Історія української анімації

Історія української анімації

Мультфільми 1920-1930-х рр.  
 
Української анімації вже ні багато, ні мало 85 років. У 1927 році були зняті перші українські мультики - «Українізація» (Київ) і «Казка про солом'яного бичка» (Одеська кіностудія). Події 30-х років, які пішли слідом за хвилею - Друга світова війна, а потім і голод - практично знищили цю галузі мистецтва. До 1959 року на Київській кіностудії було випущено всього кілька десятків мультфільмів, серед яких «Заборонений папуга», «Тук-Тук і його товариш Жук», «Тук-Тук на городі» та ін. Найчастіше створювалися т.зв. «болти і гайки в томаті». Мультиплікатори дали таке прізвисько мальованим для науково-популярних і навчальних фільмів о хімічних і фізичних процесах: рух молекул газів, проникнення однієї речовини в іншу і т.п.  
 
Мультфільми 1959-1990 рр.  
 
 
 
У 1959 році українська анімація почала своє відродження під керівництвом художника і режисера Іполита Лазарчука на «Київнаукфільмі». Під своїм крилом він об'єднав ряд студентів, які абсолютно не мали практики та навичок в цьому вкрай специфічному ремеслі, що стали згодом відомими у всьому СРСР. Першою такою «пробою пера» стала стрічка «Пригоди Перця» (1960 рік) - про захисника природи від браконьєрів. Однією з головних робіт початківців аніматорів можна вважати мультфільм «Микита Кожум'яка» (1965 рік) режисера Ніни Василенко. Але всесоюзну популярність колектив отримав після роботи над мультфільмом «Ведмедик і той, хто в річці живе» (1966 р.). Їх нагородою стала «Золота туфелька» - перший приз на фестивалі дитячих та юнацьких фільмів у м. Готвальдов, Чехословацька РСР (нині Злін, Чехія). А ще роком пізніше з'явився перший мультфільм з серії «Як козаки ...» Володимира Дахно.  
 
 
 
Мультфільм про трьох бравих козаків Запорізької Січі, подорожуючих по всій Європі крізь століття, мав феноменальний успіх. Як і будь-яка класика, серія не старіє досі. У яких тільки ситуаціях козаки не виявлялися! Вони билися з кримськими татарами-работоргівцями («Як козаки куліш варили», 1967 р.), з цілими європейськими арміями («Як козаки у футбол грали», 1970 р.), з піратами («Як козаки наречених визволяли», 1973 р .), з панщиною («Як козаки сіль купували», 1975 р.), з самими богами Олімпу («Як козаки олімпійцями стали», 1978 р.), з підступним кардиналом Рішельє («Як козаки мушкетерам допомагали», 1979 г. ), і навіть з самою нечистою силою («Як козаки весілля гуляли», 1984 р.). Останніми мультфільмами з цієї серії стали «Як козаки інопланетян зустрічали» (1987 р.) і «Як козаки у хокей грали» (1995 р.).  
 
 
 
Можливо, одним із найбільш упізнаваних, іронічних і смішних мультфільмів тих років є стрічка «Як жінки чоловіків продавали» (1972 р.), знята за мотивами жартівливої народної пісні. Згідно з сюжетом жінки намагаються позбутися своїх обридлих чоловіків на ринку: від бабія, від п'яниці, від ледаря, від низькорослого. Стара мати продає сина-холостяка, а потім купує собі чоловіка-старого. Ледар і п'яниця залишаються незатребуваними і кинуті біля непроданих горщиків. Мультфільм отримав нагороду в Загребі (Югославія) за оригінальність з'єднання народної музики на Міжнародному фестивалі анімаційних фільмів, а також у Нью-Йорку - диплом за третє місце. Майже слідом вийшов мультфільм «Як чоловіки дружин провчили», знятий також за мотивами жартівливої української пісні. Дивувала оригінальність малюнка - зображення знято з використанням народної вишивки та вся дія мультфільму нібито відбувається на українському рушнику.  
 
П'ятисерійний новела «Людина і слово» (1973 р.) створена для дітей старшого віку, і в якійсь мірі - для дорослих. У них розповідається про силу людського слова. На Всесоюзному кінофестивалі в Баку в 1974 році мультфільм зайняв друге місце.  
 
 
 
У 1977 році з'явилася одна з головних мультиплікаційних стрічок Радянського Союзу - мультсеріал «Пригоди капітана Врунгеля». Остання 13 серія мультфільму була знята в 1979 році. Пригоди відважного капітана, його помічника Лома і попутника Фукса стали першою серйозною роботою геніального режисера Давида Черкаського.  
 
Слідом за меткої трійцею вітчизняний глядач побачив міні-мультсеріал «Лікар Айболить» (1985 р., 7 серій), а ще через три роки - вільно інтерпретовану екранізацію роману шотландського письменника Роберта Стівенсона «Острів скарбів». Пригодницький роман, повний насильства і зрад, перетворився на яскраву комедію, зняту незвичайним способом. Мультфільм був знятий таким чином, що деякі його моменти (пісні, які нерідко носили моралізаторський характер) як би «розбавлялися» грою живих акторів, тому на екрані глядач бачив чергування - карикатурних мальованих піратів і піратів у виконанні ансамблю «Гротеск».  
 
