Украинские обычаи

—      Та нема його вдома, поїхав по дрова.

—      Церква замикана? — Церква одмикана.

—      А хто у тій церковці? — Золотев дитятко.

—      Мізинне дитятко, на місяцю посаджене, На місяцю посаджене, зірками обгороджене.

—      А в що воно грає? — Червоним яблучком.

—      А чим покриває? — Золотий ножик має.

—      Що воно їдає? — Все пшеничний хлібець.

—      Що воно пиває? — Все солодкий медок.

Ще одним надзвичайно  поширеним на різних слов´янських територіях типом гаївки є «Кривий танець». Для його виконання в гаю забивали три кілочки або садили трьох  дітей. Тоді дівчата, тримаючись одна за одну, йшли за провідницею, яка водила кривий танець, проходячи між кілками (дітьми), обходячи їх, безліч разів  повторюючи недовгу пісню про  цей шлях: «Кривого танця йдемо, Кінця  му не знайдемо./ То в гору, то в долину, То в ружу, то в калину./ Бо його треба  вести, Як віночок плести». Усі тексти цієї гаївки короткі і подібні  за змістом, у багатьох з них говориться про необхідність виконувати цей  танець. На думку С Килимника, ця гаївка є космічно-філософською і  відтворює рух небесних світил, зокрема  сонця, яке «сідає» та «встає», та рух людського життя, яке тече без упину, і кінець якому людина намагається знайти. С. Плачинда вважає, що «Кривий танець» є відображенням архаїчного міфу про богиню Ладу і символізує нелегкий шлях із вирію до рідних земель .

Тотемно-анімістичні  культи та міфічні вірування виявили  тісний зв´язок із темою пробудження  та розквіту природи, швидкого проростання  трав, сільськогосподарських злаків. Тому їх елементи часто наявні у  наступній групі гаївок — господарсько-вегетаційних (рослинних). У минулому ці твори  спирались на імітування процесів сіяння та вирощування різних культур, що супроводжувалося магічними текстами (на зразок замовлянь), і мало сприяти швидкому зростанню  злаків і родючості природи. Тепер  ці твори виконуються, як правило, у  формі хороводу, який водиться по колу, у центрі якого одна людина зображає все, про що співається:

Як  посієм овес,  

Як  пов´яжемо овес,

Рефрен (повтор, після кожного  рядка):

Як  покладемо овес,

Та  до зерна увесь,       

Як  повозимо овес,

До  зерна, до зерна,      

Помолотимо  овес,

До  зерна увесь.   

Як  повіємо овес,

Як  уродить же овес,  

Повтираємо  овес,

Як  покосимо овес,       

Погодуємо овес.

Як бачимо, такі гаївки є замовляннями не лише весняних робіт, а й усього циклу праці, накликанням  майбутнього добробуту.

Вегетаційно-господарські гаївки зберігають тісний зв´язок із попередніми групами цих творів, особливо із тотемічно-культовими:

Орел поле ізорав, пшеницею засіяв, Крилечками зволочив, дрібний дощик примочив. Щоб косарі скосили, молодиці згребали, А дівчата  зв´язали, на коровай держали...

У гаївці «Мак» теж  простежується зв´язок цієї магічної рослини із тотемними птахами  чи тваринами:

Горобелю, горобелю.   Або: 

— Соловію, пташку, пташку,

Дес бував, dec бував?  

(Горобчику,  шпачку, шпачку),

А в садочку на листочку.     

Чи  бував ти у садку, у садку

Шьос  чував, шьос чував?     

Чи  видав же ти, як сіють  мак?

Чис не видів, горобелю,        

— Ой так, так сіють  мак.

Як  сіють мак?    (При цьому імітує процес сівби).

Далі знов перелічуються  всі етапи праці та вирощування  — як сходить мак, як росте, як цвіте, як його скородять, як косять, як в´яжуть, як труть, як їдять тощо. За словами  М. Грушевського, — «сей мотив —  хороводними, імітаційними рухами пособляти  зростові потрібних рослин, — очевидно лежить в основі різних веснянкових  дій, і я думаю, що вони були... магічними  діями, виконуваними старшими, перше  ніж зійшли на гри молодіжі. Такі забави... колись стояли, мабуть, в дуже тіснім зв´язку з магічними, вегетаційними  танками, церемоніями, діями, котрих серія  починалася з початком соняшного  року і переходила через весь господарський  сезон, пильнуючи розбудити, зміцнити, можливо, розвинути природні явища  добродійні, корисні, потрібні, а знейтралізувати  ворожі і шкідливі».

