Весільна обрядовість в межах смт. Клевань

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Мая 2013 в 17:24, реферат

Краткое описание

Однією з найурочистіших, найбільш хвилюючих подій у житті людини, що відіграють неабияку роль у майбутньому її, і де розкриваються в повній мірі звичаї, традиції, культура та мистецтво нашого народу, є одруження. Молоді прагнуть до єднання, до створення міцної родини.
Сім'я — одна з найдавніших форм спільності людей. Історія її виникнення набагато старша, за класи, нації, держави.

Содержание

Історія весільної обрядовості.
Основні етапи весілля.
Рушник — символ долі.
Дівочий посаг.
Сватання
Випікання короваю.
Дівич — вечір.
День весілля
Збори;
благословення;
укладення шлюбу;
вінчання;
обідання;
перший танок молодих;
ігрища;
вшанування тещі;
розплітання коси;
обжинки;
роздача короваю.
9. Список використаної літератури.

Прикрепленные файлы: 1 файл

інд.роб.Весілля Боєва А.2332-2.doc

— 93.00 Кб (Скачать документ)

Державний вищий  навчальний заклад

«Запорізький  національний університет»

Міністерства  освіти і науки, молоді та спорту України

 

 

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з Усної  Народної Творчості

на  тему:

Весільна  обрядовість в межах смт. Клевань

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка

філологічного факультету

спеціальності українська мова та  література

  I курсу,  групи 2332-2,

Боєва Аліна Леонідівна

 

Перевірила: доктор наук, зав.кафедри  російської філології 

Павленко Ірина Яківна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          Запоріжжя

                                               2012      

 

План

 

 

  1. Історія весільної обрядовості.
  2. Основні етапи весілля.
  3. Рушник — символ долі.
  4. Дівочий посаг.
  5. Сватання
  6. Випікання короваю.
  7. Дівич — вечір.
  8. День весілля
    • Збори;
    • благословення;
    • укладення шлюбу;
    • вінчання;
    • обідання;
    • перший танок молодих;
    • ігрища;
    • вшанування тещі;
    • розплітання коси;
    • обжинки;
    • роздача короваю.

      9. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Весільна обрядовість в смт. Клевань

 

Селище міського типу Клевань знаходиться в Рівненському районі Рівненської області. В Клевані я буваю дуже часто, останній раз я була там літом 2012 року, в самий розпал весіль, куди і була запрошена, більше, про всю весільну обрядовість мені розповіла бабуся.

 

З історії весілля.

 

Однією з найурочистіших, найбільш хвилюючих подій у житті людини, що відіграють неабияку роль у майбутньому її, і де розкриваються в повній мірі звичаї, традиції, культура та мистецтво нашого народу, є одруження. Молоді прагнуть до єднання, до створення міцної родини.

Сім'я — одна з найдавніших  форм спільності людей. Історія її виникнення набагато старша, за класи, нації, держави.

Весілля як один із етапів виникнення нової сім'ї, зародження нового має велику і цікаву передісторію. Пов'язано це із становленням старослов'янських племен на теренах суверенної України.

Українська назва сім'ї  — родина розкриває, звідки походять її витоки. Адже сім'я зародилася і  формувалася в надрах роду. Шлях розвитку родових відносин і творення сім'ї був досить тривалим і в  ньому можна виділити кілька стадій.

На першій стадії домінував  рід.

На другій стадії відбувається звуження значення роду до окремої родини.

На третій стадії відбувається відокремлення сім'ї від роду.  Хоча первісна родина за своїми функціями, структурою та устроєм все-таки нагадувала рід.

На останньому етапі  суспільства первісного відбувається перехід до моногамної , тобто одношлюбної  сім'ї, в якій жінка виходила заміж  за одного чоловіка, а чоловік одружувався  на одній жінці.

 

Кожний народ,нація, навіть кожна  соціальна група, стосовно її сфери життя, а тим більше такої  унікальної у духовному плані події, як одруження, має  свої традиції, звичаї, обряди, надбанні і освячені протягом життя багатьох поколінь.

Т.Г.Шевченко писав, звертаючись до неньки-України:

                        

                                Чи ти рано до схід сонця 

                                Богу не молилась?

                                Чи ти діточок непевних 

                                звичаю не вчила?

 

Життя сформувало свої відносини, культурну спадщину, творчість певного народу, звичаї та традиції. Сам час плекає ці звичаї, заповідає нам зберігати їх, пам'ятати про них, цікавитися ними.

В усіх народів світу  існує повір'я, що той,хто забув  звичаї батьків, карається людьми і Богом.

Максим Рильський із цього приводу зауважив:” Той,хто  не знає  свого минулого, не вартий майбутнього”.

Отже, саме дійство одруження  і весілля — подія весела і  важлива водночас, насичена радістю, надією і любов'ю як молодят, так  і всієї родини. Жодне весілля не обходилось без пісень, танців, без рушника, дбайливо вишитого своїми руками,в яких  дуже тісно пов'язані поетичні образи народного життя та вишивки, без вінків та стрічок.

 

Основні етапи  весілля.

 

В основному весілля(у  його традиційному вигляді) можна умовно поділити на 3 цикли:

    • Передвесільний(сватання, умовини, заручини, оглядини, запросини, печіння короваю, дівич-вечір та дружбини).
    • Власне весільний(вінчання, святкування, збори весільного поїзду, перейми, обдаровини, перевезення посагу).
    • Післявесільний(зустріч та влаштування молодих, прилучення невістки до родини чоловіка, завершення весілля).

Гуляння саме традиційного народного весілля в основних його рисах збереглося й дотепер, але більшою мірою у сільській  місцевості. В умовах міста вони ж значно осучаснилися.

Пращури залишили нам  велику і багату спадщину традицій і звичаїв ,а наш обов'язок не тільки не втратити нічого з неоціненних  скарбів, а й примножити їх та передати наступним поколінням.

Про численні дійства  традиційного і сучасного родинного весільного ритуалу та роль у ньому безлічі дрібниць і піде далі мова.(3, ст.. 4-20)

 

Рушник  — життєвий символ українців

 

                                                                         І в дорогу далеку

                                                                          Ти мене на зорі проводжала,

                                                                          І рушник вишиваний

                                                                          На щастя, на долю дала.

 

 

Вишивка і рушник як один з найважливіших  її елементів — найпопулярніший  в України вид декоративно-прикладного  мистецтва, який з незапам'ятних  часів увійшов у життя народу, який втілив у собі найвищі естетичні  принципи, ідеали краси та добра, прагнення  до прекрасного. Народ відтворював у рушниках свої сподівання на краще майбутнє, передавав всю глибину своїх почуттів.

Дівчата у Клевані починають  вишивати рушники ще задовго до свого  заміжжя. Адже існує повір'я буцімто, якщо рушник куплений, а не вишитий  своїми руками, то щастя в молодих не буде. Рушник має право, за традиціями Клеваня, вишивати і мати молодої. Проте, рушник під ноги вишивається на щастя, на долю лише виключно самою нареченою. Рушник, на який стають молоді під час вінчання є запорукою вірності й любові; рушниками зав'язують руки наречених,бажаючи їм щасливої міцної сім'ї. Рушник є символом щасливого життя. 

 

               Ой стелися, рушниченьку,стелися,

               Щоб на тобі дві стежички  зійшлися.

               А ви станьте, молодята, на рушник,

               Та й з'єднайте свої долі  на весь вік.

 

 

Рушниками стелилять дорогу молодим  від порога до воріт, рушниками перев'язують старостів, родичів, дружків. Батьки зустрічають  молодих хлібом-сіллю на рушникові, а сват заводить до святкового столу, давши їм у руки один кінець рушника.

Хлопці часто говорять:”Як вишиєш рушник до Покрови, буде тобі весілля”. А дівчата замовляють:”Свята Покрівонька, покрий мою голівоньку”. (3, ст.. 4-20)

                      

    

       

 Дівочий посаг

 

Що я собі та й напряла

За рік три  починки.

Один пряла  до Різдва,

Другий —  до Миколи,

а третій почала -

Буде на Покрови.

 

Обов'язковою умовою весілля  в давнину був посаг молодої(придане). У кожній селянській хаті де підростала дівчина він готувався з малих літ. Робота ця була кропітка, вимагала багато часу. Адже приготувати треба всього дуже багато — рушники, сорочки, наволочки, посуд, рядна та полотна, килими та доріжки та інші предмети домашнього вжитку.

Усе це добро дбайливо складалося у скриню — необхідний атрибут дівочого посагу. Виходячи заміж,молода дружина вивозила скриню з рідної хати як спогад про минуле, про рідних батьків.

 

Сьогодні вже ця традиція осучаснилась, звісно скринь вже нема у молодої, але придане все  ж намагаються приготувати майбутній нареченій. Хорошим приданим на сьогодні вважаються предмети побуту: постільна білизна, побутова техніка, посуд.

Ця традиція дуже асимілювалась  зі стародавніх часів,і зараз  взагалі присутність посагу не принципова. Більше поважається жінка, яка є  гарною господинею, люблячою дружиною і матір'ю.

