Відмежування вбивства від інших злочинів, поєднаних із заподіянням смерті потерпілому

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:         

       «Відмежування вбивства від інших злочинів, поєднаних із заподіянням смерті потерпілому»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………………………........

1. Поняття вбивства та його види.......................................................................................

2. Відмежування умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого та від вбивства через необережність……..............................................................................................................

Висновки……………………………………………………………………………..........

Список використаних джерел…………………………………………………….............

 

 

 

 

Вступ.

Ст. 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Конституція також зауважує, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21). Особливо підкреслюється, що ці невід’ємні права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. У зв’язку з цим одним з найважливіших завдань кримінального закону є всебічний захист кримінально-правовими заходами саме прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань.     Згідно з Кримінальним кодексом України розділам, де розміщені злочини проти людини, відведено друге, третє і четверте місце в Особливій частині вказаного кодексу, що підкреслює те виключне значення, яке посідає особа, її життя, здоров’я, свобода, гідність в ієрархії пріоритетів тих об’єктів, які захищаються кримінальним законодавством. Звичайно суб’єктом будь-яких суспільних відносин, у тому числі і тих, які захищаються кримінальним законом, є насамперед людина, оскільки саме її інтереси потерпають від будь-яких злочинних проявів. Але більше ніде інтересам, правам і свободам людини не заподіюється така очевидна, така безпосередня шкода, як у посяганнях на особу, де саме їй як суб’єкту суспільних відносин завдаються збитки, інколи невідновні. Саме ці злочини, від яких потерпає особа і як біологічна істота, складають зміст розд. 2 Особливої частини Кримінальний кодекс України, який маює назву «Злочини проти життя і здоров’я особи». Тому родовим об’єктом цих злочинів і виступає особа як суб’єкт суспільних відносин. Безпосереднім об’єктом окремих злочинів проти особи виступають певні невідчужувані та непорушні права і свободи людини, якими є життя та здоров’я особи.

 

1. Поняття вбивства та його види.

Життя людини, відповідно до ст. 3 Конституції України, є найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. До них Кримінальний кодекс України (далі КК) відносить різні види умисних вбивств, вбивство через необережність, доведення до самогубства, погрозу вбивством. [3] У частині 1 ст. 115 КК дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині. Заподіяння смерті іншій людині - це позбавлення її життя.      Об'єктом вбивства є життя людини. Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Вбивство - позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубство злочином не вважається.         З об'єктивної сторони вбивство може бути здійснене шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення людини життя може застосовуватися як фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що викликала смерть, підбурювання до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту тощо).        У разі вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про вчінення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов'язаний був і мав можливість їх вчинити. Наприклад, особа медичного персоналу з метою заподіяння смерті хворому не застосовує необхідного лікування.    Обов'язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку - смерті людини. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого. Вбивство - це протиправне позбавлення життя. Тому не вважається вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння. [3]       З суб'єктивної сторони вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна кваліфікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети.          Суб'єкт вбивства - будь-яка особа, яка досягла 14-ти років за вбивства, передбачені статтями 115-117 КК, і 16-ти років - за вбивства, передбачені статтями 118 і 119 КК. [2]            За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115-118) і вбивства через необережність (ст. 119). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих обставин.            Умисне вбивство без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин (просте вбивство) - ч.1 ст.115 - має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116-118. За частиною 1 ст. 115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на грунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття (наприклад, за наявності прохання потерпілого) та деякі інші.         Покарання за таке вбивство передбачене ч. 1 ст. 115 - позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.        Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) - ч. 2 ст.115. Обтяжуючі обставини перераховані в пунктах 1-13 ч. 2 ст. 115. Для застосування ст. 115 досить наявності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин.             Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) передбачає, що позбавлення життя цих осіб було вчинене одночасно або протягом короткого проміжку часу і охоплювалося єдністю наміру винного. Дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115, якщо не доведено, що його намір був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб. 
Вбивство однієї людини і замах на життя іншої не може розглядатися як закінчений злочин - вбивство двох або більше осіб. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115 або за ч. 1 ст. 115 незалежно від послідовності злочинних дій. Замах на вбивство двох або більше осіб, який не призвів до смертельного наслідку, кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115.  [3]   Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбито дитину до 14 років або якщо винному було достовірно відомо про вагітність жінки. Кваліфікація злочину не залежить від строку вагітності та життєздатності плоду. 
Умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115). Заручником є особа, яка захоплена або утримується будь-ким для забезпечення того, щоб родичі, інші особи, органи держави або відповідні організації виконали певні вимоги як умову звільнення заручника. Вбивство заручника може мати місце в момент захоплення або протягом часу утримування заручника, тобто позбавлення волі. Вбивство можливе і внаслідок спроби заручника втекти, під час його перевезення і т. д. Саме захоплення чи утримання заручника є самостійним злочином і кваліфікується за ст. 147 або 349.            У деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу жорстокість злочину. Пленум Верховного Суду України в своїй практиці вважає, що до особливо жорстоких можуть бути віднесені, зокрема, випадки, коли перед позбавленням життя або в процесі вчинення вбивства до потерпілого умисно застосовувалися тортури, катування або йому заподіювалися особливі страждання шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отрути, що завдає нестерпного болю.      Судова практика виходить з того, що про ознаку особливої жорстокості може свідчити також вчинення злочину в присутності близьких потерпілому осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих страждань. 
Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалося глумлінням над трупом, крім випадків його знищення або розтину з метою приховати вбивство. [3]       Умислом винного має охоплюватися особлива жорстокість дій, що ним вчиняються. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку. Встановлення особливої жорстокості вбивства не входить до компетенції судово-медичної експертизи, оскільки поняття «жорстокість» не є медичним. Вирішення цього питання є прерогативою органів досудового слідства і суду. Експерт лише дає висновок, чи зазнав потерпілий особливо сильних страждань.            Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо, вчиняючи вбивство певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує такий спосіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не тільки однії людини (наприклад, вбивство шляхом пострілу в натовп людей, підпал приміщення, у якому крім потерпілого знаходилися інші особі; вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб). Судова прах тика випадки вбивства за допомогою різного роду автоматичних пристроїв, що створюють загрозу для життя будь-якої особи, кваліфікуе за п. 5 ч. 2 ст. 115.     Заподіяння при вбивстві способом, небезпечним для життя багг тьох людей, тілесних ушкоджень іншим особам слід додатково кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Якщо при вбивстві способом небезпечним для життя багатьох людей, вчинено умисне вбивство двох або більше осіб, винний підлягає відповідальності за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 155.             Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) здійснюється з мотивів, спрямованих на отримання будь-якої матеріальної вигоди (грошей, майна, майнових прав, прав на житлішуплощу тощо) або з наміром позбутися матеріальних витрат (сплати боргу, платежу аліментів та ін.). Корисливим також є вбивство, вчинене за винагороду або з метою зайняти більш високооплачувану посаду. [3]              Для кваліфікації злочину за п. 6 ч. 2 ст. 115 не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необхідно лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства. Тому не може бути основою для кваліфікації вбивства за п. 6 ч. 2 ст. 115 заволодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мотивом вбивства.         Верховний Суд України виходить з того, що умисне вбивство, вчинене при розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч. 2 ст. 115, а й за ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 308 або ч. 3 ст. 313 як розбій. [3]  Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) матиме місце лише у випадку, якщо воно вчиняється за явно вираженої неповаги до суспільства, зневаги до правил співжиття та норм моралі, без мотиву чи за незначного мотиву як приводу для вбивства та ін. Якщо винний крім вбивства з хуліганських мотивів вчинив інші умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, то вчинене ним належить кваліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 і ст. 296. Хуліганство, що потягло за собою необережне позбавлення життя людини, не містить складу злочину, який розглядається, і має кваліфікуватися за відповідною частиною статей 296 і 119.        При кваліфікації вбивства за п. 7 ч. 2 ст. 115 слід встановити наявність хуліганських мотивів, що визначають поведінку винного, встановлення конкретних мотивів вбивства не є підставою для кваліфікації злочину як вчиненого з хуліганських мотивів.           Верховний Суд України в своїй практиці виходить з того, що Умисне вбивство, вчинене з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на грунті особистих відносин, незалежно від місця його здійснення, не повинно кваліфікуватися за п. 7 ч. 2 ст. 115. [3]       Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбивство вчинене в зв'язку з виконанням службового чи громадського обов'язку. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти виконання особою покладених на неї обов'язків у державній чи громадській установі, на підприємстві, в організації. Потерпілим при цьому може бути не тільки службова особа, а й інші працівники, які виконують службові функції, та їх близькі родичі. Виконання громадського обов'язку - це будь-яка корисна для суспільства діяльність громадянина.           Відповідальність за вбивство в зв'язку з виконанням службового або громадського обов'язку настає незалежно від того, коли були вчинені потерпілим дії, які послужили приводом для вбивства. Таким чином, не обов'язково, щоб вбивство було вчинене саме в момент виконання потерпілим свого службового чи громадського обов'язку.          Посягання на життя (тобто вбивство або замах на вбивство) державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112, а вбивство чи замах на вбивство працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку - за ст. 348. Так само і вбивство чи замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, а також захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, відповідно за статтями 379 і 400. [2]      Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115) - це вбивство, вчинене виконавцем за дорученням замовника. Таке доручення, як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити або, навпаки, не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (грошову винагороду, передачу прав на майно та ін.) чи нематеріального характеру (звільнення від кримінальної відповідальності, розв'язання різних життєвих проблем і та ін.). Якщо вбивство на замовлення зумовлене виплатою винагороди або іншими матеріальними благами, вчинене вимагає додаткової кваліфікації за п. б ч. 2 ст. 115. [3]      Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115) має місце, якщо воно вчинене спільно двома або більше особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Таке вбивство може бути вчинене як співвиконавцями, так і з розподілом ролей, тому безпосереднім виконавцем вбивства може бути і один учасник групи. За цим пунктом ч. 2 ст. 115 належить кваліфікувати і умисне вбивство, вчинене організованою групою або злочинною організацією, тому що ці форми співучасті імпліцитно містять в собі також ознаки, властиві групі, яка діє за попередньою змовою. У разі вчинення вбивства злочинною організацією (її учасниками) кваліфікація злочину настає за сукупністю ст. 225 і п. 12 ч. 2 ст. 115. [2]   Умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115). Йдеться про умисне вбивство, вчинене хоча б у другий раз. Вчинення вбивства, передбаченого статтями 116-118, не дає підстав розглядати наступне умисне вбивство як повторне. Умисне вбивство, якому передувало умисне заподіяння смерті, що охоплюється статтями розділів КК (терористичний акт, диверсія, бандитизм, посягання на життя працівника правоохоронного органу та ін.), кваліфі- 
кується за п. 13 ч. 2 ст. 115. Цей пункт застосовується незалежне від того, чи був винний засуджений за раніше вчинене вбивство.      Якщо особу, яка вчинила повторне вбивство, за жодне з них неї було засуджено, останнє вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 21 ст 115 а вчинене раніше кваліфікується самостійно.  Незакінчене вбивство (або співучасть в ньому) також створює повторність.           Умисне вбивство не може кваліфікуватися як повторне, якщо судимість за раніше вчинене вбивство погашена чи знята у встановленому порядку, а також якщо закінчилися строки давності за попереднє вбивство.     Перелік обтяжуючих обставин, вказаних в ч. 2 ст. 11 є вичерпним. Якщо умисне вбивство вчинене за обтяжуючих обставин, перерахованих у двох або більше пунктах ч. 2 ст. 115, то при його кваліфікації мають вказуватися всі пункти. 
Умисне вбивство за ч. 2 ст. 115, карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому ст. 115. [3]   

 

2. Відмежування умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого та від вбивства через необережність.

При вчиненні умисного вбивства, умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, і вбивства через необережність настає один і той самий злочинний результат – смерть потерпілого. Водночас покарання за скоєння зазначених злочинів істотно відрізняються. Помилка в кваліфікації вчиненого може спричинити не тільки неправильне призначення покарання, але і незастосування або необґрунтоване застосування ряду інших заходів кримінально-правового впливу (зокрема звільнення від покарання з випробуванням, застосування чи незастосування умовно-дострокового звільнення тощо). Від правильності кваліфікації злочину залежить також підсудність і ряд інших процесуальних наслідків. У зв’язку з цим питання розмежування тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, й інших злочинів, наслідком яких є смерть особи, набуває великого значення.      Верховний Суд України (у п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи») з цього приводу зазначає, що для відмежування вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту та спрямованості умислу суб’єкта посягання. Відповідно, питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має [4]. Фахівці зазначають, що при відмежуванні умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого від вбивства у слідчо-прокурорській і судовій практиці враховують поведінку винного після вчинення злочину [5, с. 286].         Зокрема, про наявність умислу на вбивство свідчитимуть такі обставини: по-перше, нанесення ударів та поранень (їх локалізація) в життєво важливі органи (голову, шию, ліву сторону грудей, печінку, пах тощо); по-друге, застосування такого знаряддя або засобу вчинення злочину, яке визначально здатне спричинити смерть (пістолет, ніж, кастет, сокира, важкий предмет тощо); по-третє, інтенсивність дій винного, яка достатня для порушення функцій або анатомічної цілісності життєво важливих органів (велика сила нанесення ударів або кількість поранень); по-четверте, існування ворожих міжособистісних відносин між потерпілим і винним до вчинення злочину (попередні погрози, факти бійок між винним і потерпілим тощо); по-п'яте, переривання злочинних дій не добровільно, а на вимогу інших осіб, під загрозою бути викритими чи затриманими; по-шосте, негативна поведінка після вчинення злочину (наприклад, залишення потерпілого, який знепритомнів або тяжко поранений без медичної допомоги; створення перешкод для того, щоб потерпіла особа не могла залишити місце злочину, дати собі раду сама або покликати на допомогу сусідів чи перехожих). [4]  Стосовно відмежування необережного вбивства від умисного нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, труднощі, які виникають, зумовлені тим, що ці злочини мають загальну ознаку необережного ставлення винного до наслідків у виді смерті потерпілого.     Якщо ж провести аналіз складів злочинів убивства через необережність та умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, то об’єктами в складі злочину, передбаченому ст. 119 КК України виступає життя особи, а в передбаченому  ч. 2 ст. 121 КК України – здоров’я та життя особи; об’єктивною стороною у випадку вбивства через необережність є:            1) діяння – посягання на життя іншої людини; 2) наслідки у вигляді її смерті;            3) причинний зв'язок між вказаними діяннями і їх наслідками. Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого з об’єктивною сторони характеризується такими ознаками: 1) діяння (дія або бездіяльність), причому дії можуть виражатися у фізичному, хімічному, біологічному, психічному чи іншому впливі на потерпілого, а бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров’ю у вигляді тілесних ушкоджень; 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; 3) причинний зв'язок між вказаними діяннями і наслідками. З суб’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 119 КК України, характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю, а в ч. 2 ст. 121 КК України спричинення тілесного ушкодження здійснюється умисно, а смерть заподіюється необережно. [4] За ст. 119 КК України суб’єкт злочину є загальним (тобто досяг 16-річного віку), а за ч. 2 ст. 121 КК України суб’єктом злочину є особа, з пониженим віком відповідальності, а саме, яка досягла 14-річного віку. [2]           Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, має місце у випадку, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 КК України діяння настає смерть потерпілого, причому особливістю цього є те, що настають два суспільно-небезпечні наслідки (первинний – тяжкі тілесні ушкодження і похідний – смерть). Психічне ставлення до них з боку винного є різним. Так, до заподіяння тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження – з необережністю. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. У разі ж вбивства з необережності, таке усвідомлення відсутнє – винний не усвідомлює настання смерті потерпілого [6, с. 89].   Відповідальність за ч. 2 ст.121 КК України настає лише за умови, що при вчиненні діяння винний передбачав заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також передбачав можливість настання смерті, але легковажно розраховував на її відвернення, або якщо не передбачав можливості настання смерті потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити. А якщо умислом винного не охоплювалося спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а стосовно смерті потерпілого в його діях є необережна вина, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність за ст. 119 КК України.        Варто погодитися з твердженням М. Михайлова і Ю. Мілько про те, що кваліфікація злочину в подібних випадках не повинна визначатися часом настання смерті (відразу або через деякий час). Необхідно виходити з того, що необережне вбивство передбачає відсутність умислу винного на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також і на заподіяння смерті потерпілому [7, с. 22].    Треба також зазначити, що кваліфікація за ч. 2 ст.121 КК України прийнятна лише у випадку, якщо тяжкий характер ушкодження охоплювався умислом винного і якщо винний передбачав цей наслідок. Злочин не може бути кваліфікований за ч. 2 ст.121 КК України, якщо смерть потерпілого сталася в результаті необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Підбиваючи підсумки зазначимо, що для відмежування умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого та вбивства через необережність, потрібно ретельно досліджувати всі обставини, які мають значення для встановлення спрямованості умислу винного, враховуючи попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини, спосіб і знаряддя злочину, характер і локалізацію поранень, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.       Отже, порівнявши вищевказані злочини, передбачені ст. 115, ч. 2 ст. 121 і ст. 119 КК України, ми бачимо, що вони мають схожі ознаки, але кримінальне законодавство передбачає різну ступінь їх суспільної небезпечності, про що можна судити з того, як різняться санкції за порушення норм цих трьох статей. Зважаючи на ці та інші обставини, дуже важливо у ході кваліфікації правильно розмежовувати ці злочини.         Визначальним при відмежуванні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті характеризується необережністю.        При відмежуванні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від вбивства через необережність, треба також звертати увагу на психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків, які настають в результаті його суспільно небезпечних діянь. При кваліфікації діяння за ч. 2   ст. 121 КК України, винний до заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження – необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання смерті потерпілого в результаті заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень. У разі ж вбивства через необережність, таке усвідомлення відсутнє – винний не усвідомлює можливості настання смерті потерпілого. Отже, вчинене діяння слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. - К.: Парламентське видавництво, 1996.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131).

3. Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І.  Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти - Харків: Юрінком Інтер - Право,2001. - 416 с..

4. Колодяжна Ю.В. Актуальні проблеми відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства та вбивства через необережність./ Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка //сайт www.corp-lguvd.lg.ua/(станом на 10.12.2014).

5.  Баулін Ю.В., Борисов В.І., Гавриш С.Б.  Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / 2-е вид., перероб. та допов.. – Х. : Одіссей, 2004. – 1152 с.

6. Гриневич В. Практичні аспекти відмежування тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, від вбивства через необережність/  Юридичний журнал.// – 2005. - № 11. – С. 88 – 89.

7. Михайлов М. Квалификация тяжких телесных повреждений, повлекших смерть / Советская юстиция.// – 1965. – № 6. –  С. 22–25.