Особливості культури трипільців

     Розвиток виробництва, істотні зрушення в різних галузях господарської діяльності, нагромадження виробничого та суспільного досвіду — все це знайшло відповідне відображення як в самому мисленні, так і в досить складних ідеологічних уявленнях ранньотрипільських племен, які визначалися безпосередніми потребами землеробсько-скотарського виробництва і спрямовувалися на забезпечення його успішного розвитку. Вирішальною умовою розвитку землеробсько-скотарського виробництва була, звичайно, врожайність, родючість землі. Саме тому ідея родючості Набуває домінантного значення в ідеологічних уявленнях стародавніх землеробів. З культом родючості пов'язана ціла система релігійно-магічних обрядів трипільських племен. Саме культові родючості зобов'язана своїм виникненням і високим художнім розвитком оригінальна антропоморфна та зооморфна пластика.

     Одне з центральних місць в ідеологічних уявленнях, а відповідно і в антропоморфній глиняній пластиці, займала богиня родючості — Велика Матір всього сущого, значна кількість схематичних скульптурних зображень якої лишиласяна кожному ранньотрипільському поселенні. Про специфічно землеробський характер антропоморфних зображень богині родючості свідчать спеціальні домішки борошна та зерен злаків до глини, з якої їх виліплено, що мало магічне значення. З виготовленням та магічним ви­користанням зображень богині родючості пов'язані релігійні обряди, ви- конувані під час зимово-весняних свят трипільських землеробів. З цим обрядом були також пов'язані глиняні чоловічі фігурки.

     Ідею плодючості у скотарстві втілюють глиняні скульптурні зображення свійських тварин, переважно бика, свині, собаки, а також птахів. З цією ж ідеєю був тісно пов'язаний обряд культових поховань людей у житлах, звичайно під їх долівкою. Він підпорядковувався ідеї збереження сім'ї, продовження роду тощо. Культом родючості пояснюються релігійно-магічні обряди поховань в межах житла черепів свійських тварин: бика (або його рогів), собаки, свині.

     Складна система господарства ранньотрипільських племен зумовила і відповідну соціальну організацію, яка базувалася, мабуть, на патріархально-родових відносинах. У кожному трипільському поселенні жили члени одного роду, поділеного на великі патріархальні сім'ї, які в свою чергу складалися з окремих парних сімей. На чолі роду стояв старійшина, який керував усім господарським та суспільним життям родової общини. Кожне плем'я мало свою територію, що становила племінну власність і поділялася між окремими родовими поселеннями. Мова кожного племені була діалектом загальної міжплемінної мови. Окремі племена відрізнялися від інших споріднених трипільських племен не тільки своїм діалектом, а й певними етнографічними особливостями культури. На сучасній території України, у Подністров'ї та на Південному Бузі, в ранньотрипільський час проживало кілька таких племінних груп.

     Середньотрипільські племена

     Середній період енеоліту був періодом дальших помітних зрушень у господарському та суспільному житті трипільських племен, дальшого збільшення чисельності населення. Відносна перенаселеність змушувала трипільські племена освоювати сусідні землі. Трипільські племена Середнього Подністров'я розселювалися на північний захід у Верхнє Подністров'я. Трипільські племена Побужжя просунулися далі вгору Південним Бугом і на північний схід, вздовж течії Росі, досягнувши Середнього Дніпра і витіснивши звідти племена Дніпро-донецької культури. Внаслідок збільшення трипільського населення і його розселення в середній період енеоліту на нові землі на широких просторах між Прутом і Дніпром уже проживало кільканадцять трипільських племен, кожне з яких характеризується відповідними етнографічними особливостями матеріальної культури.

     У цей час помітно збільшилися розміри трипільських поселень, житлових та господарських споруд. В окремих поселеннях, як, наприклад, у Володимирівні на Південному Бузі, налічувалося вже понад двісті будівель, а кількість жителів сягала двох тисяч.

     У трипільських племен Побужжя та Подніпров'я простежується певна закономірність у розташуванні поселень: їх будували переважно на зручних для оборони місцях. Поряд з великими (багатосімейними) житлами будувалися малі (односімейні). В кожному приміщенні, де проживала окрема сім'я, були піч, відповідний господарський та побутовий інвентар. Крім того, в окремих камерах з випаленої глини споруджувалися жертовники, які розписувалися різноманітними фарбами. У цьому, зокрема, проявлялася одна з характерних особливостей культури середньотрипіль-ських племен Побужжя.

     Сталися зміни і в асортименті знарядь праці, зросло виробництво зброї (вістер до стріл та списів), що було зумовлено зростаючими господарськими та суспільними потребами.

