Втягнення неповнолітніх в злочинну діяльність

ВТЯГНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ У ЗЛОЧИННУ ДІЯЛЬНІСТЬ

    Захист неповнолітніх від посягань на їх моральний розвиток у всі часи був складним завданням для суспільства і держави. Давно відома певна залежність злочинності взагалі від злочинності серед неповнолітніх, оскільки остання є джерелом і резервом усієї злочинності, які нині досягли загрозливих масштабів не тільки в Україні, а й в усьому світі. Щоб не допустити її подальшої активізації, необхідно приділяти особливу увагу попередженню всякого роду негативних впливів на неповнолітніх, серед яких найнебезпечнішим є втягнення їх у злочинну або іншу антигромадську діяльність.

   Слід виділити збільшення кількості неповнолітніх, які залишились без належної батьківської опіки, перебувають у сфері кримінального впливу всередині сім’ї або найближчого побутового оточення. Дослідження останніх років показують, що збільшення кількості злочинів неповнолітніх багато в чому зумовлене впливом на них дорослих, для реалізації кримінальних інтересів із-за яких підлітки втягуються у злочинну діяльність.

   Втягнення неповнолітнього у злочин – дії особи,  пов'язані із безпосереднім психічним та фізичним впливом  на  неповнолітнього, вчинених з метою викликати у нього прагнення  взяти  участь  у  злочині,  і  передбачає таку поведінку,  пов'язану із впливом на неповнолітнього для залучення його  до  участі  у  злочині,  зокрема  переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань,  пропозицію вчинити злочин,  обіцянку придбати або збути вкрадене, давання порад про місце і способи вчинення або про  приховання слідів злочину, розпиття спиртних напоїв з неповнолітнім з метою полегшити схилення його до вчинення злочину.

   Втягнення може бути вчинене і будь-яким іншим способом, як, наприклад, порадою шляхом участі у вчиненні злочину вирішити свою проблему, розмовами з підлітками про романтику і «переваги» злочинного чи іншого антигромадського образу життя, його підкупом різними подарунками тощо.

  Слід зазначити, що без існування об’єктивних умов, тобто негативного соціального середовища, одними лише засобами впливу втягувача на неповнолітнього, неможливо змінити спрямованість поведінки неповнолітнього на антисуспільну чи суспільно небезпечну, а тому – й втягнути його у злочинну діяльність.

  Отже, розглянемо, які саме соціальні чинники можуть сприяти формуванню злочинної поведінки неповнолітнього:

1) соціально-економічні. До таких чинників можна віднести:

 зниження реальних  доходів населення, зниження рівня  матеріального забезпечення більшості населення; зменшення можливостей для легального заробітку, підвищення рівня фактичного безробіття. Спостерігається небезпечна у криміногенному плані тенденція істотного скорочення кількості легальних робочих місць, втрати роботи, тобто легального засобу забезпечення належного рівня життя значної частини громадян. До того ж заробітна плата значної кількості офіційно працюючих дуже низька.

2) неблагополуччя та зубожіння  сімей як причина бездоглядності  дітей. До проблемних сімей належать, насамперед, неповні, новоутворені, багатодітні сім’ї, сім’ї інвалідів та ін. Діти з таких сімей частіше тікають з дому, вдаються до бродяжництва та схильні до правопорушень. Формування психіки дитини в нездоровій емоційній обстановці, в умовах конфліктності її членів несприятливо позначається на її соціальній адаптації, спричинює заперечення дитиною сімейних цінностей і відокремлення її від сім’ї. У таких ситуаціях вона почуває себе краще на вулиці, аніж дома. Морально-етичні чинники, що призводять до безвідповідального батьківства, асоціальний спосіб життя одного з батьків, різні види залежності (пияцтво, алкоголізм, наркоманія), що призводять до моральної деградації батьків, неблагополуччя сім’ї і розлучення, внаслідок чого погіршується становище дітей у родині, страждає їх емоційне та духовне здоров’я. Порушення взаємин у сім’ях, в яких обоє батьків зловживають алкоголем або іншими психотропними речовинами, часто призводить до різноманітних форм насильства, спрямованого, в тому числі й на дітей. Діти, які зазнали жорстокого ставлення батьків, мають специфічні психічні вади: поганий стан здоров’я, нервові порушення, затримки психічного розвитку. Грубе ставлення, приниження, насильницькі дії дорослих формують у дитини почуття ненависті, відчуженості, агресії.

3) негативний вплив засобів масової інформації.  Суспільству за короткий проміжок часу стали чужими моральні принципи, а в інформаційній сфері нашої держави домінують публікації, фільми, передачі, що містять елементи насильства, жорсткості, порнографії. Діти більш чутливі до негативного впливу ЗМІ, оскільки вони, на відміну від дорослих, сприймають негативну поведінку за взірець. Бажання копіювати поведінку телегероїв є одним із елементів самоствердження та переходу до дорослого життя. Порівнюючи себе з дорослими, підліток доходить висновку, що між ним і дорослим ніякої різниці немає. Він починає вимагати від навколишніх, щоб його більше не вважали маленьким. У нього ще немає відчуття справжньої повнолітньої зрілості, проте є величезна потреба у визнанні його дорослості. Найлегшим і найнебезпечнішим способом “досягання” дорослості є наслідування зовнішніх ознак дорослості – куріння, гра в карти, вживання алкоголю, прагнення до дорослої моди, способів відпочинку.

4) алкоголізм, наркоманія  неповнолітніх. Алкоголізм і наркоманія перестали бути тільки соціальними проблемами. Призводячи до біохімічних змін в організмі людини, ці явища постійно збільшують коло осіб, схильних до вчинення злочину, і саме неповнолітні, які, вживаючи спиртні напої та наркотики, стають об’єктами втягнення їх у вчинення злочину.

  Аналізуючи вищевикладені причини, правоохоронним органам спільно з громадськістю потрібно здійснювати постійний контроль за способом життя, поведінкою, контактами, зв’язками підлітків із раніше засудженими особами, які не стали на шлях виправлення, з метою попередження їх негативного впливу на нестійких неповнолітніх.

  Наступним елементом характеристики виступить “жертва” або об’єкт втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, тобто сам неповнолітній. Через вікові особливості розвитку неповнолітні, як правило, тягнуться до осіб, не набагато старших за них, але, водночас, прагнуть “самоствердитися” в компаніях більш дорослих осіб. Вони можуть захоплюватися героїчними вчинками, причому не відчуваючи відрази до аморальної поведінки. Підлітки як більш довірливі, ніж дорослі, легко потрапляють під вплив антисуспільних елементів, зокрема, з числа старших ровесників. Опинившись у такому оточенні, неповнолітній починає копіювати негативні сторони їх поведінки (грубить, розв’язність, вживання спиртних напоїв, легких наркотиків, куріння), що, на його думку, робить його “самостійним” і “зовсім дорослим”.

 Будучи жертвою злочину, потерпілим на першому етапі  злочинного впливу дорослого, неповнолітній  надалі набуває нової якості – сам стає злочинцем, співучасником злочину, який учиняє під впливом дорослого та під його керівництвом, виходячи за межі дозволеного і порушуючи ту чи іншу норму закону.

  Наступним елементом опису є особа втягувача неповнолітніх у злочинну діяльність. Вивчення особистості втягувача здійснюється, головним чином, для виявлення й оцінки тих якостей і рис, які зумовлюють злочинну поведінку і набувають значення для подальшої її профілактики.

 Втягувач – це особа, як правило, зі стійкою антисуспільною орієнтацією, яка надалі переростає у злочинну поведінку. Як організатор, лідер він установлює визначений внутрішній порядок, керує й управляє неповнолітніми. Як правило, він не бере участь у вчиненні злочину, але завжди отримує основний дохід. Неповнолітній їм потрібен для уникнення кримінальної відповідальності або як інструмент злочинної дії: пролізти у кватирку, приманити жертву, виконати роль посильного та ін.

