Естетична діяльність

Виникнення продуктивного господарювання різко змінило картину природи. Ліси вирубуються, долини річок виорюються під культурні посіви і насадження, зменшується кількість диких і збільшується число свійських тварин. Такий, суто сільськогосподарський характер діяльності створює умови для дисгармонії. Перші землеробські цивілізації лишили після себе пустелі. Але протягом багатьох віків між природою і людиною існувала рівновага. Саме цим обумовлено особливе місце природи в естетичному досвіді людини та в її художній творчості. Взаємодіючи з природою, людина може гармонійно з нею співіснувати, вносити в цей храм певний естетичний аспект.

Закони природи і закони людського співжиття вимагають взаємної поваги. Культурний пейзаж творився зусиллями двох сил: соціальною діяльністю людини, що створювала відповідний для себе просторово-природний осередок, та природи, здатної пластично злитися з формами культури і в певному розумінні задати їй параметри. Це справедливо щодо будь-якого національного ландшафту, водночас це пояснює особливу цінність рідної природи взагалі. Природа і культура, так би мовити, «підправляють» одна одну і створюють своєрідне поєднання людяності і привілля. Саме тому, очевидно, природа як гармонійна єдність двох сил – природної і соціальної – становить у певному смислі зразок для людини, етичну й естетичну норму здорового і істинного в житті суспільства та в художній творчості.

Що ж до цілеспрямованого естетичного впливу на природу, то тут спостерігаємо відбиток конкретно-історичних уявлень про красу, яка творилася предметно-практичною діяльністю людини і мистецтвом. Безсумнівно одне: чим могутнішою відчувала себе людина, тим більшою мірою вона була здатна до сприймання естетичних якостей природи. Людина постійно впливає на світ природи, включаючи її в систему відносин певної конкретної сфери діяльності. Проте бувають моменти, коли дійсність постає абсолютно незалежною від людини.

Людина почала наближати природу до свого житла спочатку у формі садів і парків. Причому натуральна природа була ще дуже складною для естетичного сприймання, отже, людина, створюючи сади і парки, придавала їм форми, що притаманні предметам культури: прямі алеї, рівні чагарники, підстрижені газони. Крім того, вона прикрашала такий сад чи парк статуями, фонтанами, бесідками. Отже, природний куточок створювався практично людиною. Потрібно було кілька тисячоліть, щоб людина стала здатною бачити красу натурального природного ландшафту, де володарюють складніші закони співжиття ґрунту, рослин, тварин, річок та озер, найскладніший біогеоценоз.

Пейзаж на картинах художників з'явився порівняно пізно, власне кажучи, лише в епоху Відродження. Це не означає, що людина не бачила природу раніше, – просто вона ще не стала для людини предметом естетичної насолоди. В пейзажі природа ніби застигла і лишилась на самоті. У ній, зануреній в тишу і залишеній людиною, мовби пробуджується мовчазне таємниче життя, чуже і деколи вороже до людини, а відтак поетичне, бо відкриває безмежність і демонізм реального. Лише романтизм зміг подолати самодостатній характер природи в пейзажі, олюднивши його привнесенням людської духовності. Саме через романтичний пейзаж відбулося справжнє опанування зображення природи, що й стало зафіксованим виявом певних емоційних станів людини: печалі, піднесення, тривоги тощо.

Отже, потрібні були сторіччя культурного розвитку, аби людина виявила, що природа – то є унікально талановитий творець, і людина тільки починає у неї вчитись. Як не погодитися тут із думкою, що ми ні в якому разі не володарюємо над природою так, як завойовник володарює над чужим народом. Усе наше панування над нею полягає в тому, що ми на відміну від усіх інших істот вміємо пізнавати її закони і правильно їх застосовувати. Проте такий оптимістичний погляд на можливості людини поки що не виправдався. Наша здібність правильно використовувати набуті знання виявилась недостатньою, що й призвело людство до екологічної кризи. Ф. Достоєвський покладав надії на те, що «краса врятує світ». Можна приєднатися до таких сподівань з умовою, що людство нарешті усвідомить: час утилітарного ставлення до природи давно минув, отже, лишився єдиний шлях до виживання – виховання мудрої, естетичної взаємодії з природою. Уява про неї як про середовище для життя людини повинна змінитись усвідомленням їх єдності і спорідненості.

 

3. Естетична діяльність  і мистецтво

Серед форм естетичної діяльності особливе місце займає мистецтво: професійне та народне, фольклор. Поява мистецтва як самостійної форми естетичної діяльності має свою історію і логіку.

Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності дає можливість визначити основні закономірності, що обумовили появу мистецтва та його розвиток. Які ж вони? В найзагальніших рисах їх можна сформулювати таким чином.

По-перше, мистецтво виникло на основі розвинутих в межах безпосередньої практичної діяльності естетичних потреб та естетичних здібностей людини. Розвинуті естетичні здібності і потреби сприяли формуванню суспільної необхідності культивування естетичних переживань та перенесення в них центру ваги з практичної і магічної функцій у сферу формування з їхньою допомогою суспільних зв'язків та суспільних уявлень. При цьому зв'язок мистецтва з матеріальним виробництвом ніколи не зникав повністю, оскільки протиставлення користі і незаінтересованого задоволення, що дається естетичними об'єктами, було предметом дискусії протягом усієї історії мистецтва.

По-друге, в історії поділу праці поява мистецтва стала останньою фазою справжнього поділу праці на фізичну і розумову. Усі попередні історичні форми поділу праці – це, власне, поділ у сфері матеріального виробництва. Відокремлення духовного виробництва від матеріального вивільнило його від прямої залежності та злитості з практикою, дало йому змогу розвиватися більш інтенсивно і усвідомлено, формувало професійну діяльність у сфері мистецтва, науки, філософії.

Поділ праці на фізичну і духовну значною мірою обумовлювався появою нової соціально-економічної ситуації: виникли приватна власність і пов'язане з нею відчуження праці, експлуатація людини людиною, класова диференціація суспільства.

По-третє, історичним фактом було те, що мистецтво виникало тільки в суспільстві, поділеному на класи. Класи, що панують у матеріальному виробництві, контролюють виробництво духовне: ідеї та естетичні потреби панівного класу стають пануючими ідеями і потребами. Проте така закономірність ніскільки не принижує культурної і естетичної цінності мистецтва класового суспільства, оскільки кожен клас при всій своїй класовій обмеженості розвиває і культивує загальнолюдські гуманістичні ідеали та цінності у їхній конкретно-історичній формі. Разом з тим такий підхід до історії мистецтва надає можливість відшукати і зрозуміти причини та об'єктивні обставини виникнення і розвитку історичних форм мистецтва з точки зору як змісту, так і форми, розподілу його на професійне і народне.

По-четверте, мистецтво розвивається лише у тісному зв'язку з соціально-економічним та духовним життям суспільства. Цей зв'язок не є прямою залежністю одного від другого, а складним діалектичним взаємозв'язком, що вимагає щоразу конкретно-історичного аналізу. Історія мистецтва дає нам приклади як прямої, так і зворотної залежності його від рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Безсумнівним є також факт зростання ролі мистецтва, як і всієї надбудови в соціальному розвитку.

По-п'яте, функції мистецтва в залежності від його конкретно-історичної форми здатні змінюватися; важливість мистецтва оцінюється в кожну епоху по-різному: головною вважається то виховна, то гедоністична, то дидактична або інша функції.

Разом з тим сутність мистецтва в усі часи лишається єдиною, хоч світ мистецтва, його види і жанри, стилі і художні школи, його взаємовідносини з життям дуже розмаїті в різні історичні епохи, за різних режимів, у різних культурах і цивілізаціях. Ця сутність мистецтва полягає в творчості. Саме вона, творчість, визначає і процес творення мистецтва, і процес його сприйняття.

Говорячи про естетичну діяльність, яка існує в контексті суспільної практики, ми наголошували на її творчому характері. Але ж естетична діяльність значно збагачується, коли відділяється від практичної й існує самостійно, сприяючи розвиткові творчих здібностей людини. Звичайно, мистецтво виростає на найширших життєвих потребах. Проте ці потреби нерідко не можуть реалізуватися через соціально-економічну обмеженість умов життя конкретно-історичного суспільства. Саме тоді за допомогою мистецтва (воно стає переважно духовною формою діяльності) людина здобуває можливість впливати на загальний розвиток суспільства, реалізовувати універсальну людську здібність формувати, змінювати, творити «за законами краси» свій духовно-практичний світ. Цим самим людина створює умови для реалізації багатих потенційних можливостей життя кожного індивіда.

 

 

Висновок

Естетична діяльність внутрішньо неоднорідна. Вона розглядається як система видів діяльності, специфіка яких визначається співвідношенням цілей перетворення та характером того об’єкта дійсності, на який це перетворення спрямоване.

Зародження естетичної діяльності безпосередньо пов'язане з працею, в ході якого людина формує природу відповідно до своїх потреб. Спочатку елементи естетичної діяльності були тісно переплетені з побутовою, обрядової, культової сферами. Естетична завдання існувала поряд з утилітарною. Однак, поступово, в процесі освоєння людиною предметного світу, природи і усвідомлення самого себе як суб'єкта діяльності, естетичне сприйняття і оцінка набували самостійну цінність. Відтворення природної краси і предметів, які мають чисто естетичними властивостями, поклало початок мистецтву, яке відіграє провідну роль у загальнокультурному розвитку.

Естетична діяльність зосереджує свою увагу на загальнолюдському і виявляється, наприклад, не тільки в діяльності художника, що пише картину, а й у діяльності учасника карнавалу, який діє за законами комічного і здійснює подвиг, який діє за законами піднесеного і т.д. Естетика входить в працю, художня творчість, побут, в усі сфери діяльності, вона формує в людині здатність приймати красу і насолоджуватися нею, цінувати і розуміти мистецтво. Таким чином, естетика піклується про почуття й вихованні.

Естетична діяльність адресована людині, людям, це продукт, призначений для впливу на людей, і вже в самому процесі його творіння як би закладено те, що він буде сприйматися. А естетичний продукт вимагає сприйняття особливого роду, а саме естетичного.

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1.Левчук Л.Т. Кучерюк Д.Ю., Панченко В.І. Естетика: Підручник. – К.: Вища школа, 1997, 2000.

2.Левчук Л. Естетика. – К.: Либідь, 2000.

3.Лозовий В. Естетика. – К.: Вища освіта, 2003

4. Петрушенко В.Л. Етика та естетика. – Львів.: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2008.

5.Сморж Л.О.Естетика. – К.:Кондор, 2009.

6.Естетична діяльність  // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua-referat.com/%D0%95%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C

7.Специфіка естетичної діяльності // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://ru.osvita.ua/vnz/reports/culture/10558/