     Спорудження численних довгочасних жител, основним будівельним матеріалом для яких, крім глини, служило також дерево, вимагало дальшого вдосконалення і виготовлення продуктивніших деревообробних інструментів. У зв'язку з цим збільшилося виготовлення сокир і тесел з твердих порід каменю та кременю. Про зростання попиту на крем'яні сокири свідчить налагодження їх масового виробництва в спеціальних кременярських майстернях. Для господарських та побутових потреб трипільці широко використовували такі породи дерева, як дуб, ясень, граб, клен, в'яз та верба.

     Незважаючи на те, що в господарство та побут трипільських племен дедалі ширше входили вироби з міді, кременеобробне виробництво продовжувало залишатися провідною галуззю у виготовленні основних знарядь праці, зброї та предметів побуту. Збільшувався асортимент крем'янихвиробів, удосконалювалася технологія кременеобробного виробництва, а разом з ним зростало і значення спеціалізованих кременеобробних майстерень. Кременедобувне та кременеобробне виробництво Подністров'я своєю різноманітною продукцією забезпечувало потреби не тільки трипільських племен Подністров'я, а й населення інших районів, зокрема Подніпров'я, де не було родовищ кременю доброї якості.

     Вищого рівня досягло в середньоенеолітичний період керамічне виробництво трипільців. Саме в цей час набуло розвитку виготовлення самобутньої трипільської розписної кераміки. Якщо в ранньотрипільський час кольоровий розпис посуду застосовувався лише зрідка, то в середньотри-пільський період великого поширення набув багатобарвний орнамент, створюваний за допомогою білої, жовтої, червоної і чорної фарб. Трипільські племена не тільки досконало володіли складною технологією кольорової орнаментації посуду, а й були справжніми митцями орнаментальних композицій та сюжетів.

     Особливою винахідливістю в цьому відношенні відзначалися трипільські племена Подністров'я. Кожне з них створило своєрідний стиль розпису побутового посуду. Висока мистецька майстерність трипільського керамічного розпису була зумовлена, крім усього іншого, його магічним змістом і символічним значенням окремих орнаментальних сюжетів та композицій. Не випадково в чисто орнаментальні схеми вписуються досить реалістичні зображення різних тварин, рослин, а також людини. Про безпосереднє ритуально-магічне призначення трипільської кераміки свідчать культові зображення жіночих постатей з чашами на колінах, які, безперечно, пов'язані з різними обрядами «чаклування». Насиченість прикладного мистецтва релігійно-магічним змістом є характерною рисою ідеологічних уявлень, світогляду первісних землеробів.

     Провідними напрямами господарської діяльності, в основі якої лежали колективні форми обробітку землі та общинне утримання худоби, як і раніше, лишалися ральне землеробство та приселищне скотарство. Питома вага мисливства та рибальства в економіці трипільців у порівнянні з ранньотрипільським періодом помітно зменшилася. Дальшого розвитку набули різні види домашнього общинного ремесла.

     Зі збільшенням чисельності трипільського населення, виділенням нових племінних груп і розширенням території, з одного боку, та зростанням внутріобщинного й міжобщинного поділу праці та обміну — з другого, господарсько-суспільна структура трипільських племен ускладнюється.

Глиняний посуд з трипільського поселення поблизу с. Володимирівни Кіровоград.

    Найвіддаленіші трипільські племена не могли підтримувати безпосередніх контактів між собою в усіх галузях господарського та суспільного життя. У середньотрипільський час почали виникати міжплемінні об'єднання ряду племен певного району. Крім етнографічних особливостей матеріальної культури окремих трипільських племен, уже простежуються деякі особливості культури групи племен окремих районів. Зокрема, для трипільських племен Подністров'я було характерним масове виробництво глиняного розписного посуду, а для трипільських племен Подніпров'я — майже повна його відсутність. У середньо-трипільський час міжплемінних об'єднань було щонайменше три: в Подніпров'ї, Побужжі та Подністров'ї.

     Вони складалися з окремих племен, кожне з яких мало свої особливості матеріальної духовної культури. Своєрідність матеріальної і духовної культури окремих трипільських міжплемінних об'єднань зумовлювалася відмінностями та особливостями їх культурно-історичного середовища. Так, подніпровські племена, крім тісних зв'язків з сусідніми спорідненими трипільськими племенами Побужжя, підтримували безпосередні контакти з сусідами на півночі — племенами Дніпро-донецької культури. В свою чергу трипільські племена Подніпров'я та Побужжя вступали часом у мирні, а часом у ворожі стосунки з войовничими середньостогівськими племенами Лівобережжя. Ці нові для трипільських, особливо подніпровських, племен контакти та взаємовпливи не могли не позначитися на характері їх культури, яка увібрала у себе ряд чужих, не характерних для неї рис. Серед-ньотрипільські племена Подністров'я, які жили майже виключно в оточенні споріднених, спільних за походженням трипільських племен, мали сприятливі умови для розвитку своєї самобутньої яскравої культури; саме тому вони найдовше зберігали й розвивали далі її традиційні елементи.

     Пізньотрипільскі племена

     На початку пізнього періоду енеоліту пізньотрипільські племена продовжували розвивати традиційні форми господарства та культури, характерні для попереднього часу. Зростала кількість трипільського населення, а також розміри їх поселень. Зокрема, у Побужжі виявлено пізньотрипільські поселення поблизу сіл Доброводів, Тальянок, Майданецького, Небелівки; загальна площа кожного з них досягала 400 га. Кількість житлових споруд на кожному поселенні становила 2—4 тис. Проте зростання розмірів поселень не врятувало трипільські племена від відносного перенаселення. Тому продовжувалася сегментація трипільських племен, які змушені були освоювати нові землі.

     Нові трипільські поселення виникали на території Східної Волині, в північних районах Середнього Подніпров'я, на Поліському Лівобережжі. Частина трипільських племен Середнього Подністров'я освоїла степи Північно-Західного Причорномор'я. Виникали нові племінні групи, що ускладнювало міжплемінну організацію пізньотрипільських племен, які на той час являли собою одне з найбільших енеолітичних об'єднань у Східній Європі. Духовна й матеріальна культура кожної з племінних груп цього об'єднання мала свої особливості. Найбільш виразно ці особливості культури та побуту виявились у периферійних пізньотрипільських племен, зокрема у племен Степового Півдня (усатівські племена), Волині (городські племена), Київщини (софіївські племена). Крім згаданих, кілька груп племен відомо у Верхньому та Середньому Подністров'ї, середній та верхній течіях Південного Бугу.

     Історія пізньотрипільських племен Верхнього Подністров'я вивчена в результаті дослідження пам'яток кошиловецького та касперівського ипів, які відображають окремі фази їх історичного розвитку. Пізньотрипільські племена Верхнього Подністров'я найдовше зберігали характерні риси трипільської культури попереднього періоду.

     Поселення кошиловецького типу розташовувались у різних топографічних умовах: на низьких берегах рік, на плато корінного берега Дністра та його приток. Це були поселення з рядовим розміщенням типових трипільських наземних жител, переважно однокамерних, поява яких пояснюється виділенням у межах патріархальних родових колективів окремих сімей в самостійні господарські осередки. Крім жител та господарських ям, на поселеннях виявлено виробничі споруди: керамічні горна для випа­лювання посуду та печі для випалювання глиняних вальків — основного матеріалу, який використовувався при будівництві жител.

     Незмінним залишався землеробсько-скотарський напрям господарства. Дальшого розвитку набували традиційні форми домашнього та общинного ремесла. Одне з чільних місць посідало керамічне виробництво: виготовлявся глиняний посуд побутового та господарського призначення.    Переважну частину керамічної продукції становив розписний трипільський посуд. У зв'язку з розвитком нової галузі ремесла — ткацтва — почалося виготовлення у значній кількості глиняних пряселець, веретен та різноманітних за розмірами й формою глиняних важків для ткацьких верстатів. Основною сировиною, з якої виготовлялися знаряддя праці, зброя та предмети побуту, залишалися камінь, кремінь, кістка і ріг.

     Про ускладнення ідеологічних уявлень трипільських племен та дальшу диференціацію у них культу родючості свідчать численні знахідки глиняної антропоморфної та зооморфної пластики, а також оригінальні амулети полімастичного характеру.

     Трипільські племена Верхнього Подністров'я, які перебували у звичних умовах життя, в оточенні лише споріднених трипільських племен і які не мали безпосередніх контактів з чужинцями трипільської периферії, зберегли в найбільш чистій формі традиції господарства, культури, побуту та ідеологічні уявлення своїх предків. З часом, коли сталися зміни у зовнішньому оточенні трипільських племен, вони також зазнали загаль­ного культурного нівелювання.

     Інакше склалася історична доля сусідніх трипільських племен Середнього Подністров'я. В середині III тисячоліття до н. е. частина їх змушена була залишити свої землі і переселитися в степові райони Північного Причорномор'я. Незвичні для трипільців умови Степового Півдня виявилися малопридатними для землеробства, яке базувалося на примітивній ральній техніці. У той же час у причорноморських степах були сприятливі умови для розвитку скотарства, яке й стало провідною галуззю господарської діяльності усатівської (від с. Усатового під Одесою, де вперше виявлено і досліджено пам'ятки цього типу) групи племен.