Злочини проти основ національної безпеки

Зміст

1.Поняття, види і загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України.

2.Злочини проти основ національної безпеки у політичній сфері.

3.Злочини проти основ національної безпеки в економічній, екологічній і воєнній сферах

Список використаної літератури

 

Поняття, види і загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України

Підрив суверенітету, незалежності, демократії в Україні, дії, спрямовані проти України як соціальної й правової держави, можуть завдати значної шкоди конституційному ладу та іншим складовим національної безпеки, віддалятимуть нашу державу від досягнення сучасних ідеалів держави й суспільства, а тому посягання на ці блага є найбільш небезпечними як для самої держави, так і для суспільства й кожного його члена.

Злочини проти основ національної безпеки України посягають не тільки на безпеку держави, а й на національну безпеку загалом, яка, відповідно до Закону «Про основи національної безпеки України», визначається як рівень захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якого забезпечується сталий розвиток суспільства.

Саме завдяки своєму особливому значенню злочини проти основ національної безпеки України й розміщені в розділі І Особливої частини КК.

Для інших злочинів, які також спрямовані тим чи іншим чином проти безпеки держави, на відміну від злочинів проти основ національної безпеки України, не є характерними відверто антидержавницькі мотиви та мета підірвати або - послабити Українську державу, змінити її конституційний лад, завдати істотної шкоди її безпеці.

При визначенні видів злочинів проти основ національної безпеки України слід виходити, передусім, із зазначеного вище Закону, згідно з яким загроза національній безпеці України може ;

здійснюватися у різних сферах. Залежно від цього розрізняють;

злочини;

1) проти основ національної безпеки  у політичній сфері: дії, спрямовані  на насильницьку зміну чи повалення  конституційного ладу або на  захоплення державної влади (ст. 109 КК); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст.112КК);

2) проти основ національної безпеки  в інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах: державна зрада (ст. 111 КК), шпигунство (ст. 114 КК);

3) проти основ національної безпеки  в економічній, екологічній і  воєнній сферах: диверсія (ст. 113 КК).

Родовим об'єктом злочинів проти основ національної безпеки України є національна безпека України в різних її сферах, а основним безпосереднім об'єктом кожного окремого злочину - національна безпека у тій чи іншій її сфері. Злочин, передбачений ст. 112 КК, має додатковий об'єкт - життя людини. Додатковим (альтернативним) об'єктом диверсії (ст. 113 КК) є життя і здоров'я особи, власність, навколишнє середовище.

З об'єктивної сторони розглядувані злочини характеризуються переважно суспільне небезпечними діями. Час і обстановка вчинення злочину є обов'язковими ознаками лише однієї із форм державної зради: перехід на бік ворога може бути вчинений тільки у воєнний час або у період збройного конфлікту.

Суб'єктами злочинів проти основ національної безпеки України можуть бути осудні особи, які досягли 16-річного віку (суб'єктом злочину, передбаченого ст. 112 КК,- 14-річного).

Спеціальний суб'єкт є елементом лише двох складів злочинів проти основ національної безпеки України: у злочині, передбаченому ст. 111 КК,- це тільки громадянин України, а у злочині, передбаченому ст. 114 КК,- тільки іноземний громадянин або особа без громадянства. Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених статтями 109 і 110 КК, є вчинення їх спеціальним суб'єктом - представником влади.

З суб'єктивної сторони злочини проти основ національної безпеки України характеризуються лише прямим умислом. Переважна більшість із них вчинюються з метою ослабити державу, яка передбачає намір знизити економічний, науково-технічний, військовий і т. п. потенціал України.

Мотиви злочинів проти основ національної безпеки України не є обов'язковими ознаками цих злочинів. Вони можуть бути різними і мають кримінально-правове значення переважно як обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання (статті 66 і 67 КК). Винятком є злочин, передбачений ст. 112 КК: мотивом посягання на життя державного чи громадського діяча є бажання припинити діяльність певної особи як державного чи громадського діяча або помста за таку діяльність.

Специфічною відзнакою злочинів проти основ національної безпеки України є те, що вони не мають суміжних адміністративних правопорушень.

Переважна більшість цих злочинів є тяжкими й особливо тяжкими. Відповідно до ст. З Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. застосування амністії не допускається до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави.

На підставі вищезазначеного злочини проти основ національної безпеки України можна визначити як передбачені КК суспільна небезпечні діяння, що спричинюють істотну шкоду безпеці держави й суспільства у різних п сферах та пов'язаним з нею життєво важливим інтересам особи або загрожують спричиненням такої шкоди, та для переважної більшості з яких є характерною мета ослабити державу Україна.

 

Злочини проти основ національної безпеки у політичній сфері.

 

Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК). З об'єктивної сторони цей злочин може виявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади; 2) змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109); 3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; 4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109).

Конституційний лад - це встановлені Конституцією України основні засади життєдіяльності суспільства, держави і людини в Україні. Його складовими є: 1) суверенітет держави; 2) форма правління; 3) державний устрій та цілісність території; 4) державний режим.

