Культурні концепти

Одиницями концептуальної картини світу вважають концепти, які визначають як «ідеальні сутності, що формуються у свідомості людини» або «оперативні змістові одиниці... усієї картини світу, відображені у людській психіці» (О. Кубрякова). Слово «концепт» та його аналоги «лінгвокультурема», «міфологема», «лого-епістема» почали активно вживати в лінгвістичній літературі з 90-х років XX ст.

У сучасній лінгвістиці виокремлюють два основних підходи до розуміння концепту: лінгвокогнітивний і лінгвокультурний, які не є взаємовиключними. Лінгвокогнітивний напрям сконцентрований на вивченні концептів як одиниць та засобів мейтального кодування і перетворення інформації, лінгвокультурний — на розгляд концептів як елементів культури. Концепт як лінгвокогнітивне явище — це оперативна змістова одиниця пам´яті, ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку, усієї картини світу, відображеної у людській психіці (О. Кубрякова). 3. Попова та Й. Стернін визначають концепт як «глобальну мисленнєву одиницю,-яка є квантом струк-турованого знання».

Концепт як лінгвокультурне явище — це базова одиниця культури, її концентрат. Російський філолог Юрій Степанов визначає цей феномен так: «Концепт — це ніби згусток культури в свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить до ментального світу людини. І, з іншого боку, концепт — це те, засобом чого людина... сама входить до культури, а в деяких випадках і впливає на неї». Він вважає, що в структуру концепту культури входить усе те, що й робить його фактом культури — вихідна форма (етимологія); компресована до основних ознак змісту історія; сучасні асоціації; оцінки тощо.

Культурний (лат. cultura — догляд, освіта, розвиток) концепт (лат. conceptus — думка, поняття) — умовна ментальна одиниця, спрямована на комплексне вивчення мови, свідомості та культури.

Свідомість — це місцеперебування концепту, культура детермінує концепт (тобто концепт — ментальна проекція елементів культури), мова або мовлення — сфери, в яких концепт вербалізується (В. Карасик, Г. Слишкін).

Виокремлюють особливі концепти, які відіграють найважливішу роль у відповідній культурі — константи культури (Ю. Степанов), телеономні (смисложиттєві) концепти (С. Воркачев), культурні домінанти (В. Карасик). Константи культури — сконцентроване вираження своєрідностей певної етнолінгвокультури, телеономні концепти об´єднують найвищі людські цінності (наприклад, «любов» та «щастя» — типові смисложиттєві концепти будь-якої культури), культурні домінанти частково перетинаються з константами культури, але акцентують на соціально-групових цінностях (В. Карасик).

Культурний концепт включає такі складові (за В. Карасиком).

1) поняттєвий аспект — це мовна фіксація концепту, його позначення, опис, ознакова структура, дефініція, зіставні характеристики відповідно до того чи іншого ряду концептів. Будь-який мовний знак — це «ключ, що відкриває людині концепт як одиницю мисленнєвої діяльності», це своєрідний умикач, він «умикає концепт у нашій свідомості, активізує його загалом і запускає в процес мислення» (3. Попова, Й. Стернін);

2) образний аспект — слухові, зорові, тактильні, смакові тощо характеристики предметів, явищ, подій, відображених у людській пам´яті; це релевантні ознаки практичного знання;

3) ціннісний аспект — важливість культурного концепту для індивіда і колективу. Ціннісний компонент є визначальним у структурі концепту, оскільки він відрізняє концепт від інших ментальних одиниць, адже явище реальної дійсності може стати концептом, лише якщо воно перетвориться на об´єкт оцінки. Центром концепту завжди є цінність, оскільки він слугує дослідженню культури, а в її основу покладено саме ціннісний принцип. Культурна цінність пов´язана з категорією «оцінка». На цінностях ґрунтується оцінка, вони є найбільш фундаментальними характеристиками культури, найвищими орієнтирами людини й суспільства загалом. Оскільки людина оцінює дійсність, у її мові завжди є багато слів, граматичних категорій, синтаксичних конструкцій тощо, покликаних відображати оцінне ставлення до світу, а отже, вербалізувати цінності. Ціннісне ставлення до світу виявляється через систему норм, прийнятих у конкретному суспільстві, тому оцінні судження, виражені мовою, можуть бути національно специфічними. Цінності є ядром національного менталітету.

У свідомості носіїв культури концепти існують не ізольовано один від одного, а утворюють певну систему. Однією з ланок цієї системи є концептополе як ментально й семіотично розроблена область етнокультурного простору, що об´єднує концепти як факти культури (А. Приходько). Концептополя сполучаються в концептосферу, яку російський літературознавець Дмитро Лихачов (1906—1999) тлумачив як організовану систему думок і знань про світ, у якій відображається пізнавальний досвід людини, тобто цілісну сукупність психоментальних уявлень етносу.

Концепти репрезентуються в мові. Існує багато засобів мовної апеляції до будь-якого лінгвокультурного концепту («входів до концепту») (В. Карасик). До одного і того самого концепту можна апелювати з допомогою мовних одиниць різних рівнів: лексем, фразеологізмів, вільних словосполучень, речень, паремій. Наприклад, певні емоційні концепти представлені в інтонації та звуконаслідуванні. Звернення до деяких концептів інколи відбувається за допомогою морфем (зменшувально-пестливі суфікси —> концепт «ніжність») чи словоформ (дієслівна форма ложити —> концепт «безграмотність»). Крім того, до окремих концептів апелюють завдяки паралінгвістичним засобам. Так, концепт «гроші» репрезентують, наприклад, жестом потирання великого пальця об вказівний та середній (Г. Слишкін).

Невід´ємною складовою концептуальної сфери є фразеологія. Про це свідчать, зокрема, результати асоціативних експериментів. Як зазначають учені: 1) реакція на слово-стимул часто є фразеологічною за своїм походженням; 2) асоціативне визначення слова та список фразеологічних атрибутів цього самого слова частково або повністю збігаються (Н. Бутенко, О. Левченко та ін.). Носії різних мов використовують співвідносні моделі та принципи задля вербалізації інформації. Серед глобальних моделей найбільш поширеними є персоніфікація, «предметизація». Моделі вербалізації визначають предикати.

Ключові концепти української картини світу. Специфічними концептами, які тісно пов´язані із українською ментальністю і віддзеркалюють її своєрідність, як зазначає українська лінгвістка Тетяна Космеда, є концепти «дума», «думка». Серед особливих для української культури концептів сучасні дослідники (К. Головенко, І. Казимір, В. Яковлєва та ін.) називають також концепти «воля», «доля», «птах», «серце», «сім´я», «земля» тощо.

«Доля» — один із визначальних концептів українського культурного ареалу. Внутрішня форма цього слова розкриває уявлення українців про існування вищої сили, яка наділяє кожну людину щасливим (щастя й доля, щасти доле, хвалити долю) або нещасливим життям (чорна, лиха, гірка, щербата доля). Саме вона за принципом випадковості визначає головний вектор життєвого шляху людини, незважаючи на його власні прагнення і бажання: випадати, перепадати на долю; доля занесла, привела, судила; доля обділила, підставила ногу, обернулась іншим боком, увірвала нитку; зв´язувати, випробовувати, питати долю; доля спокушає. Про переважно позитивну категоризацію концепту «доля» українською колективною свідомістю свідчать також фразеологічні єдності, у яких доля слугує персоніфікованою сутністю, утворюючи антропоморфні метафори: доля зглянеться, доля маслом губи змастить, доля послужить, доля усміхнеться.

До особливо значимих для англійської картини світу концептів належать концепт «стриманість», тобто вміння демонструвати витримку. Англійці особливо цінують уміння не виказувати своїх почуттів, сприймати поразку без демонстрування невдоволення тощо. Ці якості вважають типовими для будь-якого англійця. Протиставлення почуття та його відображення в англійській мові має певну специфіку: тут мало неперехідних дієслів, що виражають емоції (worry (хвилюватися), grieve (горювати)), деякі з них мають негативні конотації (sulk (дутися), fret (нервувати, дратуватися), rave (біситися), fume (кипіти, дратуватися)), а окремі дієслова зникають із вжитку (rejoice (радіти)). Замість дієслів для вираження емоцій та почуттів переважно використовують прикметники.

Схильність англійців до стриманості у вираженні емоцій можна проілюструвати такими мовними фактами: а) для висловлення як позитивних, так і негативних емоцій вони використовують «пом´якшувальні» слова (quite (достатньо), about (приблизно), quite nice (досить гарний), quite awful (досить жахливий)); б) англійці віддають перевагу гіперболам при вираженні позитивної оцінки звичайних речей (одягу, предметів), але не серйозних моральних чеснот, у той час як російська мова вживає гіперболізацію при висловлюванні будь-яких оцінок. Стриманість тісно пов´язана з пуританським віровченням, яке тлумачить будь-яку надмірність як гріх.