Проблема національної самоідентифікації в українському образотворчому мистецтві ХVІІІ – поч. ХХ століть

 

МIНIСТЕРСТВО ОСВІТИ I НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКIВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМIЯ ДИЗАЙНУ I МИСТЕЦТВ

Кафедра українознавства

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисциплiни “ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

на тему:

«Проблема національної самоідентифікації в українському

образотворчому мистецтві  ХVІІІ – поч. ХХ століть»

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка Маренич Анна

3 курс

Факультет Дизайн

Спецiалiзацiя Графiчний дизайн

Перевiрила

Мархайчук Н. В.

 

 

Харкiв-2012

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Художня культура першої половини ХХ ст..

- історія українського авангарду

- авнгардні стилі та напрямки

     2.  Український мистецький авангард та його доля

           - проблема національної самоідентифікації митців

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Починаючи вивчення даної  теми, я відразу хочу зазначити, що мені особисто, з моєї точки зору, важко судити або критикувати певні процеси, які відбуваються в образотворчому мистецтві. Я можу читати, вивчати, спостерігати за культурним життям країни, аналізувати це, висловлювати тільки суб'єктивні думки, але не можу і не маю права давати якісь певні оцінки та коментарі.

Так, складні процеси відбуваються на даний момент і відбувалися  в мистецтві. Деякі стереотипи ламаються, оцінювані раніше стилі не витримують критики, митці шукають все нові й нові образи, стилі та засоби вираження.

Я вважаю, що це нормально, коли відбувається переоцінка цінностей, заперечення та конфлікти в мистецтві. Це напряму відображає політичні події в країні, наприклад, виникнення авангарду на пострадянському просторі зв'язане зі зламом епох 19 та 20 століть – тому і виникає стільки нових стилів, різнобарвних, різноманітних, не схожих одних на інших. Звичайно ж таке мистецтво несе у суспільство як нові естетичні зміни, так і проблеми, спори та незгоди.

Тож, розглянемо цю чудову ретроспективу  авангарду на території України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Художня культура першої половини ХХ ст..

-  історія українського авангарду

В основі заснування українського авангарду лежить досвід вітчизняних  майстрів перейнятий від німецьких, французьких, італійських.

Взагалі, термін "український авангард" ввів паризький мистецтвознавець Андрій Наков для виставки Tatlin's Dream, яку було організовано в Лондоні у 1972 році. Тоді Захід вперше побачив роботи світового рівня невідомих авангардистів України -- Василя Єрмилова та Олександра Богомазова. І це примусило згадати відомих майстрів, за походженням, вихованням та національними традиціями пов'язаних із Києвом, Харковом, Львовом, Одесою: К. Малевича, Д. Бурлюка, О. Екстєр, В. Татліна, А. Петрицького, О. Хвостова-Хвостенко, О. Тишле-ра, і. Рабиновича, П. Челищева.

Наприкінці 1917 року розпочався бурхливий сплеск творчих сил в усіх галузях мистецтва: архітектурі, графіці, малярстві, літературі, театрі. 

Зіткнення українських митців із зразками європейських рухів спонукали  їх замислитись над своїми уявленнями про мистецтво взагалі – бути йому чи не бути. 

Художнє життя в Києві, Харкові, Одесі, Львові, звісно, поступалось  північним столицям, де народились такі "фундаментальні" авангардистські  течії, як неопримітивізм, супрематизм, конструктивізм. Однак Україна відіграла значну роль у формуванні авангарду.

Протягом бурхливих років  становлення і розвитку українського авангарду великою мірою виявили  себе К. Малевич, М. Бойчук, М. Синякова та багато інших. Е. Прибильська і Н. Давидова організували ще два центри авангардного мистецтва: села Вербівка (Київщина) та Скопці (Полтавщина). Тут за ескізами супрематистів у 1915 році сільські майстри робили вишиванки та килими.

 

- авнгардні стилі та напрямки

В образотворчому мистецтві, авангардизм визначається такими поняттями:

• Абстрактний експресіонізм
• Абстракціонізм
• Баухауз
• Дадаїзм
• Конструктивізм
• Кубізм
• Лучизм
• Фовізм
• Примітивізм
• Супрематизм
• Футуризм
• Експресіонізм
• Систематизм

Авангардизм (франц. avant-gardisme, від avant-garde - передовий загін ) - умовний термін, на означення загальних новаторських напрямів у художній культурі 20 ст., для яких характерні прагнення докорінно оновити художню практику, пошук нових, незвичних засобів вираження форми і змісту творів. Особливістю авангарду є не тільки прагнення до розриву з художньою традицією минулого, її образною системою та виражальними засобами, але й активний, революціонізуючий суспільство протест, який потребує переоцінки духовних цінностей та нового сприйняття і бачення світу.

 

Як висновок я можу зазначити, що духовні засади авангардистів у художній практиці часто поєднуються з соціальним протестом проти існуючих вад дійсності, її вже установлених цінностей, клішованої масової культури та культу «академічної краси».

 

     2.  Український мистецький авангард та його доля

           - проблема національної самоідентифікації митців

Мистецтво авангарду зруйнувало традиційні засади художньої творчості. Якщо стиль модерн був викликаний неприйняттям індустріалізації та урбанізації, то авангард пов'язаний з цими процесами  органічно -- він є прямим породженням  нових ритмів життя, прискорених  темпів змін, величезних, емоційних  та психологічних перевантажень -- і  загалом світу, в якому панують  катаклізми, а людина втрачає звичну точку опори.

Авангардизм у живопису -- це різні напрями, які виступали  щоразу з позицій відкриття нових ідей. Однак у всіх авангардних течій є спільне, що дає підстави єднати їх в одну художню епоху.

Передусім, це принципова установка  на новаторство, яке не просто заперечує  попередні стилі -- воно їх повністю ігнорує...

По-друге, художники-авангардисти свідомо відмовляються від буквалізму-- від зображення предметного світу  таким, яким його бачить око художника. І кожна нова авангардна течія  відкриває свій спосіб проникнення  у сутність речей та явищ. Тому важливою рисою авангарду є його аналітичність.

Авангардне мистецтво -- і  це теж його особливість -- несе в  собі специфіку світовідчуття людини XX столітті. Художники увібрали в себе шалений темперамент своєї доби, відчуття історичного зсуву, всесвітності змін, де відбувається зрушення всіх традиційних координат життя. Невипадково одним з найпоширеніших сюжетів авангардного живопису 10--20-х років стала "Композиція", де зсунуті з місця всі форми, де розколоті слова, де площини наче плавають чи насуваються одна на одну у неспокійному, вібруючому середовищі. Ці картини відбивають всю збентеженість, все сум'яття і невпорядкованість свого часу. І вони ж виявляють пристрасні пошуки нової точки опори для людини у розбурханому й нестабільному світі.

Український авангард спіткала трагічна доля. Були розстріляні бойчукісти, знищені їх картини, страчені скульптури Архипенка як "формалістично-емігрантські". Загрозу розстрілу і багаторічного цькування зазнав А. Петрицький, вигнали зі Спілки художників Єрмилова і Синякову. Знищенню підлягали полотна В. Пальмова та О. Богомазова (на щастя, присуд виконати не встигли). Був відвертий грабіж творів, затаврованих гітлерівцями як "культурбільшовизмус". А у мирні роки вдавалися до найм'якшого інквізиторського покарання -- "бити карбованцем": що для багатьох прихильників авангардного живопису означало жити на горищах упроголодь.

Щодо національної самоіндетифікації митців того часу, то незважаючи на нелегку і складну долю українських авангардистів, вони все ж таки достойно відстоювали право на існування. Вони знали, що і для чого творили, вони гідно бачили себе у тогочасному сплеску мистецтва.

На мою думку ми спостерігаємо  не що інше як національне духовне відродження українського мистецтва. Можливо не таке інтенсивне, але все ж таки впевнене.

Основними проблемами національної самоідентифікації в мистецтві може бути, на мій погляд, сприяння створенню творів мистецтва, культури і літератури, спрямованих на формування в людині особистісного початку, відчуття громадянського обов'язку, патріотичних поривань, високих ідеалів. Щоб художник знав, що він потрібен суспільству. Ще це може бути забезпечення свободи творчості митцям, вільного доступу до культурних надбань нашої нації. Також важливою частиною є державна підтримка українських майстрів, інвестиції в культурне життя та зменшення ринкової складової в мистецтві. Мистецтво не має розглядатися тільки як предмет купівлі та продажу або товар.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Таким чином, протягом ХХ ст. українська культура розвивалася в  складних умовах, мала здебільшого  суперечливий характер. Проте вона засвідчила свою міцність. Творчі сили народу не вичерпалися, і сьогодні ми є свідками обнадійливих процесів. Сьогодні українська культура - це безперервний рух національних культурних цінностей. Він відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями і супроводжується духовним піднесенням або ж духовним зламом, що у своїй суперечності і свідчить про повнокровність життя нації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Український авангард 1910—1930 рр. Київ. Мистецтво. 1996