 

 

 

Сватання(заручини)

 

              Заручини — один із найфеєричніших  етапів весілля. Це день, коли  остаточно вирішується доля молодих.

               Починається все з того, що  наречений обирає собі кілька  сватів серед своїх родичів або друзів. Потім свати із нареченим ідуть до хати нареченої. До хати молодої заходять зі словами:”Добрий вечір, добрим людям, вашій хаті добрий вечір!”.      Свати домовляються про те, віддадуть чи не віддадуть молоду за молодого. Завдання сватів задобрити батьків нареченої, щоб заручини відбулись. Як тільки батько дівчини дасть свою згоду, хлопець має подарувати дівчині каблучку, як символ серйозних намірів, а наречена, якщо не проти вийти заміж дарує сорочку. Далі все скріплюється поцілунками і йдуть розмови про майбутнє весілля, його дату, посаг молодої, ділять обов'язки по розпорядженню за весіллям.             

               Звісно, всі витрати намагаються  поділити сім'ї порівну, проте,  більшу частину обов'язків бере  на себе родина молодого. Одразу після сватання починається активна підготовка до весілля.

 

 

Запросини

 

       Запросини  передбачають запрошення гостей  молодими та їх дружбами. Їх  зазвичай проводять у вихідні  дні. У супроводі бояр та  дружок молоді заходять до  кожного із гостей і пропонують відвідати їх весілля, при чому не обов'язково молоді ходять разом, можливий варіант, коли наречений запрошує своїх гостей, а наречена — своїх. Раніше в Клевані було прийнято кликати на весілля усе село, проте зараз ця традиція трохи звузилась, весілля,звісно, пишні і багаті, але гостей запрошують близько 75 із кожної сторони.

        Як правило, запрошують родичів, друзів, сусідів та знайомих.  Не гоже запрошувати під час випадкових зустрічей на вулиці, це вважається образою для запрошеного, адже молоді не зайшли вшанувати гостя.

Є навіть прислів'я :”Просили по дорозі, щоб не були на порозі.”

     

Коровай

 

        Коровай — особливість українського весілля в цілому. Клеванські пекарі приділяють дуже велику увагу короваям та їх оздобленню. Коровай має право пекти лише та жінка, яка щаслива у шлюбі. Адже так вона передає частину свого щастя, можливо везіння молодим.

        Коровай обов'язково повинен мати  круглу форму, як символ поєднання  стихій води (для випікання беруть  чисту воду), вогню(випікають у печі) та сонця(форма короваю).

        Зараз коровай для клеванців  є витвором мистецтва, на ньому  розміщають рушники із тіста,  фігури наречених та багато  іншого.

        Короваї печуть на протязі  двох днів перед днем весілля,  щоб він був свіжим і м'яким.

 

Дівич - вечір

 

 Дівич - вечір зазвичай  відбувається у день перед  весіллям. Цей день — день прощання  із дівоцтвом, та початком нової  сторінки перед сімейним життям. Сьогодні вже не плетуть вінки, як це було раніше, та пісні залишаються атрибутом будь-якого дівич — вечора. Молодий в цей час також прощається із парубоцьким життям і переходить у стадію чоловіка - сім'янина — хазяїна. Це дійство відбувається не довго, бо на наступний день всім на весілля.

Дівчата співають, танцюють та приговорюють:

  • На красивого чоловіка дивитись гарно, а з розумним жити легко.
  • Гарна дівка, як маківка.
  • З гарної дівки гарна й молодиця.
  • Де любов у хаті, там люди багаті.

       

 

День весілля

 

       В  Клевані день весілля починається рано вранці, у вихідний день, частіше у неділю. Дружки приходять до хати нареченої, а бояри до нареченого, допомагають молодим одягатися, всіх хто приходять до хати мають прикрасити квіткою(на ліву сторону чіпляють квітку неодруженим на праву - одруженим),за яку обов'язково гість дає якісь гроші. Збори кожного з молодих відбуваються у власній хаті, адже побачити молодому наречену до весілля у весільній сукні — дурна прикмета.

       Фату  нареченій обов'язково має чіпляти  мати (до речі фату має право одягати лише цнотлива наречена, як ознаку чистоти і незайманості).Під неї обов'язково чіпляють білу стрічку — символ чистоти. Чіпляючи фату з ніжністю і любов'ю мати ніби остаточно дає добро на створення майбутньої сім'ї. Також на поділ плаття молодої пришивається блакитна нитка — щоб не зурочили, а на ногу чіпляється пов'язка, яка потім зіграє свою роль у весільній церемонії.

Информация о работе Весільна обрядовість в межах смт. Клевань