А ще імпонує те, як автор майстерно «грається» з читачем. Сенс інтелектуальної гри автора, в підсумку, підмінений самою інтелектуальною грою.

Проте були моменти, коли читання виснажувало. Найважче мені було сприйняти розгорнуту оповідь дисертації Казобона про тамплієрів. Я це пов’язую своєю особистою незацікавленістю цим «вишуканим лицарським братством», але й сам Еко в цьому епізоді позбавив роману якогось руху і динаміки.

Коротко переповісти зміст буде важко, оскільки роман об’ємний за обсягом і «стиснуто» викласти основний сюжет, видається мені непосильною задачею.

Проте, доречнішим буде поділитися враженнями від прочитаного.

Як вже я зазначав вище, «Маятник Фуко» в моєму сприйнятті – це як схід на дуже високу гору з усіма наслідками: виклик гідності (тут виступає як виклик інтелектуальний); різні перешкоди та бар’єри, котрі роблять схід на гору важким і виснажливим (неймовірно насичений сюжетний вир); страх перед незвіданим, блукання (в сюжеті часто з’являлися нові лінії і персонажі, котрим я, як читач, не надавав вагомого значення, але які потім заводили мене в глухий кут і мені часто доводилося повертатися назад для того, аби знайтися в тексті).

В загальному, читати було цікаво. Особливо якщо сприймати роман як вправу на розвиток розуму та кмітливості: не зрозумів абзацу ? - Перечитай ще раз!