Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет імені  Г.С. Сковороди

 

Кафедра українознавства

 

 

 

 

 

Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат викона студент  курсу 

. групи

 

факультету 

 

 

 

 

Харків — 2014

 

 

Зміст

1. Вступ.....................................................................................................................3

2. Розділ 1. Етнографічні райони Прикарпаття.....................................................4

3. Висновки...............................................................................................................6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

    Музей народної архітектури і побуту Прикарпаття засновано 1981 року. Музей просто неба у 1994 році стає структурним підрозділом Національного заповідника «Давній Галич». Він знаходиться на території давнього городища, на першій лінії оборонних валів, навпроти урочища Прокаліїв сад. Цей острівок народної архітектури знайомить відвідувачів з архітектурою і побутом жителів Прикарпаття кін. ХVІІ – поч. ХХ ст. Будівлі, що знаходься на території музею, свідчать про самобутність українського народного зодчества і водночас про його нерозривні зв’язки з традиціями будівельної культури слов’янських народів. На площі 6,9 га розміщуються «мікросела» чотирьох етнографічних районів Прикарпаття: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Кожна з цих зон уміло розпланована в мікрорельєфі місцевості, опоряжена малими архітектурними формами. В інтер’єрах пам’яток чимало етнографічних реліквій – предметів життя і побуту наших предків. Будівлі, що розташовані на території музею, свідчать про самобутність українського народного зодчества і водночас про його нерозривні зв'язки з традиціями будівельної культури слов'янських народів. Невелика експозиційна площа зумовила ряд відмінностей цього музею від аналогічних йому. Зокрема, чимало архітектурних експонатів подаються не у вигляді садиб – житлово-виробничих ансамблів сільської забудови минулих часів, а як поодинокі, типові зразки житлових, господарських та виробничих споруд. Нині в музеї встановлено 11 архітектурних пам’яток, що представляють різні типи житлового та господарського будівництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

Етнографічні  райони Прикарпаття 

 

    Регіон "Покуття" відображений традиційною покутською садибою кін. ХVІІ - поч. ХХ ст.. Покуття - давня назва одного з історичних географічних регіонів України. На Івано-Франківщині до нього входять Городенківський, Тлумацький, частина Коломийського та Снятинського районів. На території музею експонується хата перевезена зі с. Торговиці Городенківського району. Це типове житло покутян кінця XIX - початку XX ст. Воно трикамерне: хата - сіни - комора. Конструкція стін стовпова. Між стовпами закладені вальки з глини та соломи. Стіни ззовні і всередині обмазані глиною і побілені. Дах будівлі - чотирисхилий, на кроквах, покритий солом'яними житніми сніпками. Хата напівкурна. Інтер'єр цього старого покутського житла продуманий до дрібниць, кожен предмет має своє місце і призначення. Піч займала близько чверті хати з північного боку від дверей. Біля неї ліжко (постіль). Постіль застелена соломою і покрита білою веретою, на якій спали. Поверх неї стелили другу верету, якою накривались. На ліжко клали подушки. Над постіллю під стелею прикріплена дерев'яна жердка, на якій висить верхній одяг і верети. На чільній стіні - ікони, прикрашені вишитими рушниками. Вздовж стіни від постелі до покуті стоїть лава, посередині хати – стіл - скриня. З іншого боку стола стоїть невелика лава (ослін). За стіл сідали почесні гості, а на свята збиралася вся родина. Вздовж південного боку хати стоїть нерухома довга лава, на якій спали члени сім'ї. Завершує інтер'єр мисник біля дверей, який складається з поличок для посуду. На ньому виставлений найкращий посуд, що прикрашає житло.

 
    З етнографічної Гуцульщини в музей перенесено дві хати-гражди зі с.Устеріки Верховинського району кін. ХІХ ст., а також типову гуцульську хату 40-их років XX століття, яку перевезли з смт Ворохти Надвірнянського району. Це трикамерне житло - хата-хата-комора. У ворохтянській хаті знаходиться діючий ткацький верстат, на якому виготовляли килими та гуцульський одяг.  
    Гуцульська хата-гражда - це замкнута забудова з хатою, коморою, притулами, що були характерними для житлового будівництва того періоду. Вона дає можливість виявити низку традиційних прийомів зведення житла на Гуцульщині. Головна споруда двору - хата, яка складається з двох приміщень, розділених сіньми-"хоромами". Основний будівельний матеріал - дерево. Дах будівлі покритий драницею. 

