Поняття, суть і завдання кримінального процесу

7. Судовою медициною  і судовою психіатрією, досягнення  яких використовуються, зокрема,  при провадженні освідування,  огляді трупа, призначенні судово-медичної  і судово-психіатричної експертиз.

8. Законодавством  про оперативно-розшукову діяльність. Завданням ОРД є пошук і фіксація в інтересах кримінального судочинства фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп. Матеріали ОРД використовуються як приводи і підстави для початку досудового розслідування, або проведення слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій, отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в кримінальній справі.

Форми кримінального процесу.

Наразі відомо багато різних порядків кримінального  провадження, що існували в минулому, та існують сьогодні. Серед тисяч особливостей і деталей такого провадження можна виявити певні істотні риси, що характеризують ту чи іншу форму кримінального процесу.

Під формою кримінального процесу традиційно розуміють його структуру (загалом та окремих його стадій), організацію, котрими визначаються джерело виникнення, розвиток цього процесу, правове положення його суб’єктів.

На форму  кримінального процесу впливають  такі чинники, як державно-політичний режим, у тому числі державна політика у галузі кримінального судочинства, а також рівень правової культури суспільства.

Протягом усього періоду існування кримінального  процесу у різних державах і у  різний час він набував певних рис, властивостей, які покладені  в основу виділення таких історичних форм кримінального процесу: 1) розшуковий; 2) змагальний; 3) змішаний.

Така типологія  кримінального процесу в своїй  основі має наявність чи відсутність  спору рівноправних сторін перед  незалежним судом. Якщо такий спір наявний, то процес належить до змагального  типу, якщо ні – то до розшукового. Якщо спір сторін присутній лише на деяких етапах процесу чи в окремих його інститутах, то тип судочинства є змішаним.

Розшуковий(інквізиційний, слідчо-розшуковий) кримінальний процес має такі основні ознаки:

- застосування  переважно імперативного методу  правового регулювання кримінально-процесуальних відносин;

- функції обвинувачення,  захисту і вирішення спору  по суті зосереджено в одному  державному органі;

- суд має  право змінювати обвинувачення  в досить значних межах;

- відсутність  у процесі самостійних сторін, а відповідно і їх змагальності;

- наявність  у обвинуваченого певних прав, реалізація яких цілком залежить  від державних органів, які  ведуть процес;

- визнання обвинуваченим  своєї вини має перевагу над  іншими доказами;

- таємність  провадження.

Змагальний кримінальний процес має такі основні ознаки:

- наявність  кримінально-правового спору;

- наявність  сторін із різними за змістом  інтересами;

- залежність  вироку суду від результату  змагання сторін;

- зміст і  обсяг обвинувачення визначає  обвинувач, а суд розглядає справу тільки у визначеному обвинувачем обсязі.

У жодній із сучасних держав кримінальний процес у “чистій” історичній формі (розшуковій, змагальній) не існує. Елементи розшукової форми  “змішуються” зі змагальними, що дає  підставу виділяти кримінальний процес змішаної форми.

В юридичній  літературі розрізняють два види змішаного кримінального процесу:

1) процес, у якому досудове розслідування побудовано на суто розшукових, а судові стадії – на змагальних засадах. Основні риси:

- у досудовому  провадженні не допускається захисник;

- обвинувачений  та інші учасники мають змогу  ознайомитися з матеріалами кримінального  провадження тільки після завершення  досудового розслідування;

- судове оскарження  дій і рішень державних органів  і посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, не допускається;

2) процес, у якому  досудове провадження містить  елементи змагальності. Основні  риси:

- у досудовому  провадженні допускається захисник;

- заінтересованим  учасникам досудового розслідування  ще до закінчення розслідування може бути надано для ознайомлення певні матеріали (наприклад, ті, якими обґрунтовується затримання чи повідомлення про підозру);

- усі учасники  досудового розслідування мають  право оскаржити до суду дії  і рішення органів досудового  розслідування, прокурора.

В Україні існує  кримінальний процес змішаної форми  із наявністю змагальних елементів  у досудовому провадженні.

Для сучасного вітчизняного кримінального судочинства характерними є змагальна побудова судового провадження  з наданням сторонам обвинувачення та захисту рівних прав і можливостей у судовому засіданні. При цьому досудове розслідування є суто формалізованим з наявністю деяких ознак розшукового кримінального процесу. Так, у органів досудового розслідування, прокурора поєднуються функції обвинувачення та судова за своєю природою функція прийняття рішення по суті провадження. Зокрема, органи досудового розслідування, прокурор без участі суду у передбачених законом випадках можуть застосувати деякі заходи примусу, повідомляють особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; збирають фактичні дані, що одразу набувають силу доказів; можуть закрити кримінальне провадження за наявності передбачених законом підстав. Усі ці повноваження у процесуальних системах, що будуються виключно на основі змагальності, традиційно належать судовим органам.

Таким чином, загалом кримінальний процес України є змішаним процесом слідчо-змагального типу. 

 

2. ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Для того, щоб  досягнути певного результату під  час здійснення будь-якої, у тому числі кримінально-процесуальної діяльності, необхідно вирішити ряд питань (завдань). Саме завдання, поставлені перед кримінальним судочинством, обумовлюють досягнення його цілей.

Загалом завдання – це виражена у законі форма правової діяльності, що реалізується уповноваженими на те суб’єктами шляхом виконання наданих їм засобів для досягнення окремого та загального правового результату.

Завдання кримінального  провадження сформульовано в  ст. 2 КПК. Ними є:

1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень;

2) охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;

3) забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Перелічені завдання кримінального  провадження є загальними для  всіх його стадій. Водночас кожна стадія має і свої спеціальні безпосередні завдання. Виконання всіх цих завдань  покладено на державні органи та посадових  осіб, які ведуть процес.

Розглянемо  завдання кримінального процесу  більш детально.

1. Захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень. Потреба особи, суспільства та держави у захисті від суспільно небезпечних посягань (у тому числі, кримінальних правопорушень) обумовлюють необхідність створення регулятора суспільних відносин, який буде здатний виконувати цю функцію. Таким є кримінальне право. Однак саме по собі, без механізму реалізації кримінально-правових норм, воно не буде спроможним захистити ні окрему особу, ні суспільство, ні державу загалом. Роль такого механізму, як відомо, виконує кримінальний процес.

Кримінальне та кримінально-процесуальне право як елементи соціальної системи  мають різне функціональне призначення, однак обидві ці галузі регламентують  відносини з приводу вчинення кримінального правопорушення. Кримінальне право визначає коло кримінальних правопорушень, функціональне призначення кримінального процесу – регламентація порядку кримінального провадження.

Реалізація кримінальних правовідносин завжди пов’язується з кримінально-процесуальним правом. При цьому кримінальні правовідносини можуть залишитись нереалізованими у разі, якщо не буде встановлена подія кримінального правопорушення та особа, яка його вчинила. Реалізація кримінальних правовідносин означає, що всі обставини кримінального правопорушення встановлені, особа, яка його вчинила, притягнута до кримінальної відповідальності та покарана, відновлені порушені права потерпілого, відшкодована завдана кримінальним правопорушенням шкода. У такому випадку досягнута мета кримінального права, виконане завдання кримінального процесу: особа, суспільство, держава захищені.

Виконання загального завдання кримінального процесу щодо захисту  особи, суспільства та держави від  кримінальних правопорушень реалізується у функціональних завданнях суб’єктів правозастосування – органів і посадових осіб, що реалізують норми кримінально-процесуального права. Функціональні ролі цих органів і посадових осіб різні, як різними є і безпосередні завдання, що покладаються на них. Так, органи досудового розслідування покликані встановити обставини кримінального правопорушення та особу, яка його вчинила, доказати винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, підтримує державне обвинувачення в суді. Роль суду як соціального інституту полягає у здійсненні правосуддя.

Таким чином, виконання завдання щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень визначається функціональним призначенням державних органів і посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, і зобов’язані повно, всебічно та об’єктивно досліджувати всі обставини кримінального провадження, встановити особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, доказати передбаченими законом засобами її винуватість, призначити справедливе покарання, забезпечити відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, не допустити притягнення до відповідальності невинуватого, а у разі слідчо-судової помилки реабілітувати особу та відшкодувати їй шкоду, завдану незаконними діями.

2. Охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Проголошення Конституцією України людини, її життя і здоров’я, честі та гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3), визначення правами і свободами людини та їх гарантіями змісту і спрямованості діяльності держави (ч. 2 ст. 3) підвищують відповідальність компетентних органів за виконання постановлених перед ними завдань.

У кримінальному судочинстві  основні права та свободи людини визначають характер і зміст кримінального  процесуального закону, а відповідно і всієї кримінально-процесуальної  діяльності. Саме у сфері кримінального судочинства, де має місце застосування різних заходів державного примусу і де особливо обмежуються права та свободи осіб, залучених у сферу кримінального процесу, питання охорони прав і законних інтересів учасників кримінального провадження набуває особливого значення.

Кримінальне судочинство  може і повинно бути ефективним інструментом державної охорони прав і законних інтересів громадян та юридичних  осіб – установ, підприємств, організацій  тощо. Жодне порушення законності, прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб не може бути виправдане посиланням на необхідність боротьби зі злочинністю.

Під охороною прав та законних інтересів учасників кримінального  провадження (фізичних і юридичних  осіб, які беруть у ньому участь), слід розуміти встановлення процесуальних гарантій створення належних умов для повної і безперешкодної реалізації учасниками кримінального провадження їхніх суб’єктивних прав і законних інтересів, у тому числі і спеціальних прав, як учасників кримінального провадження. Особи, які порушують вказані права та інтереси, повинні бути притягнені до юридичної відповідальності.

Як зазначається у настанові  Міжнародної амністії по справедливому  судочинству, кожен кримінальний процес є перевіркою поваги держави до прав людини.

Відповідно до п. 25 ст. 3 КПК  учасниками кримінального провадження  є сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник.

Отже, охороні підлягають права як тих фізичних і юридичних осіб, які постраждали від вчинення кримінального правопорушення, так і тих, винуватість яких у вчиненні кримінального правопорушення, встановлюється, й тих, хто відіграє допоміжну роль у кримінальному провадженні.

Можна виділити такі напрями  діяльності в межах забезпечення (гарантування) охорони прав та законних інтересів учасників кримінального  провадження:

1) створення умов, необхідних для реалізації прав та здійснення законних інтересів. Так, згідно ч. 1 ст. 11 КПК під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Відповідно до ч. 2 ст. 20 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника;