Культура Месопотамії,
її основні досягнення
Охоплює 3200—539 pp. до н. е., вона має світове
значення, оскільки дала перший поштовх
культурним процесам, які були розвинуті
іншими народами. Месопотамія (грецька
назва Межиріччя) — територія в середній
та нижній течії річок Тигр і Євфрат —
колиска світової цивілізації. У IV—III
тисячолітті там сформувалися такі культурно-політичні
утворення, як Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирійська
імперія, Ново-Вавилонська держава. Вивчаючи
цей матеріал, варто розглядати їх як чотири
хвилі цивілізації.
Перша хвиля. Досягнення шумерів (IV —
кінець III тис. до н. е.) у різноманітних
галузях культури були виключно високі.
Вони винайшли колесо й гончарний круг,
побудували першу у світі ступінчасту
піраміду, створили найдавніші календарні
системи (сонячну й місячну), склали рецептурний
довідник та бібліотечний каталог. Шумери
розробили клинописну систему писемності,
з якої розвинувся фінікійський, а потім
і давньогрецький алфавіт — основа більшості
алфавітних систем світу. Наприкінці III
тис. до н. є. у місті Ур було укладено перший
у світі юридичний кодекс царя Ур-Намму.
У Шумері виникає справжня література,
представлена передусім найдавнішою епічною
поемою «Сказання про Гільгамеша» («Одного,
що пізнав усе»), де міститься найдавніший
опис всесвітнього потопу — події, що
стала елементом біблійної есхатології—
релігійного вчення про кінець світу.
Друга хвиля. Нова хвиля переселенців-еламітів,
що спустилися з Еламських гір Персії-Ірану,
призвела до утворення могутньої Вавилонської
держави, яка проіснувала з початку II тис.
до 539 р. до н. є. На деякий час вона об´єднала
області Шумеру й Аккаду, успадкувавши
культуру стародавніх шумерів. Столицею
царства стає місто Вавилон. Особливої
величі воно набуло за царя Хаммурапі,
що уславився як автор другого кодексу
законів, де не лише констатувався принцип
«око за око, зуб за зуб», а й стверджувалася
необхідність турботи про вдів та сиріт.
Вавилонська держава являла собою теократію,
але правив тут не бог у плоті, як у Єгипті,
а його заступник на землі — цар. Ієрархічна
структура суспільства знаходить висвітлення
у вавилонських уявленнях про світ, що
втілюється у пам´ятках мистецтва: храмах,
пірамідах-зіккуратах, на стінах з рельєфами
й написами.
Третя хвиля. Орієнтація на земні цінності
ще більше проявилася в культурі Ассирії
(XIV—IX ст. до н. е.), що неодноразово завойовувала
Месопотамію, а у 605 р. до н. є. була остаточно
знищена Вавилоном. Основна тема ассирійського
мистецтва — полювання, битви, розправи
над полоненими втілені з відразливим
натуралізмом, але виконані із вражаючим
лаконізмом і виразністю. У столиці Ассирії
Ніневії царем Ашшурбаніпалом було зібрано
грандіозну колекцію рукописів. Величезне
книгосховище утримувалося у зразковому
порядку: глиняний каталог містив перелік
усіх текстів, у тому числі й «Енума Еліш»
(«...Коли вгорі...»), який також містив у
собі згадку про всесвітній потоп, що стався
внаслідок гніву богів.
Четверта хвиля. Ново-Вавилонське царство
або Халдейська держава, успадкувало ассиро-вавилонську
культуру. У VI ст. до н. е. Вавилон стає його
столицею. На той час він вважався величезним
містом, де мешкало близько 1 млн жителів.
Визначними архітектурними спорудами
були стіни Вавилона, висячі сади, Вавилонська
вежа. Вавилоняни подарували світовій
культурі позиційну систему чисел, точну
систему виміру часу. Вони першими розділили
годину на 60 хвилин, а хвилину — на 60 секунд,
навчилися вимірювати площу геометричних
фігур, відрізняти зірки від планет, сформували
семиденний тиждень, присвятивши кожний
день окремому божеству. У 301 р. до н. е.,
після завоювання Вавилону військами
Олександра Македонського, Вавилон остаточно
залучається до елліністичної культури.Культура
Месопотамії була не такою консервативною,
як єгипетська. Месопотамська традиція
світосприйняття лягла в основу картини
світу практично усіх народів Середземномор´я.