 
        Бойківщину демонструє традиційна хата 1878 р. (про це свідчить дата на сволоку), з с. Поляниці Долинського району. Це трикамерна курна хата. Конструкція стін зрубна. Дах чотирисхилий, на кроквах.У ній виставлені куделі, прялки. В одній із кімнат оформлено експозицію однокласної школи-"дяківки". Тут також заходяться найчисленніші збірки народних тканин, вишивок та одягу. 

 
    Опілля представлене садибою з хатою ткача середини ХІХ ст. та господарською спорудою - стодолою кін. ХІХ ст., перевезеними зі с. Викторів Галицького району. Хата заможного селянина. Тут знаходиться колекція вишивки із сіл Pогатинського та Галицького районів. Це жіночі та чоловічі сорочки, обруси, простирадла, пішви, а також народний одяг - чоловічий і жіночий, повсякденний і святковий. У господарській споруді - стодолі виставлені засоби транспорту та знаряддя праці.  
    У цьому регіоні також знаходиться дерев'яна церква поч. ХХ ст. з с. Поплавники та виробнича споруда - кузня кін. ХІХ ст. з с.Тенетники Галицького району. А ще тут знаходиться дуже велика колекція опільської вишивки - жіночі й чоловічі сорочки, обруси, простирадла, пішви, народний одяг. 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 
   Будинки у Музеї народної архітектури і побуту Прикарпаття всі оригінальні, представлені як зразки житла Прикарпатців. На площі музею їх встановлено у відповідному тематичному контексті. Виняток становлять хіба що окремі експонати - малі архітектурні форми, які в селах дуже швидко руйнуються, бо як правило їх будували з менш якісних матеріалів. Експонати до інтер'єрів будинків також зібрані відповідно до специфіки регіонів.  
Найближчим часом на території музею планується будівництво водяного млина, гуцульської церкви, фулюшні, заїжджого двору, в'їзної вежі тощо.

    Будинки всі оригінальні, представлені як зразки житла прикарпатців. Їх перевезено на територію музею та встановлено у відповідному тематичному контексті. Виняток становлять тільки окремі експонати – малі архітектурні форми, які в селах швидко руйнуються, бо, як правило, їх будують з менш якісних матеріалів. Одним з найбільш показових елементів матеріальної культури є народне будівництво, зокрема житлове, що тісно пов’язане з формою сім’ї і побуту. 
     Хати ХІХ - початку ХХ ст. вже є пам’ятками історії та культури, що характеризують минуле краю, місцеві будівельні традиції, їх самобутність. За зразками старовинних будівель можна простежити етапи розвитку українського народного зодчества, його зв’язки з традиціями культур інших народів. 
     Традиційне сільське будівництво відзначається значною поліваріантністю як у плануванні житла, застосуванні різноманітних будівельних матеріалів, технік, так і в специфіці господарського комплексу, формуванні двору, поселень. В Музеї представлено хати, будовані у каркасно-дильованій, каркасно-валькованій техніках та у зруб. Експонати для інтер’єру будинків також зібрані відповідно до специфіки регіону. 
     Музей дозволяє всім відвідувачам, незважаючи на вік, пережити конкретну еру минулого. На основі детального наукового дослідження представлено звичайний день з життя прикарпатців. Відвідувач має нагоду «пережити» фрагмент минулого та особисто глибше ознайомитись з усім, що його цікавить. 
     Музей популяризує зібрані в ньому пам’ятки шляхом організації виставок, видання буклетів, статей, проведенням екскурсій, уроків народознавства, консультацій, відеозйомок звичаїв та обрядів. сучасність. 
   Цінність музеїв просто неба незаперечна. Вони збільшують кількість пам’яток, які необхідно зберегти, образно показують історію, збагачують культурне життя, виховують у молоді повагу до традицій народу, до живих ще цінностей рідного краю.