Подібні твори пізнішого  періоду, втрачаючи магічну функцію, набували повчально-виховного характеру:

—              Льон, мати, льон!       

—              От так, от і так!

Льон, мати, льон!       

От  так, от і так!

Скажи ж мені, моя мати,  

долині, при лужку,

Як  той льон посіяти. 

При крутому бережку...

У господарсько-вегетаційних гаївках часто зустрічається  мотив проганяння пташки-шкідниці, яка псує посіви. Він теж набуває  магічного значення — оберегти поля від шкідників:

... Мої конопельки, дрібні  зелененькі, В´ються,  в´ються, в´ються  не беруться. А  в ті конопельки  дрібні-зелененькі  Занадилась птиця,  птиця журавель...

Такі твори, як правило, завершуються ритуальним проганянням  або обіцянкою покарати її — перебити ноги, зварити і з´їсти та ін.

Ця група творів зберігає теж мотив боротьби, що є відлунням міфу про битву  між зимою та літом. Такою є  гаївка «Просо», яка виконується  у формі діалогу між хорами-супротивниками хлопців і дівчат:

—      А ми нивку виорем, виорем, Ой, Дід, Ладо, виорем, виорем.

—      А ми в поле виїдем, виїдем, Ой, Дід, Ладо, виїдем, виїдем!

—      А ми просо посієм, посієм, Ой, Дід, Ладо, посієм, посієм.

—      А ми просо витопчем, витопчем, Ой, Дід, Ладо, витопчем, витопчем!

—      А чим же вам витоптать, витоптать? Ой, Дід, Ладо, витоптать, витоптать?

—      А ми коні випустим, випустим, Ой, Дід, Ладо, випустим, випустим.

—      А ми коні переймем, переймем, Ой, Дід, Ладо, переймем, переймем.

Підтекстом, символічною  боротьбою хлопців з дівчатами, мотивом викупу, за яким дівчина  переходить у власність парубочої  громади, ця гаївка (і подібні до неї) є перехідною до наступної групи  весняних творів — любовно-еротичних. Вони тематично продовжують вегетаційні, з якими споріднені і функціональним призначенням — накликати народження дітей як перемогу життя над смертю (зимою, холодом), продовження життя. За уявленням прадавніх людей, що населяли слов´янські землі у  далекому минулому, плодючість природи  сприяла родючості людей, і, навпаки, — любовні ігри молоді на землі  мали метою сприяти швидкому цвітінню, проростанню, хорошому врожаю. Тому в  багатьох гаївках вегетаційні мотиви тісно пов´язані з любовно-еротичними («Вийся горошку», «Огірочки, розвивайтеся», «Зелені огірочки», «Посіємо гречку», «Хрін», «Петрушка» таін.). Своїм корінням ці твори сягають незапам´ятного минулого — «часу ґетеризму, коли поодиноких шлюбів не було, а жили громадами, спільно; спільно й дітей виховували». Звичайно, на різних територіях були свої особливості, і гаївки про кохання  донесли до нас їх відголоски.

Твори любовно-еротичного характеру зберігають елементи тотемізму: в них дівчата та хлопці постають деревами або птахами («Ой кувала зозуленька», «Ой ти селезень, а я  утонька» та ін.). Тут часто основним художньо-виражальним засобом є  паралелізм із природою (світовим деревом, тотемами, небесними світилами):

Ой  ніхто ж там  не бував, де ся явір розвивав! —

Рефрен: Ой, яворе, явороньку, зелененький!

На  тім явороньку  три місяці ясні.

Три місяці ясні — три  парубки красні... ...

На  тім явороньку  три зіроньки ясні,

Три зіроньки ясні —  три дівоньки красні...

У творах такого типу М. Грушевський вбачав «останок старого  чергувального, антифонного величання  двох хорів, парубоцького і дівоцького, в котрім, можливо, залягає якась  форма групового парування, з  котрого виходить парування індивідуальне, парове»120.