Культура Месопотамії
У IV-III тис. до н.е. на території
Месопотамії (з грец. - Межиріччя), створилася
рання цивілізація, яка дістала назву
«Шумеро-Аккадська культура». Ця культура
була основою подальшої вавилонської
культури.До найвищих досягнень цієї культури
треба віднести: розквіт храмобудівництва,
мистецтво гліптики (різьба на печатках),
виникнення клинописної писемності та
нових форм літератури, досягнення в сфері
математики та астрономії. Шумери першими
винайшли колесо до візка, гончарний круг
та бронзу. Але все ж особливе значення
мають їх досягнення в сфері мистецтва.Все
мистецтво того часу, як і світогляд, були
тісно пов'язані з релігійними культами.
Пластичне мистецтво раннього Шумеру
було тісно зв'язано з гліптикою (наприклад,
печатки-амулети у формі тварин).
В архітектурі остаточно складається
тип храму на високій платформі з високою
стіною навколо нього. Своєрідну пам'ятку
архітектури знайдено у Кіші - світську
будову, перший зразок єднання палацу
і фортеці у шумерському будівництві.
Пам'ятки скульптури були представлені
невеликими фігурками людей (25-40 см), зроблені
з м'якого каменя. Набула поширення в Шумері
й пластика у металі. Ювелірною майстерністю
відрізняється знайдена археологами діадема
цариці Шубад. Знайдено також зброю, музичні
інструменти, 4-х колісні візки, що свідчить
про високу культуру. Шумерські архітектори
поклали початок будівництву міст, багатоповерхових
будинків та зіккуратів.Із пам'яток шумерської
літератури їх збереглося біля 150. Одна
з найвідоміших - епічні сказання про Гільгамеша.
Від ритуальних церемоній, що супроводжувалися
пантомімою,танцями та співами гімнів
на честь богів, бере початок особливий
літературний жанр - релігійна драма.Шумери
вже мали перші школи. Спочатку їх мета
була суто практичною - готувати писців,
землемірів та ін. З кінця III тис. до н.е.школи
перетворюються в своєрідні наукові центри,
в яких викладали математику, граматику,
музику, право та інші науки.У другій половині
III тис. до н.е. правитель міста Аккад - Шурумкеш
об'єднав два міста в єдине шумеро-аккадське
царство. Однак після значного підняття
на політичній арені міста Вавилон ця територія
стала мати назву Вавилонія («ворота
бога»).У середині II тис. до н.е. при цареві
Хамураппі з'явився відомий правовий кодекс.
Цей клінописний текст був записаний на
2-метровому кам'яному стовпі й відбивав
господарське життя, побут та світогляд
давніх вавилонців. Культура, релігія
та мистецтво Вавилонії набули подальшого
розвитку в Аcсирійській державі. На руїнах
палацу ассирійського царя Ашшурбаніпала
у Ніневії (VII ст. до н. е.) вчені знайшли
велику для того часу бібліотеку, яка нараховувала
біля 30 тис. клинописних текстів. Найбільшого
розмаху будівництво у Вавилонії досягло
при Навуходоносорі II. За його наказом
почалося масове будівництво храмів, зіккуратів,
палаців, укріплень. Було збудовано одну
із самих величних споруд на честь бога
Мардука (заступника Вавилона) - зіккурат
Есагілі, який увійшов до історії під назвою Вавилонська башта.Уся
культурна спадщина Месопотамії значною
мірою була сприйнята на Близькому Сході,
а також була запозичена завойовниками
Вавилону - персами.
Антична культура — це культура держав, що сформувалися
з 3 тисячоліття до н. е. по 5 століття нашої ери на теренах Середземноморського регіону періоду архаїчної Греції, класичної Греції, доби еллінізму та доби Римської республіки.
Умовно античну культуру можна
поділити на два етапи:
Культура Стародавньої Греції
Культура Стародавнього Риму
В античності порівняно з давньосхідними
цивілізаціями було зроблено принциповий
крок уперед щодо становища людини в суспільстві,
осмислення художньої творчості — складається
гуманістична традиція. Відмінність полягає
і в ступені впливу на інші народи старовини,
і в тому, що культура Греції і Риму ніколи
не забувалася і безпосередньо вплинула
на подальший розвиток культури.
