Контрольная работа по "Криминологии"

План

 

1. Принцип точності  кримінально-правової кваліфікації

2. Кваліфікація позитивної  посткримінальної поведінки особи

3. Розмежувати заволодіння  майном шляхом зловживання службовим  становищем (ч. 2 ст. 191 КК) та зловживання  владою або службовим становищем (ст.. 364 КК). Завдання виконуйте у вигляді таблиці:

 

Норми про склади злочинів, які розмежовуються	Спільні ознаки складів  злочинів	Розмежувальні ознаки складів  злочинів	Зміст ознак, характерних  для кожного складу

 

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Принцип точності кримінально-правової кваліфікації

 

 

Сучасне кримінальне  законодавство - складна система. Воно глибоко структуроване. Сам законодавець намагається якомога точніше відобразити у статтях кримінального закону типові особливості злочинів, врахувати суспільну небезпеку тих чи інших посягань. При цьому в кримінальних законах немає хоча б двох збігаючих між собою статей чи їх структурних частин.

Безперечно, точність кримінального  закону має проявлятися і у точності кримінально-правової кваліфікації. Якщо законодавець диференціював відповідальність, виразив у законі своє ставлення до кримінально-правової оцінки певного діяння, то воно повинно бути враховано при застосуванні цього закону. Інакше - втрачається сенс законодавчої диференціації кримінально-правових норм. Це означає, що діяння повинно бути кваліфіковане не взагалі за кримінальним законом як злочин, не просто за однією із статей, що охоплює скоєне, а має кваліфікуватися саме за тією статтею, частиною статті, пунктом, яка введена у законодавство для оцінки певних посягань¹.

Таким чином, точність кримінально-правової кваліфікації полягає у двох аспектах. Перший стосується конкретності кримінально-правової оцінки діяння. Другий - обов'язковості її досягнення. Зупинимося на них детальніше, що, зокрема, допоможе обгрунтувати, чому точність кримінально-правової кваліфікації підноситься до рангу одного з її принципів.

Конкретність кримінально-правової кваліфікації грунтується на індивідуальній відокремленості кожної з кримінально-правових норм. Законодавство не містить навіть двох повністю співпадаючих між собою статей. Звідси випливає, що конкретність кримінально-правової кваліфікації має проявлятися у цілому ряді положень. Вони стосуються: вказівки на кримінальний закон, яким передбачене діяння, що кваліфікується; посилання на статті Загальної частини; посилання на статті Особливої частини.

У теорії кримінального  права і правозастосовній практиці формі, у якій здійснюється вказівка на кримінальний закон, що містить норму, за якою кваліфікується діяння особи, звичайно не приділяється належної уваги. Оскільки в абсолютній більшості випадків застосовуються статті чинного Кримінального кодексу України, то обмежуються скороченим загальновідомим найменуванням - КК України, маючи на увазі його останню редакцію. Однак далеко не в усіх випадках таке посилання достатнє. Головним чином це пов'язане зі змінами статей КК, часто неодноразовими. Нерідко з матеріалів кримінальної справи неможливо зрозуміти: за статтею, що діє у якій редакції, кваліфіковані діяння. На це неодноразово вказується Верховним Судом України, зокрема в оглядах і узагальненнях судової практики.

Точність кваліфікації не буде досягнута, якщо крім конкретної вказівки на статтю Особливої частини  кримінального закону не буде здійснене таке ж конкретне посилання на ті нормативно-правові акти, до яких потрібно звертатися для з'ясування змісту кримінально-правової норми. Відсилочна чи бланкетна диспозиція статті кримінального закону, субсидіарне застосування норм інших галузей права передбачають, що при кримінально-правовій кваліфікації буде не просто названий відповідний нормативно-правовий акт, але й вказані відповідні статті, пункти, параграфи. На необхідність досягнення конкретності посилань на норми інших галузей права постійно звертає увагу Верховний Суд України.

Особливу увагу точності кваліфікації має бути приділено при множинності злочинів. Це підкреслюється нормами кримінально-процесуального законодавства. Частина 2 ст. 132 КПК передбачає, коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому у вину по кожній з цих статей.

