Сучасні теорії походження украінців

 Після робіт  відомого дослідника язичеських  стародавностей Е.В. Анічкова в  науці вкоренилася вистава про  пізнє походження Перуна, пов'язаному  з появою князів, дружини, у цілому  з розвитком феодального суспільства  на Русі. Перун є богом-воїном  і заступником феодалів. "Ця  думка Е.В. Анічкова мені представляється  вірної й плідної", - пише Б.А. Рибаков. Однак В.В. Іванов і В.Н. Сокир убачають військові функції  Перуна вже в індоєвропейській  традиції. Разом з тим дослідники  в рамках устояної традиції  вважають його "заступником військової  дружини і її представника (у  слов'ян - князя), особливо на Русі".       

 З таким трактуванням  Перуна важко погодитися - немає  підстав його військове призначення  зв'язувати тільки із князівською  дружиною, тим більше як феодальним  інститутом. Відомо, що східні слов'яни  в другу підлогу. I тис. н.е. були  войовничим народом, а самі воїни - сміливими, хоробрими й мужніми. У цей час у воєнних діях  беруть участь не тільки дружинники, але й усе чоловіче населення - "виття". Прості общинники  були збройні, як показують новітні  дослідження І.Я. Фроянова, і пізніше - в XI - XII вв. Основною військовою  силою виступали волостные общинні  ополчення.  
      Таким чином, і простий слов'янський общинник, і представник соціальної верхівки, що формується, Русі бачили в Перуну "творця блискавок", бога-воїна, "владику всього". Це помітив ще на початку нашого століття Н.М. Гальковский, який писав: "Ми маємо ясні вказівки, що Перун був почитаємо простим народом". Літописні повідомлення дають можливість уважатися, що Перун користувався особливим шануванням на півдні східнослов'янського ареалу. Із запису 945 г. ми довідаємося, що в Києві - центрі одного з південних племен - галявин на пагорбі стояв ідол Перуна.  
      А як виявився в Києві Волось? І чому російські люди приносили йому присягу? Волосся, або Велес, - бог худоби, торгівлі й багатства, тому що худоба в стародавності найчастіше служив міновою грошовою одиницею й був багатством. Із цього іноді виводиться, що Велес був божеством пануючої торговельної верхівки Русі (В.О. Ключевский, Е.В. Анічков, Н.В. Румянцев).  
      Новітні ж дослідження свідчать про те, що культ Велеса - дуже прадавній. Архаїчний міф ми вже приводили вище. Згідно з дослідженнями Б.А. Рибакова культ Велеса виник в епоху мисливського господарства й довгий час був пов'язаний з культом ведмедя. З перехід до скотарства цей бог стає заступником домашньої худоби ("скотий бог"), як і раніше зберігаючи свої прадавні функції. Культ Велеса опирався на розвинене скотарство, яке за своїм значенням у Прадавній Русі не уступало землеробству.  
      Як свідчать дані, отримані в різних областях гуманітарних наук, культ Велеса переважав на північних і східних територіях "Русі всієї".  
      Дійсно, у Ростову ще наприкінці XI в. у Велесовом кінці (район міста) стояв кам'яний ідол Велеса, якому поклонялися численні язичники.  
      У Новгороді епохи середніх століть існувала Волосовая вулиця. По новгородській землі розкидані селища з назвами, похідними від Волосся (Велеса).  
      Слід також урахувати, що в IX в. почалася колонізація ільменськими словенами, що населяли майбутню новгородську землю, межиріччя Оки й Волги, де жили финно-угорские племена. Саме новгородські колоністи привнесли культ свого загальноплемінного бога Велеса в північно-східний регіон Русі.      Велес був шанованим богом. Про нього говориться в прадавньому "Сказанні про постороении градів Ярославля". "Ідол, йому ж кланястася ці (жителі Ведмежого кута - майбутнього Ярославля), бысть Волосся, сиречь скотий бог. І це Волосся, у ньому ж біс живучи, яко й страхи мнози твори, стояще осреди логовины, нарицаемой Волосовой, отселе ж і скотии за звичаєм і пажити изгоше. Сему многокозненному ідолові й кереметь створена бысть і волхв вдан, а сій невгасимі огнь Волоссю тримаючи й жертовна йому кури."      Культ Волосся зберігався в новгородській землі й в XII - XIII вв. Про це свідчить одна з новгородських берестяних грамот того часу. Цікаво, що автором берестяного листа є дружинник ("оттроцин"), а мова йде, очевидно, про підготовку язичеського свята, присвяченого Велесу. Такий факт суперечить твердженням багатьох істориків про те, що Велес на противагу Перуну - богу дружинників-феодалів був богом іншого люду, у тому числі й купецького. Велес, як і Перун, був богом по племінній приналежності, а не по соціальній.  
      У Київ же Волось, можливо, попадає з Новгорода в результаті походу 882 м. Олега, що об'єднав племінні сполучники словен і галявин, що й став першим князем суперсполучника. У Києві поряд з ідолом Перуна був установлений ідол Велеса. Російські дружинники й київське "людье" стали тепер давати клятву другому верховному богу. Літописи замовчують про київський Велеса навіть при перерахуванні богів Владимирова пантеону. Але інші джерела, розповідаючи про повалення язичеських кумирів, називають у їхньому числі й Волосся. "Волосся ідола, його ж именоваху скотья бога, повеліли Володимир і Почайну (приплив Дніпра) въврещи", - повідомляється в "Житіє князя Володимира". Природно, як бог приєднаного племені Велес був установлений у Києві "нижче" Перуна: ідол Перуна на пагорбі - "Горі", ідол Велесеві внизу - на київському Подолу. Тому із цією просторовою ієрархією чи навряд можна зв'язувати їхнє протиставлення по вищевказаних соціальних ознаках. "Переселенням" Велеса в Київ був покладений початок збиранню різноплемінних божеств під егідою Перуна.  

ВИСНОВОК

На всій етнічній території України населення спричинилося до національного життя, сколихнулась етносвідомість, відбулося етнічне самоутвердження. Окреслились також межі етнічної території. Усі, хто себе визнавав причетним з роду до цієї землі, узяв участь в українсько-польській війні або заявив про її підтримку. Відчувши свою силу і згуртованість, український народ і надалі невпинно прямуватиме до своєї держави. І це незважаючи на катастрофічні наслідки «визвольної війни», у результаті якої український народ на довгі століття опинився у колоніальній залежності від Росії, Польщі (Закарпаття уже було окуповане Угорщиною, а Буковиною володіла Оттоманська імперія).

Жорстокі умови окупаційного режиму не зупинили процесу національного становлення. Талановитому і далекоглядному політику Івану Мазепі пощастило не допустити цілковитого підпорядкування України ні Росією, ні Польщею. Більше того, були зроблені вдалі спроби зміцнити національне господарське життя шляхом формування знаті, української буржуазії, нагромадження капіталу — спонукаючи до розгортання фабричного промислового виробництва, великого фермерського господарства тощо.

Значний поступ відбувся в галузі науки, освіти, письменства, мистецтва. Було створено Києво-Могилянську академію, яка відіграла неоціненну роль у вихованні національної інтелектуальної еліти як рушія розвитку нації. Розпочалося вивчення своєї історії та пізнання інших народів, дослідження генетичних витоків українців; було започатковане писемне фіксування народно-традиційної культури, фольклору; тривало літописання; утверджувалась філософська думка; з'явились нові літературні і мистецькі твори.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990.

2. Грушевський М. Історія  України-Руси. – К., 1991.

3. Дорошенко Д. Нарис історії  України. – Львів, 1991.

4. Зайцев Ю. Історія України. – Львів, 1996.

5. Крип’якевич І. П. Історія  України. – Львів, 1992.

6. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1993.

7. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1992.

8. Сергієнко В. Історія  України від найдавніших часів  до кінця ХVІІІ століття. –  К., 1995.

9. Штепа П. Московство. –  К., 2000.