При всій єдності античної культури,
її грецький і римський етапи мають свої
особливості. На політичне й релігійне
мислення, філософські та юридичні погляди,
літературу і мистецтво Західної Європи сильніше вплинув Рим. У культурній
традиції Східної Європи, в тому числі України, провідним
через посередництво Візантії був грецький вплив. За античності зароджуються явища, які на
подальших етапах стануть визначальними
в культурі, особливо — християнська релігія.
Культура Індії
Культура Індії - одне з унікальних
явищ світової культури. Специфіка індійської
культури почала формуватися ще в 4 тис.
до н.е. Завдяки розкопкам у басейні ріки
Інд виявилося існування в ті часи високорозвиненої
культури міського типу, що за рівнем відповідала
культурам Месопотамії та Стародавнього
Єгипту. Це так звана індська
цивілізація, яка ще відома за назвами
двох відкритих поселень - Мохеджо-Даро й Хараппі. Для
хараппської культури був характерний
високий рівень місцевого способу життя
з досконалою для тих часів технологією
обробки металів, каменю, кераміки, використання
транспортних засобів, розвиненою торгівлею.
Найбільш вражаючим культурним
досягненням була досконала система водопроводу
та каналізації, якої не мала жодна інша
давня культура, навіть римська. Причини
зникнення індської цивілізації на початку
II тис. до н.е. залишаються не з'ясованими
(можливо, це природні катаклізми або набіги
завойовників).
З середини II тис. до н.е. в Індостані
почали розселятися арійські племена
(індоарії) і почався довгий процес виникнення
культурної специфіки нової єдності. У
результаті виникла власне індійська
культура. Збереглися священні книги
народів стародавньої Індії - Веди.
Це збірники (самхіти) давніх релігійних
творів, які включають гімни, жертовні
формули, заклинання. Найбільш давня їх
частина має назву «Рігведа» («Веда
гімнів»). Протягом епохи «Рігведи» формувалися
і у певній мірі збереглися до наших днів
чотири стани - «варни» (їх неточний переклад
- «касти»): жерці (брахмани), воїни (кшатрії),
землероби (вайшві) та залежні (шудри).
Серед специфічних засад індійської
культури особливе місце належить її мові. Завдяки індоаріям культурне
спілкування в країні здійснюється через санскрит - літературну
мову стародавньої Індії («санскрит» -
прикрашений, удосконалений). Це була мова
священної та світської літератури й науки,
вона стала засобом культурного єднання
в багатонаціональній Індії.
Культура Індії протягом тисячоліть
формувалася й розвивалася в тісному зв'язку
з релігійними уявленнями. Серед них слід
вирізнити основні: брахманізм та
його пізніші форми - індуїзм, джайнізм та буддизм.
У культурі Індії важливе місце
посідала й науково-пізнавальна діяльність.
Були досягнуті значні успіхи у розвитку
математики, астрономії, медицини, лінгвістики.
Для індійського світогляду було традиційним
уявлення про абстрактне число, була створена
десяткова система лічби, було знайоме
приблизне значення числа пі (р). Медичні
знання були тісно пов'язані з магією.
Індійське мистецтво протягом
свого існування було тісно пов'язане
з релігійними системами. Майже усі його
пам'ятки мали релігійний характер: літературні
твори, архітектурні, скульптурні, живописні
шедеври, відомі індійські танці. Ключем
до розуміння мистецтва Індії прийнято
вважати фрески печер Аджанти та скельні
храми Еллори. За фресками можна вивчати
архітектуру прадавніх міст, старовинний
одяг, ювелірні вироби, зразки зброї. Скельні
храми вирублені з кам'яного моноліту.
Більшість архітектурних та скульптурних
пам'яток датується періодом між IV ст.
до н.е. та першими століттями н.е. Найсуттєвіші
художні надбання належать до часів династії
Мауріїв, особливо за царювання Ашоки.
У цей період розпочалося
масове будівництво храмів чайтья та ступ. Ступа походить від могильних холмів,
це монолітна будівля, призначена для
збереження буддійських реліквій. Храми
чайтья - це храми-молільні, які будувалися
у тихому місці. Ще одним зразком мистецтва
були колони, на яких
розміщувалися тексти едиктів царя Ашоки.
Їх прикрашали зображенням тварин, а також
священною квіткою-лотосом. Широко відома
Сарнатхська колона, яка стала національним
гербом Республіки Індії. З початком розповсюдження
мусульманства в Індії з'являються мечеті та мавзолеї. Будови
мусульман відрізняються красотою куполів,
тонкими баштами-міноретами (відомий біломраморний
мавзолей Тадж-Махал близ Агри).
За часів династії Маур'їв розвинулась
індійська література. У ці часи були записані
на санскриті великі епічні поеми «Махабхарата»
й «Рамаяна».
У цілому, матеріальна,
духовна та художня культура Стародавньої
Індії, завдяки зв'язкам з Месопотамією,
Єгиптом, країнами Центральної та Середньої
Азії, досягла високого рівня розвитку
і зайняла значне міс-це у світовій культурі.
Китайська
цивілізація
Найбільш давнім періодом китайської
цивілізації вважається епоха існування
ранньої рабовласницької держави Шань,
яка склалася на межі XV-XIV ст. до н.е. у долині
ріки Хуанхе. У XII ст. до н.е. китайські племена
з долини ріки Вей завоювали цю державу
і дали їй особливу назву - Інь, а своєму
царству - Чжоу. Воно існувало до VIII ст.
до н.е. і роз'єдналося на п'ять незалежних
князівств. Цей період розпаду першої
централізованої держави Китаю тривав
до III ст. до н.е.
За цей період китайці
удосконалили примітивне ідеографічне
письмо і перетворили його в ієрогліфічну
каліграфію, а також склали місячний календар.
Але особливого розвитку китайська культура
досягла з часу перетворення Китаю в кінці
III ст. до н.е. у єдину могутню імперію -
с початку періоду династії Цинь, а потім
династії Хань (остання існувала до 220
р. н.е.). Протягом цього періоду Китай збагатив
світову культуру такими важливими винаходами,
як компас, спідометр, сейсмограф. У Китаї
також вперше з'явився папір, книгодрукування,
шрифт, порох, стремена, гармати, мореплавні
пристрої (румпель, багатоярусні вітрила).
Пізніше було винайдено механічний годинник,
пристосування для шовкоткацтва.
Своєрідність китайської
культури полягає у відомому феномені,
який отримав назву «китайські
церемонії» - етико-ритуальні
принципи і відповідні їм норми поведінки.
Пізніше це привело до того, що ці принципи
і норми змінили релігійно-міфологічне
сприйняття світу. Цей процес знайшов
своє завершення у вченні Конфуція (551-479
рр. до н.е.), який створив китайську релігійно-світоглядну
систему - конфуціанство,
яке у II-I ст. до н.е. стає державною ідеологією.
У сфері соціальної політики та етики
конфуціанству протистояв легізм.
У VI-V ст. до н.е. у Китаї
з'являється ще один ідеологічний напрямок,
який згодом також сформувалося у філософсько-релігійну
систему - даосизм. У II-III ст. до
н.е. до Китаю потрапляє буддизм. На основі синтезу
буддизму з конфуціанством в Китаї виникла
одна з найглибших та інтелектуальних
течій світової релігійної думки - чань-буддизм.
Сучасні уявлення вчених
про релігійне та духовне життя Старо-давнього
Китаю засновані на писемних джерелах.
Вже з XV ст. до н.е. у Китаї існувала система
ієрогліфічного письма, яка складалася
з більш 2 тис. ієрогліфів. У країні активно
створювалися книгосховищ (найбільше
належало імператору). Почала розвиватися
філологія, завдяки чому була систематизована
літературна спадщина і складений її канон
- «П'ятикнижжя».
Засновником філології став Дун Чжуншу,
завдяки його наполяганням було створено
перший вищий навчальний заклад в історії
Китаю - «Тайсюе» (університет). Творцем
історичної науки вважається охоронець
державного архіву, складач календарю
Сима Цянь, автор «Історичних записок».
Більш детальний огляд історії наводиться
у коментарях до книги «Весна і осінь».