Моя маленькая Родина

Вступ

Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Отут живуть люди, яких я люблю. Отут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в неї ідуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде. Це все стосується і моєї маленької Батьківщини, мого рідного селища Лосинівка, що знаходиться на теренах Ніжинського району.

 

Історія

Селище Лосинівка згадується в першій половині XVII століття. Раніше тут був степ. З півночі проходила річка Ірод, з'єднуючись з Удаєм та Остром. На цих землях ченці заснували слободу під назвою «Лосині Голови», яка була на місці сучасного молокозаводу.

Зимова Лосинівка

Вигідні і родючі для розвитку сільського господарства землі приваблювали феодальних власників. З другої половини XVII століття ця місцевість стала належати Києво-Печерській лаврі. Як свідчить А. Лазаревський, селище Лосинівка при озерах, з яких витікає річка Дівиця, відоме з 1627 року.

Будинок культури в смт. Лосинівці

Збереглися й інші джерела, в яких згадується, що Лосинівка відома з 1627 року. Згадується також, що від 1627 року землі в урочищі Лосині Голови, по велінню польського короля Владислава були передані власникові Чернігівського воєводства Миколі Малаховському, який згодом ці землі продав панові Чижову, а той продав ці землі панові Вишневському, скарбничому пана Угорницького. Після смерті Угорницького його вдова Катерина Угорницька у 1687 році заснувала Омбиський монастир у селі Омбиш, а ще раніше у 1649 році вона приєднала також частину Лосинівських земель. Ці землі лежали при озерах у верхів'ї річки Дівиці, близько від села Данини. Вдовжину землі простягались у напрямку села Талалаївки, через могилу, що називається Луста. На південь землі Лосинівки лежали аж до села Сальне. В період національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького вибухнуло повстання селян в селі Омбиш проти Катерини Угодницької, і вона змушена була тимчасово втекти до Києво-Печерської Лаври. У 1649р. лосинівські землі повністю перейшли у відання Угорницької.

 

Новий корпус школи

В процесі слідства, проведеного у 1717 році генеральним суддею Чернишем про спірний лосинівський степ вміщено такий документ: «Я, Катерина Угорницька, дружина скарбника чернігівського, маючи маєтності свої, названі Омбиш і Лосинівка, що лежать в Чернігівському воєводстві в тракті Ніжинському з усіма угіддями, з грантами і всіма повинностями, з інвентарем, дарую навічно Києво-Печерській Лаврі.» З документа видно, за такі послуги Угорницьку було поховано на подвір'ї Києво-Печерської Лаври. У другій половині XVII ст.. і в. першій половині XVIII ст. Лосинівка поступово розросталася. В цей час розвивався чумацький промисел в Україні, а тому сусіди Лосинівки — жителі міста Ніжина і містечка Носівки їздили в Коломию, а також у Крим по сіль. Жителі Лосинівки теж користувалися нагодою діставати сіль від своїх сусідів. Сіль коломийці продавали за значно вищу ціну, ніж вона їм коштувала.

Пам'ятник воїнам-афганцям

У 1736 році в Лосинівці нараховувалось уже 110 дворів, з яких 103 були «убогими», тобто такими, що мали лише одні городи. Годувались «убого», працювали на багачів. У 1781 році кількість дворів у Лосинівці уже зросла до 225, а в січні 1796 р. в Лосинівці уже нараховувалось 875 селянських душ. Приблизно до 80-х рр.. XVIII століття за царювання Катерини ІІ, землі навколо Лосинівки належали Києво-Печерській Лаврі, а потім були передані Ніжинській повітовій управі. На початку XIX століття частина лосинівських земель біля хутора Погребець знаходилась у руках Івана Юрковського, який жив у Ніжині. Другим власником лосинівських земель був ніжинський поштовий обозний Данило Тарасович, який також володів землями біля хутора Погребець, або як його пізніше стали називати Тарасів хутір.

Пам'ятник невідомому солдату

Ці два землевласники до 1834 року щорічно таємно прирізали собі селянські землі. Тому селяни писали скарги Чернігівському, Полтавському. Харківському генерал-губернаторам, а також в ніжинську повітову управу. Хоч на території Лосинівки поміщицьких маєтків не було, але селянство терпіло різний іншої форми гніт. Не ліквідувала феодальних відносин і земельна реформа 1861 року, вона тільки посилила розшарування селян.

         У 1866 році в Лосинівці нараховувалось 652 двори козачих і казенних селян. Бідняки становили більшість населення. Основним заняттям людей було сільське господарство, розвивались ремесла, зростала роль торгівлі, зокрема двічі на рік проводились ярмарки. Протягом 45 років, аж до Першої світової війни значних змін в економічному і культурному житті селища Лосинівки майже не відбулося. Відомо тільки, що в 1867 році була збудована церква Іоанна Богослова, яка була у віданні Омбиського монастиря. Не було культурно-освітніх і медичних закладів. Початкові земські школи організовувалися в 1872.р, 1896 р., 1904 р., 1917.

Пам'ятник чорнобильцям

Станом на кінець XIX століття, тобто в 1880 році в Лосинівці нараховувалось орної землі 5921,5 десятин, яка була розподілена між державними селянами на сімнадцяти відрубних ділянках, де до кінця XIX століття утримувався общинний переділ ділянок землі. У 1897 р. в Лосинівці уже нараховувалось 1202 двори з населенням 6554 чол., була одна земська школа і три ярмарки на рік. У квітні 1916 року в Лосинівці було відкрито поштове відділення. Під час Першої світової війни було мобілізовано найбільш працездатне населення і багато робочої худоби, внаслідок чого господарство занепало, значні площі землі залишились незасіяними. Після більшовицького перевороту 1917 року владу в Лосинівці захопили більшовики, її було відновлено в 1919 році. 29 квітня 1921 року загін махновців перебив підрозділ Ніжинської повітової міліції під селом Дорогінкою, потім вдерся в Безуглівку, звідти в Лосинівку.