Державна влада - це система сформованих у порядку, перед--баченому Конституцією та законами України, органів, які уособлюють собою владу глави держави, законодавчу, виконавчу і судову владу (Президент України, парламент, вищі, центральні та;

місцеві органи виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової влади, а також органи місцевого самоврядування і контрольно-1 наглядові та деякі інші органи, які, користуючись певною незалежністю, аеиге не належать до трьох головних гілок влади (прокуратура України, Національний банк України, Рахункова палата України, Вища рада юстиції тощо). Таким чином, існуюча в Україні державна влада є частиною її конституційного ладу.

До дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення  конституційного ладу або захоплення державної влади, можна віднести створення з вказаною метою не передбачених законодавством;

воєнізованих або збройних формувань, захоплення й утримання будівель, що забезпечують діяльність органів державної влади, організацію великомасштабних масових заворушень (у цих випадках винних мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і статтями 260, 341 або 294 КК), а так само фактичне створення незаконних вищих органів державної влади тощо. Загалом такими діями можна визнавати лише ті, вчинення яких фактично може бути засобом досягнення зазначеної мети.

За конструкцією диспозиції ч. 1 ст. 109 КК, спосіб вчинення дій, спрямованих на зміну чи повалення конституційного ладу, завжди є насильницьким, а для дій, вчинених з метою захоплення, державної влади, такий спосіб не є обов'язковим.

Змова у ст. 109 КК передбачає угоду, досягнуту між двома чи більше особами, про вчинення спільних дій з певною метою, яка, містить певні істотні умови, що стосуються способу, часу і місце їх вчинення, засобів і знарядь. Змова є закінченою з моменту досягнення угоди із зазначених істотних умов.

Публічні заклики - це хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї;

погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій (представників влади, військовослужбовців тощо) схилити його (населення), до певних дій. Публічність є оціночною ознакою, і питання про наявність її має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням часу, місця, обстановки здійснення закликів тощо. Публічні заклики можуть мати місце на мітингу, зібранні, у місцях скупчення людей (скажімо, майданах, вокзалах) тощо.

Розповсюдження матеріалів — це дії, метою яких є доведення змісту відповідних матеріалів до відома багатьох людей (невизначеної їх кількості або певного кола). Воно може здійснюватися шляхом підкидання листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень, розсилання листів певним групам адресатів тощо.

Матеріали - письмові  звернення, зафіксовані в оголошеннях, листівках, плакатах, газетах чи на іншому носієві інформації (дискеті, аудіо- чи відеокасеті) тощо - у цьому злочині є засобами вчинення злочину.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади є кінцевою метою дій, зазначених у ст.109.

Кваліфікуючими ознаками є вчинення публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації (ч. З ст. 109).

Засобами масової інформації є як друковані, так і аудіовізуальні та електронні засоби масової інформації. Їх використання для вчинення вказаних вище дій означає виступи в них зі статтями, доповідями, інтерв'ю тощо.

Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК). Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 110 КК, характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких трьох формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.

Дії, вчинені з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, - це будь-які дії, спрямовані на передачу частини території України під юрисдикцію іншої держави або на зменшення території України шляхом утворення на її території іншої суверенної держави. Прикладами вказаних дій можуть бути призначення всеукраїнського референдуму з даного питання не Верховною Радою України, а іншим державним органом чи службовою особою, або проголошення певної адміністративно-територіальної одиниці України суверенною державою тощо.

Щодо дій, спрямованих на зміну державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, то Конституція України не встановлює порядку зміни державного кордону. Зміна державного кордону (який є умовною лінією), навіть здійснена внаслідок збройного захоплення частини території країни, водночас означає зміну меж її території. Державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України.

Відповідні матеріали - письмові чи зафіксовані на іншому носієві інформації листівки, плакати, газети тощо - є засобами вчинення злочину.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Для першої форми цього злочину характерною є також наявність мети - змінити межі території (державного кордону) України.

Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 110) є вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110, особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб або поєднання відповідних дій з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі.

Під розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі треба розуміти дії, спрямовані на граничне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, ненависті до представників інших етнічних груп чи конфесій або до атеїстів. У цьому випадку кваліфікація за сукупністю зі злочином, передбаченим ст. 161 КК, не потрібна.

Особливо кваліфікуючою ознакою є настання в результаті вчинення злочину таких суспільне небезпечних наслідків, як загибель людей або інших тяжких наслідків (ч. З ст. 110 КК). Під іншими тяжкими наслідками треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів тощо. Психічне ставлення до наслідків, передбачених у ч. З ст. 110, може характеризуватися тільки необережністю.

Посягання на життя державного чи громадського діяча

(ст. 112 КК). Специфічною ознакою  цього злочину є потерпілий. Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, обраний (призначений) на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку. Перелік осіб, які можуть бути потерпілими, міститься у ст. 112 і є вичерпним. Тому посягання на життя інших вищих посадових осіб України за мотивами їх державної діяльності не тягне відповідальності за ст. 112 і за відповідних обставин кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115 або за іншою відповідною нормою Особливої частини КК.

З об'єктивної сторони злочин полягає у посяганні на життя - вбивстві або замаху (як закінченому, так і незакінченому) на вбивство державного чи громадського діяча, які можуть проявитися у діях (здійснення пострілу, вкладення радіоактивних речовин у робоче крісло тощо) або у бездіяльності (наприклад, невчинення необхідної медичної процедури).