 
 
Кращим визнанням цих трьох робіт Давида Черкаського можна вважати не стільки численні нагороди, скільки те, що кожен з мультфільмів був розібраний на цитати. «Острів скарбів» входить до золотого фонду найбільш цитованих робіт радянського кінематографа - практично кожна фраза героїв і практична кожна пісня відомі вже не одному поколінню українців.  
 
 
 
Ще одним українським генієм анімації є режисер і мультиплікатор Олександр Татарський. У 1981 році він створив впізнанну двома поколіннями радянських громадян заставку програми «На добраніч, малята», і в цьому ж році - «Пластилінову ворону». Примітно, що цей геніальний мультфільм хотіли заборонити цензори як «ідеологічно безідейний», але його врятував кінорежисер Ельдар Рязанов, який показав його по ТБ всупереч до підготовленої заборони. Мультфільм розділено на три частини, що йдуть одна за одною, не пов'язані змістом (крім одного персонажа - бабусі з пристосуванням для вибивання пилу з килима), але найвідоміша - третя, іменується «А може, а може ...». У 1983 році СРСР побачив ще одну «пластилінову геніальність» киянина - мультфільм «Падав торішній сніг». Ця новорічна казка є таким же невід'ємним атрибутом новорічних свят, як «Іронія долі, або З легкою парою!». Абсурдний гумор перетворив мультфільм у народне надбання - практично кожна репліка в ньому перетворилася на приказку. Цензура також хотіла заборонити стрічку, заявивши, що Татарський повинен зняти мультфільм про піонерів, які збирають металобрухт. Режисер-мультиплікатор пішов на хитрість: сказав, що буде знімати про Леніна за мотивами твору Михайла Зощенка. Тільки після того як цензори відчули страх перед забороненою темою, вони дозволили зйомки за первісним сценарієм автора. Але навіть під час «здачі» мультфільму не обійшлося без небезпечного казусу, який, на щастя, зійшов нанівець: режисерові заявили, що той нешанобливо ставиться до російської людини, сказавши, що «у вас всього один герой - російський мужик, і той ідіот». Заключна мелодія мультфільму вважається однією з найбільш зворушливих в радянській мультиплікації і - найвідомішою.  
 
 
 
Одне з найгучніших імен минулого української мультиплікації - ім'я головного режисера «Союзмультфільму» Олександри Сніжко-Блоцької. Її руці належать відомі «Легенди і міфи Стародавньої Греції» (5 мультфільмів про Персея, аргонавтів, Прометея та інших). Крім того, харків'янка стала режисером таких стрічок, як «Ріккі-тіккі-таві», «Кіт, який гуляв сам по собі» (за Редьярд Кіплінг), «Коник-Горбоконик», «Гуси-лебеді» та ряду інших робіт, на яких виросло не одне покоління. Ще однією українкою, яка внесла ще більше доброти в радянську мультиплікацію, стала киянка Наталія Гузева - автор сценарію двохсерійного мультфільму «Капітошка» (1980 і 1989 рр.).  
 
 
 
Цікаво, що одна з найвідоміших екранізацій книги Льюса Керролла «Аліса в Країні чудес» також знята у Києві, як і її продовження - «Аліса в Задзеркаллі». Робота режисера Єфрема Пружанського відразу ж стала культовою. Люди досі не втомлюються цитувати Алісу, Чеширського кота, королев і інших персонажів, чиї промови, на перший погляд, здаються нескінченно абсурдними.  
 
 
 
Мультфільми після 1991 р.  
 
Багато з найвідоміших мультфільмів СРСР придумувалися і знімалися українцями, проте після краху СРСР життя українського аніматора сильно змінилася - він позбувся державної підтримки. В одному з інтерв'ю Давид Черкаський заявив: «Взагалі немає мультиплікації (прим. - в Україні). Ніякого абсолютно, немає абсолютно ніякого фінансування. З дев'яностого року мультиплікація просто вмерла».  
 
Правонаступником «Київнаукфільму» по анімаційному напрямку стала студія «Укранімафільм», яка внаслідок світової економічної кризи в 2008 році стала на межу банкрутства в 2009-му. Незважаючи на потужний творчий потенціал, в Україні не існує жодної великої мультиплікаційної студії. Є безліч приватних студій, але глобального проекту так і не з'явилося. Економісти називають причину в невмінні вести бізнес. Якщо судити за, скажімо, російською студією анімації «Мельница», відповідь стає очевидною: «Мельница» працює одночасно над кількома проектами. Так, їх перші роботи («Карлик Ніс» і «Альоша Попович і Тугарин Змій») виявилися провальними з точки зору зборів, але з урахуванням усіх випущених мультфільмів - студія оказалася у виграші. Витративши всього близько 36 мільйонів доларів, мультиплікатори заробили майже 100 мільйонів за роки свого існування. В Україні ж студії створюються з розрахунку випуску однієї стрічки, а вперед ніхто не заглядає.  
 