У гаївках про  кохання часто фігурують імена  язичницьких божеств, що вважалися  покровителями весни та кохання. Таким, зокрема, був образ Ярила (чи Джурила) — уособлення сонця весняного  рівнодення:

Ой  їхав Джурило ланами.    

Ой  там же Джурилу  злапали...

Ой  їхав Джурило, серденько  моє, 

Ой  там же Джурилу  зв´язали...

Ці твори подекуди зберігають елементи язичницьких поклонінь  поганським божествам чи нічних оргій-ігрищ  або натякають на них:

Посаджу я грушечку, грушечку...  

А вже моя грушечка в полі

Рефрен: У чистім полі гай  буде, гай.     

зацвіла...

При виконанні цієї гаївки одна дівчина, що виконує роль грушечки, імітувала те, про що співали  дівчата та хлопці, водячи навколо  неї хоровод. У кінці зі словами  «грушечку обтрясли» всі набігали на цю дівчину і починали її «трясти».

Як правило, усі  твори цієї групи виконуються  хором (чи діалогом соліст—хор), учасники якого ходили по колу, взявшись за руки. На відміну від культових гаївок, де коло (колесо) є символом руху сонця, в любовно-еротичних воно набирає  іншого змісту, означаючи дівочий  вінок, який в кінці «рветься». Усі  дії, жести, міміка відіграють тут важливу  роль: наприклад, рух за сонцем —  накликання долі, заворожування милого; проти сонця — відворожування нелюба тощо. Цю ж роль відіграють імітаційні рухи. Зокрема в гаївках типу «Любко»  та «Милий і нелюб», в яких дівчина  та парубок в центрі кола показують  все, про що співається:

По  садочку походжаю.        

Як  милого притулити?

Рефрен: Все отак, все отак

Як  милого обіймити?

(повторюється  після кожного  рядка)   

Як  милого цілувати?

На  милого споглядаю,

Як  милого розчесати?

Як  милому постелити?       

На  нелюба споглядаю... і т. д.

Подібно виконується  і символічно-алегорична гаївка «Вінок», що віддається коханому або нелюбові. Серед архаїчних зразків цієї групи зустрічаються мотиви викрадення дівчини чужим парубком, (напад  коршуна чи сокола на зграю голубок), ламання мостів його громадою, підпалювання рути, викрадення віночка, розривання намиста та подібних. Події, описані  в них, найчастіше відбуваються в  гаю біля води, і сам архетип  води набуває тут магічно-символічного значення. Через весняно-літній обряд  ритуального купання, обливання  водою, цей образ є символом парування, згодом — шлюбу (таким він зберігся у ліричних піснях про кохання).

У цих гаївках  також зустрічається архетип  магічного дерева-гільця:

Через наше сельце везено деревце —

Рефрен: Стояло, світило місяців  чотири.

А з того деревця  роблено комірку,

А у тій комірці  роблено кроватку.

На  тій кроватці дівочки  спали —

Дівочки спали — пісеньки співали...

Архетипами води, деревця, віночка, стрічок, дівочої  «краси»; мотивами комори, викупу, викрадення, битви любовні гаївки наближені  до древнього весільного обряду з  подібними атрибутами.

Одним з провідних  мотивів весняних любовних творів є  мотив чарування (приворожування, привертання) милого-судженого, з яким пов´язуються образи магічного ромен-зілля, рути, барвінку, інших чародійних трав. Найвищого  вияву весняні ворожіння набувають  у містерії «Вербовая дощечка», якою завершувався період весняних ігрищ  та гулянок:

Положу  я кладку через  сіножатку Вербову, вербову.

Час вам, дівчатонька, з  тої ягілоньки  Додому, додому.

Це магічне дійство  відбувалось коло водоймищ, його центральний  образ вербової дощечки відігравав роль магічного моста, кладки через  воду, до «небесних воріт», звідки має  прийти суджений, чи водою приплисти  добра доля. У цей час відбувались  обряди ворожіння біля води, по воді часто припливали чужинці, які викрадали  дівчат, що поблизу річок водили хороводи: