Класифікація підзаконних нормативно-правових актів

Класифікація  підзаконних нормативно-правових актів

Право і держава  нерозривно взаємопов’язані і кожна країна будує свою правову систему, беручи до уваги свої індивідуальні особливості історичного розвитку. Сучасні правові системи різних держав відрізняються одна від одної, і мають свої характерні риси.

Само визначення „правова система” безумовно вказує на наявність  в правовій державі розгалуженого  систематизованого законодавчого  закріплення, яке являється першоосновою у формуванні правової соціальної держави і суспільства. Таким закріпленням є нормативно-правові акти, які приймаються відповідними державними органами і регулюють всі сфери суспільного життя суспільства. Саме тому я вважаю за необхідне дослідити саму цю тему, адже вивчення самого поняття, сутності нормативно-правових актів як ніщо інше необхідне для розуміння самого поняття держави і права, воно дає широке уявлення щодо прав і обов’язків кожного громадянина і держави в цілому. Метою цієї роботи є вивчення особливостей нормативно-правових актів сучасності, закономірності їх становлення і розвитку. Так як нормативно-правові акти відображають соціально-економічний розвиток і рівень культури народу, то їх вивчення дозволяє відновити поняття про суспільні відносини, зрозуміти механізм суспільства, маючи на увазі права і обов’язки.

Метою дослідження  є з’ясування місця та ролі законів  та підзаконних нормативно-правових актів в системі нормативно-правових актів незалежної України в контексті  положень чинної Конституції України, тенденцій розвитку законотворчості в європейських, зокрема постсоціалістичних, країнах та формування правової держави.

Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави  або самого народу, який приймається  та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

           Підзаконні нормативні правові акти — це акти, які Приймаються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.

Існування підзаконних нормативних  актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи утворюють складну ієрархічну систему, їх можна класифікувати за такими критеріями:

Нормативні акти глави держави, уряд центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;

загальні (нормативні акти Президента, уряду, іноді центральних органів  виконавчої влади, які обов'язкові для  виконання на всій території держави); відомчі (нормативні акти органів спеціальної компетенції — міністерств, відомств, які поширюються тільки на організації і осіб данного відомства); локальні (нормативні акти органів місцевого самоврядування і місцевої виконавчої влади, сфера дії яких обмежена відповідною територією, і нормативні акти підприємств, установ, організацій, які діють тільки в межах цих організацій);

за зовнішньою формою акта - укази, постанови, накази, разпорядження, рішення, статути, правила і т. ін.;

за часом дії— постійні і тимчасові;

за характером правотворчої компетенції (наприклад, нормативні акти глави держави) і прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень (наприклад, нормативні акти органів місцевого самоврядування);

за порядком прийняття— видані особисто (наприклад, керівником відомства або главою місцевої державної адміністрації) і прийняті колегіально (наприклад, Кабінетом Міністрів на його засіданні, місцевою Радою на її сесії).

Згідно з Конституцією і законами України розрізняють такі види підзаконних  нормативних правових актів.

Нормативні правові акти Президента України, Президент України —  глава держави — на основі Конституції  і законів України в межах  своїх повноважень видає нормативні акти у формі ударів, які є обов'язковими для виконання на всій території  України (ст. 106 Конституції України). Прикладом може бути Указ Президента України від 27 грудня 2001 року «Про державну службу експортного контролю України».

Нормативні правові акти Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади — в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов'язковими до виконання (ст. 117 Конституції України). Постановами Кабінету Міністрів оформлюються найбільш важливі рішення, а рішення з оперативних, поточних питань видаються у формі розпоряджень (так, постанова Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року «Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР» має нормативний характер. Кабінет Міністрів приймає нормативні акти спільно з іншими центральними органами (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1999 року «Про проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємствами, установами, організаціями електроенергетики, вугільної та газової промисловості»). Правові акти Кабінету Міністрів готуються за спеціальною процедурою, передбаченою Положенням про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України1. До основного тексту акта завжди додається пояснювальна записка, в якій наводяться не обхідні обґрунтування і прогнози очікуваних соціально-економічних, юридичних та інших наслідків його реалізації. Проекти рішень нормативного характеру підлягають обов'язковому узгодженню з Міністерством юстиції України.

Нормативні правові акти міністерств  та інших центральних органів  виконавчої влади. Міністри та керівники  інших центральних органів виконавчої влади в межах компетенції очолюваних ними органів у відповідній сфері управління видають нормативні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції України, п. 6 Загального Положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України)2, Правління Національного банку України видає постанови. Нормативні акти центральних органів виконавчої влади називають відомчими; вони, як правило, поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства. У випадках, передбачених законодавством, а саме, коли вони торкаються прав, свобод, обов'язків громадян або мають міжвідомчий характер, нормативні акти міністерств є обов'язковими до виконання іншими суб'єктами права.

Наказами міністерств  та інших центральних органів  виконавчої владі затверджуються такі нормативні акти, як інструкції (наприклад, Інструкція про звільнення від виконання вимог міжнародних конвенцій під час Конвенційної сертифікації суден України, затверджена наказом Мінтрансу України від 27 вересня 2000 р.), положення (наприклад, Положення про філії — територіальні управління) НБУ, затверджене постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 2000 року), ФМР рядоіс (наприклад, Порядок розподілу додаткових коштів між обласним бюджетом та бюджетами територіальних громад, затверджений наказом Мінфіна України від 3 листопада 2000 року) та ін. У разі потреби міністерства видають спільні нормативні акти разом з іншими міністерствами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами (наприклад, наказ Мінекономіки України, МВС України, Державної податкової адміністрації України, Державного Комітету стандартизації, метрології і сертифікації України від 26 червня 2000 року «Про організацію контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності вимог нормативно-правових документів, які регламентують оптову та роздрібну торгівлю аудіовізуальними товарами та примірниками фонограм»).

Нормативні правові  акти міністерств та інших центральних  органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Нормативні правові  акти місцевих державних адміністрацій. Виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень видає розпорядження, обов'язкові для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації видають накази (ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року)1. Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або суду.

Розпорядження голови державної  адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономічними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Нормативні правові  акти оргші1іггш_посадових осіб місцевого  самоврядування Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування в Україні здійснюється через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Органи місцевого самоврядування при виконання функцій, делегованих їм державними органами, в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Рішення Ради приймаються на її пленарному засідання після обговорення відкритим або таємним голосуванням більшістю депутатів від загального складу Ради. 
Сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті, районної, обласної ради, яким делеговані державні функції, в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Виконавчий комітет  сільської, селищної, міської ради в  межах своїх повноважень, делегованих  державними органами, приймає рішення. Рішення приймаються на засіданні виконавчого комітету більшістю голосів від загального складу і підписуються сільським, селищним, міським головою.

Локальні нормативні правові акти. До локальних нормативних правових актів належать акти, що видаються державними установами і організаціями різних форм власності для регламентації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих організацій (наприклад, накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.

           Отже, нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя. Нормативно-правовий акт є необхідним і невіддільним елементом правотворчої системи держави. Він має різну юридичну силу і, відповідно, поділяється на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Нормативно-правовий акт є волевиявленням держави або всього народу, тобто він приймається тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням, містить у собі правові норми, має зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми, володіє юридичною силою, яка відображає його співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В. В. Копейчикова К.: Юрінформ, 1995.

2. Конституційне  право України за ред. В. Ф. Погорілка/ Київ Наукова думка 1999.

3. В.Шаповал  “Вищі органи сучасної держави”; “Програма Л”, Київ, 1995р.

4.Коваленко  А.И. Теория государства и права.  М., 1994.

5. Алексеев С.С.  Государство и право. М.: Юридическая  литература, 1996.

6. Копейчиков В.В. Механізм радянської держави. - М., 1968.

7. Агеєва Е.А.  Юридична відповідальність в державному управлінь. –М,, 1990.

8. Волощинський  Б. Місцеве самоврядування: здатність до територіальної самоорганізації // Віче, 1995, № 10.

9. Заєць А. Законодавча діяльність: деякі питання методології i практики.// Українське право, 1995, №2.

10. Кампо В. Проблеми еволюції влади // Українське право, 1995, №2.

11. Рене Давид.  Основные правовые системы современности.  М.: Прогресс., 1988.

12. Кривенко Л. Т. Верховна Рада України: місце в система державної влади Держава і право, 1995, №6.

13. Прийдак М.М.  Виконавча влада в «автономному  режимі» // Віче, 1996, №5.

14. Шумський.Г.  Місце прокуратури в системі  державних органів // Право України, 1995, №2.

15. Кривенко Л. Т. Верховна Рада України: місце в система державної влади Держава і право, 1995, №6.

16. Загрядский Г.В. Правовые системы современности. М., 1995.

17. Конституція України - К., 1996р.

18. Коментар  до Конституції України, Інститут  законодавства Верховної Ради України, друге видання, виправлене й доповнене, К., 1998р.

19. Конституційне  право України, друге видання,  виправлене й доповнене, за ред. Проф. В.Ф. Погорілка, К.:Наукова думка, 2000р.