Українська вишивка

 

 

Реферат

 

На  тему:Українська вишивка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Історія народної вишивки на Україні  сягає своїм корінням у глибину  віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва  на Україні існує з незапам`ятних  часів. Вишивкою , за свідченням Геродота , був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками  чоловіків ,які датуються VІ ст., при  дослідженні показали ідентичність не лише одягу ,а й вишивки українського народного костюма XVIII-XIXст. Арабський  мандрівник Х ст.н.е. у своїх розповідях про русів зазначає,що вони носили вишитий одяг. На жаль , пам`ятки української  вишивки збереглись лише за останні  кілька століть , але й цього достатньо , щоб виявити, що елементи символіки  орнаментів української вишивки  співпадають з орнаментами, які  прикрашали посуд давніх мешканців  території України доби неоліту , трипільської культури .

Вишиванням споконвіку займались жінки ,які з по-коління впокоління передавали найтиповіші,найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом , технікою виконання та гамою барв . 
Взятотут.

Протягом багатьох віків безпосередній  конкретний зміст символів на вишивках втрачався , але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти  вишивок поділяються на три групи : геометричні, рослинні , зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки  стародавніх вірувань, культів .

Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва  і всій слов`янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії , хрести символічно відображали  уявлення нашіх предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне. На основі стародавніх космологічних символфів  у народі створенна своя система  назв. Це «баранячі ноги», «кучері», «гребінчики», «кривульки» , «сосонка» , «перерва» тощо.

В основі рослинного орнаменту лежить культ пок-лоніння природі , рослині . Крім поширеного символу «дерево  життя» , який зображається стилізовано  у формі листя або гілок ,у  вишивках з рослинним орнаментом популярні стилізовані зображення Берегині , використання таких мотивів , як «виноград» - символ добробуту , щасливого  одруження , «барвінок» - символ кохання  тощо .

На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три  яруси «дерева життя» . Інколи вишивальниці використовують індивідуальні мотиви , які властиві баченню візерунка  певної особи . Ними можуть бути заячі  та вовчі зуби , волове око, риб`яча  луска тощо.

Полтавські вишивки виконуються  хрестиком , плутаним хрестиком , подвійним  прутиком , зубчиками, мережкою , ланцюжком  тощо . Візерунки виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками , зрідка - червоними та сірими , візерунок  обводять чорними або кольоровими  смугами .

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометрич-ний  орнамент із стилізованими гронами  винограду , цвітом хмелю , ромбами , квадратами . Основні кольори білий , коралово-червоний , трапляється жовтий і голубий . Виконується вишивка хрестиком , знизуванням , гладдю .

Для вишивок Закарпаття характерний  мотив «кривуля» у різних техніках виконання . Переважає техніка «заволікання»  і вишивання хрестиком, часто  використовується вирізування та гаптування. Кольорова гама вишивок широка червоне  поєднується з чорним , при цьому  виділяється один з кольорів ; поширені як білі , так і багатокольорові  орнаменти.

Вишивкою оздоблювали рушники , фіранки , жіночий та чоловічий одяг . Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому , родини . У давнину рушник , вишитий відповідними візерункамисимволами , був неодмінним атрибутом багатьох обрядів : з рушником приходили до породіллі вшанувати  появу нової людини , зустрічали , і проводжали дорогих гостей , справляли  шлюбні обряди , проводжали в останню  путь , прикрашали , образи та накривали  хліб на столі . Крім обрядового значення , рушники мали і чисто практичне  застосування . Відповідно до функцій ,які вони виконували , рушники мали свої назви. Наприклад , для втирання обличчя і рук - утирач , посуду і  стола - стирок , для прикрашення  образів - покутник , для шлюбних  церемоній - весільний , для похорон - поховальний , для пов`язування сватів - плечовий тощо . Рушники були своєрідною освятою по-чатку справи чи її закінчення , так , при зведенні хати рушниками  застелялися підвалини , хлібом-сіллю  на рушнику освячувався початок  жнив , на рушниках опускалась домовина з небіжчиком , рушниками скріплювали  купівлю-продаж тощо . Відповідно до призначення  рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання . Кольори та орнамент рушників характерні регіональним особливостям , за якими розрізняються «подільські» , «поліські» , «київські» , «гуцульські» , «галицькі» і «буковинські» .

Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас  чаром рідної стихії і є живущим  бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

Вишивка - класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває  невичерпне багатство творчих сил  народу, вершини його мистецького  хисту.

У процесі історичного та культурного  розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні  мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і  вдосконалюючи їх. Вишивкою займалися  повсюди. Кожний район, навіть кожне  село відзначалися своєрідністю мотивів. У розповсюджених орнаментальних мотивах, їх назвах вражає образна спостережливість, тонке поетичне почуття. Це "барвінок", "хмелик", "курячий брід", "зозулька", "гарбузове листя" та ін. Ось тому вишивка - це не тільки художнє оформлення речей, а й  своєрідне світобачення відтворене специфічними художніми засобами.

В українській вишивці органічно  співіснують рослинний і геометричний орнаменти. Геометричні мотиви, такі, як ромб, розетки, хрестоподібні фігури, стали основою східнослов'янського узору.

Найпоширенішим є мотив ромба, який набуває різноманітних окреслень. Ускладнюється не тільки внутрішній простір, а й зовнішній контур. Ромб - один з найпопулярніших мотивів  вишивки Волині, Поділля, Гуцульщини. У вишивці у відповідності  із застосованою технікою він дає  різноманітний художній ефект.

У ХІХ ст. підвищення інтересу до рослинної  орнаментації сприяють витісненню стародавніх  композицій, новому їх переосмисленню. Велике художнє значення мали лінії  крою, що їх майстрині не намагалися приховати, а навпаки, виявити за допомогою ажурних швів. Принцип  поєднання ажурних швів типовий  для всіх районів України, однак  колористичне і технічне рішення  різне в кожній місцевості.

У Київському і Чернігівському Поліссі  поряд з геометричними популярне  рослинно-геометричні мотиви в чорно-синій  гамі. Улюбленими тут є "рожі", "берізки", "хміль", "барвінок", а також "гусячі лапки", "сливки".

На грані ХІХ-ХХ ст. відбувається кардинальна зміна художньо-образного  вирішення народної вишивки. Пояснюється  це поширенням техніки хрестика. Цією технікою вишивали в містах та панських маєтках, різноманітні предмети інтер'єрного призначення: панно, скатерки, серветки.

Класичною технікою Поділля є низь чорного і червоного кольорів, які мають стиль "лягання" густими  насиченими лініями на полотно. Ця техніка  виконується з вивороту, а на лиці, як на негативі має протилежний вигляд щодо розміщення кольорів.

Високим художньо-технічним рівнем виконання вирізняється вишивка  багатонаціонального Закарпаття. Вони демонструють, як широту етнокультурних взаємовпливів, так і збереження традицій сивої давнини. Цей регіон відзначається різноманітністю  технік виконання і колірної гами, застосуванням бісеру, стелярусу.

Особливу групу утворюють вироби Гуцульщини. Гуцульщина - історично-етнографічний  край, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької областей, та Рухівський район Закарпатської  області.

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. Так, у Яворові були "сливові", "черешневі", "соснові" мотиви, а найулюбленішими узорами  залишалися "скриньковий" у вигляді  ромбів або зигзагів, утворений прямокутними "скриньками", або ж малюнок "головкатий". Колорит ворівських вишивок червоний, який підсилено  жовтим, зеленим та червоним. Поступово  гама змінюється у бік багато барвистості, в ній переважають голубі, зелені, сині кольори, а у брусторівській - зелені, чорні.

Місцевою своєрідністю відзначаються  вишивки гірського села Космач. Характерною  прикметою є те, що вишивка виконується  дрібним хрестиком, стібками, що утворюється  завдяки гармонійному поєднанню  ясних тонів - жовтого, оранжевого, темно-червоного  кольорів, з незначним додаванням зеленого та чорного. 
Взятотут.