Контрольная работа по «Криминологии»

 

Зміст.

 

1. Співвідношення необхідної оборони і крайньої необхідності…...……3с.
2. Поняття і класифікація причин та умови злочинності…………….…..7с.
3. Завдання ………………………………………………………………..10с.
4. Література ………………………………………………………………12с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 .Співвідношення необхідної оборони і крайньої необхідності.

 

Необхідна оборона

 

     Кожна особа  має право  на  необхідну   оборону  незалежно  від  можливості уникнути посягання  або звернутися за допомогою  до інших осіб чи органів  влади. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів  чи  прав  особи,  яка  захищається,  або  іншої  особи, інтересів  суспільства  або  держави  від  суспільно  небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому,  хто посягає,  якщо такі дії були зумовлені  потребою  негайного  відвернення  чи  припинення посягання (Ст. 15 КК).

Практикою застосування уголівного законодавства та наукою уголівного права винайдено два види умов правомірності

Заподіяння шкоди в  стані необхидної оборони:

1. Умови, що стосуються властивостей нападу;
2. Умови, що стосуються властивостей захисту;

Заподіяння шкоди буде визнано правомірним, якщо напад  був:

а) Суспільно небезпечним – тобто загрожував тяжкими наслідками – у сфері важливих суспільних цінностей – життя, здоров’я, властності, державного керування і т. ін. При цьому напад не обов’язково повинен бути злочином, досить і того, що він був реально небезпечним – загрожував тяжкими наслідками.

Звідсі виходить, що необхідна  оборона не можлива:

• проти правомірних дій посодових осіб (працівників міліції, судових виконавців і т. ін.), яки не є  суспільно небезпечними;
• при нападі неосудного, про що завідомо знає той, хто захищаєтся, інакше – підпавший нападу, має право захищатися за правилами крайньої необхидності;
• при нападу тварин (якщо вони нападают самі) і можливо, якщо їх направляют власники чи інші люди.

Необхідно оборона не допускається проти того, хто діє в стані необхидної оборони (як і під час провокації необхідної оборони).

Провокацією необхидної оборони  називют таки дії, яки вчиняються з метою викликати на себе напад, щоб потім була можливість дати гідну  відсіч (помститися), посилаючись на те, що був змушений оборонятися, тобто  знаходився в стані необхідної оборони.

За правилами необхідної оборони нападаючий і обороняючий  себе (чи інших осіб) ніколи неможуть помінятися місцями.

б) Наявним – тобто уже роспочатим, чи який неминуче повинен початися, ось-ось почнется.

Але  стану необхідної оборони немає, якщо напад ще не розпочався (бо немає необхідності в заподіянні шкоді), а також і тоді, коли напад  уже явно закінчився (бо немає потреби  в захисті).

Пленум Верховного Суду України  в постанові від 28 червня 1991 року пояснив що “… стан необхідної оборони  виникає не лише в момент суспільного  небезпечного посягання, але і при  наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для  з’ясування цього  необхідно враховувати  поведінку нападаючего, зокрема  спрямованість умислу, інтенсівність  і характер його дій, що дає підставу особі яка захищається, сприймати  загрозу як реальну”.

в) Якщо напад був дійсним – тобто дійсно їснуючим.

 

Крайня необхідність

 

Не є злочином дія,  яка хоч і  підпадає  під  ознаки  діяння, передбаченого  кримінальним законом,  але вчинена в стані  крайньої  необхідності,  тобто  для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави,  громадським  інтересам,  особі чи правам цієї людини або інших громадян,  якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода (Ст 16 КК).

 

Заподіяння шкоди в  стані крайньої необхідності не є  суспільно небезпечним і не має  складу злочину, оскільки таки дії спрямованний  на захист більш цінних благ та інтересів  особи, чи держави.

Крайня необхідність –  це випадок зіткнення двох інтересів, яки в рівною мірою охороняються законом, і в якому заради збереження більш важливого інтересу, заподіється шкода меншому інтересові.

Крайня необхідність –  суб’єктивне право кожної людини. Для деяких осіб вона є також і  юридичним обов’язком (пожежники, лікарі, працівники МВС). Ці особи не мають  права ухилятись від своїх  обов’язків посилаючись на стан крайної необхидності.

 

Крайня необхідність та  Необхідна оборона мають багато загального:

1. заподіяна шкода і в тому і другому разі є правомірною;
2. там і там захищаються особисть та громадські інтереси;
3. кожен з цих інститутів є суб’єктивним правом кожної людини.

