Культура Галицько-Волинської держави

Всі інші літописні тексти, складені в цей період в різних місцях Галицько-Волинського князівства, були тільки спробою окремих осіб дати опис поточних подій, завжди протягом короткого відрізку часу, і не мали офіційного характеру.

Одним з яскравих творів словесності  тих часів є «Слово про погибель Руської землі». Його вважають початком твору про татаро-монгольське нашестя, який не зберігся. І хоч у «Слові…» неточно описані географія і політична історія XIII століття, але це сильний за літературними характеристиками, за драматизмом і патріотичним звучанням твір.

Крім того, переписувачем  протодияконом Спиридоном спільно  з київськими майстрами близько 1397 р. підготовлено великоформатний (302 мініатюри) збірник афоризмів, правилповедінки, практичних порад — Київський псалтир — один з найвизначніших пам'яток українського рукописного книжкового мистецтва. Поряд з малюнками канонічного змісту книжку прикрашають анімалістичні, батальні, історичні, пейзажні, побутові сюжети.

У період, що розглядається  нами, з'являється ораторська, побутова (житійна) і паломницька проза, літературні  збірники («Ізмарагд»), перекладні повісті («Александрія», «Троянська війна», «Індійське царство»). Особливістю літератури другої половини XIII — XV століть є увага до релігійних та естетичних переживань і відсутність інтересу до особистісних.

В усній народній творчості  цього періоду зароджувалися  нові форми, звільнялися від культових  елементів обрядові пісні. Основними жанрами були казки, новели, легенди, притчі, вживалися прислів'я і приказки. Серед населення поширювалися розповіді про нашестя Батия, легенди про київського князя Михайлика — героя боротьби проти половців, патріотичні пісні.

 

З середини XV століття в європейському книговиданні настають радикальні зміни, пов'язані з виникненням книгодрукарства (1440 р. — німецький винахідник Й. Гуттенберг). Виникнення книгодрукування в Україні донедавна пов'язувалося з ім'ям Івана Федорова (р.н. невідомий — †1583). Сьогодні ряд вчених схиляються до думки, що друкарня у Львові існувала, принаймні, у 1460 р. (львівський міщанин Степан Дропан подарував її Львівському Онуфріївському монастирю). Поза українськими землями в цей час церковнослов'янською мовою друкувалося ряд книг — 1491 р. у Кракові Швайпольт Фіоль (Святополк Фіоль) виготовив богослужебні книги Часословець і Осьмогласник, а дещо раніше — «Тріодь пісну» і«Тріодь цвітну». В Празі Франциск Скорина у 1517—1519 рр. надрукував кирилицею двадцять окремих видань Біблії. У Римі 7 лютого 1483 р. в друкарні Еухаріуса Зільбера було видано написаний латиною науковий трактат «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університету».

[ред.]Архітектура й образотворче мистецтво

Архітектура і мистецтво — це дві царини, які найбільше потерпіли від татаро-монгольської навали. Будівництво в Подніпров'ї фактично було припинене і розвивалося тільки на території Галицько-Волинського князівства, базуючись на архітектурі часів Київської Русі. Данило Галицький і його послідовники відроджують містобудування, зводять ряд нових фортець і відбудовують старі, зруйновані ординцями. Сюди з розорених монголо-татарами міст прибуло багато майстрів. Вони засновували ремісничі слободи і виконували замовлення князя.

У другій половині XIII століття починається будівництво кам'яних замків у Луцьку, Кременці, Хотині. Нові тенденції з'являються в культовому будівництві: храми стають підкреслено урочистими (церкви Успіння та Івана Предтечі в Холмі, храми Іоанна Богослова і Дмитра в Луцьку, церква Миколи у Львові тощо). У їх архітектурі візантійський стиль набуває нових форм — переплітаються візантійсько-руський і готичний стилі, храми рясно декоруються різьбленням, іноді вітражами (церква Іоанна Златоуста в Холмі) і фресками.

З кінця XIV століття на архітектуру починають впливати зміни в тактиці ведення війни і розвиток військової техніки. Виникають замки, повністю побудовані з каменю і цегли, укріплені кріпосними вежами і бійницями (у Луцьку, Меджибожі, Кременці). Головними замовниками стають не тільки церкви, монастирі і великі феодали, але і шляхта, зміцнілі міські і сільськіобщини. Зміцнюються культурні зв'язки з Західною Європою, в Україні працюють майстри з Угорщини і Польщі. Всі ці тенденції відбиваються в будівництві і внутрішньому оздобленні безкупольних храмів, в яких разом з продовженням традицій архітектури Київської Русі реалізовані творчо переосмислені досягнення Заходу.