Безумовність досягнення точності кримінально-правової кваліфікації. Точність кваліфікації - самостійна цінність. Саме з точністю пов'язується її правильність і законність. Адже неточну кваліфікацію - таку, коли скоєне кваліфіковане не за тією статтею або частиною, пунктом статті чи коли не вказаний структурний елемент статті, який передбачає саме дане діяння, за жодних умов не можна вважати правильною. Навіть визначення статті Особливої частини без конкретизації її частини, пункту, без необхідних посилань на статті Загальної частини, без точної вказівки того, статті якого саме кримінального закону застосовуються, нічого не дає для кримінально-правової оцінки діяння. Не існує умисного вбивства при обтяжуючих обставинах взагалі - є таке вбивство, вчинене за наявності однієї чи декількох конкретних ознак, передбачених окремими пунктами ч. 2 ст. 115; абстракцією є оцінка скоєного як крадіжки взагалі - вона має бути кваліфікована за однією з частин відповідної статті КК. Кримінально-правові, меншою мірою кримінально-процесуальні наслідки кваліфікації, пов'язуються з визначенням не лише статті, а також її частини чи пункту.

Тому точність кваліфікації має бути досягнута незалежно від того, чи впливає це на вирішення якогось конкретного питання. Найчастіше постає питання про доцільність зміни кваліфікації, коли це не пов'язано із зміною становища обвинуваченого, підсудного. Часом висловлюється думка, що неточну кваліфікацію можна «не зачіпати», якщо це не викличе одночасно зміну запобіжного заходу, застосування давності, пом'якшення покарання тощо. Однак така позиція спрямована лише на приховування помилок, допущених на попередніх стадіях кримінального процесу. Вона не враховує того, що кваліфікація впливає на вирішення комплексу правових питань, неправильності у ній позначаються на становищі як даної особи, так і її співучасників, причетних до злочину. Врешті-решт, точність кримінально-правової кваліфікації -чччччч це точність юридичної і соціальної оцінки вчиненого діяння. Тому не лише юридично правильною, а й політично зрілою є позиція тих правників, які відстоюють необхідність досягнення того, що на практиці називають «чистотою кваліфікації». Під нею якраз і розуміють точність кримінально-правової оцінки скоєного, інкримінування саме тих норм кримінального закону, які передбачають діяння, безвідносно до можливого покарання або застосування інших заходів до особи.

 

2. Кваліфікація позитивної  посткримінальної поведінки особи

 

Посткримінальна поведінка виступає підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за фактично вчинені діяння, які становлять закінчений злочин. Таке звільнення не впливає на кваліфікацію вже скоєного, не усуває його оцінку як злочину. Має місце лише специфічний правовий наслідок, позитивний для особи, яка після закінчення злочину діяла відповідно до вимог кримінального закону.

Кваліфікація при позитивній посткримінальній поведінці включає в себе:

1) кваліфікацію кримінальної поведінки - діянь, щодо яких передбачене звільнення від кримінальної відповідальності при наступній позитивній поведінці. При цьому, має бути констатовано, принаймні, таке: діяння, підлягає кваліфікації за статтею (частиною статті) Особливої частини КК, щодо якої встановлене звільнення за умови посткримінальної поведінки; діяння містить усі ознаки закінченого злочину;

2)             кваліфікацію  посткримінальної поведінки. У свою чергу це передбачає: оцінку фактичних даних, які свідчать про вчинення особою діянь, встановлених кримінально-правовою нормою, яка регламентує даний вид посткримінальної поведінки; встановлення відповідності між ознаками, які характеризують фактичну поведінку особи  після вчинення злочину і умовами звільнення, передбаченими статтею Особливої частини КК; висновок, що у скоєному немає ознак добровільної відмови чи дієвого каяття;

3)             остаточну оцінку діяння в цілому, яка полягає у визнанні наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності або ж відсутності таких підстав і необхідність притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Результат кваліфікації при ознаках за наявності ознак позитивної посткрикримінальної поведінки, може мати:

1) визнання, що наявні  усі підстави для повного, остаточного і безумовного звільнення від кримінальної відповідальності за вчинене у зв'язку з позитивною посткримінальною поведінкою; визнання того, що особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за певний злочин у зв'язку з позитивною посткримінальною поведінкою, водночас, підлягає кримінальній відповідальності за інші діяння, кваліфіковані як злочини; встановлення наявності лише частини обов'язкових ознак позитивної посткримінальної поведінки. Це має своїм наслідком висновок про необхідність кваліфікації скоєного як злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК; оцінка скоєного як такого, що характеризується ознаками добровільної відмови чи дієвого каяття з відповідною кримінально-правовою кваліфікацією.

Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку з позитивною посткримінальною поведінкою тоді, коли на явна сукупність не лише вказаних вище загальних ознак, а ще й ознак, встановлених Особливою частиною КК щодо окремих злочинів. Ці ознаки стосуються насамперед поведінки особи після закінчення злочину. Кількість відповідних дій, їх характер різний для кожного з видів посягань, стосовно яких передбачене звільнення від кримінальної відповідальності при відповідній поведінці. Крім того, звільнення від кримінальної відповідальності за аналізованою підставою пов'язується ще й з роллю особи у вчиненому злочині, тим, наскільки активною була її злочинна діяльність.

Сукупність ознак, які  виступають підставою звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці, можна (за аналогією з іншими випадками, коли необхідно встановлювати сукупність певних ознак) називати складом позитивної пост кримінальної поведінки. Така назва акцентує увагу на тому, що: повинні бути встановлені усі без винятку ознаки для того, щоб констатувати наявність цього складу; відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому і неможливість застосування звільнення від кримінальної відповідальності; склади окремих видів позитивної посткримінальної поведінки індивідуальні - для звільнення у кожному із передбачених законом випадків потрібно встановлювати окрему сукупність ознак. Склади посткримінальної поведінки включають ознаки, які: позначають злочин, при вчиненні якого застосовується звільнення; визначають коло осіб, щодо яких допускається застосування звільнення; характеризують поведінку особи в ході вчинення злочину; вказують на дії, які повинна вчинити особа, як умову звільнення; додаткові умови, які не стосуються особи та її поведінки.

Як вже вказувалося, чинний КК передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з позитивною посткримінальною поведінкою у 13 випадках. Умови звільнення викладаються у останніх за порядком частинах статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за певні злочини. Тому для формування  складів посткримінальної поведінки потрібно звертатися як до диспозицій статей, які встановлюють відповідальність, так і до частин статей, присвячених умовам звільнення. Наприклад, ст.. 111 КК, передбачає кримінальну відповідальність за державну зраду. Особа, яка підлягає звільненню є громадянин України. Вимоги до поведінки особи в ході вчинення злочину – на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив. Дії, які повинна вчинити особа, як умови звільнення – добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та отримане завдання.

Аналіз відповідних  положень чинного КК свідчить, що умови  звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці  вкрай «різно-шерстні» , при їх викладенні законодавець не дотримувався будь-якої системи, не використав можливості сформулювати загальні норми про звільнення при окремих типових проявах пост кримінальної поведінки (добровільна видача заборонених предметів, відмова від організованої співучасті, сплата обов'язкових платежів).

З усіх умов звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці окремо слід зупинитися на значенні тих, які вказані як додаткові. Це умови, що не пов'язані з поведінкою особи, яка вчиняє злочин і за яку підлягає звільненню. Вони стосуються: службової діяльності працівників правоохоронних органів - порушення ними кримінальної справи чи притягнення до кримінальної відповідальності за дії, щодо яких має місце посткримінальна поведінка; діяльності компетентних органів щодо відвернення заподіяння шкоди інтересам України (щодо шпигунства); наявності в діях особи складу іншого злочину; провокуючих дій особи, яка викликає злочинну поведінку (вимагання і наступне давання хабара).

Саме використання таких умов в складі позитивної посткримінальної поведінки викликає заперечення, оскільки їх наявність може й не охоплюватися виною особи, вона не може вплинути на їх наявність. Логічним було б обмежитися лише тими умовами, які залежать від поведінки особи, яка прагне «відмовитися» від уже вчиненого і довести відповідними діями, що її діяння і вона сама втратили суспільну небезпеку. Однак, оскільки відповідні ознаки передбачені чинним КК, вони повинні встановлюватися в ході кримінально-правової кваліфікації посткримінальної поведінки.