 

Відмінність необхідної оборони  від крайньої необхідності полягає  в таких ознаках:

 

1. Небезпеку, що вимагає потребу захисту в стані необхідної оборони створюють суспільно не безпечні дії фізичної особи, а небезпеку крайньої необхідності – дії людей, сіл природи, тварин, фізіологічні процеси і т. ін.
2. В стані необхідної оборони шкода спричиняється нападаючому, а в стані крайньої необхідності – непричетним до події третім особам.
3. Заподіяння шкоди третім особам в стані крайньої необхидності правомірне лише в тому випадку, якщо це був єдиний засіб відвернення небезпеки. При необхідній обороні такої умови немає.
4. Головною умовою крайньої необхідності є вимога, щоб заподіяна шкода була меншою відвернутої. Заподіяна при необхідній обороні шкода може бути і більшою ніж відвернута.
5. На відміну від необхідної оборони стан крайньої необхідності виникає лише при наявності сукупності всіх його умов. Відсутність хоча б однієї з цих виключає стан крайньої необхідності.
6. Згідно із ст. 445 Цивільного кодексу України особа, що заподіяла шкоду в сані крайньої необхідності зобов’язана відшкодувати потерпілому. Враховуючи обставини події, суд може перекласти цей обов’язок на особу, в інтересах якої ця шкода була заподіяна.
 

2. Поняття і класифікація причин та умови злочинності.

 

У кримінологічній літературі класифікація причин й умов злочинності здійснюється за декількома критеріями:

 
- за природою;

 
- за рівнем функціонування;

 
- за змістом і способом дії;

 
- за джерелами.

 
За природою причини й умови  поділяються на:

 
- об’єктивні;

 
- суб’єктивні.

 
Об’єктивні фактори існують незалежно  від волі людини. До них належать: стан екології, економіки, соціальний лад, спадковість, клімат та ін. Що стосується злочинності загалом, як об’єктивні її причини постають конкретні суперечності суспільного буття, економічних  і соціальних відносин людей. об’єктивні умови – це недоліки організаційного  й технічного порядку, що підтримують, пожвавлюють дію суб’єктивних і  об’єктивних причин злочинності.

 
Суб’єктивні фактори охоплюють  все особистісне, що залежить від  волі людини: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні  погляди, традиції та ін. А. Зелінський вважає, що до суб’єктивної детермінанти поведінки обов’язково належать також не свідомі елементи психіки  людини, її психічне здоров’я, а спадкові особливості. До суб’єктивних причин відносяться елементи соціальної психології, що суперечать моралі та проявляються у викривлених потребах, інтересах, установках, меті, які призводять до скоєння злочинів. Суб’єктивні умови  – це демографічні та соціально-психологічні особливості населення.

 
За рівнем функціонування виділяють  причини й умови:

 
- загальні для всієї злочинності;

 
- особливі для різних видів  злочинів (за їх кримінально-правовою  характеристикою, за колом осіб, що їх скоїли та ін.);

 
- поодинокі для певних злочинів.

 
За змістом і способом дії:

 
♦ загальні причини й умови ті, що впливають на всю злочинність, тобто стосуються всіх процедур у  злочинності: зростання, скорочення, структурних  змін тощо.

 
Вони можуть бути:

 
- економічними;

 
- ідеологічними;

 
- організаційними;

 
- правовими тощо;

 
♦ особливі криміногенні обставини:

 
- причини та умови конкретних  видів злочинів за об’єктом  зазіхання можуть об’єднуватись  у великі групи – причини  й умови корисливих,

 

насильницьких, посадових злочинів тощо;

 
- причини та умови умисних і необережних злочинів;

 
- причини й умови первинної та рецидивної злочинності;

 
- причини й умови злочинності неповнолітніх, що мають специфічний характер, беручи до уваги психофізіологічні особливості цієї категорії злочинців тощо;

 
♦ причини й умови конкретних поодиноких злочинних дій різноманітні. Лише частина з них може розглядатись як типові й такі, що підлягають певній систематизації. Незважаючи на це, хоч і умовно, вони можуть бути розмежовані на декілька груп:

 
- причини й умови, пов’язані  з матеріальним станом і умовами  життя осіб, які скоїли злочин;

 
- пов’язані з моральним формуванням  особи, з особливостями соматичного  та психічного стану;

 
- причини й умови, що випливають  з певної життєвої ситуації  та поведінки потерпілого.

 
За джерелами причини й умови  бувають:

 
         - внутрішні – суперечності, що притаманні певному суспільству;

 
- зовнішні – негативний уплив  з боку інших. Скажімо, порнографія, 

наркотики, насильство, що заполонили екрани наших  телевізорів і 

кінотеатрів, які прийшли із Заходу.

 
У кримінологічній літературі застосовують також інші основи для класифікації причин і умов злочинності. Так, деякі  кримінологи виділяють головні  та другорядні причини (першого та другого  порядку), ближні й віддалені, обставини, фактори, детермінанти. На наш погляд, усі ці класифікації мають право  на існування, але в їх основі лежать поняття причин і умов” злочинності, та тлумачать їх різні автори по-різному.

 
Завершуючи розгляд цього питання, необхідно зазначити, що теорія про взаємозумовленість і взаємозв’язок явищ у природі та суспільстві дає нам ключ до розуміння того, чому злочинність існує і чим зумовлюється.Перераховані класифікації дають можливість цілеспрямовано вивчити причини й умови злочинності. На їх основі формуються реальні прогнози та ефективні заходи обмеження злочинності й запобігання конкретним злочинам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Завдання.