У XV столітті архітектура все частіше повертається до київських традицій. Будуються дерев'яні храми: церква Святого Духа в Петеліче, собор Благовіщення у Ковелі. У невеликих храмах, побудованих міськими і сільськими общинами, яскраво виявляється оборонний характер, зумовлений набігами татар і усобицями феодалів. Типовим прикладом церкви-фортеці є Покровська фортеця в Єбенях (XV століття).

[ред.]Іконопис

На іконопис Галицько-Волинського князівства кінця XIII — XIV століть вплинула київська школа.

• Найпопулярнішою темою мистецтва XIII століття було заступництво і покровительство (ікона Христа-Спасителя у Мельнику). З творів київського живопису відомі ікони «Богоматір Печерська» (близько 1288 року), «Ігорева Богоматір», «Микола з житієм». Вони вже значною мірою позбавлені суворого аскетизму, обличчя намальовані м'яко, детально виписано одяг;
• У XIV столітті посилюються народні мотиви. Так, у сюжетах композицій «Різдва Христова» і «Успіння Богородиці» вже були побутові і пейзажні елементи. Вони присутні в розписі стін Кирилівської церкви у Києві (XIV століття), Онуфріївської церкви в селі Лаврові (XV століття), вірменського собору у Львові (XIV — XV століття).

Найпопулярніші сюжети — зображення Юрія Змієборця і «Страшного суду». Останній часто набував сатиричного й антифеодального звучання, під впливом смаків замовників — селян і міщан. Майстром, у творчості якого вже у XV століття був помітний вплив італійського мистецтва епохи Відродження, був Петро Ратенський, уродженець Волині. Його перу належить ікона «Богородиця» у Володимиро-Волинському соборі і так звана «Петровська ікона» в Успенському соборі в Москві.

З робіт професіойних художників збереглася ікона Богоматері-Одигітрії з Покровської церкви Луцька (XIII — XIV ст.). Відома Ченстоховська ікона Божої Матері, така популярна вПольщі, у XIV столітті була вивезена з Галичини. Ряду українських ікон XV століття, виконаних в руслі художніх традицій Галицько-Волинської землі, були властиві лаконізм і цілісність композиції, стриманість колориту і одночасно вміння об'єднати контрастні кольори, емоційна насиченість образу-символа. Ці особливості стали в майбутньому одним з елементів національної своєрідності українського образотворчого мистецтва. У той же час в багатьох творах народного декоративного мистецтва Західної України (килими, вишивки, писанки) помітне використання і подальший розвиток мотивів, які існували в середньовіччі.

На другу половину XIII — XV століття припадає подальший розвиток мистецтва скоморохів — народних лицедіїв, співаків, музикантів, танцюристів. При князівських дворах концентрувалися співаки, які складали «хвалу» на честь бойових подвигів князя і його дружини. У народному середовищі були поширені ігрові, обрядові і трудові пісні. Кобзарівиконували думи в супроводі гри на кобзі-бандурі або лірі. Історія зберегла тільки окремі імена придворних поетів та співців, зокрема знаменитого Митуси з Перемишля.

Таким чином, незважаючи на важкі  умови іноземного панування, оригінальна  і високохудожня культура українського народу, продовжуючи традиції давньоруської  культури і підтримуючи зв'язок із західноєвропейською, не тільки не занепала, але й зберегла високий рівень розвитку.

 

У другій половині XIII — XV ст. українські землі переживали певне призупинення розвитку окремих ланок культури, пов'язане з наслідками монголо-татарського нашестя і втратою Києвом значення політичного, торговельного і культурного центру України-Русі. Головним осередком розвитку української культури в цей час стає Галицько-Волинське князівство, менш розорене, яке перебувало у сприятливішому геополітичному становищі. У культурі XIII — XV ст. помітним стає західноєвропейський вплив. Його поєднання з місцевими традиціями визначило культурний зміст епохи. Значних висот досягли наукові знання в гуманітарних галузях: філософії, історії. Розвивалися світські мотиви в літературі. Архітектурахрамів набуває рис готичного стилю, поширеного в міському будівництві Європи. Продовжувався розвиток різних жанрів народного мистецтва: декоративно-прикладного, музичного,театрального. Народна творчість збагачувалася героїчними, визвольними мотивами.

Незважаючи на поступову  втрату власної державності (Орда, Литва, Польща), українська культура продовжувала поступально розвиватися.

5. Розвиток книжкової справи і літератури

 

Книжкова справа в Україні, як і  вся культура, в 30-50-і рр. ХIII ст.