Корифеями української анімації вважаються київські студії «Борисфен-С» і «Укранімафільм». Певну популярність здобули «Новаторфільм», Одеська студія мультиплікації, «Фарс», Running Pictures, Marcus Studio, ToonBuster, Art Production, Antistatic Pictures, Animatix 4D, +energetic-, Moka Studio. Студій, що спеціалізуються на продукції для самого маленького глядача, менше. Серед них севастопольська студія «Чарівний ліхтар» і дніпропетровська «Веснянка».  
 
 
 
Перший український повнометражний мультфільм був народжений 10 учнями луганської школи мультиплікації «Фантазери» (наймолодшому на момент зйомок було 11 років). Стрічка «Наші», намальована хлопцями в 2012 році, розповідає про життя і боротьбу «Молодої гвардії», якій в 2012 виповнилося 70 років.  
 
Цікавою роботою і сміливим експериментом для пострадянської анімації став «мультсеріал для дорослих» «Казкова Русь», зроблений за допомогою комп'ютерної графіки. У ньому актори озвучують «осіб, схожих на українських політиків», що висміюють злободенні теми і подвійні стандарти в обстановці казкової билинної держави.  
 
У 2013 році радянський мультфільм «Коровай» був адаптований для незрячих дітей. Він став першим українським мультфільмом такого роду і був показаний у Львові. Народна артистка України Олександра Бонковська озвучила його за допомогою тіфлокомментарія (аудіодескріпція) - способу супроводу відеоряду, відмінного від субтитрів або аудіокниги. Складність роботи полягала в тому, що артистці довелося так вибудувати текст, щоб його могли зрозуміти навіть ті діти, які ніколи нічого не бачили, і могли б зрозуміти, про що йде мова. Але, як показав експеримент, діти різного віку поставилися до нього з однаковим захопленням. Роботу вирішили продовжити, допомагати творчому колективу (у нього також входять аспірат Львівської політехніки Андрій Демчук та звукорежисер Євген Шманенко) буде студія «Укранімафільм». Цікаво, що це третя реінкарнація казки «Сонячний коровай». Перший мультфільм був знятий в 1951 році, а другий - в 1981 на кіностудії «Київнаукфільм».  
 
Аніматори, як великі діти, дуже люблять новинки! 3D-анімація стала для них метою, бажанням показати українську картинку «з усіх сторін». У 2012 році почалися зйомки першого державного тривимірного анімаційного проекту, який носить назву «Хто боїться дядечка Бабая». Над ним працює гранд національної мультиплікації Давид Черкаський. Мультфільм-казка покаже в нових фарбах найстрашнішого монстра української дитини Бабая, міфічну птицю Алконоста, героїв казок Курку Рябу, Відьму, Чорта, Козу-Дерезу та інших персонажів. Автор «Пригод капітана Врунгеля» планує зняти його продовження - також у 3D.  
 
 
 
На звання першого недержавного національного 3D-мультфільму претендує мультсеріал «Буба». Оригінальний герой (забавний пухнастий інопланетянин, який бажає пізнати новий світ - Землю, а від того потрапляє в комічні ситуації через нерозуміння місцевих звичаїв) вже здобув низку шанувальників. «Буба» - перший український мультфільм, який опинився на сайті Kickstarter (всесвітньовідомий сайт, що займається збором пожертв для реалізації виробничих, творчих і наукових проектів). Третім за звання «першого» бореться «Микита Кожум'яка» - повнометражна казка про пригоди сина відомого богатиря.  
 
Серйозним досягненням в сучасній анімації України стало визнання мультсеріалу «Народна мудрість» - перше місце у номінації «Кращий мультиплікаційний короткометражний фільм» на Універсальному полікультурному фестивалі кіно в Лос-Анджелесі в 2013 році. Режисерами виступили Степан Коваль та Володимир Задорожний. Серця глядачів завоювало те, як за допомогою приказок і прислів'їв впродовж 50 серій зображується український побут.  
 
Якщо в період з 1991 по 2000 рік мультфільми практично не знімалися, то з 2000 року почав відчуватися підйом вітчизняної мультиплікації. Підростаючі українці змогли познайомитися з такими стрічками, як «Йшов трамвай № 9» (2002 рік - ряд нагород на міжнародних фестивалях в Німеччині, Польщі та ряді інших країн, в т.ч. в Японії), Next (у 2003 році визнаний кращим мультиком в Австрії, Польщі та Латвії). У 2005 році кращими на Міжнародних фестивалях у різних номінаціях були визнані відразу три мультфільму - «Блукаючи поміж», «Засинає сніг дороги» і «П'єса для трьох акторів».