У 1925 році Лосинівка отримала статус районного центру. Територія земель Лосинівки разом з хутором Погребець у 1925 році дорівнювала 78,8 кв. верст, або 7734 десятини землі. На той час в Лосинівці і Погребці нараховувалось 1704 двори з населенням 19671 чоловік. Промисловість була дрібна і здебільшого була в приватновласницьких руках. Про це свідчать така характеристика промисловості і культурно-освітніх закладів. Був один паровий млин, кілька вітряків, 10 кузень, 4 початкові школи, з них одна чотирирічна, і три трирічні, була також лікарня, сільське споживче товариство. Під час колективізації в 1930—1932 роках на території шести громад Лосинівки утворилося шість колгоспів, а саме: 1. «Боротьба» 2. «Зелена діброва» 3. «Перше травня» 4. «Вільний пролетар» 5. «Червоний шлях» 6. «Ленінський шлях» У 1930 р. було побудовано двоповерхове приміщення середньої школи на 280 учнівських місць, а вже в 1939 р. побудовано друге приміщення школи теж на 280 учнівських місць, а також будинок райкому партії, ветеринарна лікарня, баня, декілька житлових будинків. З 1934 року в Лосинівці вже існувала середня школа, яка в 1937 році зробила перший випуск десятого класу. Після початку Німецько-радянської війни в 1941 р. було евакуйовано частину жителів Лосинівки. Радянська армія змушена була відступити, а тому в вересні 1943 р. селище було окуповане. За період окупації було зруйновано колгоспи, МТС, пошкоджено приміщення школи, спалено три будинки, в тому числі приміщення залізничної станції, крім того припинила свою роботу лікарня. В Німеччину було вивезено 25 жителів села, знищено 24 чол. На території Чернігівщини діяло партизанське з'єднання «За батьківщину», в якому брали участь жителі Лосинівки, зокрема учителька Лосинівської середньої школи Феня Мотильва.

Звільнення Лосинівки відбулося 15 вересня 1943 р. (В оперативному зведенні Верховного головнокомандувача збройних сил СРСР від 17 вересня 1943 року говорилось, що на Київському напрямі радянські війська, продовжуючи розвивати наступ зайняли понад 130 населених пунктів, а тому числі районний центр Чернігівської області Лосинівку. Після вигнання німецько-фашистських загарбників було розпочато відбудову господарства, зокрема відновлено всі колгоспи селища, МТС, робота шкіл, лікарні. Будинку культури і інших установ Лосинівки. В 1958 році районний центр Лосинівка отримала статус селища міського типу. Протягом 60-80-х рр.. ХХ століття було побудовано і введено в експлуатацію цегельний завод, маслозавод, інкубаторна станція, Сільсьгосптехніка, філія Ніжинського райпобуткомбінату, хлібопекарня, крім того замість шести колгоспів, які існували до цього часу, було створено два колгоспи: «Ленінський шлях» та імені Фрунзе.

Розташоване за 30 км від райцентру та 6 км від однойменної залізничної станції. Населення понад 4 тис.чол. Згадується 1626 р. в документі про передачу королем Польщі Владиславом IV частини урочища Лосині Голови шляхтичеві Малаховському. З часом, в урочищі Лосині Голови ченці Києво-Печерської лаври заснували слободу з такою назвою. У XVIII ст., коли слобода стала дворянською власністю, вона отримала сучасну назву Лосинівка.

 

Свято-Троїцька церква в Лосинівці на Ніжинщині будувалася протягом 18 років і була освячена на свято П'ятидесятниці у 1888 році. Великий п'ятибаневий собор проіснував, на жаль,не більше п'ятдесяти років.

У 30-і роки минулого століття храм був закритий безбожною владою. Деякі ікони, а також дзвони були дбайливо збережені віруючими і згодом передані церкві, інші святині були розграбовані та знищені. Тривалий час у приміщенні церкви розміщувалися електростанція, склад і господарський магазин.

 

 

Сьогодення

Сучасна Лосинівка – це велике селище, в якому проживає близько 4 000 жителів, серед яких багато молоді. На території працює потужний маслосирзавод, цегельний завод та ковбасний цех. Є в нас 2 школи та навчально-виробничий комбінат та великий дитячий садок.

Видатні земляки

• Кудлай Алла Петрівна — естрадна українська співачка, народна артистка України.
• Руденко Михайло Іванович – член спілки письменників.
• Мороз Іван Фодорович – заслужений працівник сільського господарства.
• Зубок Андрій Павлович – заслужений працівник культури.
• Ілляшенко Василь Григорович – заслужений вчительУРСР.
• Верьовка Степан Гурович – заслужений лікар УРСР.
• Верьовка Марфа Іванівна – заслужена вчителькаУРСР.

Висновки

Я щаслива з того, що народилася і живу саме в Лосинівці. Я люблю її за безмежні, красиві, неосяжні простори. Вийди в поле — і ти залюбуєшся полями високого жита, яке стоїть неначе дві високі стіни. Увійди в нього — і тебе сховають його колоски. Тільки синє небо є твоїм дороговказом. Милує душу така краса. Здається йшов би вічність цією стежкою, аби вона не кінчалася. Моє серце, я впевнена, вміє любити свій рідний край, свою маленьку Батьківщину, бо особисто для мене вона є величезною цінністю. Цю цінність я бачу і в природі, і в будівлях, у спогадах і переказах, легендах і думках, казках, піснях і танцях, у традиціях, у звичаях і обрядах, у рідній мові. Все це необхідно оберігати, бо це твоя рідна земля, твоя Батьківщина.