перебувала у найважчому становищі. У джерелах згадується книгописання

кінця XIII ст. в Києво-Печерському  монастирі, у Володимирі-Волинському,

Холмі і Львові. Збереглося усього біля 200 рукописів і уривків,

створених у кінці ХII - XIV ст.; у кінці XII - початку XIII ст. - 28; у

першій половині XIII - 19; у ХIII ст. (без точної дати) - 83; у другій

половині XIII – 34; в кінці XIII - на початку XIV – 35. Всі вони були

написані на пергаменті. Записи на книгах свідчать, що книги

переписувалися писарями владичеських кафедр, митрополичої канцелярії,

причетниками церков. Центрами книжкової  культури були Галич при Левові

Даниловичі і його синові Юрії, Холм, Перемишль, Полоцьк, Волинь. При

дворі князя Володимира Васильковича - книжника і філософа - існувала

величезна майстерня для створення  книг. Серед його дарів різним церквам

у Володимирі, Бересті, Бельську, Кам'янці, Луцьку, Перемишлі, Чернігові,

літописець описує 36 книг. Шкіряна оправа найбільш дорогих із них

прикрашалася золототканим полотном, металевими накладками із

зображеннями, виконаними технікою перебірчастої  емалі. Все це

створювалося місцевими ремісниками. Деякі книги були прикрашені

мініатюрами.

 

На українських землях в ХIII - XV ст. знали декілька видів письма.

Спочатку був “устав” - без нахилу, суворо геометричної форми, який

нагадує сучасний друкарський шрифт. У ХIV ст. з поширенням ділового

письма його змінив “напівустав” (літери менші, з легким нахилом). У XV

ст. почали писати “скорописом”, плавно з'єднуючи сусідні букви. Іноді

літери прикрашали в'яззю, вони були видовжені вгору і перепліталися між

собою, утворюючи орнамент. Писали стовпцями, не розділяючи слів,

скорочуючи їх за рахунок голосних, які часто писали над рядком. Крапку

використовували довільно. З XV ст. з'являється кома або крапка з комою

замість знака питання.

 

Переписування книг було дуже тривалим, за день писали 2-4 аркуші. Першу,

заголовну літеру в тексті - “ініціал”  писали крупніше і красивіше,

прикрашали. Звичайно “ініціал” розмальовували червоною фарбою, від чого

і зараз кажуть: “писати з червоного  рядка”. Завершували текст

“кінцівкою” - невеликим малюнком. Часто це були два птахи, схожі на

павичів. Найскладнішим видом ілюстрування книги були мініатюри. Їх

писали художники на вільних аркушах пензлем і фарбами. Так, у 1397 р. на

замовлення єпископа Михайла київським  протодияконом Спиридонієм було

оформлено кольоровими мініатюрами  “Київський псалтир”. Сюжети мініатюр

були не тільки релігійними, але й побутовими, історичними, пейзажними.

 

Серед рукописів XIII ст. переважали книги, необхідні для здійснення

церковного богослужіння. Помітне  місце займала візантійська література

церковно-повчального характеру: “Богословіє” Іоанна Дамаскіна, твори

скіна, твори

Максима Сповідника, Федора Едеського  і Ніла Синайського, збірники слів -

торжественики, кормчі книги (збірники церковних і світських законів).

Останні відобразили зміну стану  церкви, коли у Галицько-Волинській землі

була встановлена власна Галицька митрополія з кафедрами у Перемишлі,

Володимирі, Луцьку, Холмі і Турові.

В усній народній творчості цього  періоду зароджувалися нові форми,

звільнялися від культових елементів  обрядові пісні. Основними жанрами

були казки, новели, легенди, притчі, вживалися прислів'я і приказки.

Серед населення поширювалися розповіді  про нашестя Батия, легенди про

київського князя Михайлика - героя  боротьби проти половців, патріотичні

пісні.

 

ю друкувалося ряд книг – 1491 р. у  Кракові Швайпольт Фіоль (Святополк

Фіоль) виготовив богослужебні книги  Часословець і Осьмогласник, а  дещо

раніше – “Тріодь пісну” і “Тріодь цвітну”. В Празі Франциск Скорина у

1517-1519 рр. надрукував кирилицею  двадцять окремих видань Біблії. В

Римі 7 лютого 1483 р. в друкарні Еухаріуса  Зільбера було видано

написаний латиною науковий трактат  “Прогностична оцінка поточного 1483

року магістра Юрія Дрогобича з  Русі, доктора мистецтв і медицини

Болонського університету”.