  Дорослий, залучаючи неповнолітнього у злочинну чи іншу антисуспільну діяльність, не тільки усвідомлює, а й намагається, щоб неповнолітній сам або разом із ним учинив злочин, усвідомлюючи, що своїми діями він долучає підлітка до злочинної діяльності й свого способу життя.

   Виділяють 4 групи  втягувачів:

1) втягувачі-ватажки –  молоді люди 18–25 років, які групують навколо себе підлітків переважно для виконання дрібних доручень, спільного проведення часу, розпивання спиртних напоїв, вживання наркотиків, учинення корисливих злочинів, таких як крадіжки, хуліганство;

2) втягувачі-рецидивісти  – раніше судимі особи старше 25 років. Відбувши покарання, вони намагаються встановити втрачені соціальні зв’язки і найліпше це вдається з неповнолітніми. Часом у безпечному на вигляд спілкуванні з неповнолітніми втягувачі готують їх до майбутніх спільних злочинів, які, на відміну від тих, про які йшлося в попередньому пункті, вчиняються більш професійно; такі злочини мають в основному корисливо-насильницький характер;

3) втягувачі – організатори  злочинних груп. Ці особи часто  є вихідцями з категорії раніше  судимих, з усталеними антисупільними поглядами. Неповнолітніх вони використовують як засіб для вчинення тяжких злочинів, головним чином, розбійних нападів, убивств;

4) втягувачі-утриманці –  родичі (найчастіше, батьки) неповнолітніх, деградовані особи, які живуть  переважно за рахунок антисуспільних занять підлітків. Крім того, якщо в учинення злочину неповнолітніх втягують переважно особи чоловічої статі, то у жебрацтво – здебільшого матері.

  Наведена характеристика осіб – втягувачів неповнолітніх у злочинну діяльність, звичайно, не може вважатися вичерпною. Але вона надає певний матеріал для організації і проведення відповідної профілактичної роботи.

  Спробуємо провести аналіз найбільш поширених способів утягнення неповнолітніх у вчинення злочину. Першим розгляньмо умовляння – це тривалий у часі процес впливу на психіку особи, у цьому разі втягувача, на емоційну сферу втягуваного, на його почуття. До різновидів умовляння можна віднести прохання та переконання. Відмінність їх полягає в тому, що прохання за своєю тривалістю в часі завжди одномоментне і не має, на відміну від переконання, тривалого характеру.

 Переконання як вид  умовляння, передбачає надання втягуваній  особі таких підстав, за якими  вона вважає за необхідне вчинити  злочин. У цьому разі вплив  справляється не на емоційну сферу і почуття, а на розум.Втягувач прагне розкрити всі ті вигоди, користь від яких матиме неповнолітній, учинивши певне діяння.

  Наступний спосіб – підкуп, тобто надання чи обіцяння якоїсь винагороди за вчинення злочину (гроші, цінності або ж яка-небудь інша вигода, прощення боргу).

 Особливий інтерес  викликає такий спосіб втягнення, як погроза. Сутність його зводиться  до того, що втягувач погрожує  втягуваному заподіянням яких-небудь  несприятливих наслідків у разі  вчинення злочинного діяння. Поширеною є практика залякування неповнолітнього можливістю розголошення відомостей про вчинені ним проступки.

  Виокремлює також обман як спосіб втягнення. Обман розуміють як умисне введення в оману чи підтримання омани з метою спонукати до певної поведінки в інтересах того, хто обманює, або інших осіб.

 У разі провалу, маніпулюючи  почуттям “обов’язку”, “честі”, а  також залякуючи, дорослий спонукає  неповнолітнього взяти всю вину  на себе. Саме тому втягувач  здебільшого залишається невідомим, а неповнолітній ні за яких умов не визнає навіть його існування.

   Таким чином, психологічна характеристика всіх елементів механізму втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність і висвітлення їх особливостей надає додаткові можливості для своєчасного усунення негативних чинників та активізації діяльності правоохоронних органів і громадськості щодо формування правосвідомості населення, особливо неповнолітніх.

Мероненко Тетяна 305 група